Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 911/3648/14 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Виконання договору кредитування; Інший спір про виконання договору кредитування.
Надіслано для оприлюднення: 11.02.2015. Зареєстровано: 11.02.2015. Забезпечено надання загального доступу: 12.02.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД
		Київської області
		01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		"29" січня 2015 р.                                                                        Справа № 911/3648/14  
		 
		Розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 банк розвитку», м.Київ            
		до Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», м.Сімферополь, АРК                      
		за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 енергетики та вугільної промисловості України 
		за участю Прокуратури Київської області з метою представництва інтересів держави в особі ОСОБА_2 енергетики та вугільної промисловості України
		про стягнення 144902508,80 грн.   
		 
		Головуючий суддя А.Ю.Кошик, судді Д.Г.Заєць, В.А.Ярема  
		 
		Представники:
		Від позивача: ОСОБА_3, ОСОБА_4      
		Від відповідача: ОСОБА_5 
		Від 3-ї особи: ОСОБА_6
		Від прокуратури - ОСОБА_7
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		В провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/3648/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 банк розвитку» (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (далі - відповідач) стягнення  144902508,80 грн.
		Позов було прийнято Господарським судом Київської області на підставі ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», оскільки на момент подання позову місцезнаходженням відповідача було: 95000, ОСОБА_5 Республіка Крим, місто Сімферополь, п-т Кірова/пров. Совнаркомовський, будинок 52/1, і зміна місцезнаходження відповідача на: 01035, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 26, офіс 7 відбулась після порушення провадження у справі. 
		В ході розгляду спору позивачем було подано заяву № 102/6 від 28.10.2014 року, в якій позивач збільшив позовні вимоги згідно розрахунку на день розгляду спору і просить стягнути з відповідача 156125041,78 грн. заборгованості, з яких 130083121,99 грн. заборгованості по кредиту, 24511321,66 грн. заборгованості по процентам та 1530598,13 грн. пені. 
		Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.11.2014 року задоволено клопотання відповідача та призначено колегіальний розгляд справи № 911/3648/14 та передано справу до відділу інформаційно-технічного забезпечення судового процесу для визначення складу колегії суддів. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.
		Пунктом 3.1.6. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України  від 26.11.2010р. № 30, передбачено, що якщо судова справа підлягає розгляду (перегляду) колегією суддів, при автоматичному розподілі судових справ автоматизованою системою в місцевому суді призначається головуючий суддя, а в судах апеляційної та касаційної інстанцій - суддя-доповідач з числа всіх суддів відповідного суду з урахуванням їх спеціалізації (за її наявності). Справа розглядається колегією суддів, до складу якої входить призначений автоматизованою системою головуючий суддя або суддя-доповідач. Засади формування колегії суддів визначаються зборами суддів відповідного суду з унеможливленням впливу на формування осіб, зацікавлених у результатах судового розгляду справи.
		Розпорядженням голови Господарського суду Київської області № 259-АР від 12.11.2014 року «Про призначення складу колегії суддів з розгляду справи № 911/3648/14» призначено колегію з розгляду справи № 911/3648/14 у складі: ОСОБА_8 - головуючий суддя, судді: Горбасенко П.В., Ярема В.А. 
		Ухвалою суду від 13.11.2014 року справу №911/3648/14 прийнято до провадження колегією суддів у складі: ОСОБА_8 - головуючий суддя, судді: Горбасенко П.В., Ярема В.А. та призначено справу до розгляду на 11.12.2014 року. 
		Представники позивача у судовому засіданні 11.12.2014 року позовні вимоги підтримали. 
		Представник відповідача у судовому засіданні 11.12.2014 року проти позову заперечував посилаючись на Сертифікат Торгово-промислової палати України №2018 про форс-мажорні обставини, яким засвідчено, що події на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами).  Розгляд справи відкладався на 15.01.2015 року. 
		25.12.2014 року до господарського суду від Прокуратури Київської області надійшло повідомлення про вступ прокурора у справу. 
		06.01.2015 року до господарського суду від ОСОБА_2 енергетики та вугільної промисловості України надійшло клопотання про залучення Міненерговугілля до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача. В обґрунтування поданого клопотання заявник посилається на те, що ПАТ ДАТ «Чорноморнафтогаз» засноване на державній власності, 100 % акцій якого передано до статутного фонду НАК «Нафтогаз україни», які в свою чергу належать державі. Згідно наказу Міненерговугілля від 30.07.2014 року №536 компанія входить до переліку господарських товариств, щодо яких ОСОБА_2 енергетики та вугільної промисловості України здійснює повноваження з управління корпоративними правами держави.  
		Представник позивача у судовому засіданні 15.01.2015 року подав заперечення на відзив відповідача. 
		Представник відповідача у судовому засіданні 15.01.2015 року подав відзив, в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Також, представник відповідача підтримав клопотання ОСОБА_2 енергетики та вугільної промисловості України про залучення Міненерговугілля  до участі у спрві в якості третьої особи. 
		Розглянувши у судовому засіданні 15.01.2015 року клопотання ОСОБА_2 енергетики та вугільної промисловості України, господарський суд дійшов висновку про задоволення такого клопотання та залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 енергетики та вугільної промисловості України оскільки рішення у справі може вплинути на їх права та обов'язки та з метою з'ясування обставин, необхідних для повного та всебічного вирішення спору.  Розгляд справи відкладався до 29.01.2015 року.
		Розпорядженням голови суду від 27.01.2015 року № 19-АР було здійснено заміну у складі колегії суддів по розгляду справи № 911/3648/14, а саме у зв'язку з відпусткою судді Горбасенка П.В., його замінено на суддю Зайця Д.Г.
		В судовому засіданні 29.01.2015 року позивач підтримав уточнені позовні вимоги та заперечував проти викладених у відзиві обставин.
		Відповідач підтримав викладені у відзиві обставини та надав додаткові пояснення. Прокуратура та третя особа підтримали заперечення проти позову.
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
		Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані сторонами докази та пояснення, судом встановлено наступне.
		а підставі Кредитного договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії            № ККМV.142395.014 (далі - Кредитний договір), укладеного 18.07.2013 року між Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_1 РОЗВИТКУ» (ОСОБА_1, Позикодавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством «ДЕРЖАВНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ЧОРНОМОРНАФТОГАЗ» (Позичальник, відповідач), ОСОБА_1 надав, Позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, далі за текстом - Кредит, на умовах визначених Кредитним договором.
		Предмет Кредитного договору (Додаток № 1) визначений розділом 1, так відповідно до п.п. 1.1.1. Кредит надається у вигляді відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом заборгованості у сумі 150 000 000,00 грн. Видача грошових коштів в рамках Кредитної лінії передбачена в наступних валютах: гривня, долар США. Термін користування Кредитом - до 17.07.2014 року. Процентна ставка згідно п.п. 1.1.3. Кредитного договору: 18,3% річних за кредитом у гривні; 11,3% річних за кредитом у доларах США.
		Підпунктом 1.1.4. Кредитного договору встановлено, що Позичальник сплачує Банку одноразово комісію за надання кредитних ресурсів 0,2 % відсотка від Ліміту кредитної лінії, що зазначений в п.п. 1.1.1., зі сплатою Позичальником у національній валюті України до отримання першого траншу кредитних коштів.
		Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору, Кредит надається на наступні цілі: придбання матеріалів, сировини, устаткування, оплата виконаних робіт і послуг, кредиторської заборгованості, виплата заробітної плати, оплата податків та інших обов'язкових платежів, рефінансування кредитної заборгованості.
		Пунктом 2.1. Кредитного договору передбачено, що видача кредиту здійснюється виключно після підписання договорів, які забезпечують виконання зобов'язань за цим Договором на підставі заяви Позичальника. Пунктом 2.3. Кредитного договору встановлено, що моментом (днем) надання Кредиту вважається день перерахування грошових коштів на відповідні рахунки, визначені в заяві Позичальника. 
		Позивач зазначив, що ним було виконано умови Кредитного договору шляхом надання кредитних грошових коштів. В підтвердження фактичного надання відповідачу кредитних грошових коштів надано виписку по особовому рахунку Публічного акціонерного товариства «ДЕРЖАВНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ЧОРНОМОРНАФТОГАЗ», з зазначенням сум та дат надання кредитних коштів згідно умов Кредитного договору.
		Періодом сплати відсотків, пунктом 2.4. Кредитного договору визначено період часу з 1-го по 5-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання Кредитного договору. Заборгованість за відсотками погашається в сумі залишку на 1-ше число кожного поточного місяця за попередній місяць, починаючи з дати підписання даного договору. При несплаті відсотків у зазначений строк, вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання договору згідно з п. 6.1.).
		Пунктом 2.7. Кредитного договору передбачено, що розрахунок відсотків здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом.
		Згідно з нормами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Позивач зазначає, що 08.04.2014 року (вих. № 05/556), у зв'язку з порушенням термінів виконання зобов'язань відповідачем, позивач надсилав повідомлення про наявність простроченої заборгованості станом на 07.04.2014 року та вимагав сплатити в строк до 17.04.2014 року прострочену заборгованість за Кредитним договором в сумі 2 049 893,19 грн.
		У зв'язку з невиконанням відповідачем умов Кредитного договору, позивач листом від 54.06.2014 року звернувся до відповідача з претензією щодо невиконання останнім обов'язку по оплаті нарахованих процентів та пені, а також інших сум заборгованості за Кредитним договором. В претензії, ПАТ «ВБР» зазначає про необхідність виконання вимог Кредитного договору з боку відповідача, сплати заборгованості, яка станом на 04.06.2014 року складала 136 366 051,59 грн., в тому числі поточна заборгованість за кредитом 130 083 121,99 грн., заборгованість за процентами 2 248 269,96 грн., прострочена заборгованість за процентами 3 946     264,10 грн., пеня 88 395,54 грн.
		Згідно з п. 6.2 Кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом згідно п.п. 1.1.2., 4.2.2. Банк нараховує Позичальнику відсотки в розмірі подвійної процентної ставки, що встановлена п. 1.1.3. Кредитного договору, від суми кредитної заборгованості за кожний день прострочення.
		За порушення строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісії, відповідно до п. 6.4. Кредитного договору ОСОБА_1 має право нараховувати Позичальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.
		На момент звернення до суду позивач зазначає, що відповідач свої зобов'язання по своєчасному та повному погашенню кредиту не виконує, у зв'язку з чим, за ним утворилась заборгованість в загальній сумі 144 902 508,80 грн., з яких прострочена заборгованість по тілу кредиту  130 083 121,99 грн.; прострочена заборгованість по процентам  14 327 981,26 грн.; сума нарахованої пені 491 405,55 грн.
		В ході розгляду спору позивачем було подано заяву № 102/6 від 28.10.2014 року, в якій позивач збільшив позовні вимоги згідно розрахунку на день розгляду спору і просить стягнути з відповідача 156125041,78 грн. заборгованості, з яких 130083121,99 грн. заборгованості по кредиту, 24511321,66 грн. заборгованості по процентам та 1530598,13 грн. пені. 
		Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Статтею 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Відповідач в ході розгляду спору проти позову заперечував, зазначив, що відповідно до п. 1.2. Кредитного договору, Кредит надається на наступні цілі: придбання матеріалів, сировини, устаткування, оплата виконаних робіт і послуг, кредиторської заборгованості, виплата заробітної плати, оплата податків та інших обов'язкових платежів, рефінансування кредитної заборгованості і відповідач до початку 2014 року безперешкодно здійснював господарську діяльність  та виконував у мови Кредитного договору.
		Однак, події, що мали місце на території Автономної Республіки Крим та м. Сімферополі, унеможливили ведення господарської діяльності та виконання зобов'язань за Кредитним договором.
		Як вбачається з обставин справи, прострочення виконання умов Кредитного договору  розпочалось у квітні 2014 року і строк виконання зобов'язань визначено до 17.07.2014 року, тобто, як строк сплати простроченої частини зобов'язань, так і строк виконання умов Кредитного договору припадали на період дії обставин непереборної сили.
		Як зазначено п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України  від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», належністю доказів є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
		Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.
		Таким чином, суд не приймає до уваги подані позивачем заперечення проти дослідження наданих відповідачем доказів.
		Щодо посилання позивача на необхідність включення переліку форс-мажорних обставин у Кредитний договір для їх застосування до відповідних правовідносин, суд зазначає, що норми ст.617 Цивільного кодексу України та ст. 218 Господарського кодексу України визначають загальні підстави звільнення від відповідальності, тобто певні об'єктивно існуючі чинники, які унеможливлюють належне виконання зобов'язання за відсутності вини боржника. 
		При цьому, з огляду на зміст відповідних норм законодавства, зокрема, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, визначено, що якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність. При цьому, з врахуванням загального змісту відповідної норми законодавства, наявність обставин непереборної сили, тобто  надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, є підставою звільнення від відповідальності у зв'язку з відсутністю вини боржника, якщо законом або договором чітко не визначено безумовну відповідальність. Відповідні норми законодавства не вимагають дублювання в договорі переліку визначених законодавчо форс-мажорних обставин, а допускають визначення в договорі додаткових обставин, які сторони прирівнюють до форс-мажорних, або про незастосування форс-мажорних обставин при визначенні відповідальності. 
		Таким чином, враховуючи, що поважність причин неможливості виконання зобов'язання та відсутність вини є підставою для звільнення від відповідальності, норами, які регулюють кредитні відносини, як і умовами Кредитного договору  не передбачають застосування до боржника відповідальності не залежно від наявності форс-мажорних обставин, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні умови відповідальності, визначені законодавством. 
		Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. 
		До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. 
		Статтею 614 Цивільного кодексу України визначено вину, як обов'язкову підставу  відповідальності за порушення зобов'язання, зокрема, передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. 
		Частиною 3 ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. 
		З огляду на норму ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. 
		Частиною 4 ст. 14 Цивільного кодексу України передбачено, що особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства. 
		На підтвердження настання форс-мажорних обставин відповідачем було надано суду Сертифікат Торгово-промислової палати України про форс мажорні-обставини (копія долучена до матеріалів справи), яким засвідчено, що події на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь є обставинами непереборної сили, які продовжують діяти по теперішній час. Дату закінчення форс-мажорних обставин на момент видачі даного сертифікату встановити не можливо.
		Як визначено ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. 
		Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. 
		Також, ст. 617 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. 
		Пунктом 46 ОСОБА_9 господарського суду від 07.04.2008 року  № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» визначено, що згідно з частиною першою статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому згідно з пунктом 1 частини першої статті 263 ЦК України під непереборною силою розуміється надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Згідно з частиною другою статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. 
		Отже, підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності, на відміну від цивільно-правової, є обставина, яка характеризується одночасно як ознакою надзвичайності, так і ознакою невідворотності. 
		Крім того, відповідно до частини четвертої статті 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин. 
		В п. 47 ОСОБА_9 господарського суду від 07.04.2008 року  № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» зазначено, що згідно з частиною четвертою статті 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин. Хоча поняття «надзвичайність» є оціночним, воно характеризує об'єктивну якість обставини, незалежну від волі сторін. Отже, сторони не вправі встановлювати на свій розсуд обставини, які носять надзвичайний характер. Разом з тим сторони відповідно до частин першої та другої статті 212 ЦК України можуть обумовити зміну чи припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Зокрема, такою обставиною може бути і така обставина, що носить надзвичайний характер. 
		Згідно ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні.
		Як визначено ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
		Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
		Таким чином, враховуючи, що обставини непереборної сили, почалися з 27.02.2014 року, виконання зобов'язань господарюючого суб'єкта, який проводить основну господарську діяльність на території Автономної Республіки Крим, стало неможливим у зв'язку з подіями на території півострова та націоналізацією ДАТ «Чорноморнафтогаз» самопроголошеною владою АРК.
		Зазначені обставини також підтверджуються тим фактом, що Генеральною прокуратурою України 10.10.2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості щодо протиправного заволодіння майном Товариства за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 206-2 Кримінального кодексу України та за фактом незаконного видобутку природного газу службовими особами КРП «Чорноморнафтогаз» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 240 Кримінального кодексу України.
		Також, позивач повідомив суду, що Європейський суд з прав людини розглядає поданий ОСОБА_2 юстиції України позов України проти Росії щодо визнання незаконною окупації Криму, компенсації збитків, завданих цією окупацією, фіксації порушення конституційних прав громадян, які були в ході окупації і в подальшій діяльності так званої окупаційної влади. В позові заявлено збитки, що були завдані зокрема близько 4000 суб'єктам господарювання, в тому числі і ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз».
		Як визначено Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», прийнятим Верховною Радою України 15.04.2014 року (№ 1207-VII), перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		Таким чином, відповідним Законом зафіксовано факт окупації території Автономної Республіки Крим, що є загальновідомим фактом і свідчить про наявність виключних обставин, за яких на відповідній території унеможливлюється дотримання Законів України.
		Відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
		Згідно зі ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		Частинами 3, 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
		Таким чином, враховуючи, що обставини непереборної сили засвідчені Сертифікатом уповноваженого органу, крім того, обставини, на які посилається відповідач, є загальновідомими, оскільки у зв'язку з такими обставинами прийнято відповідний Закон, і з таких обставин вбачається неможливість виконання господарського зобов'язання в спірний період, за наслідками розгляду спору в сукупності всіх обставин, суд дійшов висновку, що строк виконання зобов'язання за Кредитним договором, який припадав на період виникнення та дії обставин непереборної сили вважається таким, що не настав. Також, обставини непереборної сили є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, тому вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.
		Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень. 
		Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		Керуючись ст. ст. 33, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		В задоволенні позову відмовити повністю.
		 
		 
		 
		      Головуючий суддя                                                    А.Ю. Кошик          
		 
		 
		       Суддя                                                                           Д.Г.Заєць
		 
		 
		                   Суддя                                                                           В.А.Ярема
		 
		дата підписання 10.02.2015 р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...