Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/27475/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 16.02.2015. Зареєстровано: 16.02.2015. Забезпечено надання загального доступу: 16.02.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04.02.2015Справа №910/27475/14
		За позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Шевченка Олександра Володимировича 
		до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРБІМАРКЕТ»
		  2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами «ІТТ Менеджмент»
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Петров Олексій Олегович
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Петров Олександр Євгенович
		про визнання правочинів недійсними
		 
		Суддя Якименко М.М.                                                                                                                                      
		 
		Представники сторін:
		від позивача: не з'явилися;
		від відповідача-1: Миронов І.Є. - довіреність б/н від 06.10.2014 року;
		від відповідача-2: Прокопенко Т.Ю. - довіреність б/н від 02.02.2014 року;
		від третьої особи-1: не з'явилися;
		від третьої особи-2: не з'явилися;
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк" Актив-Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Шевченка Олександра Володимировича звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АРБІМАРКЕТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІТТ Менеджмент" про визнання правочинів недійсними.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на обмеження проведення операцій з боку Національного банку України (Постанова пленуму НБУ від 26.06.2014 року №382\БТ) та на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до ст. 1 якого, протягом дії цього закону кредитна установа не може уступати (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.
		З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов: 1) Визнавши Договір №1/07.08.2014 про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні від 07.08.2014 року - недійсним; 2) Визнавши Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08.08.2014 року - недійсним; 3) Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину щодо Договору №1/07.08.2014 про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні від 07.08.2014 року та Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08.08.2014 року; 4) Зобов'язати ТОВ «ІТТ Менеджмент» повернути ПАТ «Комерційний банк «Актив-Банк» оригінал кредитного Договору №39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 року та Договору іпотеки від 07.12.2014 року.
		Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.12.2014 року порушено провадження по справі, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Петрова Олексія Олеговича  та призначено розгляд справи на 21.01.2015 року.
		13.01.2015 року через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.
		19.01.2015 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшли документи по справі, клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Петрова Олександра Євгеновича.           
		21.01.2015 року через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
		21.01.2015 року через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
		В судове засідання, призначене на 21.01.2015 року представник відповідача-1 з'явився, клопотання про залучення Петрова Олександра Євгеновича в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача підтримав.
		Представники позивача, відповідача-2, третьої особи в судове засідання 21.01.2015 року не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконали.
		Відповідно до ч.1 ст.27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.
		Згідно з абз.4 п. 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 року питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі.
		Судом встановлено, що Петров Олександр Євгенович є боржником за Кредитним договором № 39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 року, у зв'язку з чим прийняття рішення по даній справі може вплинути на його права та обов'язки щодо позивача.
		Враховуючи те, що нез'явлення представника позивача, відповідача-2 у судове засідання перешкоджає вирішенню спору по суті, враховуючи клопотання представників позивача, відповідача-2 та залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Петрова Олександра Євгеновича суд вважав за доцільне відкласти розгляд справи на 04.02.2015 року та залучити в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Петрова Олександра Євгеновича (Київська обл., м. Боярка, вул. Квіткова, 29).
		В судове засідання 04.02.2015 року представники позивача, третьої особи-1 та третьої особи-2 не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином. Ухвали суду надсилались на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
		Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
		Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
		В судовому засіданні 27.01.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
		В судовому засіданні 04.02.2015 року представник відповідача-1 позовні вимоги не визнав, просив суд в їх задоволенні відмовити.
		В судовому засіданні 04.02.2015 року представник відповідача-2 позовні вимоги не визнав, просив суд в їх задоволенні відмовити.
		Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 04.02.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників відповідача-1 та відповідача-2, Господарський суд міста Києва, - 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		07.12.2007 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Актив-Банк» (далі по тексту - позивач, банк, ПАТ «КБ «Актив-Банк») та Петровим О.Є. (далі по тексту - третя особа-2) укладено Кредитний договір №39.1.07/ІЖ-1 (далі по тексту - Кредитний договір №39.1.07/ІЖ-1), за умовами якого банк надав Петрову О.Є. кредит в розмірі 530 000,00 доларів США.
		01.11.2010 року заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області солідарно стягнуто з Петрова О.Є. та Петрова О.О. (далі по тексту - третя особа-1) заборгованості за Кредитним договором №39.1.07/ІЖ-1 в розмірі 5 104 781,06 грн. 
		25.11.2011 року щодо боржника Петрова О.Є. відділом примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Київській області відкрито виконавче провадження.
		06.03.2012 року на стадії виконання судового рішення була укладена Мирова угода між ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК» та поручителем Петровим О.О., затверджена ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.04.2012 року.
		Відповідно до умов Мирової угоди заборгованість боржника Петрова О.О. складає 4 000 982,00 гривень, яка підлягає сплаті на протязі 24 місяців.
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23.12.2013 року зобов'язано Петрова О.О. виконати умови Мирової угоди від 06.04.2013 року та сплатити на користь позивача суму 3 144 184,49 грн.
		07.08.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРБІМАРКЕТ» (далі по тексту - відповідач-1, ТОВ «ФК «АРБІМАРКЕТ») та ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК» (позивач) укладено Договір про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні № 1/07.08.2014 (далі по тексту - Договір про відступлення № 1/07.08.2014), за умовами якого ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК» як Первісний кредитор за плату відступило, а ТОВ «ФК «АРБІМАРКЕТ» як Новий кредитор набуває права грошових вимог Первісного кредитора за наступним Кредитним договором, та договорами, що забезпечують зобов'язання боржника за Кредитним договором, а саме:
		- 1. Кредитним договором № 39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 р. від 07.12.2007 р., з усіма настінними змінами та доповненнями, що укладений між Первісним кредитором та Петровим Олександром Євгеновичем (Боржник);
		- 2. Договором поруки №39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007р. між Первісним кредитором та Петровим Олексієм Олеговичем;
		- 3. Договором іпотеки між Первісним кредитором та Петровим Олексієм Олеговичем від 07.12.2007р., який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Н.О., внесено в реєстр за № 674, згідно якого в іпотеку Первісному кредитору передано чотирьохкімнатну квартиру, жилою площею 82,20 кв.м., загальною площею 139,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 24, квартира 382.
		08.08.2014 р. між ТОВ «ФК «АРБІМАРКЕТ» (відповідач-1) та ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК» (позивач) укладено Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором , за яким ТОВ «ФК «АРБІМАРКЕТ» перейшли права іпотекодержателя за Договором іпотеки від 07.12.2007 р., який укладено між Первісним кредитором (ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК») та майновим поручителем Петровим Олексієм Олеговичем, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Н.О., внесено в реєстр за №674.
		12.09.2014 року ТОВ «ФК «АРБІМАРКЕТ» (відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІТТ Менеджмент» (далі по тексту - відповідач-2, ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ») укладено Договір про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні № 12/10-3 (далі по тексту - Договір про відступлення №12/10-3), за умовами якого ТОВ «ФК «АРБІМАРКЕТ» за плату відступило, а ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» набуло права грошових вимог за Кредитним договором № 39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 року
		15.09.2014 року між ТОВ «ФК «АРБІМАРКЕТ» (відповідач-1) та ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» (відповідач-2) укладено Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором (далі по тексту - Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 15.09.2014 року), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є., внесено в реєстр за № 1583, за яким ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» перейшли права іпотекодержателя за Договором іпотеки від 07.12.2007 р., укладеного ПАТ «КБ «Актив-Банк» та Петровим Олексієм Олеговичем.
		Спір виник в зв'язку з тим, що на думку позивача відповідно до постанови Національного банку України від 12.06.2014 р. № 349/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «АКТИВ-БАНК» до категорії проблемних» було заборонено ПАТ «КБ «Актив-Банк» здійснювати:
		-          Нові кредитні операції, у тому числі з урахування векселів, лізингових, факторингових, овердрафту.
		-          Передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК», третім особам майно та активи банку без погодження з Національним банком України.
		-          Погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК», приймати тільки в грошовій формі.
		А тому позивач вважає, що ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК» не було дотримано приписів Постанови національного банку України та Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яка, зокрема забороняла здійснювати ряд операцій з активами Банку, та інші операції, що потребували згоду Національного банку України, наслідком чого було виведення активів з Банку, в зв'язку з чим просить суд: 1) визнати Договір №1/07.08.2014 про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні від 07.08.2014 року - недійсним; 2) Визнати Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08.08.2014 року - недійсним; 3) Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину щодо Договору №1/07.08.2014 про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні від 07.08.2014 року та Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08.08.2014 року; 4) Зобов'язати ТОВ «ІТТ Менеджмент» повернути ПАТ «Комерційний банк «Актив-Банк» оригінал кредитного Договору №39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 року та Договору іпотеки від 07.12.2014 року.
		Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 15.09.2014 року є похідним від Договору відступлення 12/10-3, і укладений внаслідок відступлення прав вимоги за основним зобов'язанням - Кредитним договором № 39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 р.
		І за Договором про відступлення № 1/07.08.2014, і за Договором про відступлення №12/10-3 відступлене право вимоги за Кредитним договором № 39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 pоку, яке виражене в гривні.
		При цьому сторони виходили із того, що Києво-Святошинським районним судом Київської області прийнято рішення від 01.11.2010 року про стягнення солідарно з Петрова О.Є. та Петрова О.О. заборгованості за Кредитним договором № 39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 року в розмірі 5 104 781,06 грн.
		06.03.2012 року на стадії виконання судового рішення була укладена Мирова угода між ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК» та поручителем Петровим О.О., затверджена ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.04.2012 pоку, відповідно до якого заборгованість боржника Петрова О.О. складає 4 000 982,00 грн.
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23.12.2013 року було зобов'язано Петрова О.О. виконати умови Мирової угоди від 06.04.2013 р. та сплатити на користь позивача суму 3 144 184,49 гривень.
		Суд зазначає, що відповідно до рішення судів заборгованість боржника Петрова О.Є. та поручителя Петрова О.О. виражена в гривнях. На користь ТОВ «ФК «АРБІМАРКЕТ», а згодом - на користь ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» відступлене право вимоги за Кредитним договором в гривнях.
		Відповідно до ст. 3 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.
		Однак, кредитна заборгованість Петрова О.Є. та Петрова О.О. за Кредитним договором №39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 р. не виражена в іноземній валюті та відповідно до судових рішень ця заборгованість підлягає стягненню у гривнях. В бухгалтерському обліку банку ця заборгованість обліковується в гривні, курсова різниця не виникає та не відображається. ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК» відступило право вимоги заборгованості за кредитним договором саме в гривнях.
		Крім того, мораторій поширюється на примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя та за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.
		Позивач не надав доказів на підтвердження того, що квартира, яка є предметом іпотеки, використовується як місце постійного проживання майнового поручителя та що він не має власності інше житлове майно.
		Тому на заборгованість, яка відступлена за спірними Договорами відступлення права вимоги, не поширюється дія мораторію.
		Як встановлено судом, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладу фізичних осіб прийнято рішення від 02.09.2014р. №79 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "АКТИВ-БАНК", згідно з яким з 03.09.2014р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Актив-Банк". Тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Актив-Банк" запроваджено строком на 3 місяці з 03.09.2014р. по 03.12.2014р. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "АКТИВ-БАНК" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Шевченка Олександра Володимировича.
		Відповідно до частини другої ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
		Згідно з п.п. 1,3, ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
		1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
		3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг,  іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.
		Як зазначено у п.п. 1, 2, 7 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
		Відповідно до ст.ст. 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.  Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно з ст.ст. 512-515 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
		Таким чином, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого попередній кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права та сплачує вартість відступленого права.
		Оскаржений договір відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні №1/07.08.2014 від 07.08.2014р., який укладений між позивачем та відповідачем-1 є оплатним і в ньому передбачений обов'язок нового кредитора (відповідача) надати попередньому кредитору (позивачу) майнову компенсацію замість отриманого права вимоги. 
		Відповідно до ст. 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. 
		Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. 
		Судом встановлено, що відповідачем-2 оплачена вартість права вимоги за Договором відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні №1/07.08.2014 від 07.08.2014 року.
		За таких обставин, укладення Договору відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні №1/07.08.2014 від 07.08.2014 року та Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08.08.2014р. не може розцінюватися як відмова позивача від власних майнових вимог, адже кошти, які визначені у п. 2.1 спірного договору в сумі 1 285 838 грн. зараховані на користь Первісного кредитора.
		Отже, спірний договір спрямований на настання реальних для сторін договору наслідків, а саме для первісного кредитора - отримання грошових коштів в сумі 1 285 838 грн. за відступлену вимогу, для нового кредитора - отримання права грошових вимог за кредитними договорами.
		Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
		Згідно з ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу. 
		Позивач за Договором відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні №1/07.08.2014 від 07.08.2014 року здійснив продаж на користь відповідача-2 права вимоги заборгованості Петрова Олександра Євгеновича за Кредитним договором № 39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 року у розмірі 2 448 172,49 грн. за ціною, що складає 1 285 834,00 гривень.
		Відповідно до ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
		Як зазначено у пункті 2.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні. Доведення рівня таких цін покладається на особу, яка заявила вимогу про відшкодування вартості майна. 
		Поняття "звичайних" цін наведено в Податковому кодексі України. Відповідно до п.14.1.71 Податкового кодексу звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.
		Так, заборгованість Петрова О.Є. за Кредитним договором № 39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 р. є простроченою з 2010 року. 
		Відповідно до Глави 2 Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 25.01.2012 р. № 23, банк з метою формування резерву за активами здійснює оцінку ризиків таких активів, починаючи з дати визнання їх в обліку до дати припинення такого визнання. Банк з метою розрахунку резервів класифікує активи за такими категоріями якості: I (найвища) - немає ризику або ризик є мінімальним; II - помірний ризик; III - значний ризик; IV - високий ризик; V (найнижча) - реалізований ризик. Заборгованість за активами/наданими фінансовими зобов'язаннями, віднесеними до V категорії, є безнадійною. Банк самостійно встановлює порядок визначення показника ризику активу в межах діапазонів, визначених для відповідних категорій якості активів, у тому числі з урахуванням кредитної історії боржника, а також іншої інформації, що забезпечує об'єктивну оцінку подій та обставин, які можуть свідчити про наявність ризиків погашення боргу боржником із перевищенням строків, передбачених умовами договору, або невиконанням договірних умов. Банк класифікує не вище V категорії якості актив, за яким більше ніж 50 відсотків боргу прострочено понад 90 днів.
		Таким чином, заборгованість Петрова О.Є. за Кредитним договором №39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 року тривалий час класифікується позивачем як проблемна з найнижчим (реалізованим) ризиком та є такою, що є безнадійною. З огляду на це, немає жодних підстав вважати, що вартість права вимоги за Кредитним договором дорівнює номінальній вартості заборгованості (2 448 172,49 грн.).
		Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Таким чином, норми ст. 65 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази.
		Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Відповідно до ст.ст. 215, 216 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
		Відповідно до ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 
		Як зазначено у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. 
		Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		Суд вказує, що в даному випадку відсутні підстави для визнання Договору про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні № 1/07.08.2014 від 07.08.2014 року та Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08.08.2014 року недійсними, оскільки відсутні підстави, передбачені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», з якими Закон пов'язує недійсність правочинів неплатоспроможного банку.
		Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свої позовних вимог про визнання Договору №1/07.08.2014 про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні від 07.08.2014 року та Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08.08.2014 року - недійсним, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
		 
		Щодо позовних вимог про зобов'язання ТОВ «ІТТ Менеджмент» повернути ПАТ «Комерційний банк «Актив-Банк» оригінал кредитного Договору №39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 року та Договору іпотеки від 07.12.2014 року, суд зазначає наступне.
		ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК» оспорює право власності ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» на право вимоги за Кредитним договором шляхом пред'явлення позову до ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» про зобов'язання передати документи, які підтверджують право вимоги.
		Відповідно до ст. 177, 190 ЦК України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
		Згідно з ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК, України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно з ст. 204 ЦК, України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» набуло право вимоги за Кредитним договором №39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 р. за правомірним правочином - Договором про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні № 12/10-3 від 12.09.2014 р., який не визнаний судом недійсним.
		В силу закону право власності ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» на право вимоги за Кредитним договором вважається таким, що набуто правомірно.
		Відповідно до п. 1.5 Договору про відступлення № 12/10-3, право вимоги переходить до ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» із дня укладення Договору. Таким чином, право власності ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» на право вимоги за Кредитним договором виникло з 12.09.2014 р.
		Оскарження ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК» Договору про відступлення № 1/07.08.2014, що укладений з ТОВ «ФК «АРБІМАРКЕТ» не впливає на добросовісність володіння ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» правом вимоги за Кредитним договором, оскільки ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» за всіма ознаками є добросовісним набувачем.
		Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		Згідно з ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» набуло право вимоги за відплатним Договором про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні № 12/10-3 від 12.09.2014 pоку, укладеним з ТОВ «ФК «АРБІМАРКЕТ», і в ньому передбачений обов'язок ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» надати ТОВ «ФК «АРБІМАРКЕТ» майнову компенсацію замість отриманого права вимоги. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Договору про відступлення № 12/10-3 ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» зобов'язано оплатити ТОВ «ФК «АРБІМАРКЕТ» вартість право вимоги в сумі 1 285 824,00 грн.
		Право вимоги за Кредитним договором вибуло із володіння власника ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК» за його волею шляхом укладення в добровільному порядку Договору про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні № 1/07.08.2014 від 07.08.2014 року з ТОВ «ФК «АРБІМАРКЕТ».
		Право власності ТОВ «ФК «АРБІМАРКЕТ» на право вимоги було встановлено Договором про відступлення № 1/07.08.2014, який в силу ст. 204 ЦК України є правомірним правочином, тому ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» не знало та не могло знати, що могло набути право власності на право вимоги у неналежного власника.
		Відповідно до ст., 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
		Як зазначено Верховним судом України в Аналізі практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України від 01.04.2014 року, добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи, яка підлягає доказуванню. Відповідно до ст. 338 ЦК питання добросовісності набуття майна є одним із фактів, що має значення для вирішення справи і встановлюється судом відповідно до ст. 214 ЦПК (про це зазначено в рішенні Верховного Суду України від 19 січня 2011 р. у справі N 6-13839св10).
		Таким чином, ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» є добросовісним набувачем права вимоги за Договором про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні №1/07.08.2014 від 07.08.2014 року, та правомірно набуло права іпотекодержателя за Договором про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 15.09.2014 p., оскільки право вимоги за Кредитним договором № 39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 р. правомірно належить ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ».
		Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свої позовних вимог про зобов'язання ТОВ «ІТТ Менеджмент» повернути ПАТ «Комерційний банк «Актив-Банк» оригінал кредитного Договору №39.1.07/ІЖ-1 від 07.12.2007 року та Договору іпотеки від 07.12.2014 року, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
		 
		Щодо позовних вимог про застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину щодо Договору №1/07.08.2014 про відступлення права вимоги та зміни сторони у зобов'язанні від 07.08.2014 року та Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08.08.2014 року, суд зазначає наступне.
		Позивач просить застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та не зазначає, які конкретні дії повинні вчинити відповідачі.
		Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Частиною третьою статті 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
		Як зазначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Висновках Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за II півріччя 2013 р. реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК. Норма ч., 1 ст. 216 зазначеного Кодексу не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
		Верховний суд України в Практиці розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008 р. зазначив, що ст. 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача.
		Таким чином, оскільки право вимоги продане ТОВ «ФК «АРБІМАРКЕТ» на користь ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» на підставі договорів які не визнано судом недійсними та які не є нікчемними, а ТОВ «КУА «ІТТ-МЕНЕДЖМЕНТ» є добросовісним набувачем, то наслідки недійсності Договору про відступлення №1/07.08.2014 не можуть бути застосовані.
		Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача.
		Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49,75, 82 - 85 ГПК України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
		 
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		 
		 
		Суддя                                                                                                               Якименко М.М.
		 
		 
		Дата складання (підписання) повного тексту  рішення: 12.02.2015 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...