Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-113км15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.02.2015. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2015.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ
		З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
		 
		Ухвала
		іменем україни
		 
		Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах                        Вищого спеціалізованого суду України                                                                    з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: 
		головуючого                         ОСОБА_13.,              
		суддів                                    ОСОБА_14., ОСОБА_15., 
		за участю прокурора           ОСОБА_16.,        
		захисників                            ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, 
		засудженого                         ОСОБА_4,
		розглянула 27 січня 2015 року у м. Києві кримінальну справу щодо ОСОБА_4 за касаційними скаргами останнього та захисника ОСОБА_5 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 24 травня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2014 року. 
		Вказаним вироком місцевого суду, залишеним без зміни вищезазначеною ухвалою апеляційного суду, засуджено 
		ОСОБА_4,   1976 р. н., не судимого, громадянина України,
		<ul>
			<li>за ч. 2 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі;</li>
			<li>за ч. 1 ст. 152 КК України на 4 роки позбавлення волі;</li>
			<li>за ч. 2 ст. 152 КК України на 9 років позбавлення волі;</li>
			<li>за ч. 2 ст. 153 КК України на 7 років позбавлення волі;</li>
			<li>на підставі ст. 70 КК України остаточно за сукупністю злочинів на 9 років позбавлення волі.</li>

</ul>
		Згідно вироку ОСОБА_4 24.04.2005 та 26.05.2006 в своїй квартирі АДРЕСА_1, погрожуючи кожний раз застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілих, відкрито викрав  майно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 загальною вартістю 989 та 7300 грн відповідно.
		Він же, кожний раз у стані алкогольного сп'яніння в тій же квартирі погрожуючи насильством та застосовуючи таке до потерпілих з метою подолання їх волі до опору, в ніч з 26 на 27 лютого 2008 року 8 разів зґвалтував ОСОБА_8, а в ніч з 13 на 14 червня 2008 року 6 разів задовольнив статеву пристрасть неприродним способом з ОСОБА_9 та двічі зґвалтував останню, після чого відкрито викрав її майно загальною вартістю 800 грн. 
		У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_4 та захисник ОСОБА_5, посилаючись на порушення кримінально-процесуального закону, однобічність й неповноту досудового і судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просять скасувати вищезазначені судові рішення із закриттям справи. 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_2, який просив пом'якшити призначене засудженому остаточне покарання до 7 років позбавлення волі, захисника ОСОБА_3, яка просила скасувати судові рішення та закрити справу через недоведеність вини її сина, захисника ОСОБА_1, який просив скасувати судові рішення з направленням справи на нове розслідування, та думку прокурора про необхідність залишення оскаржених рішень без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів визнає їх такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. 
		Фактичні обставини справи були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій й перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, не підлягають, а неповнота досудового й судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, чим обґрунтовуються касаційні скарги в даній справи, самі по собі, згідно ст. 367 КПК України 1960 року, є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку. 
		Твердження в касаційних скаргах про недоведеність винуватості  ОСОБА_4 у вчиненні злочинів за які його засуджено безпідставні, оскільки протилежні висновки суду першої інстанції в цій частині ґрунтуються, у відповідності до вимог ст. 323 КПК України 1960 року, на неупередженій оцінці безпосередньо досліджених ним доказів та на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. 
		Такі висновки відповідають показанням потерпілих ОСОБА_6 й ОСОБА_7 про обставини за яких 24.04.2005 та 26.05.2006 ОСОБА_4 відкрито викрав їх майно загальною вартістю 989 і 7300 грн відповідно; показанням потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про обставини вчинення ОСОБА_4 статевих злочинів щодо них та відкрите викрадення ним майна в ніч на 27.02.2008 та в ніч на 14.06.2008; даним протоколів впізнання ОСОБА_4 потерпілими; показанням свідка ОСОБА_11 про те, як вранці 14.06.2008 її дочка ОСОБА_9 розповіла про обставини її зґвалтування, після чого у вказаній донькою квартирі працівники міліції того ж ранку затримали ґвалтівника; показанням свідка ОСОБА_12 про те, як її мама розповіла про зґвалтування; висновку судово-медичної експертизи № 623/И від 02.10.2008 про виявлення у ОСОБА_8 легких тілесних ушкоджень; висновкам комісійної судово-психіатричної експертизи № 313 від 02.09.2008 та судової психолого-психіатричної експертизи № 420 від 16.11.2010 на підставі яких суд зробив обґрунтований висновок про осудність ОСОБА_4; висновкам комісійної судово-медичної експертизи № 147 про стан органу слуху ОСОБА_4 в межах фізіологічної норми та про комфортний для побуту функціональний стан його органу зору; даним протоколів оглядів місця події та виявлених при цьому речових доказів зі слідами, характерними для злочинів проти статевої свободи та недоторканості особи; висновку судово-імунологічної експертизи № 336 від 22.08.2008 про те, що виявлені в квартирі засудженого речові докази є волоссям людини, що обірвано швидким рухом, з ознаками схожості з волоссям ОСОБА_9  
		За таких обставин висновки місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152, ч. 2 ст. 152,     ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 186 КК України обґрунтовано визнані апеляційним судом такими, що відповідають фактичним обставинам справи.
		Усупереч твердженню засудженого та захисника в касаційних скаргах вирок суду першої інстанції в основному відповідає вимогам ст. ст. 334, 335 КПК України, а скарги сторони захисту на рішення та дії старшого слідчого СВ Подільського РУГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_17. були розглянуті місцевим судом під час розгляду справи по суті у повній відповідності до вимог ст. 234 КПК України 1960 року.
		Заяви засудженого про нібито вчинені щодо нього злочини розглядаються у встановленому порядку в межах розслідування інших кримінальних проваджень, які не можуть вплинути на правильність вирішення даної справи, оскільки в касаційних скаргах відсутні доводи про недопустимість доказів, на яких ґрунтується обвинувальний вирок, зібраних шляхом будь-якого тиску на обвинуваченого чи внаслідок застосування інших незаконних методів слідства щодо нього, а з матеріалів справи вбачається, що засуджений, не визнавши свою вину, відмовився давати показання.
		Необґрунтованим є й довід захисника про те, що апеляційний суд незаконно відмовив у задоволенні клопотання щодо проведення судового слідства, оскільки в касаційній скарзі відсутні посилання на підстави для такої процесуальної дії, передбачені ч. 3 ст. 358 КПК України 1960 року.
		Твердження засудженого про незаконність складу суду, який розглядав кримінальну справу щодо нього, та незаконність участі прокурорів у такому розгляді безпідставне, оскільки усі заяви про відвід суддів й прокурорів були, у відповідності до вимог ст. ст. 54-57 КПК України 1960 року, ретельно перевірені, розглянуті та обґрунтовано визнані такими, що не підлягають задоволенню.
		Необґрунтованим є й довід про незаконність відсторонення матері засудженого від участі у розгляді справи в якості захисника через її допит в якості свідка, оскільки вказане рішення ухвалено місцевим судом у повній відповідності до положень статей 61, 61-1 КПК України 1960 року, а касаційний суд допустив її до такої участі, оскільки не переглядає фактичні обставини справи та не досліджує докази безпосередньо. 
		Заява захисника ОСОБА_1 про порушення права на захист засудженого через те, що усі адвокати, які його захищали раніше, є штатними працівниками міліції, не стверджена посиланнями на будь-які об'єктивні дані, що містяться в справі, отже - безпідставна.  
		Показання потерпілих, згідно положень ст. ст. 65, 72 КПК України 1960 року, є самостійним джерелом доказів. Отже, усупереч твердженню засудженого в касаційній скарзі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно оцінили такі показання у сукупності з іншими доказами і обґрунтовано визнали їх достовірними, зокрема - й в частині вартості відкрито викраденого у них майна тощо.
		Стверджуючи, що усі потерпілі дали проти нього «наклепницькі» показання, засуджений не обґрунтовує таке твердження переконливими посиланнями на причини з яких жінки нібито обмовили його. Отже, вказані доводи є необґрунтованими, внаслідок чого не визнаються колегією суддів достатніми для спростування висновків місцевого та апеляційного судів.
		Посилання засудженого на спосіб життя потерпілої ОСОБА_9 не є достатнім для визнання помилковими висновків суду про достовірність її показань.
		З висновку судово-медичної експертизи від 18.07.2008, на який посилається засуджений, вбачається, що дівоча пліва ОСОБА_9 має таку будову, яка допускає можливість статевого акту без порушення її цілісності.
		Апеляційний суд розглянув справу у відповідності до положень  кримінально-процесуального закону, а постановлена ним ухвала відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, оскільки в ній, усупереч твердженню захисника в касаційній скарзі, достатньо вмотивовано висновки про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції. 
		Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити повно та всебічно розглянути справу і постановити законні, обґрунтовані та справедливі рішення, при розгляді даної справи не було допущено.
		В той же час, колегія суддів визнає за необхідне пом'якшити призначене засудженому покарання, зважаючи на те, що як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, він вперше притягається до кримінальної відповідальності, є інвалідом. 
		Зважаючи на зазначене, керуючись пунктами 11, 15 розділу ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Кримінального процесуального кодексу України та статтями 394-396 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, колегія суддів 
		УХВАЛИЛА: 
		Касаційні  скарги засудженого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_5 задовольнити частково.
		Вирок Подільського районного суду м. Києва від 24 травня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2014 року щодо ОСОБА_4 змінити, пом'якшивши призначене йому покарання за  ч. 2 ст. 152 КК України до семи років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 153 КК України до п'яти років позбавлення волі та на підставі ст. 70 КК України визначити остаточне покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2  ст. 186, ч. 1 ст. 152, ч. 2 ст. 152 та ч. 2 ст. 153 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - у виді позбавлення волі строком на сім років. 
		Судді:
		 
		ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...