Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 11/796/42/2015 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.02.2015. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2015.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
		 
		 
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 січня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
		 
		 
		головуючого судді   ОСОБА_1 ,
		 
		суддів  ОСОБА_2 ,
		  ОСОБА_3 ,
		при секретарі ОСОБА_4 ,
		з участю прокурора  ОСОБА_5 ,
		 потерпілих  ОСОБА_6 ,
		ОСОБА_7 ,
		 представника потерпілих  адвоката  ОСОБА_8 ,
		захисників  ОСОБА_9 , 
		ОСОБА_10 ,
		 засудженої   ОСОБА_11 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та представника потерпілих - адвоката ОСОБА_8 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2013 року, 
		 
		в с т а н о в и л а: 
		 
		Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2013 року 
		 
		ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Луцьк Волинської області, громадянка України, українка, з вищою освітою, одружена, пенсіонерка, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судима,
		 
		засуджена: 
		- за ч. 4 ст. 191 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, строком на 2 роки; _______________________________________
		Справа №11/796/42/2015 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_12 
		Категорія: ч. 5 ст. 191 КК України Доповідач ОСОБА_1 
		- за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, строком на 3 роки, 
		- за ч. 2 ст. 366 КК України (в редакції 2001 року) на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, строком на 1 рік. 
		На підставі ст.ст. 70, 77 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_11 призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, строком на 3 роки.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_11 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. 
		 
		Як встановив суд у вироку, ОСОБА_11 , будучи головою правління Кредитної спілки «Турбота» при Міжнародній організації «Жіноча Громада», будучи службовою особою, виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов`язки, маючи намір на заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання своїм службовим становищем, діючи умисно, з корисливих мотивів та всупереч інтересам служби, в період часу з 24.04.2008 року по 24.10.2008 року, знаходячись в приміщенні Кредитної спілки «Турбота», яке розташоване в м. Києві по вул. Михайлівській, 14-а, склала підроблені документи, а саме: внесла до офіційних документів Кредитної спілки «Турбота» - видаткових касових ордерів №917 від 24.04.2008 року на суму 225 000 грн., №1011 від 13.05.2008 року на суму 35 000 грн., №1164 від 30.05.2008 року на суму 10 000 грн., №1863 від 18.08.2008 року на суму 4 000 грн., №1907 від 22.08.2008 року на суму 15 000 грн., №2141 від 24.09.2008 року на суму 35 000 грн., №2313 від 21.10.2008 року на суму 90 000 грн., №2340 від 24.10.2008 року на суму 100 000 грн., завідомо неправдиві відомості щодо повернення спілкою внеску ОСОБА_6 , згідно депозитного договору №375с від 01.01.2004 року, на загальну суму 514 000 грн., а також відомості щодо реального отримання вищезазначених коштів ОСОБА_6 , які засвідчила своїм підписом в графі «Керівник», та за її вказівкою, касир спілки  ОСОБА_13 , яка не була обізнана щодо злочинних намірів ОСОБА_11 , внесла до касового звіту за вищезазначені періоди часу дані про видачу ОСОБА_6 грошових коштів, який в дійсності вказані грошові кошти не отримував. 
		Після цього, ОСОБА_11 , в період часу з 24.04.2008 року по 24.10.2008 року, перебуваючи у приміщенні спілки та маючи вільний доступ в силу свого службового становища, як голови правління Кредитної спілки «Турбота», до грошових коштів, які надходили протягом дня в касу спілки, діючи умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи своїм службовим становищем, в порушення п. 3.4, 3.10, 4.8 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» №72 від 19.02.2001 року (зі змінами та доповненнями), на підставі вищевказаних завідомо неправдивих документів Кредитної спілки «Турбота» вилучила з каси спілки грошові кошти на загальну суму 514 000 грн. і розпорядилась ними на власний розсуд, тобто заволоділа чужим майном в особливо великих розмірах.
		Крім того, ОСОБА_11 , працюючи головою правління Кредитної спілки «Турбота», будучи службовою особою, маючи намір на повторне заволодіння чужим майном у великих розмірах шляхом зловживання своїм службовим становищем, діючи умисно, з корисливих мотивів та всупереч інтересам служби, в період часу з 07.05.2009 року по 09.06.2009 року, знаходячись в приміщенні Кредитної спілки «Турбота», яке розташоване за вищевказаною адресою, склала підроблені документи, а саме: внесла до офіційних документів Кредитної спілки «Турбота» - видаткових касових ордерів б/н від 07.05.2009 року на суму 25 000 грн., б/н від 15.05.2009 року на суму 5 000 грн., б/н від 01.06.2009 року на суму 3 135 грн., б/н від 01.06.2009 року на суму 10 000 грн., б/н від 09.06.2009 року на суму 20 000 грн., завідомо неправдиві відомості щодо повернення спілкою внеску ОСОБА_7 , згідно депозитного договору №374с від 01.07.2004 року, а також відомості щодо реального отримання вищезазначених коштів потерпілою ОСОБА_7 , які засвідчила своїм підписом в графі «Керівник», та за її вказівкою, касир спілки ОСОБА_14 , яка не була обізнана щодо злочинних намірів  ОСОБА_11 , внесла до касового звіту дані про видачу ОСОБА_7 грошових коштів, а саме: 07.05.2009 року на суму 25000 грн., 12.05.2009 року в сумі 50000 грн., 15.05.2009 року в сумі 5000 грн., 30.05.2009 року в сумі 10000 грн., 01.06.2009 року в сумі 3135 грн. і 10000 грн., 09.06.2009 року в сумі 20000 грн., а всього на загальну суму 123 135 грн., яка в дійсності вказані грошові кошти не отримувала.
		Після цього, ОСОБА_11 , в період часу з 07.05.2009 року по 09.06.2009 року, перебуваючи у приміщенні спілки та маючи вільний доступ в силу свого службового становища, як голови правління Кредитної спілки «Турбота», до грошових коштів, які надходили протягом дня в касу спілки, діючи умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи своїм службовим становищем, в порушення п. 3.4, 3.10, 4.8 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» №72 від 19.02.2001 року (зі змінами та доповненнями), на підставі вищевказаних завідомо неправдивих документів вилучила з каси спілки грошові кошти на загальну суму 123 135 грн. і розпорядилась ними на власний розсуд, тобто повторно заволоділа чужим майном у великих розмірах.
		 
		На вказаний вирок суду прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляцію, в якій, не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій засудженої, просить скасувати вирок суду та постановити новий, яким призначити ОСОБА_11 покарання за ч. 4 ст. 191 КК України - 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, строком на 3 роки, за ч. 5 ст. 191 КК України - 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, строком на 3 роки та конфіскацією всього майна, за ч. 2 ст. 366 КК України - 2 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, строком на 2 роки. На підставі ст. 70 КК України призначити остаточне покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, строком на 3 роки та конфіскацією всього майна.
		В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої внаслідок м`якості і неправильне застосування кримінального закону.
		Зокрема, як вказує прокурор, суд, призначаючи міру покарання засудженій, не врахував суспільну небезпеку скоєного злочину, який відноситься до категорії тяжких, та наслідків, завданих злочином.
		При цьому, прокурор звертає увагу на те, що протягом досудового слідства ОСОБА_11 не визнавала своєї вини у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4, 5 ст. 191 КК України, і лише під час судового слідства визнала вину для пом`якшення покарання. Крім того, маючи достатньо часу для відшкодування завданих збитків, вона фактично відмовилась відшкодовувати шкоду потерпілим, тому, на думку прокурора, є незрозумілим посилання суду на матеріли кримінальної справи та визнання пом`якшуючою обставиною вжиття заходів щодо часткового відшкодування шкоди потерпілим.
		Також вважає, що застосування при призначенні покарання судом ст. 69 КК України є необґрунтованим та безпідставним, оскільки у вироку не наведено дані про наявність пом`якшуючих обставин, відповідно до цієї статті, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, та стосуються подій злочинів.
		 
		В апеляції з доповненнями до неї представник потерпілих  адвокат ОСОБА_8 , не оспорюючи доведеності винуватості засудженої та правильності кваліфікації її дій, посилаючись на однобічність та неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженої, просить скасувати вирок в частині призначеного покарання та постановити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_11 за ст. 191 ч. 4 КК України - 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, за ст. 191 ч. 5 КК України - 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією майна, за ст. 366 ч. 2 КК України - 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років та штрафом в розмірі 750 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років та штрафом в розмірі 750 неоподаткованих мінімумів доходів громадян та взяти її під варту в залі суду негайно. 
		Свої вимоги апелянт аргументує тим, що застосування положень ст. 69 та 75 КК України в даному випадку є неправильним, враховуючи те, що засудженою спричинено потерпілим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 непоправну шкоду здоров`ю, що є тяжким наслідком, та обставиною, що обтяжує покарання, згідно п. 5 ст. 67 КК України, що взагалі не було враховано судом і в результаті чого ОСОБА_6 визнано інвалідом другої групи,внаслідок чого потерпілі протягом тривалого проміжку часу знаходяться і продовжують знаходитись у скрутному матеріальному становищі, без засобів для існування та вимушені постійно звертатись за медичною допомогою.
		В результаті чого потерпілі відчувають непереборний біль, душевні та психологічні страждання, моральні хвилювання, знервованість, переживання, настання негативних наслідків для всієї родини, так як було порушено звичайний спосіб та перебіг життя, а також відбулися негативні наслідки, щодо стану їх здоров`я, оскільки виникли психо-травмуючі фактори, що стали джерелом негативних емоцій і переживань, призвели до погіршення здоров`я у цілому та лікування, вплинули на реалізацію їх намірів та життєві стосунки та вони не можуть у звичайний спосіб спілкуватись з друзями, рідними, колегами по роботі. Ці фактори також підсилюються і постійною поведінкою  ОСОБА_11 , яка своєї вини у скоєних нею злочинах, передбачених ч. 4, ч. 5 ст. 191 КК України, не визнає взагалі, що підтверджується її показаннями по справі, відношенням до скоєного, спрямованості її дій на приховування майна з метою уникнення виду покарання у вигляді конфіскації майна, поведінки у судових дебатах та не визнання вини, у зв`язку з чим спричинені потерпілим психологічні страждання мають ще більш продовжуваний і інтенсивний характер. 
		Також, як вказує апелянт, не в повній мірі надано судом оцінку і наявності ще однієї обтяжуючої покарання ОСОБА_11 обставини, а саме: вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного, що має місце по відношенню ОСОБА_11 до ОСОБА_6 . 
		Крім того, апелянт вважає, що суд упереджено, необ`єктивно та не в повній мірі дав оцінку тому, що ОСОБА_11 визнала вину лише в частині скоєння нею злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України, а за ч. 4, 5 ст. 191 КК України вину не визнає і не розкаюється, потерпілим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 завдані збитки не відшкодовує, що свідчить про відсутність будь-яких пом`якшуючих її покарання обставин.
		 
		Також в своїй апеляції представник потерпілих  адвокат ОСОБА_8 просив вирок Шевченківського районного суду м. Києва в частині вирішення цивільного позову змінити, повністю задовольнивши позовні вимоги, а саме: стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_6 в якості матеріальної шкоди 747 040 грн. 97 коп. та в якості моральної шкоди 100000 грн., а всього 847040 грн. 97 коп.; на користь ОСОБА_7 в якості матеріальної шкоди 160 025 грн. 56 коп. та в якості моральної шкоди 50 000 грн., а всього 210025 грн. 56 коп.
		Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2013 року щодо ОСОБА_11 було скасовано в частині вирішення цивільного позову з направленням справи в цій частині до суду першої інстанції на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. В решті вирок суду залишено без змін.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.09.2014 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року щодо засудженої ОСОБА_11 , окрім рішення щодо цивільного позову, скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.
		 
		Захисник засудженої - адвокат ОСОБА_10 подав заперечення на апеляції прокурора та представника потерпілих  адвоката ОСОБА_8 , в яких, вказуючи на законність та обґрунтованість вироку суду щодо призначеного ОСОБА_11 покарання, просить повністю відмовити в їх задоволенні. 
		 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який в повному обсязі підтримав апеляцію прокурора та частково апеляцію представника потерпілих, пояснення потерпілих та їх представника на підтримку доводів поданих апеляцій, пояснення засудженої та її захисників, які заперечували проти задоволення всіх апеляцій, провівши часткове судове слідство, судові дебати, заслухавши останнє слово засудженої, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
		Перевіряючи законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляціях, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_11 у заволодінні майном потерпілого ОСОБА_6 шляхом зловживання службовим становищем, вчиненому в особливо великих розмірах, та у заволодінні майном потерпілої ОСОБА_7 шляхом зловживання службовим становищем, вчиненому повторно, у великих розмірах, а також у вчиненні службового підроблення, тобто внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, правильним, таким, що відповідає фактичним обставинам справи та повністю підтверджується доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку, і оскільки в апеляціях вони не заперечуються, то відповідно до вимог ч. 1 ст. 365 КПК України (1960 року), висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин перевірці апеляційним судом не підлягають. 
		За встановлених судом фактичних обставин, колегія суддів вважає правильною кваліфікацію дій ОСОБА_11 за ч. 4 та ч. 5 ст. 191 КК України.
		 
		Проте, колегія суддів вважає, що, кваліфікувавши дії засудженої за ч. 2 ст. 366 КК України за кваліфікуючою ознакою спричинення тяжких наслідків, суд першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон.
		У частині 2 ст. 366 КК Українисформульовано матеріальний склад злочину, при вчиненні якого службове підроблення заподіює тяжкі наслідки, тому для інкримінування засудженій спричинення її діями певних наслідків необхідна наявність прямого, безпосереднього, а не опосередкованого причинного зв`язку між її діями і певними наслідками.
		Отже, для ставлення у вину особі, що вчинила службове підроблення, спричинення її діями тяжких наслідків необхідно, щоб такі дії знаходилися у прямому причинно-наслідковому зв`язку з діями, зазначеними у диспозиції частини 1 ст. 366 КК України.
		Відповідно до вимог ст. 400-25 КПК України(1960 року), рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, є обов`язковим для всіх судів України. 
		У постанові від 19 грудня 2011 року у справі №5-18кс11 Верховний Суд України визнав помилковою кваліфікацію дій особи за ч. 2 ст. 366 КК України в тих випадках, коли службове підроблення було способом вчинення іншого злочину, яким безпосередньо і спричинено тяжкі наслідки. 
		Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_11 з метою заволодіння грошовими коштами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вчинила службове підроблення (внесла до офіційних документів Кредитної спілки «Турбота» - видаткових касових ордерів завідомо неправдиві відомості щодо повернення спілкою ОСОБА_6 коштів на загальну суму 514 000 грн. та ОСОБА_7 на загальну суму 123 135 грн.), яке є одним із способів такого заволодіння, а тому наслідки, що призвели до заволодіння коштами у вказаних розмірах, охоплюються диспозицією ч. 4 та ч. 5 ст. 191 КК України і не можуть одночасно (подвійно) розцінюватись як тяжкі наслідки в розумінні частини 2 статті 366 КК України. 
		 
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_11  щодо підроблення службовою особою офіційних документів необхідно перекваліфікувати з ч. 2 ст. 366 КК України (в редакції 2001 року) на ч. 1 ст. 366 КК України в тій же редакції, при цьому, призначивши їй покарання за даний злочин, її слід звільнити від нього, у зв`язку із закінченням строків давності, виходячи з наступного.
		 
		Так, злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України, ОСОБА_11 вчинила в період з 24.04.2008 року по 09.06.2009 року.
		Відповідно до ст. 12 КК України, злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України, є злочином невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі. З моменту його вчинення минуло більше, ніж три роки, а перебіг давності не зупинявся та не переривався. За таких обставин, згідно п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_11 підлягає звільненню від покарання, призначеного за цей злочин.
		 
		Що стосується доводів апеляцій прокурора та представника потерпілих  адвоката ОСОБА_8 про неправильне застосування судом до ОСОБА_11 вимог ст.ст. 69, 75 КК України при призначенні покарання та як наслідок невідповідність призначеного їй покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та її особі внаслідок м`якості, то колегія суддів вважає, що вони не є обґрунтованими, з огляду на наступне.
		 
		Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання,враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. 
		 
		Як убачається з матеріалів справи, при призначенні ОСОБА_11 покарання судом першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 65 КК України,враховано ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, дані про її особу, зокрема те, що ОСОБА_11 є особою похилого віку та пенсіонеркою, вперше вчинила злочин, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має державні нагороди, а також враховано її стан здоров`я.
		 Крім того, судом враховано відсутність обставин, що обтяжують покарання, а щире каяття, похилий вік засудженої та часткове відшкодування нею, на час постановлення судом вироку, шкоди, як обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею злочину. 
		 
		На думку колегії суддів, сукупність зазначених обставин і даних про особу засудженої, були достатніми для суду підставами для призначення ОСОБА_11 покарання за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, а твердження прокурора та представника потерпілих  адвоката ОСОБА_8 про протилежне - безґрунтовними.
		 
		Так, посилання апелянтів на відсутність у ОСОБА_11 щирого каяття суперечать фактичним обставинам справи.
		За змістом ст. 66 КК України, щире каяття знаходить свій прояв не лише у вербальному висловленні критики своєї поведінки, а й у діях, що характеризують бажання винної особи виправити ситуацію, що склалась.
		А, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_11 ще до порушення кримінальної справи визнавала свою провину за вчинені нею відносно членів Кредитної спілки «Турбота» дії, і як в суді першої інстанції, так і під час судового слідства в суді апеляційної інстанції висловила жаль з приводу вчиненого та вибачилась перед потерпілими, при цьому на час апеляційного розгляду також в повному обсязі відшкодувала завдану потерпілим шкоду.
		Отже, на переконання колегії суддів, зазначені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано визнав такими, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а у апеляціях прокурора та представника потерпілих переконливі доводи на спростування висновків суду в цій частині відсутні. 
		Тим більше, що й скасовуючи увалу суду апеляційної інстанції, якою було залишено без змін вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_11 із застосуванням положень ст. 69 КК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справне вказала на неправильне застосування кримінального закону в цій частині. 
		Що стосується доводів апеляції представника потерпілих - адвоката ОСОБА_8 про неврахування судом наявності таких обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_11 , як завдання злочином тяжких наслідків, що полягає у спричиненні потерпілим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 непоправної шкоди здоров`ю, а також вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного, що має місце по відношенню ОСОБА_11 до ОСОБА_6 , то колегія суддів, вважає їх необґрунтованими,оскільки в обвинувальному висновку таких обтяжуючих покарання засудженої обставин не вказано, не встановив їх і суд першої інстанції, при цьому доказів на підтвердження факту заподіяння такої непоправної шкоди здоров`ю потерпілих, яка могла б бути визнана тяжкими наслідками, ні потерпілими, ні їх представником надано суду не було, а взаємовідносини ОСОБА_11 та ОСОБА_6 , як голови правління кредитної спілки та її вкладника, не свідчать про перебування останнього в такій матеріальній, службовій чи іншій залежності від ОСОБА_11 , коли б потерпілий був певною мірою підкорений їй. 
		За урахуванням викладеного, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність призначення  ОСОБА_11 за ч. 4 та ч. 5 ст. 191 КК України основного покарання у виді позбавлення волі, при цьому за ч. 5 ст. 191 КК України нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією цієї статті, та додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади.
		У той же час, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 50 КК України,покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
		Статтею 75 КК Українипередбачено, що якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. 
		Дійшовши висновку, що ОСОБА_11 не становить суспільної небезпеки та може бути виправлена без ізоляції від суспільства, суд першої інстанції визнав за можливе звільнити її від відбування основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, з іспитовим строком.
		З таким рішенням суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, з урахуванням таких досліджених в суді апеляційної інстанції даних про особу ОСОБА_11 , які свідчать про те, що вона вперше притягується до кримінальної відповідальності, є особою похилого віку та має незадовільний стан здоров`я, а також того, що засуджена щиро розкаялася у вчиненому та повністю відшкодувала потерпілим завдану шкоду. 
		 
		Зазначені обставини та дані про особу засудженої ОСОБА_11 колегія суддів вважає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, а висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_11 може бути виправлена без ізоляції від суспільства, у зв`язку з цим, правильними. 
		 
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визначив ОСОБА_11 основне покарання у виді позбавлення волі, при цьому призначивши його за ч. 5 ст. 191 КК України нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією цієї статті, та вмотивовано на підставі ст. 75 КК України звільнив її від відбування основного призначеного за сукупністю злочинів покарання з випробуванням, з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, і таке покарання призначено засудженій відповідно до вимог ст. 65 КК України, відповідає тяжкості вчиненого злочину та її особі, і є необхідним для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. 
		А тому, визнаючи вирок суду законним і обґрунтованим, покарання справедливим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення поданих апеляцій. 
		 На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України (1960 року), колегія суддів, -
		у х в а л и л а:
		Апеляції прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, та представника потерпілих  адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
		 
		В порядку ст. 365 КПК України (1960 року) вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 16.09.2013 року відносно ОСОБА_11 змінити.
		Перекваліфікувати дії ОСОБА_11 з ч. 2 ст. 366 КК України (в редакції 2001 року) на ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції 2001 року) та призначити їй за вказаною статтю покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, строком на 1 рік.
		На підставі ст. 49, ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_11 від покарання за злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.
		 
		Вважати ОСОБА_11 засудженою:
		- за ч. 4 ст. 191 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, строком на 2 роки; 
		- за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, строком на 3 роки, 
		На підставі ст.ст. 70, 77 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_11 вважати засудженою до остаточного покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, строком на 3 роки, та із застосуванням ст. 75 КК України звільненою від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. 
		 
		В решті вирок суду залишити без змін.
		 
		Судді:
		 
		 
		_____________________ ______________________ ____________________
		 ОСОБА_1     ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...