У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня
2009 року
|
|
м. Київ
|
Колегія суддів
Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого
|
Яреми А.Г.,
|
суддів:
|
Лихути Л.М.,
|
Прокопчука Ю.В.,
|
|
|
Перепічая В.С.,
|
Романюка Я.М.,
|
|
розглянувши в судовому засіданні
справу за позовом ОСОБА_1 до Київського обласного інституту післядипломної
освіти педагогічних кадрів, треті особи: виконавчий комітет Білоцерківської
міської ради, управління комунальної власності Білоцерківської міської ради,
комунальна служба приватизації державного фонду м. Біла Церква, про визнання
права користування жилим приміщенням та визнання права на його приватизацію, за
касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду від
20 листопада 2008 року та рішення апеляційного суду Київської області від 20
лютого 2009 року,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2008
року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського обласного інституту
післядипломної освіти педагогічних кадрів, треті особи: виконавчий комітет
Білоцерківської міської ради, управління комунальної власності Білоцерківської
міської ради, комунальна служба приватизації державного фонду м. Біла Церква,
про визнання права користування жилим приміщенням та визнання права на його
приватизацію. Позивач зазначав, що в серпні 1998 року йому було надано у
користування кім. АДРЕСА_1, куди він поселився разом з сім'єю в кількості
чотирьох осіб. Оскільки відповідачем заперечується його право на приватизацію
займаного жилого приміщення, позивач просив визнати за ним право користування
та приватизації цього жилого приміщення.
Рішенням
Білоцерківського міськрайонного суду від 20 листопада 2008 року позов задоволено
частково. Визнано за ОСОБА_1 право користування кімнатою АДРЕСА_1. У задоволенні
позову в частині визнання права на приватизацію цього жилого приміщення
відмовлено.
Рішенням
апеляційного суду Київської області від 20 лютого 2009 року зазначене рішення
суду в частині задоволення позовних вимог скасовано і в цій частині ухвалено
нове рішення про відмову в позові. В решті рішення суду першої
інстанції залишено без змін.
У касаційній
скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та
процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення й ухвалити
нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши
доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та
перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Ухвалюючи рішення в частині відмови в позові про визнання
права на приватизацію жилого приміщення суди дійшли висновку, що спірне
приміщення є гуртожитком.
Разом з тим, судами не з'ясовані всі обставини справи та
не дана оцінка доводам позивача з огляду на положення ст. ст. 127-131 ЖК
Української РСР, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного
житлового фонду", Примірного положення про гуртожитки, затвердженого
постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. № 208 (далі Примірне положення),
постановою Ради Міністрів УРСР і Української Республіканської Ради Професійних
Спілок від 30 вересня 1981 року № 496 "Про використання жилих будинків для
малосімейних для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями малих
сімей".
Відповідно до ст. 127 ЖК УРСР та Примірного положення
гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів,
учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.
Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або
переобладнані для цієї мети жилі будинки. Переобладнання жилих будинків під
гуртожитки провадиться з дозволу виконавчого комітету обласної, міської (міста
республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.
Не допускається використання під гуртожитки приміщень у
жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян.
Законодавство визначає два види гуртожитків. Перший вид -
для проживання одиноких громадян,
де жилі приміщення
знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у
сімейних стосунках.
Другий вид гуртожитків - для проживання окремих родин, де
жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у
відособленому користуванні родинами.
Для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями малих
сімей, у разі виникнення необхідності, на підставі постанови Ради Міністрів
УРСР і Української Республіканської Ради Профспілок від 30 вересня 1981
року № 496 "Про використання
жилих будинків для малосімейних для тимчасового забезпечення жилими
приміщеннями малих сімей" підприємствам, установам, організаціям надано
право використовувати, як сімейні гуртожитки для тимчасового забезпечення
жилими приміщеннями малих сімей, жилі будинки для малосімейних, надаючи таким
будинкам статус гуртожитків.
Рішення про це
приймається адміністрацією підприємства, установи, організації чи органом
кооперативної або іншої громадської організації та відповідним профспілковим
комітетом до початку спорудження будинку.
Будинки для малосімейних, відносно яких не прийнято
такого рішення, заселялися у відповідності з Правилами обліку громадян, які
потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затвердженими
постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. № 470.
Тобто, на такі будинки поширюється правовий режим,
встановлений для жилих будинків і жилих приміщень державного і громадського
житлового фонду.
За змістом ч. 2 ст. 2 Закону України "Про
приватизацію державного житлового фонду" в редакції, чинній на момент
виникнення спірних відносин, кімнати в гуртожитках приватизації не підлягають.
Отже, для вирішення по суті спору щодо приватизації
жилого приміщення суттєвого значення набуває чітке визначення правового статусу
спірного жилого приміщення. Проте судом зазначені обставини повною мірою не
з'ясовані.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна
особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за
захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 4 цього Кодексу встановлено, що здійснюючи
правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та
інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений
законами України.
Суд на зазначені вище положення уваги не звернув та не
встановив, чи передбачено законом такий спосіб захисту порушеного права, як
визнання права на приватизацію займаного жилого приміщення.
Таким чином,
судом при вирішенні позовної вимоги про визнання
права на приватизацію жилого приміщення допущено порушення норм процесуального
права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині і відповідно
до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та
передачі справи в частині вирішення зазначеної позовної вимоги на новий
розгляд. Оскільки зазначене порушення було допущено судом першої інстанції і не
було усунено апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд до суду
першої інстанції.
В решті рішення
апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального
права, доводи скарги висновків суду в цій частині не спростовують а тому
касаційну скаргу в цій частині відповідно до ст. 337 ЦПК України слід відхилити
і рішення залишити без змін.
Керуючись п.п.
1, 2 ч. 1 ст. 336, ст. 337, ч. 2 ст. 338, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну
скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 20 листопада 2008 року та рішення апеляційного суду Київської області
від 20 лютого 2009 року в частині вирішення позовної вимоги про визнання права на приватизацію жилого приміщення
скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду
першої інстанції.
У решті рішення апеляційного суду Київської області
від 20 лютого 2009 року залишити без змін.
Ухвала
оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Л.М.
Лихута
В.С. Перепічай
Ю.В. Прокопчук
Я.М. Романюк