Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 493/1075/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: 26.02.2015. Зареєстровано: 27.02.2015. Забезпечено надання загального доступу: 04.03.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/785/101/15
		Головуючий у першій інстанції Наумчак Л.І. 
		Доповідач Дрішлюк А. І.
		Категорія: 27
		  
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		     16.02.2015 року                                                м. Одеса
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
		головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів  Процик М.В., Сєвєрової Є.С.,
		при секретарі судового засідання Решетник М.С., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Балтського районного суду Одеської області від 04.07.2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
		ВСТАНОВИЛА:
		До Балтського районного суду Одеської області звернувся представник ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В обґрунтування представник посилався на те, що 02.09.2006 року між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № OD33RX08800066 строком дії з 02.09.2006 року по 02.09.2007 року, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 2416,70 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, а він зобов'язався вчасно сплачувати грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, а також інші витрати згідно умов Договору. Однак відповідач неналежним чином виконував умови Договору, в зв'язку з чим, станом на 22.04.2014 року має заборгованість в сумі 24749,78 грн., в т.ч. заборгованість за кредитом - 903,32 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 8468,07 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 15378,39 грн., а також штрафи відповідно до п.5.3 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) - 1059,15 грн. Згідно судового наказу від 19.05.2009 року з відповідача стягнуто заборгованість у розмірі 3566,82 грн., тому від загальної заборгованості 24749,78 грн. віднімається сума 3566,82 грн., яка стягнута відповідно до судового наказу, і до стягнення з відповідача підлягає борг у розмірі 22742,11 грн. В добровільному порядку відповідач не погашає борг, тому позивач просить стягнути з нього вказану суму та понесені судові витрати (а.с.1-2).  
		Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 04.07.2014 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерійний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовлено (а.с.45-47).
		16.07.2014 року представник Публічного акціонерного товариства Комерійний банк "ПриватБанк" - Шуліка А.В. подала апеляційну скаргу на рішення Балтського районного суду Одеської області від 04.07.2014 року. В обґрунтування представник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, на недоведеність обставин, що мають значення для справи. А саме представник зазначає, що судом не в повній мірі були досліджені обставини справи, зокрема, розрахунок заборгованості де чітко прослідковується переривання позовної давності 27.11.2009 року - відповідачем було здійснено погашення заборгованості по кредитному договору в розмірі 300 грн.. Таким чином, як вважає апелянт, мало місце переривання перебігу позовної давності, і строк позовної давності починається заново, а відтак строк позовної давності в 5 років закінчується 27.11.2014 року, а позов до суду було подано у травні 2014 року. Крім того, представник зазначив, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення договору, яке мало місце під час його дії (а.с.50-56). 
		Відповідачем були поданні письмові заперечення на апеляційну скаргу на рішення Балтського районного суду Одеської області від 04.07.2014 року. В запереченнях відповідач зазначає, що будь-яких договорів з апелянтом щодо збільшення позовної давності він не підписував, а додані позивачем до позову "Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт)", згідно з якими позовна давність, начебто збільшена до п'яти років, договором не являються, не містять підпису відповідача, або відомостей, про те, що відповідач з ними ознайомлений, не містять дати складання, тому не можуть бути визнанні належними та допустимими доказами. Також відповідач посилався на п.31 постанови пленуму ВСС України від 30.03.2012 року за №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", відповідно до якого у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув (а.с.94-95).
		Судом витребувались додаткові матеріали в зв'язку з чим до матеріалів були приєднані копії матеріалів наказного провадження (а.с. 174-208), а також різні редакції правил "Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт)" (а.с. 110-119, 155-167).   
		Представник позивача - апелянта апеляційну скаргу в судових засіданнях підтримував, просив її задовольнити. В останнє судове засідання сторони не з'явились, про час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином. Згідно з ч.2 ст.305 ЦПК України неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розгляду справи. 
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги,    враховуючи пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. 
		Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.
		Оцінюючи доводи апеляційної скарги, з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідним зазначити наступне. 
		Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що позовну заяву подано тільки 07.05.2014 року, позивачем пропущено загальну позовну давність на звернення до суду з даним позовом, а саме зі спливом строку виконання зобов'язання, тобто з 02.09.2007 року пройшло понад три роки. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що договір діє до повного виконання зобов'язання сторонами, відповідно п.п. 4.5-4.6 Умов, що за домовленістю банку з позичальником строк позовної давності встановлено 5 років, однак він є неспроможним, оскільки, згідно з договором сторони уклали строковий кредитний договір і визначили кінцеву дату виконання - 02.09.2007 року, а тому, підстав вважати його безстроковим - немає. Також суд посилався на  п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 року за № 5 зі змінами та доповненнями від 07.02.2014 року, відповідно до якого враховуючи положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та вимоги ЦК щодо позовної давності застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). Тому враховуючи усе вищевикладене суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява подана до суду після закінчення трирічного строку, що є підставою для відмови у позові.
		Разом з тим, повністю погодитись з мотивуванням прийнятої відмови колегії суддів погодитись не може в зв'язку з чим мотиви відмови в задоволенні позовних вимог підлягають зміні виходячи з наступного.   
		Як зазначив ВСУ в постанові від 03.02.15 р. по справі № 6-239 цс14 від 04.02.15 р.  згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки указана частина статті 11 Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту. Вказаний механізм тлумачення та застосування вказаних норм закону є обов'язковим для всіх суб'єктів правозастосування в силу статті 370-1 ЦПК України. Таким чином, варіант застосування вказаних норм закону вказаний судом першої інстанції підлягає виключенню з включенням посилання на механізм передбачений вказаної постановою ВСУ. Відповідно в цій частині доводів апеляційної краги вони знайшли своє підтвердження.    
		Щодо застування строків позовної давності порядку їх обрахування та застування, то колегія суддів вважає за необхідним вказати на наступне.  Як вказав ВСУ в постанові від 19 березня 2014 року по справі № 6- 14  цс  14, яка є обов'язковою в порядку ст. 370-1 ЦПК України, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. 
		З матеріалів справи вбачається, що 02.06.2006 року ОСОБА_2 було підписано заяву позичальника № OD33RX08800066 (а.с.5). З тексту цієї заяви вбачається, що банк надає ОСОБА_2 строковий кредит у сумі 2416,7 грн. на строк 12 місяців з 02.09.2006 року по 02.09.2007 року, з умовами сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 2.0 % на місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 32,63 грн. та єдино разової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 219,7 грн. в обмін на зобов'язання відповідача з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії зазначеній в Заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт)" умовах. Також з заяви вбачається, що для виконання зобов'язання банк відкриває відповідачу рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, направлених на погашення заборгованості. При цьому з копії кредитної справи №0066 (а.с.154) як і з матеріалів справи, вбачається лише рахунок-фактура №О036000133 від 02.09.2006 року, але доказів переведення позивачем коштів за цим рахунком-фактурою, як це передбачено п.2.1 "Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт)", суду не було надано.
		Таким чином, в контексті вказаної постанови ВСУ початок перебігу строку позовної даності починається в цілому по заборгованості згідно з наданим кредитним лімітом 02.09.2007 року та завершується 02.09.2010 р. (ст. 257 ЦК України, а.с. 115). 
		Щодо позовної даності та її збільшення в межах цієї справи, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.  
		Апеляційним судом Одеської області були витребувані з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" редакція "Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт)" та розпорядчі акти, якими ці умови затверджені станом на 02.09.2006 року, а також оригінал кредитної справи, копія якої приєднана до матеріалів справи (а.с.145-146). Всі редакції "Умов…" приєднані до матеріалів справи (а.с. 110-119, 155-167).    
		Як вказав ВСУ в постанові у справі   № 6-240цс14 від 11.02.2015 р. відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.       Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Окрім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідно до статті 207 ЦК України  правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача щодо застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачкою вони не підписувались.
		Виходячи з запропонованої ВСУ позиції, яка є обов'язковою для всіх суб'єктів правозастосовного процесу, в матеріалах справи, яка переглядається відсутні належні і допустимі докази, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, і ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, оскільки відповідачем вони не підписувались.
		Вказана обставина також підлягала врахуванню при вирішення спору, втім суд першої інстанції обмежився посилання на певну вирогідність існування різних редакцій правил, проте вказані обставини не перевіряв, додаткових матеріалів не витребував, а тому вказані дії вчинялись судом апеляційної інстанції для встановлення обставин справи.    
		Щодо посилань апелянта на переривання строку позовної давності видачею судового наказу, колегія суддів зауважує наступне.
		В матеріалах справи є заява про застосування строків позовної давності (а.с.94-95). 
		Апеляційним судом Одеської області для огляду в судовому засіданні було витребувано з Балтського районного суду Одеської області наказне провадження №2-н-80/2009 за заявою ЗАТ КБ "ПриватБанк" про видачу судового наказу про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_2 З судового наказу вбачається, що з ОСОБА_2 на користь банку було стягнуто 4461,40 грн. (а.с.3), але з позовної заяви вбачається, що від суми загальної заборгованості віднімається сума у розмірі 3566,82 грн., яка була задоволена судовим наказом. Пояснення з цього приводу в матеріалах справи відсутні. 
		Щодо посилань апелянта на переривання строку позовної давності, оскільки 27.11.2009 року відповідачем було здійснено погашення заборгованості по кредитному договору в розмірі 300 грн., то з виписки по рахунку НОМЕР_1 (а.с.39-40), вбачається, що 27.11.2009 року ОСОБА_2 було сплачено 100,26 грн., з виписки по рахунку НОМЕР_1 (а.с.57), також вбачається що 27.11.2009 року ОСОБА_2 було сплачено 100,26 грн., з копії меморіального ордеру від 27.11.2009 року, який не містить обов'язкових реквізитів, зокрема штампу та підпису, також вбачається що 27.11.2009 року ОСОБА_2 було сплачено 100,26 грн., вказану невідповідність сплачених сум представник позивача також не пояснив. До суду позивач звернувся 02.05.14 р. (конверт - а.с. 20), таким чином, навіть з моменту вчинення дій, в порядку ст. 264 ЦК України, було пропущено трьох річний строк позовної давності. Вказані обставини не були відображені в рішенні суду першої інстанції, а при вирішення справи вони повинні були враховані, оцінені та відображені в рішення суду в порядку ст. 213-215 ЦПК України, в зв'язку з чим колегія суддів в цій частині доповнює мотивування рішення суду першої інстанції. Таким чином в цій частині доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження. Разом з тим, вказані недоліки судового рішення усуваються судом апеляційної інстанції та призводять до повного скасування рішення, оскільки суд правильно визначив, що підстави для стягнення боргу були в наявності, борг частково погашався, проте через збіг строку позовної давності в задоволенні позову слід відмити.       
		З врахуванням того, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження - судом першої інстанції не в повному обсязі було встановлено обставини справи та надана їм оцінка, при цьому були невірно застосовані норми матеріального права, колегія суддів задовольняє апеляційну скаргу частково, на підставі п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, змінює мотивування рішення суду першої інстанції, залишаючи відмову в  задоволенні позовних вимог. 
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, - 
		ВИРІШИЛА:
		Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Балтського районного суду Одеської області від 04.07.2014 року - задовольнити частково.  
		Рішення Балтського районного суду Одеської області від 04.07.2014 року змінити в частині мотивування відмови в задоволенні позовних вимог, в іншій частині залишити без змін. 
		Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
		     Судді апеляційного суду
		     Одеської області                                   А.І. Дрішлюк
		                                                                                    Є.С. Сєвєрова 
		                                                                                                              М.В. Процик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...