Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 22-ц/796/1144/2015 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.03.2015. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  МІСТА  КИЄВА
		03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
		факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
		 
		 
		Справа № 22-ц/796/1144/2015                                               Головуючий у першій інстанції - Вовк С.В.
		Доповідач - Оніщук М.І.
		  
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		25 лютого 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
		головуючого судді                                   Оніщука М.І.,
		суддів                                                           Українець Л.Д., Шебуєвої В.А.,
		при секретарі                                  Троц В.О.,
		за участю:
		представника позивача                СидороваГ.Ю.,
		апелянта                                          ОСОБА_3,
		представника апелянтів               ОСОБА_4,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 листопада 2014 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічне промислове постачання» до ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультаційна фірма «Welcome» про визнання права власності та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультаційна фірма «Welcome» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічне промислове постачання», третя особа: ОСОБА_6 про стягнення комісійної винагороди,
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		22.10.2014 ТОВ «Технічне промислове постачання» звернулось до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_6, ТОВ «Консультаційна фірма «Welcome», в якому просило стягнути з відповідачів солідарно на свою користь грошову суму у розмірі 300 000 грн. (Т.1, а.с. 2-4).
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.10.2014 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 03.11.2014 (Т.1, а.с. 15).
		03.11.2014 ТОВ «Консультаційна фірма «Welcome» звернулась до Печерського районного суду м. Києва з зустрічним позовом до ТОВ «Технічне промислове постачання», третя особа: ОСОБА_6, в якому просило стягнути з ТОВ «Технічне промислове постачання» на свою користь 141 422 грн. 54 коп. комісійної винагороди (Т.1, а.с. 20-23), посилаючись на те, що ТОВ «Консультаційна фірма «Welcome» належним чином виконало умови договору комісії, укладеного із позивачем, передав позивачу всі необхідні документи, що підтверджують право власності на придбані об'єкти, а також рахунок на суму комісійної винагороди 141 422,53 грн., яку позивач за первісним позовом всупереч умовам договору не сплатив.
		В судовому засіданні 03.11.2014 ТОВ «Технічне промислове постачання» подало до суду заяву про зміну позовних вимог та просило визнати за ТОВ «Технічне промислове постачання» право власності на:
		- дачний будинок № 7, загальною площею 528,0 кв.м., основною площею 146,5 кв.м., допоміжною площею 381,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- будинок відпочинку - корпус № 13, загальною площею 866,5 кв.м., основною площею 550,0 кв.м., допоміжною площею 276,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- дачний будинок № 16, загальною площею 391,5 кв.м., основною площею 163,5 кв.м., допоміжною площею 228,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- дачний будинок № 17, загальною площею 391,8 кв.м., основною площею 163,5 кв.м., допоміжною площею 228,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- дачний будинок № 18, загальною площею 385,7 кв.м., основною площею 134,3 кв.м., допоміжною площею 251,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- дачний будинок № 20, загальною площею 422,6 кв.м., основною площею 152,2 кв.м., допоміжною площею 270,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- дачний будинок № 21, загальною площею 392,2 кв.м., основною площею 151,0 кв.м., допоміжною площею 241,2 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- дачний будинок № 32, загальною площею 649,0 кв.м., основною площею 228,5 кв.м., допоміжною площею 420,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- дачний будинок № 42, загальною площею 392,3 кв.м., основною площею 163,5 кв.м., допоміжною площею 228,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- дачний будинок № 43, загальною площею 392,3 кв.м., основною площею 163,5 кв.м., допоміжною площею 228,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1.
		В обґрунтування заявлених вимог вказувало, що відповідно до ст. 1018 ЦК України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента. В той же час, оскільки придбані комісіонером об'єкти фактично є об'єктами самочинного будівництва, позивач позбавлений права у встановленому порядку зареєструвати за собою право власності на них, що обмежує його права та законні інтереси.
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03.11.2014 позов ТОВ «Технічне промислове постачання» задоволено - визнано за ТОВ «Технічне промислове постачання» право власності на:
		- дачний будинок № 7, загальною площею 528,0 кв.м., основною площею 146,5 кв.м., допоміжною площею 381,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- будинок відпочинку - корпус № 13, загальною площею 866,5 кв.м., основною площею 550,0 кв.м., допоміжною площею 276,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- дачний будинок № 16, загальною площею 391,5 кв.м., основною площею 163,5 кв.м., допоміжною площею 228,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- дачний будинок № 17, загальною площею 391,8 кв.м., основною площею 163,5 кв.м., допоміжною площею 228,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- дачний будинок № 18, загальною площею 385,7 кв.м., основною площею 134,3 кв.м., допоміжною площею 251,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- дачний будинок № 20, загальною площею 422,6 кв.м., основною площею 152,2 кв.м., допоміжною площею 270,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- дачний будинок № 21, загальною площею 392,2 кв.м., основною площею 151,0 кв.м., допоміжною площею 241,2 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- дачний будинок № 32, загальною площею 649,0 кв.м., основною площею 228,5 кв.м., допоміжною площею 420,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- дачний будинок № 42, загальною площею 392,3 кв.м., основною площею 163,5 кв.м., допоміжною площею 228,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1;
		- дачний будинок № 43, загальною площею 392,3 кв.м., основною площею 163,5 кв.м., допоміжною площею 228,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1.
		Також задоволено зустрічний позов ТОВ «Консультаційна фірма «Welcome» та стягнуто з ТОВ «Технічне промислове постачання» на користь ТОВ «Консультаційна фірма «Welcome» 141 422 грн. 54 коп. комісійної винагороди.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які не брали участі у справі, однак вважають, що суд вирішив питання про їх права та обов'язки, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просять рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вважають, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та визнав за позивачем право власності на майно, яке належить їм, оскільки вони є інвесторами за договором, в повному обсязі виконали умови інвестиційного договору та отримали майнові права і всі необхідні документи для оформлення права власності. Також вказали, що на даний час здійснюється реєстрація права власності на корпус типу С за № 20 в Державній реєстраційній службі України. Крім цього, зазначили, що визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права, оскільки суд не повинен був заміняти органи, які уповноважені видавати дозволи на будівництво у узгоджувати забудови, а також оформлювати відповідні документи про право власності. Більш того, зауважили, що судом розглянуто справу з порушенням правил виключної підсудності.
		В судовому засіданні апелянт ОСОБА_3 та представник апелянтів підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити.
		Представник ТОВ «Технічне промислове постачання» в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував за її безпідставністю та необґрунтованістю і просив рішення суду залишити без змін, оскільки воно ухвалене з дотриманням вимог закону.
		Інші особи, які беруть участь у справі повторно не з'явились в судове засідання, про час та місце розгляду справи повідомлені належним. Колегія суддів, визнала за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 305 ЦПК України).
		Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
		В апеляційній скарзі апелянти просять скасувати рішення суду в повному обсязі, проте зі змісту скарги вбачається, що ними оскаржується рішення суду лише в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності. В частині вирішення зустрічного позову про стягнення комісійної винагороди рішення суду ні сторонами, ні апелянтами не оскаржено.
		Разом з цим, у відповідності з вимогами ч. 3 вказаної статті апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
		Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		На переконання колегії суддів оскаржуване рішення суду вказаним вимогам процесуального закону не відповідає.
		Задовольняючи позов ТОВ «Технічне промислове постачання» та визнаючи за останнім право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суд першої інстанції виходив з того, що при будівництві об'єктів було дотримано будівельні норми та правила та інші містобудівні нормативи, а роботи були проведені з незначним відхиленням від проекту будівництва; будівництво об'єктів не суперечить суспільним інтересам та не порушує прав інших осіб, а землекористувач земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на такі об'єкти за позивачем.
		Задовольняючи зустрічний позов суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Консультаційна фірма WELCOME», як комісіонер виконало умови договору комісії, укладеного з ТОВ «Технічне промислове постачання», придбавши для нього об'єкти нерухомості, проте останнє, в порушення умов договору не сплатило комісійну винагороду, розмір якої визначено договором.
		З висновком суду про визнання за ТОВ «Технічне промислове постачання» права власності на об'єкти нерухомості колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.
		З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що розпорядженням КМДА від 08.07.2002 № 1330 ЗАТ «Київгума» було дозволено здійснити проектування та реконструкцію дитячого оздоровчого комплексу по АДРЕСА_1. На підставі цього розпорядження ТОВ «Печерська архітектурна майстерня» було розроблено Проект реконструкції дитячого дошкільного оздоровчого табору під дитячий оздоровчий комплекс сімейного типу по АДРЕСА_1 № 67/2-2002.
		Зазначена реконструкція корпусів №№ 7, 16, 17, 18, 20, 21, 32, 42, 43 відбувалась на земельній ділянці площею 9,42 га по АДРЕСА_1 за рішенням Київської міської ради від 29.05.2003 № 487/647 «Про оформлення права користування земельними ділянками» була передана ЗАТ «Київгума» в оренду для експлуатації та обслуговування дитячого оздоровчого табору. На підставі цього рішення було укладено договір оренди земельної ділянки № 79-6-00140 від 20.08.2003.
		Між ЗАТ «Київгума» та ТОВ «Укрінформсервіс» був укладений договір про пайову участь у реконструкції № 17-12/04 від 17.12.2004, відповідно до якого ЗАТ «Київгума» виступило замовником реконструкції, а ТОВ «Укрінформсервіс» здійснювало випуск облігацій та фінансування реконструкції дитячого оздоровчого комплексу. Відповідно до умов цього договору ТОВ «Укрінформсервіс» належали майнові права на новозбудовані корпуси на території дитячого оздоровчого комплексу, зокрема на корпуси №№ 7, 16,17,18, 20, 21, 32, 42, 43. Крім того, відповідно до додатку № 2 до Договору № 17-12/04 про пайову участь у реконструкції від 17.12.2004 «Відомість розподілу між сторонами об'єктів нерухомості, що входять в об'єкт реконструкції» до ТОВ «Укрінформсервіс» були передані всі житлові корпуси в об'єкті реконструкції за адресою: АДРЕСА_1.
		18.10.2005 між ТОВ «Укрінформсервіс» (Емітент) та ОСОБА_3, ОСОБА_5 (інвестори) було укладено інвестиційний договір № ІД-1-CD20/АБ відповідно до якого інвестор забезпечують фінансування реконструкції Об'єкта нерухомості (корпус типу «С» за № 20 в оздоровчому комплексі сімейного типу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1) шляхом придбання у власність облігацій, випущених Емітентом, і мають право одержати у спільну сумісну власність об'єкт нерухомості, розрахувавшись за нього з використанням облігацій, а емітент зобов'язаний здійснити достроковий викуп облігацій для оплати інвесторами об'єкта нерухомості на умовах, визначених цим договором (Т. 3, а.с. 11-13).
		Згідно договору поруки № ДП-20С від 18.10.2005, укладеного між ЗАТ «Київгума» (поручитель), ОСОБА_3, ОСОБА_5 (кредитори) та ТОВ «Укрінформсервіс» (боржник), ЗАТ «Київгума» зобов'язувалося відповідати за виконання зобов'язань боржником перед кредиторами з інвестиційним договором у випадку невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за інвестиційним договором, а саме: передати кредиторам об'єкт нерухомості за актом приймання-передачі; здійснити розрахунки з кредитором за інвестиційним договором; передати документ/пакет документів, які є підставою для оформлення права власності кредитора на об'єкт нерухомості (Т. 3, а.с. 27).
		На виконання інвестиційного договору апелянти здійснили інвестування об'єкту нерухомості та прийняли за актом приймання-передачі від 12.12.2008 від ТОВ «Укрінформсервіс» об'єкт незавершеного будівництва житловий корпус типу С за № 20 в об'єкті «Реконструкція дитячого дошкільного оздоровчого табору під дитячий оздоровчий комплекс сімейного типу», який розташований на земельній ділянці, яка знаходиться в оренді ЗАТ «Київгума» за адресою: АДРЕСА_1.
		Судом першої інстанції оскаржуваним рішенням визнано право власності об'єкти нерухомості, в тому числі й дачний будинок № 20, загальною площею 422,6 кв.м., основною площею 152,2 кв.м., допоміжною площею 270,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1, який був предметом інвестиційного договору укладеного між ТОВ «Укрінформсервіс» та ОСОБА_3, ОСОБА_5
		Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду (пункт 1, 3 та 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України).
		Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є не споживною річчю та визнаються речовими правами.
		 
		Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст. 3 Закону).
		Майнове право на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування) - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому (Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30.01.2013).
		Правовий аналіз дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом інвестиційного договору, - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.
		Суд першої інстанції не повно встановивши фактичні обставини справи, не з'ясував правову природу виникнення права на спірне майно і не визначився з колом осіб права і обов'язки яких можуть зачіпатись ухваленим судом рішенням.
		Також судом першої інстанції проігноровано вимоги ст.ст. 328, 331 ЦК України.
		Так, ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
		Статтею 331 ЦК України закріплено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
		Суд першої інстанції при розгляді справи про визнання права власності на самочинне будівництво повинен був належним чином перевіряти, чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право.
		Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в постанові № 6 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» наголосив, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК України), землекористувачі (стаття 95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 1021 ЗК України) або з інших передбачених законом підстав.
		Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.
		Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26-32 Закону № 3038-VI.
		За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України. У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
		У справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, слід враховувати, що особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).
		Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).
		Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, необхідно встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.
		З матеріалів справи не вбачається, що позивач звертався до компетентного органу з приводу прийняття забудови до експлуатації.
		Згідно із п. 3 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» орган державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, веде єдиний реєстр отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об'єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів, який формується на підставі інформації, поданої органами державного архітектурно-будівельного контролю.
		При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно слід виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених ст.ст. 27, 29-31 Закону № 3038-VI, а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).
		На вищевказані положення чинного законодавства суд першої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на об'єкти нерухомості на підставі п. 5 ст. 376 ЦК України, оскільки позивач не є власником (користувачем) земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво нерухомого майна і, більш того, за його дорученням було придбано не об'єкти нерухомості, а «бувші у використанні будівельні матеріали, які будуть отримані в процесі розбирання житлового корпусу № 7, будівлі фітнес-центру № 13, житлових корпусів № 16, 17, 18, 20, 21, 32, 42, 43, майнові права на які, на сьогодні, мають інвестори на підставі цивільно-правових угод та на підставі здійсненого в повному обсязі фінансування їх будівництва.
		Таким чином висновок суду, про те, що «будівництво об'єктів не суперечить суспільним інтересам та не порушує прав інших осіб, а землекористувач земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на такі об'єкти за позивачем» не відповідає фактичним обставинам справи, а визнання за позивачем в судовому порядку права власності на об'єкти нерухомості в обраний останнім спосіб, має залишатись винятковим способом захисту права, оскільки порядок та умови оформлення права власності на нерухоме майно, визначено чинним законодавством України.
		Разом з цим, слід наголосити на тому, що судом першої інстанції порушено правило виключної підсудності, визначене процесуальним законом.
		Так, у відповідності з вимогами ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
		Предметом даного спору є нерухоме майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що територіально відноситься до Голосіївського району м. Києва.
		Згідно із ст. 115 ЦПК України якщо суддя, вирішуючи питання відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачу для подання до належного суду, про що постановляється ухвала.
		Пунктом 2 частини 1 статті 116 ЦПК України визначено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилось, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності.
		З огляду на вказані норми процесуального закону у Печерського районного суду м. Києва були відсутні підстави для розгляду даного позову, а відтак після зміни позивачем вимог, суд був зобов'язаний передати справу на розгляд іншого суду - за місцезнаходженням спірного нерухомого майна.
		Встановивши фактичні обставини справи, проаналізувавши означені вище норми права, які регулюють виниклі спірні правовідносини та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, колегія суддів, не обмежуючись доводами апеляційної скарги, приходить до висновку, що у суду першої інстанції були відсутні належні законні підстави для висновку про визнання за позивачем права власності на об'єкти нерухомості.
		У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, тощо.
		Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги в оскаржуваній частині, та з огляду на встановлені порушення норм матеріального права, які є підставою для скасування рішення, колегія суддів, у відповідності з вимогами ч. 3 ст. 303 ЦПК України, вбачає за необхідне скасувати рішення суду в частині визнання права власності на всі об'єкти нерухомості (не обмежуючись об'єктом, право на яке заявлене апелянтами) та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову про визнання права власності, оскільки оскаржуване в цій частині рішення не тільки ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а й порушує права третіх осіб.
		Щодо вирішення зустрічного позову, то оскільки рішення суду в цій частині сторонами не оскаржено і не порушує прав ні апелянтів, ні будь-яких третіх осіб, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальних підстав надавати відповідну правову оцінку ні вимогам зустрічного позову про стягнення комісійної винагороди, ні рішенню суду в цій частині.
		Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -
		 
		В И Р І Ш И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - задовольнити частково.
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 листопада 2014 року в частині вирішення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічне промислове постачання» до ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультаційна фірма «Welcome» про визнання права власності - скасувати.
		В цій частині ухвалити нове рішення.
		В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічне промислове постачання» до ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультаційна фірма «Welcome» про визнання права власності - відмовити.
		В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 листопада 2014 року - залишити без змін.
		Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
		 
		Головуючий
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...