Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/4012/14 : не визначено.
Надіслано судом: 04.03.2015. Зареєстровано: 04.03.2015. Забезпечено надання загального доступу: 10.03.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		__________________________________________________________________________________________________________________________________________
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		"03" березня 2015 р.Справа № 916/4012/14За позовом Заступник військового прокурора Одеського гарнізону; в інтересах держави в особі, якою є Санаторій "Одеський" Державної служби з надзвичайних ситуацій України; в особі, якою є Державна служба України з надзвичайних ситуацій; 
		до відповідача Одеська міська рада 
		3-тя особа відповідача: ОСОБА_1 ; 3-тя особа відповідача: ОСОБА_2 ; 3-тя особа відповідача: ОСОБА_3 ; 3-тя особа відповідача: ОСОБА_4 
		про визнання незаконним та скасування рішення 
		Головуючий - Гуляк Г.І.
		Судді - Волков Р.В.
		Демешин О.А.
		Представники:
		Від прокуратури: Риженко М.Ю. - посвідчення;
		Від позивача: Жукова О.М., ОСОБА_5 - за дорученням;
		Від відповідача: Асташенкова О.І. - за дорученням;
		Від третіх осіб: Погрібняк О.Г.  за дорученням
		Від третіх осіб Пилипенко Д.Ю., ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - не з`явилися;
		Суть спору: Заступник військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Державної служби України з надзвичайних ситуацій, санаторію «Одеський» ДСНС України звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 04.02.2004 № 2345-ХХІV «Про затвердження проектів відведення та передачу у приватну власність гр. ОСОБА_6 , гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_4 , гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_7 , гр. ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,5349 га, за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель».
		Ухвалою суду від 2 жовтня 2014 року порушено провадження у справі №916/4012/14 та призначено до розгляду в засіданні суду.
		Представник позивача - Санаторій "Одеський" Державної служби з надзвичайних ситуацій України за вх.№28520/14 від 30.10.2014 року надав клопотання про приєднання до матеріалів справи документів, що підтверджують позовні вимоги, вказані документи залучено до матеріалів справи.
		Представник позивача - Державна служба України з надзвичайних ситуацій в свою чергу надав клопотання про приєднання до матеріалів справи документів, які підтверджують позовні вимоги, за вх.№29541/14 від 10.11.2015 року, вказані документи залучено до матеріалів справи. Також представником позивача надано письмові пояснення, які залучені до матеріалів справи, вх ГСОО №30148/14 від 14.11.2014 року.
		Заступник військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України надав в підтвердження позовних вимог документи, які залучено до матеріалів справи, вх. № ГСОО 30313/14 від 12.11.2014 року.
		Представник Одеської міської ради 17.11.2014 року звернувся до суду із клопотанням вх.№ ГСОО 2-5264/14 про залучення до участі у справі третіх осіб, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , але без зазначення місцепроживання.
		Поряд з цим представник Одеської міської ради звернувся до суду із клопотанням в порядку ст. 38 ГПК України витребувати необхідні відомості із адресного бюро ГУМВС України в Одеській області. Вказане клопотання було задоволено судом та ухвалою від 20 листопада 2014 року було витребувані необхідні дані стосовно громадян ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 ,  ОСОБА_2 .
		Заступник військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України надав в підтвердження позовних вимог документи, які залучено до матеріалів справи, вх. № ГСОО 30740/14 від 20.11.2014 року.
		Крім того представником прокуратури надано пояснення за вх.№2-5355/14 від 20.11.2014 року щодо застосування строків давності.
		01 грудня 2014 року предстаник відповідача звернувся до суду із клопотанням в порядку ст. 69 ГПК України в якій просить суд продовжити строк розгляду справи, вказане клопотання було задоволено судом та ухвалою від 01.12.2014 року строк розгляду справи було продовжено до 16 грудня 2014 року.
		В порядку ст.77 ГПК України по справі було оголошено перерву.
		В судовому засіданні 11.12.2014 року справу №916/4012/14 призначено до колегіального розгляду.
		Розпорядженням керівника апарату від 11.12.2014 року за №1053 щодо призначкення членів колегії, згідно якого призначено автоматичний розподіл справи для визначення складу колегії. 
		Згідно автоматизованої системи документообігу суду та протоколу розподілу справ між суддями справу №916/4012/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гуляк Г.І., суддя Літвінов С.В., суддя Волков Р.В..та ухвалою від 11.12.2014 року справу прийнято до колегіального розгляду та призначено засідання суду на 14 січня 2015 року.
		Представник відповідача 14.01.2015 року надав для залучення до матеріалів справи документи, які на думку відповідача мають суттєве значення для розгляду справи, вказані документи залучено до матеріалів справи, вх. № ГСОО 559/15.
		Ухвалою суду від 14 січня 2015 року залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розгляд справи призначено на 26 січня 2015 року.
		Представник прокуратури 09.02.2015 року звернувся до суду з клопотанням в порядку ст. 69 ГПК України та ухвалою від 09.02.2015 року вказане клопотання було задоволено судом та продовжено строк розгляду справи до 27 лютого 2015 року.
		Також представник прокуратури надав письмові пояснення стосовно заперечень та додатково обґрунтував свої вимоги, вказані пояснення долучено до справи, вх.№ГСОО 3687/15 від 09.02.2015 року.
		Представник позивача Державна служба України з надзвичайних ситуацій 09.02.2015 року звернувся до суду з клопотання про витребування доказів, вказане клопотання було задоволено судом та зобов`язано відповідача надати: лист командувача Південного оперативного командування від 23.06.2000 року №32/1/314 про надання дозволу на передачу земельної ділянки за адресою: Амудсена та рульового провулка (на цей час - м. Одеса вул. Рибача балка, 1г) до земель запасу міста Одеси: згоду Міністерства Оборони України , МНС України на передачу цієї земельної ділянки до земель запасу міста Одеси (з державної в комунальну власність), копії документів, які підтверджують факт передачі цієї земельної ділянки з державної у комунальну власність (акт приймання  передачі ), ухвалою суду від 09.02.2015 року.
		Крім того представником позивача Державна служба України з надзвичайних ситуацій 09.02.2015 року було надано додаткові пояснення по суті позовних вимог, які залучено до справи.
		Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, вх. № ГСОО 365/15 від 09.02.2015 року, в якому вимоги позивача не визнає та просить суд у задоволені позову відмовити повністю з підстав викладених у відзиві на позов.
		Представник третьої особи Маркосова С.А., звернувся до суду з клопотанням про залишення позову без розгляду, вказане клопотання було розглянуто судом та у задоволенні відмовлено.
		Представник прокуратури 12.02.2015 року та 18.02.2015 року надав додаткові матеріали для залучення до справи, вказані документи залучено до справи.
		Представник позивача Державна служба України з надзвичайних ситуацій надав додаткові пояснення по суті позовних вимог та заперечення стосовно клопотання третьої особи, які залучені до справи.
		Представник позивача Санаторій "Одеський" Державної служби з надзвичайних ситуацій України надав клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів, які мають суттєве значення для розгляду справи по суті, вказані документи залучено до матеріалів справи.
		У свою чергу представник третьої особи Маркосова С.А. надав клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, надання документи залучено до справи.
		Представник відповідача 18.02.2015 року звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності. Вказана заява була розглянута судом та у задоволенні відмовлено, оскільки відповідно до п.4. ч.1 ст. 268 ЦК України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 20.12.2011 "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Вказаним Законом, що набрав чинності 15.01.2012, даний пункт було виключено, а п.5 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. Встановлений законом трирічний строк не сплив на момент звернення прокурора з даним позовом до суду, а тому правові підстави для застосування наслідків, встановлених ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України відсутні. Правова позиція щодо застосування строків позовної давності у вказаний спосіб підтверджується судовою практикою, зокрема постановами Вищого господарського суду України від 14 жовтня 2014 року по справі № 910/24772/13, від 27 січня 2015 року по справі № 910/4626/14. 
		Враховуючи те, що суддя Літвінов С.В, перебуває з 23.02.2015 року на лікарняному, та те що розгляд справи призначено на 25.02.2015 року, відповідно до розпорядження керівника апарату господарського суду Одеської області від 25.02.2015 року за №163 щодо повторного автоматичного розподілу справи для внесення змін до складу колегії суддів. При повторному автоматичному розподілу у складі колегії визначено суддю Демешина О.А. та ухвалою від 25.02.2015 року справу прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючий суддя гуляк Г.І. та судді Волков Р.В., Демешин О.А. та призначено до розгляду на 25.02.2015 року.
		Додаткові пояснення надав представник прокуратури 25.02.2015 року, які залучено до справи та представник позивача Державна служба України з надзвичайних ситуацій, які також залучені до справи.
		У зв`язку з нез`явленням представників третіх осіб розгляд справи було відкладено до 3 березня 2015 року.
		Представник прокуратури у судове засідання з`явився, позов підтримує та просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 04.02.2004 № 2345-ХХІV «Про затвердження проектів відведення та передачу у приватну власність гр. ОСОБА_6 , гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_4 , гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_7 , гр. ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,5349 га, за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель».
		Представник позивача - Державна служба України з надзвичайних ситуацій позов підтримує та просить суд задовольнити повністю.
		Представник позивача - Санаторій "Одеський" Державної служби з надзвичайних ситуацій України позов підтримує та просить суд задовольнити.
		Представник відповідача у судове засідання з`явився, вимоги не визнає та просить суд у задоволені позову відмовити повністю.
		Представник третьої особи Маркосова С.А. у судове засідання з`явився, звернувся до суду з клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду у порядку п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України, посилаючись на те, що Київським районним судом міста Одеси вже розглянутий такий же спір у справі № 2-3233. Вказане клопотання розглянуто та судом відхилено
		Представники третіх осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та  ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилися, своїм правом на захист не скористалися, письмових заперечень не надали.
		За результатами судового засідання справу було розглянуто за участю повноважних представників сторін, за наявними в ній матеріалами документів наданих сторонами. У судовому засіданні, в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення та представників сторін повідомлено про дату складення повного тексту рішення. Фіксація судового процесу технічними засобами - проводилася. 
		Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, суд встановив наступне.
		Рішенням виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 16 липня 1951 року №761 «Об отводе земельного участка, расположеного в районе 16-й станции Б. Фонтана воинской части № 13700 под санаторий ВВС СА» земельна ділянка площею 3,94 га була відведена військовій частині НОМЕР_1 для будівництва та реконструкції санаторію.
		Крім того, рішенням виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 16 липня 1951 року №780 «Об отводе свободного земельного участка в районе 16-й станции Большого Фонтана по ул. Амундсена в/части 13700 под строительство сборных деревянных домов» (далі  рішення №780) для будівництва дерев`яних будинків службового призначення санаторію ВВС Радянської Армії військовій частині 13700 додатково відведено земельну ділянку загальною площею 0,7 га. Додатком до вказаного рішення є викопіювання із плану міста Одеси в районі 16 станції В. Фонтану, на якому відображено місцезнаходження та конфігурація відведеної земельної ділянки. 
		У подальшому, на підтвердження рішення №780, рішенням виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 26 січня 1953 року №99 «Об отводе земельного участка в районе 16-й станции Большого Фонтана по ул. Амундсена войсковой части 13700, под строительство служебных построек для санатория ВВС СА» земельна ділянка загальною площею 0,7 га закріплена за санаторієм ВВС Радянської Армії.
		У матеріалах справи міститься «Схема границ отвода участка Санатория» (яка є додатком до рішення виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 01 грудня 1953 року №1451 «О прирезке дополнительного земельного участка у территории Центрального санатория ВВС Советской Армии в районе 16-й станции Большого Фонтана по Рулевому переулку №2») на якій відображено межі земельних ділянок, виділених вищевказаними рішеннями №761 та №780 для будівництва санаторію військовій частині НОМЕР_1 . 
		Додаток до рішення виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 15 вересня 1953 року №1031 «О результатах обмера земель по строительному кварталу №3 г. Одессы» (п. 6) містить відомості про закріплення за Санаторієм ВВС СА земельної ділянки площею 7000 кв.м. (0,7 га).
		Як вбачається з матеріалів справи, на вказаній земельній ділянці площею 0,7 га знаходилось військове містечко №221, яке до 2003 року перебувало у віданні Одеського військового санаторію (військова частина НОМЕР_2 ), що належав до сфери управління Міністерства оборони України.
		Указом Президента України № 970/2002 від 31.10.2002 «Про деякі питання удосконалення використання санаторно-курортних закладів» та розпорядженням Кабінету Міністрів України за № 131-р від 12.03.2003 «Про передачу цілісних майнових комплексів військових санаторіїв» цілісний майновий комплекс Одеського військового санаторію (військової частини 
		НОМЕР_2 ) був переданий зі сфери управління Міністерства оборони України до сфери управління Міністерства з надзвичайних ситуацій України на підставі акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 14.04.2003.
		До складу вищевказаного цілісного майнового комплексу, зокрема входить військове містечко №221, яке розташоване на земельній ділянці площею 0,64 га на розі вул. Амундсена та Рульового провулку (наразі вказаній земельній ділянці присвоєна адреса - м. Одеса, вул. Рибача балка,1г). 
		Відповідно до указів Президента України від 9.12.2010 № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», від 24.12.2012 № 726 «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», від 20.01.2013 № 20 «Деякі питання Державної служби України з надзвичайних ситуацій», розпоряджень Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 № 353-р «Питання Міністерства надзвичайних ситуацій», від 27.03.2013 № 176-р «Питання Державної служби України з надзвичайних ситуацій» Державна служба України з надзвичайних ситуацій є правонаступником Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства надзвичайних ситуацій України та Державної інспекції техногенної безпеки України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 2013 року № 296 «Питання управління об`єктами державної власності Державною службою з надзвичайних ситуацій» цілісний майновий комплекс санаторію МНС України «Одеський» передано до сфери управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
		Наказом ДСНС України від 30.05.2013 № 365 «Про зміну найменування Санаторію МНС України «Одеський» та затвердження його Статуту в новій редакції» змінено найменування санаторію МНС України «Одеський» (код ЄДРПОУ 24548180) на санаторій «Одеський» (далі - Санаторій) та затверджено його новий Статут (далі - Статут).
		Відповідно до пункту 1.2. Статуту, Санаторій заснований на державній власності та належить до сфери управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
		Пунктом 4.1 розділу 4 Статуту, майно Санаторію є державною власністю і закріплено за Санаторієм на праві оперативного управління.
		Як з`ясовано судом, рішенням Одеської міської ради від 04.02.2004 № 2345-ХХІV «Про затвердження проектів відведення та передачу у приватну власність гр. ОСОБА_6 , гр. ОСОБА_1 , гр.  ОСОБА_4 , гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_7 , гр. ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,5349 га, за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель» частину земельної ділянки колишнього військового містечка № НОМЕР_3 передано у приватну власність громадянам для будівництва і обслуговування будинків та споруд.
		Проте, на думку прокурора та позивачів, Одеська міська рада приймаючи оскаржуване рішення діяла з перевищенням наданих їй повноважень, що полягає у незаконному розпорядженні земельними ділянками, наданими свого часу для потреб оборони (у подальшому передані до сфери управління МНС України ) у зв`язку з чим порушено право власності держави та право користування Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
		Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а ст. 321 вказаного нормативно-правового акту визначено непорушність права власності.
		Згідно із ст.ст. 78, 84 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, при цьому у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
		Відповідно до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України, підставою набуття права власності або права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, за умови, що такі рішення прийняті у межах їх повноважень та відповідно до закону.
		Згідно ст.141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є зокрема добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки (ч.3 ст. 142 Земельного кодексу України). 
		Однак в матеріалах справи відсутні докази надання Кабінетом Міністрів України, Міністром оборони України або Міністром з надзвичайних ситуацій України згоди на припинення права користування спірною земельною ділянкою, а також її вилучення із земель державної власності.
		Представник прокуратури звернув увагу суду на те, що лист генерал-полковника Затинайко О.І. від 23.06.2000 №32/1/314 (копія залучена до матеріалів справи представником третьої особи  Маркосова С.А.), адресованого Одеському міському голові Боделану Р.Б., не може бути розцінений як згода Міністерства оборони України на вилучення земельної ділянки площею 0,6 га (передачі її до земель запасу міста Одеси) з огляду на наступне.
		До передачі у 2003 році Міністерством оборони України цілісного майнового комплексу Одеського військового санаторію (зокрема, військового містечка № НОМЕР_3 ) до сфери управління Міністерства з питань надзвичайних ситуацій України, спірна земельна ділянка була закріплена за військовими частинами, установами та організаціями. 
		Статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України» встановлено, що земля, закріплена за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю та належить їм на праві оперативного управління.
		Відповідно до ст.77 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визначаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
		Порядок вилучення земель оборони передбачений ст. 149 ЗК України та п. 44, 45 «Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженого наказом Міністра оборони України №483 від 22 грудня 1997 року (діючого на момент прийняття оскаржуваного рішення ради, далі - Положення). Зокрема, згоду на вилучення земель оборони надає Міністр оборони України або його перший заступник. Передача земель оборони органам місцевого самоврядування, у разі їх вилучення, здійснюється начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України через квартирно-експлуатаційні управління видів Збройних Сил України та оперативних командувань після отримання згоди від першого заступника Міністра оборони України - керівника апарату Міністерства оборони України або Міністра оборони України.
		Водночас, командувач Південного оперативного командування Затинайко О.І. повноважень представника Міністерства оборони України не мав, відповідна довіреність з боку уповноважених осіб йому не видавалась. 
		Підстави припинення права користування земельною ділянкою перераховані у ст. 141 ЗК України, серед яких - добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою.
		Водночас, приймаючи оскаржуване рішення Одеською міською радою не враховано правові норми ст.ст. 116, 142 ЗК України та п. 44 Положення, відповідно до яких існує певний, передбачений законодавством порядок припинення права постійного користування землями оборони у зв`язку із добровільною відмовою від них землекористувача.
		Вказаний порядок передбачає: добровільну відмову землекористувача, адресовану власнику земельної ділянки та прийняття рішення власником земельної ділянки про припинення права постійного користування.
		Отже, саме з моментом прийняття рішення власником земельної ділянки законодавець пов`язує момент припинення права постійного користування земельною ділянкою.
		Судом встановлено, що ані Міністр оборони України, ані Міністр України з питань надзвичайних ситуацій відповідні згоди на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучення не надавали, жодної заяви про добровільну відмову від належного Міністерству оборони України (до 2003 року) та Міністерству з питань надзвичайних ситуацій України (з 2003 року) права на вказану земельну ділянку Одеській міській раді не адресували.
		Водночас, правову позицію щодо необхідності надання згоди Міністерством оборони України на вилучення земель оборони викладено у п. 4.2. «Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов`язаних із земельними правовідносинами», прийнятого Вищим господарським судом України від 1 січня 2010 року, де зазначено, що «з аналізу судової практики вбачається, що ВСУ та господарськими судами переважно підтримується правова позиція, згідно з якою необхідною умовою передачі земель оборони є згода на це Міністра оборони України». Вказаний висновок цілком відповідає вимогам п. 44, 45 Положення.
		Прийняття рішення щодо передачі спірної земельної ділянки з державної власності у комунальну власність належить до повноважень Кабінету Міністрів України, органів, уповноважених управляти державним майном відповідно до п.п. а), б) пункту 4 Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 р. № 1482 «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», які діяли на момент прийняття оспорюваного рішення. 
		Поряд із цим, згідно зі ст.ст. 13, 17, 122 ЗК України правом передачі земель із земель державної власності наділені Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації (що підтверджується в обґрунтуванні прийнятої Верховним Судом України постанови від 26 березня 2012 року по справі № 3-18гс12).
		Заступник військового прокурора Одеського гарнізону в обґрунтування позову також зазначає, що відсутність правовстановлюючих документів не позбавляє Державу (в особі Державної служби з надзвичайних ситуацій України та санаторію «Одеський») прав на спірну земельну ділянку з огляду на наступне. 
		Так, відповідно до вимог ст. 58 Конституції України та прийнятої на її розвиток ст. 6 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
		Тому для правильного вирішення зазначеної справи з метою з`ясуваня питання, чи виникло право постійного користування спірною земельною ділянкою у Міністерства оборони України (а в подальшому у Міністерства з питань надзвичайних ситуацій України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій) слід керуватися законодавством, що регулювало земельні відносини на момент прийняття рішень про виділення військовій частині НОМЕР_1 земельної ділянки загальною площею 0,7 га та її закріплення за санаторієм ВВС Радянської Армії у 1950-х роках. 
		Так, відповідно до вимог Земельного кодексу УРСР 1922 року (який регулював земельні відносини на час прийняття вищезазначених рішень у 1950-х роках) усі землі перебували у державній власності. Чіткого поділу земель за цільовим призначенням земельне законодавство того часу не знало взагалі, та виокремлення з-поміж усіх земель держави земель оборони  зокрема.
		Поряд із цим, відповідно до положень, закріплених у ст. 157 ЗК 1922 року, допускалось існування земель для спеціальних цілей або земель спеціального призначення, на яких розміщувались військові споруди, та які знаходились в управлінні відповідних відомств. Відвід зазначених земель здійснювався за загальними правилами землевпорядного провадження.
		Так, главою III ЗК УРСР 1922 року передбачено порядок провадження справ із землеустрою. Серед правових норм, що містяться у зазначеній главі, відсутні положення про необхідність видачі державних актів та реєстрації прав землекористування.
		Таким чином, оскільки чинне на той час законодавство не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, слід вважати, що вищезазначені рішення виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих (від 16 липня 1951 року №780, від 26 січня 1953 року №99, 15 вересня 1953 року №1031) були достатньою підставою для виникнення права постійного землекористування у військової частини НОМЕР_1 , санаторію ВВС СА, їх правонаступників.
		Прийнятими у подальшому земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було закріплено правило, відповідно до якого право власності та право постійного користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвідчує відповідне право.
		Втім, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності.
		На підтвердження зазначеного положення слід зазначити, що як у ЗК УРСР 1970 року, так і у ЗК України 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не було такої підстави як не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав.
		Крім того, прямої вказівки у законі, відповідно до якої всі землекористувачі були зобов`язані оформити права користування, які вони набули на підставі раніше діючого законодавства УРСР, а у випадку нездійснення цього позбавлялись наданого раніше права, чинне на той час законодавство не містило.
		Щоправда, відповідно до п. 6 Постанови Верховної Ради УРСР від 18 грудня 1990 року громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15 березня 1994 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається. 
		Проте рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 від 22 вересня 2005 року (справа про постійне користування земельними ділянками) положення п. 6 вищезазначеної Постанови Верховної Ради УРСР було визнано неконституційним. У мотивувальній частині рішення Конституційним Судом України було зазначено, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
		Вищевказана правова позиція підтверджується судовою практикою, зокрема постановами Одеського апеляційного господарського суду від 16.09.2010 по справі № 15/55-10-1683, від 06.09.2012 по справі №17/17-5006-2011 та Вищого господарського суду України від 30.11.2010 по справі №15/54-10-1682 та від 28.02.2012 по справі №3/17-1116-2011.
		Статтею 20 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення Одеською міською радою) передбачено, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. 
		Судом встановлено, що на порушення вимог ст.ст. 19, 20, 116 Земельного кодексу України, органами виконавчої влади або місцевого самоврядування не приймались будь-які рішення про припинення права користування, про зміну цільового призначення земельної ділянки, про надання дозволу на розробку проектів відведення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Рибача балка, 1г. 
		Крім того, в оскаржуваному рішенні Одеської міської ради від 04.02.2004 №2345-ХХІV не вказано за рахунок яких земель здійснено передачу вказаної земельної ділянки у власність громадян (не вказано категорію земель, у рішенні не містяться відомості про відмову колишнього землекористувача від використання земельної ділянки). Із матеріалів проектів відведення, затверджених рішенням від 04.02.2004 № 2345-ХХІV, також не вбачається за рахунок яких земель виділено вищевказану земельну ділянку.
		Таким чином, суд погоджується з доводами прокурора та позивачів про те, що Одеська міська рада, приймаючи рішення № 2345-ХХІV від 04.02.2004 не мала жодних повноважень на володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою площею 0,5349 га, за адресою: м. Одеса, вул. Рибача балка, 1г, а тому незаконно розпорядилася землями державної власності, без дотримання процедури припинення права постійного користування Міністерством оборони України, Міністерством з надзвичайних ситуацій України (наразі  Державної служби України з надзвичайних ситуацій) та зміни цільового призначення земельної ділянки, всупереч вимогам ст.ст.116,141,149 Земельного кодексу України.
		Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такі положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України. 
		Враховуючи те, що до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення звернувся прокурор, суд вважає за необхідне зазначити наступне. 
		Згідно зі статтею 121 Конституції України одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. 
		Статтею 36 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. 
		Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їхніх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. 
		Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 року N 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. 
		Пред`являючи позов в інтересах держави в особі Державної служби України з надзвичайних ситуацій, санаторію «Одеський» ДСНС України, прокурор мотивував позовну заяву посиланням на те, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій є центральним органом влади, який здійснює управління державним майном.
		Враховуючи вищевикладене, на думку суду, прокурор обґрунтовано визначив у позові Державну службу України з надзвичайних ситуацій (як орган, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах), санаторій «Одеський» ДСНС України з вимогами про захист інтересів держави в якості позивачів. 
		Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. 
		Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Враховуючи викладене, вимоги військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Державної служби України з надзвичайних ситуацій, санаторію «Одеський» Державної служби України з надзвичайних ситуацій обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.
		Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно зі ст. ст. 44,49 ГПК України. 
		Керуючись ст.ст. 33,34,43,44,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		ВИРІШИВ:
		1. Позов задовольнити.
		2. Визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 4 лютого 2004 року за №2345-ХХІV „Про затвердження проектів відведення та передачу у приватну власність громадянам ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ОСОБА_7 , гр. ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,5349 га, за адресою: м. Одеса, вул. Рибача балка, 1г для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель».
		3. Стягнути з Одеської міської ради (65004, м. Одеса, Думська площа, 1, код ЄДРПОУ 26597691) до державного бюджету України до державного бюджету України (р/р 31210206783008 отримувач ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, банк отримувача ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код класифікації 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) 1218/одна тисяча двісті вісімнадцять/грн. судового збору.
		 
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України. 
		Накази видати після набрання рішенням законної сили. 
		Повне рішення складено 04 березня 2015 р. 
		 
		Головуючий суддя Г.І. Гуляк 
		 
		Суддя Р.В. Волков 
		 
		Суддя О.А. Демешин

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...