Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-а-3411/10 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, а також реалізації статусу депутата представницького органу влади, організації діяльності цих органів, зокрема зі спорів щодо:; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 10.03.2015. Зареєстровано: 11.03.2015. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2015.
Дата набрання законної сили: 07.07.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    
		 
		Справа № 2-а-3411/10
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		                                                                                        
		03 березня 2015 року 
		          
		     Рiвненський мiський суд Рівненської області в особi суддi Куцоконя Ю.П.,
		pозглянувши в порядку письмового провадження в мiстi Рiвне
		спpаву за адміністративним позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Рівненської міської ради, управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, -                            
		В С Т А Н О В И В :
		Позивач ОСОБА_2 звернулася до Рівненського міського суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Рівненської міської ради, в якому просить суд визнати дії відповідача неправомірними, зобов'язати виконавчий комітет Рівненської міської ради задіяти належних заходів щодо забезпечення їй фінансової доступності послуг Інтернету за мінімальних витрат у відповідності до статті 9 Конвенції про права інвалідів та встановити, що доступність послуг Інтернету за мінімальними витратами для інвалідів є сумою собівартості послуг доступу до Інтернету. 
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилається на те, що є інвалідом ІІ групи (колясочниця) та проживає на другому поверсі будинку, який не адаптовано до потреб інваліда-колясочника, що унеможливлює залишення квартири у будь-який зручний для неї час, а тому Інтернет є для неї необхідною складовою в отриманні інформації. Відповідно до статті 9 Конвенції про права інвалідів нею було подано заяву до міського голови міста Рівне з проханням задіяти заходів щодо забезпечення фінансової доступності Інтернету для інвалідів міста Рівне за мінімальних витрат, тобто собівартості послуг доступу до Інтернету. Однак, листом від 29 червня 2010 року виконавчий комітет Рівненської міської ради повідомив їй, що оскільки національне законодавство на даний час не приведено у відповідність до положень Конвенції та враховуючи напруженість виконання дохідної частини бюджету міста Рівне, вирішити порушене нею питання немає можливості. Такі дії відповідача вважає неправомірними. 
		У позовній заяві ОСОБА_2 висловила прохання, у разі її неприбуття на судове слухання, розглянути справу за її відсутності.
		Представник виконавчого комітету Рівненської міської ради Капланов О.В. подав суду письмову заяву, в якій заперечив проти позовної заяви ОСОБА_2 і просить суд в задоволенні позову відмовити. Також просить суд розглядати справу без участі представника виконавчого комітету Рівненської міської ради. 
		Представник управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради, залученого судом до участі у справі у якості другого відповідача, подав суду письмову заяву, в якій просить розгляд справи провести без участі представника управління. Одночасно підтримав подані раніше заперечення на позовну заяву.
		Суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній доказів. 
		     Дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
		     Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_2 з 05 січня 2011 року встановлено першу групу інвалідності безтерміново (на час звернення до суду з позовом позивачу була встановлена друга група інвалідності) та за станом здоров'я рекомендовано візок для пересування по кімнаті та візок з електроприводом для пересування по вулиці.
		     На звернення позивача до виконавчого комітету Рівненської міської ради з проханням задіяти заходи щодо фінансової доступності Інтернету для інвалідів міста Рівне за мінімальних витрат відповідно до вимог Конвенції про право інвалідів, останній листом від 29 червня 2010 року повідомив позивача про відсутність такої можливості.
		     Як слідує з листа від 29 червня 2010 року, фактична відмова позивачу у її проханні виконавчим комітетом Рівненської міської ради обумовлена тим, що на даний час національне законодавство не приведене у відповідність до положень Конвенції про права інвалідів та, враховуючи напруженість виконання доходної частини бюджету міста Рівне, вирішити порушене позивачем питання немає можливості.
		Відмову виконавчого комітету Рівненської міської ради суд визнає неправомірною, а посилання на невідповідність національного законодавства положенням Конвенції про права інвалідів, а також на відсутність кошті, безпідставними і такими, що не заслуговують на увагу.
		Частиною другою статті 3 Конституції України встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають змісті спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
		Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Законом України № 1767-VІ від 16 грудня 2009 року Верховною Радою України ратифіковано Конвенцію про права інвалідів і Факультативний протокол до неї, вчинені 13 грудня 2006 року в місті Нью-Йорку. Дана Конвенція набрала чинності для України 06 березня 2010 року.
		Згідно із статтею 9 Конвенції про права інвалідів щоб надати інвалідам можливість вести незалежний спосіб життя й усебічно брати участь у всіх аспектах життя, держави-учасниці вживають належних заходів для забезпечення інвалідам доступу нарівні з іншими до фізичного оточення, до транспорту, до інформації та зв'язку, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій і систем, а також до інших об'єктів і послуг, відкритих або таких, що надаються населенню, як у міських, так і в сільських районах. Ці заходи, які включають виявлення й усунення перепон і бар'єрів, що перешкоджають доступності, повинні поширюватися, зокрема: b) на інформаційні, комунікаційні та інші служби, зокрема електронні служби та екстрені служби.
		Держави-учасниці вживають також належних заходів для того, щоб, зокрема:
		a) розробляти мінімальні стандарти й керівні орієнтири, що передбачають доступність об'єктів і послуг, відкритих або таких, що надаються населенню, уводити їх у дію та стежити за дотриманням їх; 
		f) розвивати інші належні форми надання інвалідам допомоги та підтримки, що забезпечують їм доступ до інформації; 
		g) заохочувати доступ інвалідів до нових інформаційно-комунікаційних технологій і систем, зокрема Інтернету; 
		h) заохочувати проектування, розробку, виробництво й поширення первісно доступних інформаційно-комунікаційних технологій і систем, так щоб доступність цих технологій і систем досягалася за мінімальних витрат.
		Правовідносини, які виникають в процесі реалізації зобов'язань держави щодо реалізації прав інвалідів, зазначених у Конвенції про права інвалідів, будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав і свобод, закріплених у Конституції та інших актах.
		Європейський Суд з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це зобов'язання держави заохочувати доступ інвалідів до нових інформаційно-комунікаційних технологій і систем, зокрема Інтернету, доступність цих технологій і систем за мінімальних витрат, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
		Крім того, у пункті 26 свого рішення у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, Європейський Суд з прав людини звернув увагу на те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
		Як передбачено частиною першою статті 5 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно вимог статті 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з Урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. 
		Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
		Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що відмова виконавчого комітету Рівненської міської ради позивачу ОСОБА_2 у забезпеченні доступності послуг Інтернету за мінімальних витрат відповідно до статті 9 Конвенції про права інвалідів з підстав, наведених у листі від 29 червня 2010 року, є неправомірною. 
		Наявність у виконавчого комітету Рівненської міської ради відповідних повноважень щодо реалізації положень Конвенції про права інвалідів ґрунтується на положеннях та вимогах Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		Так, згідно підпункту 9 пункту «а» статті 27 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку належать власні (самоврядні) повноваження щодо утворення цільових фондів соціальної допомоги інвалідам, визначення порядку і умов витрачання коштів цих фондів.
		Відповідно до підпункту 1 пункту «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку належать делеговані повноваження стосовно здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв'язку.
		Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері соціального захисту населення визначено статтею 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», підпунктом 1 пункту «а» якої передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських належать власні (самоврядні) повноваження щодо встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення, а підпунктом 2 пункту «б» - делеговані повноваження щодо забезпечення здійснення передбачених законодавством заходів щодо поліпшення житлових і матеріально-побутових умов інвалідів, ветеранів війни та праці, громадян, реабілітованих як жертви політичних репресій, військовослужбовців, а також військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку, сімей,які втратили годувальника, багатодітних сімей, громадян похилого віку, які потребують обслуговування вдома, до влаштування в будинки інвалідів і громадян похилого віку, які мають потребу в цьому, дітей, що залишились без піклування батьків, на вихованні в сім'ї громадян.
		Згідно частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку, що виконавчий комітет Рівненської міської ради діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
		     Викладене переконує суд у тому, що позовні вимоги в частині визнання дій виконавчого комітету Рівненської міської ради неправомірними та в частині зобов'язання виконавчого комітету Рівненської міської ради задіяти належних заходів щодо забезпечення їй фінансової доступності послуг Інтернету за мінімальних витрат у відповідності до статті 9 Конвенції про права інвалідів підлягають задоволенню як обґрунтовані та доведені.
		     Що стосується позовних вимог в частині встановлення факту, що доступність послуг Інтернету за мінімальними витратами для інвалідів є сумою собівартості послуг доступу до Інтернету, то вказані вимоги, на думку суду, задоволенню не підлягають, оскільки вказане питання повинно вирішуватися органом місцевого самоврядування з урахуванням всіх обставин, що мають значення для його вирішення, а не судом.
		Приймаючи до уваги ту обставину, що позивач ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради по питанню реалізації свої прав, наданих Конвенцією про права інвалідів, не зверталася, підстав для визнання протиправною бездіяльності управління немає, оскільки така бездіяльність в контексті спору відсутня.
		Керуючись ст.ст.17,18,71,72,94,128,160,161,162,163,186 КАС України, суд, -
		               
		В И Р I Ш И В :
		Позов ОСОБА_2 до виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання бездіяльності протиправною задовольнити частково.
		Визнати неправомірними дії виконавчого комітету Рівненської міської ради стосовно невжиття належних заходів щодо забезпечення ОСОБА_2 фінансової доступності послуг Інтернету за мінімальних витрат відповідно до статті 9 Конвенції про права інвалідів.
		Зобов'язати виконавчий комітет Рівненської міської ради вжити належних заходів щодо забезпечення ОСОБА_2 фінансової доступності послуг Інтернету за мінімальних витрат відповідно до статті 9 Конвенції про права інвалідів.
		В позові ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання бездіяльності протиправною відмовити за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог. 
		Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. 
		Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Житомирського апеляцiйного адміністративного суду через Рiвненський мiський суд. 
		Суддя:                                                                         Куцоконь Ю.П.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...