Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/18327/14 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері економіки, зокрема зі спорів щодо:.
Надіслано судом: 19.03.2015. Зареєстровано: 19.03.2015. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2015.

Результат оскарження 28.07.2015 Верховний Суд: скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направлено справу на новий розгляд
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		 26 січня 2015 року                16:30                     № 826/18327/14
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: 
		головуючого судді Шулежка В.П., 
		судді Іщука І.О., судді Погрібніченко І.М., 
		розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тар Альянс» до Кабінету Міністрів України про визнання нечинними розпорядження та зобов'язання вчинити дії, 
		В С Т А Н О В И В: 
		З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Тар Альянс» (далі - позивач, ТОВ «Тар Альянс») до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач) про визнання нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 1079-р «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. №1053» та зобов'язання Кабінет Міністрів України відповідно до п.5 ст.11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення. 
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії Кабінету Міністрів України щодо зупинення дії розпорядження від 30 жовтня 2014 р. № 1053 та подальша бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині незатвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, є порушенням п.5 ст.11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та призводить до порушення прав позивача, оскільки позивач не має можливості застосувати п.9-3 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
		Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.
		Відповідач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав.
		Представник відповідача подав письмові заперечення, в яких зазначив, що адміністративний позов є безпідставним, оскільки розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053, яким затверджено перелік населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, не втратило свою чинність, а його дія лише призупинена оскаржуваним розпорядженням. При цьому, місто Донецьк, в якому позивач здійснює свою діяльність та перебуває на обліку в територіальному органі доходів і зборів, включено до переліку населених пунктів, де проводилася антитерористична операція. 
		Оскаржуване розпорядження не має жодного відношення до умов, порядку та сплати єдиного внеску, оскільки наведені правовідносини врегульовані законом та позивач в силу пункту п.9-3 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» звільнений від його сплати. 
		Відповідно до ч 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу в порядку письмового провадження у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. 
		З огляду на наведене та з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
		Позивач перебуває на обліку у Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку ГУ Міндоходів у Донецькій області та є платником єдиного внеску. 
		Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 р. № 1669-VII  розділ VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доповнений пунктом 9-3, який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 р. № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану». 
		Пунктом 5 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 р. № 405/2014 у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення. 
		На виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. 
		Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. № 1053-р, до зазначених населених пунктів належить м. Донецьк. 
		В подальшому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 1079-р. зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція». 
		Позивач, вважає, що внаслідок прийняття оскаржуваного розпорядження порушено його права, оскільки у нього немає можливості застосувати п. 9-3 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо звільнення від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 цього Закону. 
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного. 
		Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах з метою перевірки прийняття оскаржуваних рішень, вчинення дій суб'єктом владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI. 
		Відповідно до ст.2 цього Закону, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом. 
		Судом встановлено, що на час проведення антитерористичної операції з метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 р. № 1669-VII. 
		Відповідно до ст.11 «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону передбачено внесення змін до деяких законів України.
		Зокрема, частиною 4 ст.11 передбачено внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 2-3, ст. 11, №№ 13-17, ст. 112; 2013 р., №№ 9-13, ст. 88, № 15, ст. 108, № 32, ст. 413; 2014 р., № 6-7, ст. 80, № 13, ст. 220, № 20-21, ст. 712, № 29, ст. 942), а саме розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 9-3 такого змісту:
		« 9-3. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 р. № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
		Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
		Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються». 
		Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено, що Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону необхідно: 
		забезпечити прийняття відповідно до своєї компетенції нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону; 
		затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення; 
		у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції прийняти остаточний перелік; 
		привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; 
		забезпечити розробку і перегляд міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України їх нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону. 
		В свою чергу, на виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1053-р від 30.10.2014 р., яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. 
		Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. № 1053-р, до зазначених населених пунктів належить м. Донецьк. 
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований за адресою: Донецька область, м. Горлівка, вул. Умова, буд. 1/1, взятий на податковий облік в органах державної податкової служби 24.10.2005 р. за №387 та на даний час перебуває на обліку у Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку. 
		З огляду на викладене, встановлено, що положення, передбачені п. 9-3 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо звільнення від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 цього Закону, поширюються на позивача як платника єдиного внеску, який перебуває на території проведення антитерористичної операції. 
		Між тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з листом від 14.11.2014 р. № 17-701 до АТ «Райффайзен Банк Аваль» з вимогою виконати зарахування грошових коштів, що не були зараховані банком 13.11.2014 р. на карти працівників ТОВ «Тар Альянс» без перерахування ЄСВ, керуючись нормами чинного законодавства України. 
		В свою чергу, АТ «Райффайзен Банк Аваль» надав відповідь листом від 19.11.2014 р., в якому зазначив, зокрема, що відповідно до статей 1 та 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» Кабінет Міністрів України визначає перелік населених пунктів, де проводиться АТО. Однак, починаючи з 05.11.2014 р. зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України про затвердження вказаного переліку. Що призводить до фактичної неможливості визначити перелік фізичних і юридичних осіб, до яких застосовуються положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». 
		Як встановлено судом, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 1079-р. зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція». 
		Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає відповідно до Конституції України Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 року № 794-VII. 
		Відповідно до ст.1 зазначеного Закону, Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
		Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.
		Згідно з ч.2, 3 ст.3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях. 
		Відповідно до ст. 41 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. 
		Статтею 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. 
		Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
		Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
		Частиною 2 ст. 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо цими розпорядженнями не встановлено пізніший термін набрання ними чинності.
		Вказаним Законом не передбачено право Кабінету Міністрів України зупиняти чи скасовувати прийняті ним акти.
		В той час, згідно з п.15 ч.1 ст.106 Конституції України, Президент України  зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності. 
		Зупинення дії акта Кабінету Міністрів України Президентом України на підставі пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України має наслідком зупинення вчинення будь-якими органами, особами дій, спрямованих на виконання зупиненого акта Кабінету Міністрів України, здійснення повноважень, визначених цим актом (ч.6 ст.49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»). 
		З аналізу викладених правових норм вбачається відсутність у Кабінету Міністрів України права зупиняти прийняті ним акти, які є чинними, оскільки вони можуть лише бути зупинені Президентом України на підставі пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України та оскаржені до суду в порядку та у випадках, встановлених законом. 
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині позовних вимог про визнання нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 1079-р «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. №1053» та наявність підстав для їх задоволення. 
		При цьому, позовні вимоги в частині зобов'язання Кабінету Міністрів України відповідно до п.5 ст.11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція уже затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. №1053-р відповідно до п.5 ст.11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та на час розгляду справи є чинним. 
		Доказів того, що відповідачем затверджено новий перелік населених пунктів немає. 
		Більш того, м. Горлівка Донецької області, в якому позивач здійснює свою діяльність та перебуває на обліку в органах державної податкової служби, включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. №1053-р. 
		На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки визнання нечинним оскаржуваного розпорядження автоматично поновить дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. №1053-р. 
		Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи  державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України  доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. 
		Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 
		Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного розпорядження не виконав та не довів дотримання ним норм, передбачених ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України та ст. 19 Конституції України.
		Натомість, вимоги позивача знайшли своє належне обґрунтування в частині позовних вимог.
		Враховуючи викладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. 
		Керуючись ст.ст. 11, 94, 158-163 КАС України, суд,
		П О С Т А Н О В И В:
		Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Тар Альянс» задовольнити частково. 
		Визнати нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 1079-р «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р». 
		У задоволенні решти позовних вимог - відмовити. 
		Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Тар Альянс» (код ЄДРПОУ 33853132) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 73 (сімдесят три) грн. 09 коп. 
		Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва  апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду. 
		Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                                        В.П. Шулежко
		 
		Суддя                                                                                                                                 І.О. Іщук
		 
		Суддя                                                                                                               І.М. Погрібніченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...