Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/1469/15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 20.03.2015. Зареєстровано: 21.03.2015. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2015.
Дата набрання законної сили: 28.04.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		  
		16.03.15р. Справа № 904/1469/15За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛКОС-ГРУП", смт. Радушне 
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія", м. Кривий Ріг 
		про визнання договору недійсним    
		Суддя  Мартинюк С.В.
		Представники:
		від позивача: не зявився; 
		від відповідача: Бершадська Т.А., дов. від 15.05.2013 року, представник;
		СУТЬ СПОРУ:
		          Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАЛКОС-ГРУП", смт.Радушне звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія", м. Кривий Ріг про визнання недійсним договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №25 У від 03.07.2014 року.
		          В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не включений до реєстру фінансових установ, не набув відповідно до законодавства України статусу фінансової установи та не має повноважень на надання фінансових послуг, що згідно з ст.ст. 203, 227 ЦК України дає підстави вважати, що укладення відповідачем договору зворотної фінансової допомоги є порушенням у частині господарської компетенції (спеціальна правосуб'єктність) щодо укладання позастатутних угод, а саме: угод про надання фінансових послуг, без відповідного дозволу. 
		          Відповідач надав відзив на позов, в якому зазначив, операція з надання безпроцентної позики не є фінансовою послугою в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», та, відповідно, може надаватися нефінансовою установою.
		16.03.2015 року від позивача надійшло клопотання  про відкладення розгляду справи. 
		Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. 
		Враховуючи п. 3.9.1. постанови Пленуму, господарський суд не вбачає підстав для задоволення клопотання  позивача  про відкладення розгляду справи. 
		Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не заявлялось .
		У порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 16.03.2015 року   оголошено вступну та резолютивну частини рішення. 
		Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності,  заслухавши пояснення представника відповідача, суд, -
		                                                              ВСТАНОВИВ:  
		          Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАЛКОС-ГРУП" та  Товариством  з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія" укладено договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №25 У від 03.07.2014 року. 
		          Відповідно до п. 1.1. договору, Позикодавець, надає Позичальнику грошові кошти у вигляді поворотної безвідсоткової фінансової допомоги у розмірі передбаченому в п.2.1 цього Договору, а Позичальник зобов'язується повернути   надану   поворотну   безвідсоткову   фінансову   допомогу   в   порядку   та   на   умовах, передбачених даним Договором.
		Згідно з 2.1. договору, з урахуванням додаткової угоди №1 від 10.06.2014 року, поворотна  безвідсоткова фінансова допомога надається в національній валюті України у розмірі 2 491 000,00 грн. 
		Відповідно до п. 2.2. договору, поворотна безвідсоткова, фінансова допомога надається Позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.
		Поворотна безвідсоткова фінансова допомога надається Позичальнику на  строк до 31 січня 2015року (п. 2.5. договору в редакції додаткової угоди №1 від 10.06.2014 року). 
		          Пунктом 3.1. договору передбачено, що поворотна  безвідсоткова фінансова допомога підлягає поверненню в розмірі не менше 400 000,00 грн.  в місяць.
		Відповідно до п.3.2. договору поворотна  безвідсоткова  фінансова допомога   підлягає    поверненню на вимогу Позикодавця, але не пізніше спливу останнього дня строку визначеного в п.2.5. цього Договору.
		Згідно з п. 3.3. договору, в строк до 30 вересня 2014 року Сторони зобов'язані здійснити контрольні звірки взаєморозрахунків і Позичальник зобов'язаний повернути Позикодавцеві залишок поворотної безвідсоткової фінансової допомоги в повному обсязі.
		          Відповідно до п. 4.2. договору, позичальник зобов'язаний повернути поворотну безвідсоткову   фінансову допомогу в строк, визначений  в п. 2.5 цього Договору.
		          Господарський суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне. 
		          За своєю правовою природою між сторонами було укладено договір позики. Відповідно до вимог Господарського кодексу України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов  щодо його предмету, строку та ціни. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, строк дії договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639, 1046 ЦК України та ст. ст. 180, 181 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.
		          Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		          Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
		          Нормою ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.           
		          Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 1048 ЦК України договір позики вважається безпроцентним, якщо, зокрема, позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
		          Частиною 2 ст. 184 ЦК України визначено, що річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.                    
		          Оскільки грошові кошти відповідають визначенню речей, визначених родовими ознаками, то заборони надавати їх у безпроцентну позику юридичними особами немає.
		          Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		          Згідно абзацу 4 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		          Отже, розглядаючи питання про визнання угод недійсними, необхідно насамперед встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Вказані обставини належить з'ясувати на момент укладення угоди.
		          При цьому абзацом 4 п. 2.9. вищевказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.          
		          Відповідно до Цивільного кодексу України підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України (ч. 1 статті 215 ЦК України)
		          Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, проте одна зі сторін або інша заінтересована особа оспорює її дійсність за підставами, встановленими законом, така угода може бути визнана судом недійсною, що встановлено ч. 3 ст. 215 ЦК України.
		          Статтею 227 ЦК України визначені правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти, зокрема у частині першій вказано, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
		          Ліцензія є необхідною для здійснення деяких видів господарської діяльності, зазначених зокрема у статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".
		          Так, статтею 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" № 1775-ІІІ від 01.06.2000 року передбачено, що відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягає зокрема вид господарської діяльності із надання фінансових послуг.
		          Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" № 2664-ІІІ від 12.07.2001 року (далі - Закон) фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
		          З аналізу наведених норм вбачається, що визначальною ознакою фінансової послуги є її надання з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
		          Підпунктом 6 ч. 1 ст. 4 Закону  визначено, що надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, вважається фінансовою послугою.
		          Частиною 1 ст. 5 Закону передбачено, що фінансові  послуги  надаються  фінансовими  установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями. 
		          Фінансова  установа  -  юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції),  пов'язані з  наданням  фінансових  послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом  порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного  забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом  діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. (п.1 ч. 1 ст. 1 Закону).
		       Нормою ч. 1 ст. 34 Закону встановлена обов'язковість ліцензування здійснення фінансовими установами:
		1) страхової діяльності;
		2) діяльності з надання  послуг  накопичувального  пенсійного забезпечення;
		3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;
		4) діяльності  з  надання  будь-яких  фінансових  послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.
		Отже, дана стаття передбачає ліцензування діяльності саме фінансових установ (в розумінні статті 1 Закону), а не всіх учасників ринків фінансових послуг.
		          Поряд з цим, умовами пункту 6 Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг України № 41 від 28.08.2003 року, визначено, що юридична особа набуває статусу фінансової установи з дати внесення відповідного запису про неї до Реєстру. Датою внесення відповідного запису до Реєстру для набуття юридичною особою статусу фінансової установи є дата прийняття Нацкомфінпослуг рішення про внесення фінансової установи до Реєстру.
		          Відповідно до п. 2 вказаного Положення фінансова установа - ліцензіат - фінансова установа, яка може надавати фінансову послугу тільки після отримання відповідної ліцензії Нацкомфінпослуг і діяльність щодо надання такої фінансової послуги є виключним видом діяльності фінансової установи.
		          З викладених норм Закону вбачається, що фінансовою установою є юридична особа, діяльність якої пов'язана з наданням відповідно до закону однієї чи декількох фінансових послуг, а також інших пов'язаних з ними послуг (операцій), та яка внесена до відповідного реєстру. При цьому надання фінансових послуг є виключним видом діяльності фінансових установ.
		          Разом з тим, в матеріалах справи міститься Статут товариства з обмеженою відповідальністю "Криворізька будівельна компанія", пунктом 3.2. якого встановлено предмет діяльності підприємства.
		         Однак, оскільки згідно вказаного пункту статуту здійснення фінансовий лізинг не є виключним видом діяльності відповідача, відтак останній не є фінансовою установою в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», а тому відповідно не підлягає внесенню до Державного реєстру фінансових установ.
		          Згідно з п. 4 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами,  які  за  своїм  правовим   статусом  не  є фінансовими  установами,  визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.
		          Фактичні обставини справи свідчать, що укладений між сторонами договір зворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики.
		          Предметом вказаного договору є надання зворотної фінансової допомоги, визначення якої викладено в п. 14.1.257 Податкового кодексу України, а саме поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
		         З аналізу умов оспорюваного договору, а саме пункту 2.2. вбачається, що даний договір є безпроцентним, оскільки не передбачає нарахування та сплату процентів, а отже укладений без мети отримання прибутку з боку відповідача, відтак фінансова допомога, надана позивачу за умовами вказаного договору не є фінансовою послугою в розумінні п. 5 ст. 1 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг».
		          Так, зі змісту оспорюваного договору вбачається, що його предметом не є надання фінансових послуг, а відповідач, в силу закону, не є фінансовою установою. Тому відсутні підстави для отримання останнім відповідного дозволу (ліцензії) з метою для укладання вказаного правочину, а доводи позивача в цій частині є безпідставними.
		          Пунктом 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що в силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
		          Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Вимоги статті 34 ГПК України визначають, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		          Позивач не довів суду наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсними, в т. ч. що спірний договір укладений з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) та потребує отримання відповідачем відповідного дозволу (ліцензії), а також не довів факт порушення оспорюваним правочином його прав та/або охоронюваних законом інтересів. Зокрема позовна заява не містить обґрунтування щодо порушення оспорюваним правочином прав та/або інтересів позивача, в т.ч. відсутні докази, наявності таких порушень. 
		          З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність обох необхідних умов для визнання договору недійсним (порушення права, інтересу позивача та порушення норми закону), а отже і про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
		Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається при відмові в позові на позивача. 
		Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
		                                                    ВИРІШИВ:
		У задоволенні позову  - відмовити 
		 Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.  
		Повне рішення складено  20.03.2015 року.
		 
		Суддя  С.В. Мартинюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...