Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-547а14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.04.2015. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		10 березня 2015 року   м. Київ
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		головуючогоКривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,
		при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
		представниках:
		позивача - Уманця С.Г.;
		відповідача - Васильківської В.Є.;
		Міністерства інфраструктури України - Астрюхіна К.А.;
		прокурора Генеральної прокуратури України - Чубенка В.В., -
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства «Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті» (у подальшому змінило назву на публічне акціонерне товариство «Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті»; далі - ПАТ) до Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) про скасування наказу та зобов'язання здійснити певні дії,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У червні 2009 року ПАТ звернулося з позовом до ФДМУ про скасування наказу від 19 березня 2009 року № 400 (далі - наказ) у частині виключення з переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, двоповерхової адмінбудівлі площею 897,4 кв. м, розташованої за адресою: м. Київ, Труханів острів, Паркова дорога, 20а (пункт 12 наказу), та двоповерхової будівлі площею 557,1 кв. м, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Залізничне шосе, 5б (пункт 11 наказу), що орендуються ПАТ.
		На обґрунтування позову зазначило, що право приватизації шляхом викупу орендованого майна гарантоване йому як належному та добросовісному орендарю пунктом 51 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України від 18 травня 2000 року № 1723-ІІІ «Про Державну програму приватизації», оскільки відповідно до вимог вказаної норми орендар за згодою орендодавця здійснив за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше як 25 відсотків залишкової вартості майна.
		Крім цього, орган, уповноважений управляти державним майном, - Міністерство транспорту та зв'язку України - погодило приватизацію об'єкту шляхом викупу орендарем.
		Проте наказом вказані об'єкти були виключені з переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу.
		Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 13 квітня 2010 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.
		Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 2 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2013 року, постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову, якою позов задовольнив: скасував наказ у частині виключення з переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, двоповерхової адмінбудівлі площею 897,4 кв. м, розташованої за адресою: м. Київ, Труханів острів, Паркова дорога, 20а (пункт 12 наказу), та двоповерхової будівлі площею 557, 1 кв. м, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Залізничне шосе, 5б (пункт 11 наказу), що орендуються ПАТ. Зобов'язав ФДМУ вчинити дії щодо приватизації шляхом викупу ПАТ двоповерхової адмінбудівлі площею 897,4 кв. м, розташованої за адресою: м. Київ, Труханів острів, Паркова дорога, 20а та двоповерхової будівлі площею 557,1 кв. м, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Залізничне шосе, 5б.
		Суд апеляційної інстанції, з рішенням якого погодився і касаційний суд, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відмова у приватизації можлива лише за наявності підстав, вичерпний перелік яких передбачений статтею 12 Закону України від 4 березня 1992 року № 2163-ХІІ «Про приватизацію державного майна» (далі - Закон № 2163-ХІІ) та статтею 7 Закону України від 6 березня 1992 року № 2171-ХІІ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (далі - Закон № 2171-ХІІ), про що також вказано  у  Рішенні  Конституційного  Суду  України  від  13  грудня  2000  року  14-рп/2000 у справі щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону № 2171-ХІІ.
		Суд касаційної інстанції також зазначив, що в оскарженому наказі не наведено підстав, передбачених чинним законодавством, у тому  числі  статтею  12  Закону  № 2163-ХІІ та статтею 7 Закону № 2171-ХІІ, на підставі яких орган приватизації має право відмовити у приватизації.
		У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Генеральна прокуратура України, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень статті 12 Закону № 2163-ХІІ, статті 5 Закону України від 4 липня 1996 року № 273/96-ВР «Про залізничний транспорт», пункту 30 частини першої статті 6 Закону України від 21 вересня 2006 року №  185-V «Про управління об'єктами державної власності», рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про забезпечення національних інтересів і національної безпеки у сфері приватизації та концептуальні засади їх реалізації», введене в дію Указом Президента України від 6 березня 2008 року № 200/2008, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2013 року та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову. 
		На обґрунтування заяви Генеральна прокуратура України послалася на ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 березня 2012 року та 22 жовтня 2013 року (справи №№ К/9991/50552/11, К/991/83404/11 відповідно), у яких касаційний суд зазначив, що відповідач не навів жодних мотивів, передбачених законом, на підставі яких орган приватизації має право відмовити у приватизації, і при вирішенні спорів дійшов висновку про недоведеність відповідачем правомірності прийнятих ним рішень.
		Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
		Усуваючи розбіжності у правозастосуванні, колегія суддів виходить із такого.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.  
		Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
		Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення ПАТ до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). 
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
		Правовий статус ФДМУ (на час винесення спірного наказу) було визначено Тимчасовим положенням про Фонд державного майна України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року № 2558-ХІІ (далі - Тимчасове положення).
		Пунктом 1 Тимчасового положення визначено, що ФДМУ є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.
		Відповідно до цього положення основними завданнями ФДМУ є, зокрема, захист майнових прав України на її території та за кордоном, здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації, створення спільних підприємств; здійснення повноважень щодо організації та проведення приватизації майна підприємств, яке перебуває у загальнодержавній власності; здійснення повноважень орендодавця майна державних підприємств і організацій, їх структурних підрозділів.
		Відповідно до покладених на нього завдань ФДМУ продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва (підпункт 4 пункту 5 Тимчасового положення).
		Вирішуючи спір по суті, суди залишили поза увагою те, що у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник державного майна здійснює продаж об'єктів малої приватизації, які знаходяться у загальнодержавній власності, у порядку, встановленому законом, а також те, що відповідно до пункту 1 статті 12 Господарського кодексу України, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, підвідомчі господарським судам.
		Ураховуючи наведене, суди дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є встановлення права на викуп орендованої будівлі та передачі відповідних прав щодо неї, може бути розглянуто за правилами КАС.
		Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про виключення з переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного об'єкта має вирішуватися у порядку господарської юрисдикції. 
		Не обговорюючи питання правильності застосування судами матеріальних норм права, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
		Таким чином, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається,                 не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2013 року відповідно до частини другої статті 243 КАС підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.
		Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Заяву Генеральної прокуратури України задовольнити частково.
		 Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий касаційний  розгляд.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Головуючий                         В.В. КривенкоСудді:                            О.Ф. Волков                               М.І. Гриців                                       О.А. КороткихО.В. Кривенда                                       В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко                                       О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін                                       О.О. Терлецький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...