Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/685/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; правового статусу фізичної особи, у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 03.04.2015. Зареєстровано: 06.04.2015. Забезпечено надання загального доступу: 09.04.2015.
Дата набрання законної сили: 20.05.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		31 березня 2015 року                   09:09                                         № 826/685/15
		Окружний адміністративний суд м. Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кобилянського К.М., суддів Саніна Б.В., Скочок Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу   
		 
		за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки Українитреті особи без самостійних вимог на предмет споруГоловний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України; Адміністрація Державної прикордонної служби України          провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Служби безпеки України (надалі - СБУ, СБ України), треті особи без самостійних вимог на предмет спору Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, в якій просить суд:
		- визнати протиправними дії Служби безпеки України, її структурних підрозділів та посадових осіб щодо надання доручення Державній прикордонній службі України відносно громадянина України ОСОБА_1. 
		- зобов'язати Службу безпеки України, її структурні підрозділи та посадових осіб відкликати доручення, надане Державній прикордонній службі України відносно громадянина України ОСОБА_1. 
		Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2015 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 10.02.2015, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів для вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.
		Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на те, що внаслідок видання Службою безпеки України доручення стосовно ОСОБА_1, останній змушений проходити додатковий митний контроль під час перетину митного кордону України.
		Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що доручення не порушує охоронюваних законом прав позивача. За таких обставин відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.
		Представники третіх осіб - Головного центра обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України при вирішенні спору покладались на розсуд суду та зазначили, що, на їх думку, доручення Служби безпеки України, надано у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 280 від 17.04.2013 «Про затвердження порядку надання ДПС України та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон».
		Справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до положень ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів. 
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
		Як зазначає представник позивача, 15.12.2014 громадянин України ОСОБА_1, у зв'язку з вилітом за межі України на території Міжнародного аеропорту «Київ» (Жуляни) проходив прикордонний контроль. Отримавши від позивача паспортний документ, та перевіривши дані, зазначені в ньому, співробітник Державної прикордонної служби України повідомив, що позивач повинен пройти додатково митний контроль у зв'язку із наявністю відомостей про нього в базі даних «Доручення правоохоронних органів» інформаційно-телекомунікаційної системи «Гарт» ДПСУ. 
		Після цього, ручна поклажа позивача була піддана додатковій перевірці співробітниками митного контролю. Після перевірки речей, позивача було допущено на посадку до літака. 
		16 грудня 2014 по прибуттю позивача до України в міжнародному аеропорту «Бориспіль» при проходженні позивачем прикордонного контролю йому також було повідомлено про наявність його прізвища в базі даних «Доручення правоохоронних органів», після чого речі позивача також оглядалися за допомогою спеціальних технічних засобів. 
		07 січня 2015 при проходженні позивачем прикордонного контролю в міжнародному аеропорту «Бориспіль» співробітником ДПСУ позивачу також було повідомлено про наявність відомостей про нього в базі даних «Доручення правоохоронних органів». 
		16 грудня 2014 на адресу відповідача адвокатом позивача направлено адвокатський запит № 2/12. У відповідь на нього отримано лист № 1-728/115 від 22.12.2014 за підписом начальника Головної інспекції СБ України, в якому повідомлялось, що слідчими органів безпеки кримінальні провадження відносно позивача не розпочинались, повідомлення про підозру у вчиненні злочинів йому не здійснювалося, запобіжні заходи не застосовувалися. Відповідачем оперативно-розшукові заходи стосовно позивача не здійснювались, заборона виїзду або інші заходи стосовно ОСОБА_1 не ініціювались. 
		Крім того, адвокатом позивача на адресу Державної прикордонної служби України було направлено адвокатський запит № 1/12 від 16.12.2014. В ньому адвокат просив надати інформацію про наявність/відсутність обмежень у праві позивача щодо виїзду за кордон, а також про наявність в обліках, реєстрах, базах даних, які знаходяться в користуванні ДПСУ відомостей, внесених правоохоронними органами або за їх ініціативою, які дають підстав для проведення огляду ручної поклажі, багажу та особистого огляду позивача при перетинанні ним державного кордону. 
		У відповідь на вказаний вище адвокатський запит було отримано лист № 0.254-15806/0/15-14 від 29.12.2014 за підписом начальника Головного центру обробки спеціальної інформації. В цьому листі зазначено, що станом на 29.12.2014 в органах охорони державного кордону ДПСУ не перебувають рішення про обмеження в праві виїзду за кордон позивача. Водночас, органами ДПСУ виконується доручення Служби безпеки України стосовно ОСОБА_1 
		26 грудня 2014 адвокатом позивача направлена скарга № 4/12 на ім'я Голови Державної прикордонної служби України. У відповідь на неї було отримано лист № 0.64-109/0/15-15 від 06.01.2015, в якому повторно повідомлялося про виконання органами ДПСУ доручення відповідача. Також було повідомлено про неможливість надати більш детальну інформацію про наявне на виконанні доручення, оскільки воно надане для виконання під грифом «Для службового користування».  
		Вважаючи вказане доручення таким, що порушує право ОСОБА_1 на вільний перетин кордону в загальному порядку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, за наступних підстав.
		Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних ociб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. 
		Частиною 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. 
		Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що при проходженні ним прикордонного контролю, його ручна поклажа була піддана додатковій перевірці співробітниками митного контролю, чим були порушені його права, передбачені ст. 33 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України». 
		Стаття 33 Конституції України встановлює, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. 
		Стаття 1 Закону України «Про порядок виїзду і в'їзду в України громадян України» закріплює право громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну. 
		Зокрема, громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. 
		На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається. 
		Порядок в'їзду до іноземної держави регулюється законодавством відповідної держави. 
		Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну. 
		Аналогічні за своїм змістом правові норми містяться в ч. 2 ст. 13 Декларації прав людини, прийнятої і проголошеної в резолюції 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї від 10.12.1948, згідно якої кожна людина має право покидати будь-яку державу, в тому числі свою, и вертатись в свою державу.
		Проаналізувавши зазначені вище положення чинного міжнародного та національного законодавства України, враховуючи фактичні обставини по справі, суд приходить до висновку, що закріплені в ст. 33 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду і в'їзду в України громадян України» права громадянина України ОСОБА_1, жодним чином порушені не були, адже на підставі доручення відповідача, позивача не було позбавлено права на виїзд/в'їзд на територію України 
		Посилання позивача на відсутність у відповідача повноважень (компетенції) на прийняття доручення та на не відповідність доручення встановленій формі, судом відхиляються, враховуючи наступне.
		В п. 6 ч. 4 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Суд звертає увагу, що спір про наявність/відсутність у суб'єкта владних повноважень компетенції може мати місце у спорі саме між суб'єктами владних повноважень. Тобто, такі спори можливі між суб'єктами владних повноважень, з приводу реалізації їхньої компетенції у відповідній сфері управління.
		Суд зауважує, що в даному випадку орган прикордонної служби України не заперечує наявність у Служби безпеки України компетенції (повноважень) на прийняття доручення. 
		Таким чином, доводи позивача про відсутність у Служби безпеки України компетенції у спірних правовідносинах, не відповідають завданням Кодексу адміністративного судочинства України.
		Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		При проведенні контррозвідувальної діяльності органи, підрозділи, співробітники СБУ реалізують свої повноваження за наявності передбачених у ст. 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» підстав для проведення контррозвідувальної діяльності та заведеної контррозвідувальної справи (ч. 6 ст. 8 Закону). 
		З метою виконання покладених на СБУ завдань, на підставі ст. 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», в рамках контррозвідувальної справи, Головним управлінням контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБУ надіслано до Держприкордонслужби України доручення від 11.11.2014 № 8/1/4-16514.
		Порядок і механізм надання Держприкордонслужбі України та виконання нею доручень уповноважених державних органів - правоохоронних, розвідувальних органів та ДМС, відповідно до їх компетенції та за наявності підстав, щодо осіб, які перетинають державний кордон, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 № 280.
		Відповідно до п. 6 Порядку № 280 від 17.04.2013, доручення СБУ оформляються на бланку за встановленою формою за підписом Голови СБУ або його заступників, начальників функціональних підрозділів Центрального управління СБУ, що провадять оперативно-розшукову та контррозвідувальну діяльність, регіональних органів та органів військової контррозвідки, а також їх заступників. 
		Позивач помилково ототожнює поняття оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності, а також помилково вважає, що надання СБУ доручення Держприкордонслужбі України можливе лише в рамках здійснення оперативно-розшукової діяльності або при наявності кримінального провадження. 
		Зазначене доручення СБУ надіслане Держприкордонслужбі України відповідно до форми, затвердженої Порядком № 280 від 17.04.2013, із зазначенням правових підстав його надання, а саме, проведення контррозвідувальних заходів відповідно до ст. 7 Закону «Про контррозвідувальну діяльність». 
		Чинним законодавством не встановлено обов'язку зазначати в дорученнях інші обґрунтування, а також наводити додаткові підстави, а ніж ті, які перед бачені Законом «Про контррозвідувальну діяльність». 
		Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, доручення відповідача не є актом індивідуальної дії та не є нормативно-правовим актом, що виключає можливість порушення прав позивача Службою безпеки України внаслідок прийняття доручення відносно ОСОБА_1
		Посилання представника позивача на порушення інтересів ОСОБА_1 у формі порядку перетину кордону у загальному порядку судом відхиляються, адже вцілому поняття інтересу розглядається судом як намагання особи на дотримання державними органами і посадовими особами (публічною адміністрацією) порядку реалізації прав і свобод особи. В даному випадку, Служба безпеки України, не є органом, який реалізовує певні права позивача, а судом встановлено відсутність такого особистого немайнового права особи як «право перетину кордону у загальному порядку», внаслідок чого позовні вимоги є необгрунтованими. 
		Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
		У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що  не підлягають задоволенню.
		Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		ПОСТАНОВИВ:
		В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю. 
		 
		Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                  К.М. Кобилянський
		 
		Судді                                                                                                          Б.В. Санін 
		 
		                                                                                                                   Т.О. Скочок

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...