Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 921/368/13-г/18 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 06.04.2015. Зареєстровано: 07.04.2015. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2015.
Дата набрання законної сили: 31.03.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"31" березня 2015 р.                                                   Справа №   921/368/13-г/18
		   
		Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючого - судді                                                                                      М.І. Хабіб 
		суддів                                                                                                        В.М. Гриців
		                                                                                                                         О.В. Зварич 
		при секретарі судового засідання Мазепа Н.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу тимчасово виконуючого обов'язки  військового прокурора Західного регіону України, № 05/2-388 вих14 від 13.11.14 
		на рішення Господарського суду Тернопільської області від 30.10.2014
		у справі № 921/368/13-г/18 
		за позовом: Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, м. Львів, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Міністерства оборони України, м. Київ
		до відповідача 1: Концерну "Військторгсервіс", м. Київ
		відповідача 2: Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2,  м. Тернопіль
		відповідача 3: Приватного акціонерного товариства "Київстар", м.Київ 
		третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонд Державного майна України, м. Київ
		третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Тернопільській області, м. Тернопіль   
		третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Менс ЛТД", м. Львів
		про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.09.2008,  укладеного концерном "Військторгсервіс" та суб'єктом господарської діяльності ОСОБА_2; витребування від приватного акціонерного товариства "Київстар" майна-нежитлової будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1 в м. Тернополі, яке вибуло з володіння не з волі його власника
		 
		За участю представників :
		прокурора: Майорчак В.М.;
		позивача: Зима Л.С. - представник (довіреність в матеріалах справи);
		відповідача 1:  не з'явився;
		відповідача 2: ОСОБА_5 - представник (довіреність в матеріалах справи);
		відповідача 3: Пшевлоцький Ю.М., Тарасюк О.В, - представники (довіреності в матеріалах справи);
		третьої особи 1: Жуган І.О. - представник (довіреність у матеріалах справи);
		третіх осіб 2, 3: не з'явились.
		 
		Апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: судді - доповідача Хабіб М.І., суддів Зварич О.В., Юрченка Я.О.
		У зв'язку з перебуванням судді Юрченка Я.О. у відпустці розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.14 у склад колегії суддів для розгляду справи замість судді Юрченка Я.О. введено суддю Гриців В. М.
		При зміні колегії суддів розгляд справи розпочато заново.
		Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.15 за заявою сторін продовжено строк розгляду скарги, встановлений ст.102 ГПК України.
		 
		                                                             ВСТАНОВИВ:
		 
		02.04.2013 перший заступник прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Міністерства оборони України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонду Державного майна України по Тернопільській області, до відповідача 1 - концерну "Військторгсервіс", відповідача 2 - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ТзОВ "Менс ЛТД" та ПрАТ "Київстар" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.09.2008, укладеного концерном "Військторгсервіс" та суб'єктом господарської діяльності ОСОБА_2, та про  витребування від приватного акціонерного товариства "Київстар" майна - нежитлової будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1 в м. Тернополі, яке вибуло з володіння не з волі його власника.
		Позовні вимоги обґрунтувані тим, що концерн "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" не мав права відчужувати  нежитлову будівлю,  на момент укладення договору купівлі-продажу від 03.09.2008 він не мав відповідних повноважень для продажу майна, оскільки:
		- при укладенні договору філія "Управління торгівлі Західного оперативного командування" діяла на підставі дозволу № 140/3 /1369/17 від 18.10.2004, виданого начальнику ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» начальником Головного управління  торгівлі тилу МО України; 
		-  начальник Головного управління  торгівлі тилу МО України ОСОБА_9 в свою чергу діяв на підставі довіреності МО України № 220/2071 від 04.10.2004;
		-   12.02.2005 Міністр оборони України повідомив начальника Головного управління  торгівлі тилу МО України ОСОБА_9. про те, що довіреності на право укладення договорів від імені МО України вважати недійсними;
		-  наказом  Міністра оборони України № 47 від 31.01.2006 Головне управління  торгівлі тилу МО України реорганізоване у концерн "Військторгсервіс", а згідно з наказом Міністра оборони України № 135 від 05.04.2007  ДП МОУ «Управління торгівлі Західного оперативного командування» реорганізоване у філію концерну "Військторгсервіс";
		- довіреність, видана директором концерну "Військторгсервіс" директору філії"Управління торгівлі Західного оперативного командування" ОСОБА_10 передбачала право останнього  здійснювати відчуження нерухомого майна лише з дозволу органу управління майном концерну - Міністерства оборони України, яке не надавало дозволу на відчуження приміщення;
		- відповідно до п. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 6 червня 2007 року,  рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна  приймається суб'єктом управління майном лише за погодженням з Фондом державного майна України, який не погоджував рішення концерну "Військторгсервіс" про продаж приміщення.
		Таким чином, посилаючись на те, що концерн "Військторгсервіс" уклав договір без  дозволу МО України на відчуження приміщення, без погодження відчуження приміщення з Фондом державного майна України, що довіреність МО України № 220/2071 від 04.10.2004 втратила чинність на підставі п.5 ч.1 ст. 248 ЦК України внаслідок припинення юридичної особи- Головного управління торгівлі тилу МО України,  прокурор вважає, що договір підлягає визнанню недійсним на підставі частин 1 та 2 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України.
		Також просить на підставі п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України витребувати приміщення у добросовісного набувача - ПрАТ "Київстар", якому ТОВ "Менс ЛТД" його продало, попередньо придбавши дане майно у первісного покупця ОСОБА_2, оскільки майно вибуло з володіння власника не з його волі.
		Ухвалою суду від 22.04.2013  ПрАТ  « Київстар» залучено до участі у справі в якості відповідача, а також залучено до участі у справі Фонд державного майна України в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
		 
		Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2013 у справі  №921/368/13-г/18 ( судді Н.В. Охотницька, В.Л. Гевко, С.О. Хома), яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 (судді Г.І Мельник, О.В. Михайлюк, Б.Д. Плотніцький), в позові відмовлено ( т.2, а.с. 51-71, т.3, а.с.43-59).
		Постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2014 скасовано рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 у справі № 921/368/13-г/18, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області ( т.3, а.с. 151-156).
		Як вбачається з постанови Вищого господарського суду України від 05.08. 2014, суд касаційної інстанції не погодився з оцінкою судами доказів у справі та висновком апеляційного суду про те, що договір купівлі-продажу був укладений з дозволу МОУ уповноваженою на те особою та вказав, зокрема, що суд не встановив дійсної спрямованості волевиявлення щодо відчуження державного майна з боку МОУ як органу державного управління. 
		 
		За результатами нового розгляду справи прийнято рішення від 30.10.2014 у справі №921/368/13-г/18 (суддя Н.М.Бурда) про відмову у задоволенні позову.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, зокрема, що начальник Головного управління торгівлі Тилу Міноборони України ОСОБА_9 видав дозвіл державному підприємству Міноборони "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження нерухомого майна на підставі чинної на той час довіреності №220/2071, виданої Міністерством оборони України, і з припиненням представництва за довіреністю №220/2071 дозвіл не втратив своєї чинності. Суд відхилив посилання прокурора на порушення пунктів 6 та 50 Порядку відчуження об'єктів державної власності, вказавши, що дозвіл на відчуження був наданий за 3 роки до затвердження Порядку , який не має зворотної дії у часі. Суд також вказав на факт оплати майна за спірним договором, підтверджений звітом по відчуженню нерухомого майна по філії "Управління Західного оперативного командування" концерну "Військторгсервіс" за IV квартал 2008 року, та отримання державою 1180,072 тис. грн. від реалізації цього майна, відтак дійшов висновку про прийняття Міністерством оборони, як органом управління майном, виконання правочину від ОСОБА_2, а саме, оплату за договором купівлі-продажу нерухомого майна,  відтак про  схвалення договору. 
		Таким чином суд дійшов висновку, що відсутні  докази наявності передбачених законом підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.09.2008 , оскільки оспорюваний правочин вчинено при наявності дозволу Міністерства оборони України №140/3/1369/17 від 18.10.2004, що наданий начальником Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (правонаступником якого є концерн "Військторсервіс") на відчуження військового майна, належним чином виданої довіреності, якою генеральний директор концерну уповноважив начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування "Концерну "Військторгсервіс" здійснити продаж майна. 
		Заява відповідача 2 про застосування строків позовної давності не прийнята судом до уваги, оскільки в позові відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
		 
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням, тимчасово виконуючий обов'язки військового прокурора Західного регіону України  оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким позов задоволити повністю, визнати недійсним договір купівлі - продажу від 3 вересня 2008 року, укладений концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_2 та повернути концерну «Військторгсервіс» приміщення побутового обслуговування, що знаходиться по АДРЕСА_1 у м. Тернополі.
		Прокурор вказує на те, що судом залишено поза увагою як положення статуту (п. 7.5) концерну «Військторгсервіс», так і застереження зазначені в довіреності, згідно з якими нерухоме майно відчужується лише з дозволу Міністерства оборони України як органу управління майном концерну. Зазначає, що довіреність від 4 жовтня 2004 року, видана ОСОБА_9 як начальнику Головного управління торгівлі тилу МО України, в подальшому відкликана окремим доручення Міністра оборони України та повернена 17 лютого 2005 року до адміністративного департаменту Міністерства оборони України. Крім цього, довіреність Міністерства оборони України від 4 жовтня 2004 року, а також дозвіл від 18 жовтня 2004 року не можуть братись до уваги як докази законності відчуження спірного нерухомого майна, оскільки на момент укладання договору купівлі - продажу діяла інша довіреність (від 12 вересня 2007 року), яка не уповноважувала ОСОБА_10 без дозволу Міністерства оборони України відчужувати нерухоме майно. Звертає увагу  на те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяли Закон України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09. 2006 та постанова Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06. 2007, якою затверджено Порядок відчуження об'єктів державної власності. Дозвіл на відчуження виданий у 2004 році, а реалізація спірного нерухомого майна відбулась у 2008 році, тобто через 4 роки після надання дозволу, а тому дозвіл на відчуження майна повинен був бути поновленим і видаватись на час вчинення спірного правочину, а відповідно до існуючої довіреності (від 12 вересня 2007 року) ОСОБА_10 не мав права без дозволу Міністерства оборони України реалізовувати нерухоме майно. Крім того, пунктом 50 Порядку відчуження об'єктів державної власності передбачено, що рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження майна діє не більше як 12 місяців з дати його прийняття. На думку скаржника, судом безпідставно залишено поза увагою  ці  положення пункту 50  та пункту 6 Порядку в частині обов'язкового погодження продажу нерухомого майна з Фондом державного майна України.
		 
		Позивач подав письмові пояснення (вх.01-04/657/15 від 02.02.15), в яких вказав, зокрема, що відчуження спірного майна здійснено без згоди Фонду державного майна та без належно оформленої згоди Міністерства оборони України, оскільки розпорядчий акт Міністра оборони України про надання дозволу на відчуження майна концерну повинен бути оформлений відповідним наказом, тоді як лист начальника Головного управління ОСОБА_9. від 18.10.04 (№140/3/1369/9) не може вважатись розпорядчим актом. Крім того, позивач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.07встановлено термін дії дозволу на відчуження майна 12 місяців, тому з моменту набрання чинності цією постановою  дія дозволу на відчуження майна не могла бути довшою 12 місяців.
		 
		Відповідач-1 у письмових поясненнях (вх.01-04/7295/14 від 08.12.14) зазначає, що договір купівлі-продажу від 03 вересня 2008 року, предметом якого є відчуження нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, АДРЕСА_1, вчинено продавцем без необхідного обсягу цивільної дієздатності та за відсутності вільного волевиявлення власника майна і тому, в силу ст. ст. 203, 215 ЦК України є підстави для визнання його недійсним. Повідомляє, що станом на сьогоднішній день відкрито кримінальне провадження по факту незаконного відчуження об'єктів нерухомого майна та протиправних дій попереднього керівництва концерну «Військторгсервіс» за № 42013100350000142. Досудове розслідування даного кримінального провадження доручено Солом'янському РУ ГУ МВС України в м. Києві. Враховуючи відсутності дозволу суб'єкта управління та погодження Фонду державного майна вважає, що попереднім керівництвом концерну «Військторгсервіс» було незаконно реалізовано державне нерухоме майно - загальною площею 1090,7 кв. м (м. Тернопіль, АДРЕСА_1).
		 
		Відповідач 2 у відзиві на апеляційну скаргу (вх.01-04/7743/14 від 22.12.14) спростовує доводи скаржника та стверджує, що виходячи з положень ст.ст.248, 249 ЦК України скасування довіреності не тягне за собою втрату чинності дозволів та угод, які були вчинені на підставі і в межах цієї довіреності. При цьому зазначає, що положення постанови №803 не можуть бути застосовані до дозволу, який був виданий задовго до набрання нею чинності, оскільки не має зворотної дії у часі, тому дозвіл від 18.10.2004  слід розглядати як вияв волі Міністерства оборони України на відчуження нерухомого майна, а не формальну підставу для укладення спірного договору.
		На думку відповідача-2, прокурором не врахована відсутність будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсними публічних торгів з продажу спірного майна, результати яких затверджені відповідним протоколом, що прокурор та позивачі не заперечили їх законність, тому відсутні будь-які підстави визнавати недійсним спірний договір. Звертає увагу, що ОСОБА_2 придбав нерухоме майно за результатом проведення публічних торгів, тобто за посередництва біржі та шляхом укладення нотаріально посвідченого договору, і саме біржа та нотаріус за законом були зобов'язані перевірити повноваження продавця. Відповідач -2 вважає, що висновки суду про відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним відповідають закону та встановленим обставинам.
		 
		Відповідач-3 у відзиві на апеляційну скаргу (вх.01-04/589/15 від 30.01.15)  зазначає, що згідно з повноваженнями за довіреністю №220/2071 від 04.10.2004 ОСОБА_9 було надано право видавати від імені Міністерства оборони України дозволи на відчуження нерухомого майна. Відповідно до повноважень ним 18.10.2004 було надано дозвіл №140/3/1369/17 на відчуження будівлі по АДРЕСА_1 у м. Тернополі. При цьому, зазначений дозвіл був виданий без встановлення яких-небудь обмежень його дії в часі. Чинним законодавством України на час його видачі не було передбачено  часових рамок дії таких дозволів, а тому строк дії дозволу №140/3/1369/17 вичерпувався лише фактом його реалізації. Подальше скасування довіреності №220/2071, яке мало місце у лютому 2005 року, на думку відповідача - 3, не має своїм наслідком втрату чинності будь-яких правочинів, вчинених в межах її дії, в т.ч. й дозволу №140/3/1369/17. Вважає, що набрання чинності Порядком відчуження об'єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007, не могло вплинути на чинність дозволу №140/3/1369/17, оскільки вказаним нормативно-правовим актом не було передбачено його зворотну дію в часі, а тому він не регламентує порядок видачі дозволів та властивості дозволів, які мали місце до прийняття такого акту. Посилаючись на абз.1 п.6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, ПрАТ «Київстар» стверджує, що у даному випадку не  потрібне було  погодження Фонду державного майна на  відчуження майна чи погодження  прийняття рішення про відчуження майна, оскільки таке рішення (дозвіл) вже було наявним. Вважає, що сам факт наявності дозволу Міністерства оборони України свідчить про очевидну  волю власника такого майна на його відчуження, що виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
		 
		Третя особа-2 у відзиві на апеляційну скаргу (вх.01-04/760/15 від 04.02.15) зазначає, що під час укладення 03.09.08 договору купівлі-продажу нерухомого майна-нежитлової будівлі комбінату побутового обслуговування, що знаходиться по АДРЕСА_1 в м.Тернополі концерн «Війскторгсервіс» не мав відповідних повноважень на його відчуження
		В судовому засіданні 31.03.15 прокурор, позивач та третя особа-1 підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
		Представники відповідача-2 та 3 проти доводів апелянта заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		Відповідач -1 та треті особи 2,3 явки повноважних представників не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
		 
		Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, апеляційний суд встановив наступне.
		 
		03.09.2008 концерном "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" ОСОБА_10, який діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12.09.2007, зареєстрованої в реєстрі за №4165(продавець), та  ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення) (т. 1 а.с. 21), відповідно до умов якого продавець на підставі протоколу №787-н про хід публічних торгів на Рівненській міжрегіональній універсальній товарно-майновій біржі "Прайс" від 05.06.2008 відчужив на користь та у власність покупця нежитлову будівлю комбінату побутового обслуговування загальною площею 1090,7 кв.м., що знаходиться за адресою:м. Тернопіль, АДРЕСА_1 за  ціною 1 180 072,80грн (з ПДВ).
		В пункті 2 договору вказано, що  відчуження нерухомого майна, яке знаходиться на балансі філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" концерну "Військторгсервіс", здійснене на підставі дозволу Головного управління торгівлі тилу Міністерства борони України від 18.10.2004 р. №140/3/1369/17.
		Договір нотаріально не  посвідчений та не  пройшов державної реєстрації.
		 
		Довіреність, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12.09.2007, зареєстрована в реєстрі за №4165, на підставі якої діяв ОСОБА_10 при укладенні договору, видана йому генеральним директором концерну "Військторгсервіс"  ОСОБА_9 Згідно з довіреністю ОСОБА_10 був наділений повноваженнями  на укладення від імені концерну "Військторгсервіс" будь-яких договорів  щодо відчуження будь-якого нерухомого майна ( в т.ч. будівель, приміщень, споруд), договорів оренди лише з дозволу органу управління майном - Міністерства оборони України(т1, а.с. 23).
		 
		Дозвіл від 18.10.2004. №140/3/1369/17 на відчуження нежитлової будівлі комбінату побутового обслуговування загальною площею 1090,7 кв.м., що знаходиться за адресою:м. Тернопіль, АДРЕСА_1 ( т. 2, а.с. 5), на який є посилання у п.2 договору,  був виданий начальнику ДП МОУ "Управління торгівлі Західного оперативного командування" ОСОБА_10 начальником Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України ОСОБА_9 на підставі довіреності Міністра оборони України від 04 жовтня 2004 року № 220/2071 у формі листа, адресованого ОСОБА_10  
		 
		Згідно з довіреністю від 04.10.2004 № 220/2071  Міністерство оборони України в особі Міністра оборони України уповноважує начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_9 на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України з усіма правами, наданими законом позивачеві, відповідачеві, третій особі, у тому числі з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, укладання мирової угоди, оскарження рішень суду з питань управління майном і діяльністю підприємств (установ військової торгівлі, що належать до сфери управління Міністерства оборони України). 
		Для виконання представницьких функцій та наданих повноважень начальнику Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України ОСОБА_9 надано право, зокрема, надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволу) на укладення договорів, які не заборонені чинним  законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання. Термін дії довіреності встановлений до 01.10.2007 (т. 1, а.с. 22).
		Окремим дорученням Міністра оборони України від 12.02.2005 довіреність від 04.10.2004 № 220/2071, видана ОСОБА_9,  відкликана  та повернена17.02.2005( т.1, а.с. 99-100).  
		          
		Відповідно до наказу Міністра оборони України від 31 січня 2006 року № 47  (т. 1 а.с. 26-27) наказано  до 01.04.2006 припинити діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України шляхом його реорганізації - приєднання до державного господарського об'єднання "Концерн «Військторгсервіс", яке визначене правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України (пункти 1, 2 наказу).
		Наказом Міністра оборони України від 05 квітня 2007 року № 135 (т. 1 а.с. 24-25) припинено діяльність державного підприємства Міністерства борони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" шляхом його реорганізації - приєднання до Концерну "Військторгсервіс", який визначений правонаступником всіх майнових прав та обов'язків державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (пункти 1, 2 наказу).
		Згідно з п.1.1 статуту концерну "Військторгсервіс", затвердженого наказом Міністра оборони України від 27.12.2006  № 754, зареєстрованого 28.04.2007 (т.1, а.с. 52-73),  концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності, та належить до сфери  управління Міністерства оборони України.
		Пунктом 7.3 статуту встановлено, що майно концерну перебуває у державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, після укладення 03.09.2008 оспорюваного договору купівлі-продажу  ОСОБА_2 звернувся до Постійно діючого третейського суду при Рівненській міжрегіональній агропромисловій біржі "Прайс-агро" з позовом до  Концерну "Військторгсервіс" про визнання  цього договору чинним та визнання за ним права власності на нежитлову будівлю комбінату побутового обслуговування загальною площею 1090,7 кв.м., що знаходиться за адресою:м. Тернопіль, АДРЕСА_1, який задоволений рішенням третейського суду від 19.09.2008( т.1, а.с. 46-50).
		В подальшому за договором купівлі-продажу від 29.10.2008, укладеним фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (продавець) та ТзОВ "МЕНС" ЛТД (покупець) (т. 1 а.с. 28), ОСОБА_2 продав будівлю комбінату побутового обслуговування літ. А, загальною площею 1090,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у м. Тернополі, у власність покупцю - ТзОВ "МЕНС" ЛТД. Договір нотаріально посвідчений 29.10.2008 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А. та зареєстрований в реєстрі за № 8829.
		В свою чергу ТзОВ "Менс ЛТД" за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 23.12.2008 продав будівлю ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем."(змінило назву на Приватне акціонерне товариство "Київстар").Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Личиною О.В., зареєстрований за № 10887(т. 1 а.с. 29-31).
		На підставі вказано договору 30.12.2008 ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» м. Тернополя зареєструвало за ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." право власності на будівлю, що підтверджено витягом № 21459823 (т. 2, а.с. 12).
		 
		Дослідивши всі обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.
		 
		Частиною 1 ст. 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 
		В силу ч. 1. ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд( ч. 1 ст. 319 ЦК України).
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні ( ч.1. ст. 321 ЦК України).
		 
		Згідно із ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.
		Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
		Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами.
		 
		Правові основи управління об'єктами державної власності визначені Законом України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 №185-V ( далі - Закон №185-V). 
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №185-V суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства,  інші органи виконавчої влади,Фонд державного майна України..
		Частиною 1 ст. 3 Закону №185-V визначено, що об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним господарським об'єднанням.
		У відповідності до чинних станом на 2004-2008 роки Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України №888/97 від 21.08.1997 р. (пп.(ж) п.3 ст.4), Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1080 від 03.08.2006 (абз.7 п.6 ст.4), Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна.
		 
		Матеріалами справи підтверджено, що за договором купівлі -продажу від 03.09.2008 було відчужене державне нерухоме майно, яке перебувало на балансі філії концерну "Військторгсервіс" - Управління торгівлі Західного оперативного командування. Відчуження майна здійснено на підставі дозволу від 18.10.2004 №140/3/1369/17, виданого начальнику ДП МОУ "Управління торгівлі Західного оперативного командування" ОСОБА_10 начальником Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України ОСОБА_9, який діяв на підставі довіреності Міністра оборони України від 04 жовтня 2004 року № 220/2071.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з  правомірності укладення  договору та відсутності підстав для визнання його недійсним, оскільки на момент  укладення договору дозвіл на відчуження майна був чинним, він був виданий  на підставі чинної на той час довіреності Міноборони України №220/2071, і з припиненням представництва за довіреністю №220/2071 дозвіл  не втратив своєї чинності. При цьому суд відхилив доводи прокурора та позивача про порушення приписів пунктів 6 та 50 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою КМУ № 803 від 06.06.2007,  посилаючись на те, що дозвіл на відчуження був наданий за 3 роки до затвердження Порядку , який не має зворотної дії у часі.
		 
		Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх помилковими з огляду на наступне.
		 
		На момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу відчуження державного майна регулювалося, зокрема, нормами Цивільного кодексу, Законом України "Про управління об'єктами державної власності", Порядком відчуження об'єктів державної власності, затвердженим постановою КМУ № 803 від 06.06.2007(далі - Порядок).
		 
		Так, пунктом 6 Порядку встановлено, що відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. 
		Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.
		 
		Згідно з п.8 названого Порядку  рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа. 
		 
		Пунктом 50 Порядку  рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження майна діє не більш як 12 місяців з дати його прийняття.
		 
		З аналізу названих норм законодавства випливає, що станом на 03.09.2008 відчуження державного нерухомого майна концерном "Військторгсервіс", на балансі якого перебувало таке майно, мало здійснюватися з дотриманням наступних вимог:
		-  наявність   рішення Міністерства оборони України про надання згоди ( дозволу) на відчуження майна, прийнятого за погодженням з Фондом державного майна  у формі розпорядчого акта; 
		- з дати прийняття такого рішення про надання згоди ( дозволу) на момент відчуження не пройшло більш як 12 місяців.
		 
		Дозвіл №140/3/1369/17 від 18.10.2004 не відповідав вимогам чинного на момент відчуження майна  законодавства щодо   дозвільних документів, на підставі яких могло бути відчужене державне нерухоме майно, оскільки він прийнятий не у формі розпорядчого акта Міністерства оборони України, а у формі листа, адресованого ОСОБА_10,  дозвіл  на відчуження майна  наданий без  погодження  Фонду державного майна, з моменту видачі дозволу і до моменту відчуження прийшло майже 4 роки.
		Таким чином, апеляційний суд погоджується з доводами прокурора  та вважає,  що на підставі дозволу №140/3/1369/17 від 18.10.2004  концерн "Військторгсервіс" не вправі був 03.09.2008 відчужувати будівлю. Дозвіл №140/3/1369/17 від 18.10.2004  не може бути належним і допустимим доказом наявності станом на 03.09.2008 волевиявлення власника майна (держави) в особі уповноваженого органу управління майном  - Міністерства оборони України на відчуження  майна, відтак майно  вибуло з володіння власника( держави )  не з його волі.
		Колегія суддів також вважає помилковим та безпідставним висновок суду першої інстанції про схвалення договору Міністерством оборони України,  оскільки міністерство не отримувало коштів від покупця за договором,  кошти отримав концерн "Військторгсервіс".
		Поряд з тим, згідно із ст. 657ЦК України, в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору, договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
		Отже, договір купівлі-продажу від 03.09.2008 підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, однак  договір нотаріально не посвідчений і не пройшов держаної реєстрації.
		 
		В силу ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. 
		Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
		Відповідно до ч.3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. 
		 
		Як зазначено в  п.8 та 13 постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. 
		Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення. Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим  правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. 
		Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
		Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
		Отже, договір купівлі-продажу від 03.09.2008 є неукладеним, він не створює прав та обов'язків для сторін та не міг бути  визнаним дійсним в судовому порядку. 
		 
		В силу ч.3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням третейського суду, не відносяться до  обставин, які  не потребують  доведення при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Відтак апеляційний суд не бере до уваги рішення Постійно діючого третейського суду при Рівненській міжрегіональній агропромисловій біржі "Прайс-агро" від 19.09.2008 про визнання  договору купівлі-продажу від 03.09.2008 чинним та про визнання  за ОСОБА_2 права власності на будівлю .
		Таким чином,  в частині вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу позов не підлягає до задоволення з тих підстав, що договір є неукладеним і такий договір не підлягає визнанню недійсним. Клопотання відповідача 2  про застосування наслідків спливу  позовної давності  щодо вимоги про визнання недійсним договору не може братися до уваги, оскільки в позові відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги, а наслідки спливу позовної давності застосовуються при обґрунтованості позову.
		 
		Згідно зі ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		Відповідно до п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. 
		З огляду на те, що майно вибуло з володіння власника не його волі, таке майно може бути витребуване у добросовісного набувача - ПрАТ "Київстар"( відповідача3).
		 
		На підставі викладеного колегія суддів вважає, що в частині вимоги про витребування будівлі, заявленої до ПрАТ "Київстар ", яке не є стороною договору купівлі-продажу від 03.09.2008, позов підлягає до задоволення з підстав, передбачених п.3 ч.1ст. 388 ЦК України.
		 
		Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		В силу ст.ст. 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		           
		Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
		Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;  порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
		 
		На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що при вирішенні спору суд першої інстанції неповно дослідив обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкових висновків про правомірність відчуження державного майна та відмову в позові. Отже, рішення суду першої інстанції належить скасувати, прийняти нове, яким  задоволити позов  в частині витребування майна від добросовісного набувача - ПрАТ « Київстар» на підставі п.3 ч.1ст. 388 ЦК України. В частині визнання недійсним договору купівлі-продажу в задоволенні позову відмовити у зв'язку з тим, що договір є неукладеним.
		Відповідно до п. 4.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.
		Оскільки майно вибуло з володіння власника з вини відповідача-1, судовий збір покладається на відповідача-1.
		Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України,  Львівський апеляційний господарський суд,
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 30.10.2014 у справі № 921/368/13-г/18 скасувати. Прийняти нове рішення, яким задоволити позов частково.
		Витребувати у Приватного акціонерного товариства "Київстар", ідентифікаційний код 21673832, адреса: 03110, м.Київ, проспект Червонозоряний, 51, приміщення побутового обслуговування загальною  площею 1090,7 кв.м , що знаходиться на АДРЕСА_1 у м. Тернополі, на користь власника - держави, шляхом повернення цього приміщення  Приватним акціонерним товариством "Київстар", ідентифікаційний код 21673832, адреса: 03110, м. Київ, проспект Червонозоряний, 51 в строк до 20 квітня 2015 року  концерну «Військторгсервіс» ідентифікаційний код 33689922, адреса: 03151, м.Київ, вул. Молодогвардійська, 28А.
		В задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі продажу від 03.09.2008 відмовити.
		Стягнути з концерну "Військторгсервіс", ідент. код 33689922, адреса: 03151, м.Київ, вул. Молодогвардійська, 28А в доход Державного бюджету України 23 601.45грн судового збору.   
		2. Стягнути з концерну "Військторгсервіс", ідент. код 33689922, адреса: 03151, м.Київ, вул.Молодогвардійська, 28А в доход Державного бюджету України 11 800,72грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.
		3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
		         4.  Справу повернути до Господарського суду Тернопільської області.
		 
		          Постанова підписана 02.04.2015
		 
		Головуюча-суддя М.І. Хабіб 
		 
		Суддя                                                                                                               В.М. Гриців
		 
		Суддя                                                                                                               О.В. Зварич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...