Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 824/718/13-а : Цивільні справи (до 01.01.2019); Старі категорії; Адміністративне провадження (КАСУ).
Надіслано для оприлюднення: 09.04.2015. Зареєстровано: 15.04.2015. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		 
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		09 квітня 2015 року                               м. Київ                              К/800/66829/13 
		 
		Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :
		                                                                                                            Пасічник С.С.,
		                                                                                                            Кочана В.М.,
		                                                                                                            Малиніна В.В.,
		 
		провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року,
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		В березні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області, в якому (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просив визнати дії відповідача щодо відмови у наданні інформації на запити на отримання публічної інформації від 21.12.2012р., 03.01.2013р. та від 19.01.2013р. протиправними.
		Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду України від 17.09.2013р. в позові відмовлено.
		Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013р. постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково: визнано дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області щодо безпідставної відмови у задоволенні вимог, зазначених в запитах від 03.01.2013р. та 19.01.2013р., протиправними; в решті постанову залишено без змін.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке він просив залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
		Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.12.2012р. позивач звернувся до відповідача з запитом про отримання належним чином завіреної копії Положення або/чи Інструкції про порядок забезпечення доступу до публічної інформації в Територіальному управлінні Державної судової адміністрації в Чернівецькій області.
		В листі-відповіді №01.02-1888/1 від 27.12.2012р. на вказаний запит відповідач зазначив, що запитувана інформація передбачає виготовлення копій документів обсягом більше 10 сторінок, а тому запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.
		03.01.2013р. позивач направив на адресу Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області запит на інформацію, відповідно до якого просив надати йому належним чином завірену копію наказу Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області "Про затвердження норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію".
		Відповідач листом від 11.01.2013р. №01.02-40 повідомив позивача про те, що запитуваний позивачем наказ належить до внутрішніх документів управління організаційно-розпорядчого характеру.
		Звернувшись до відповідача з запитом від 19.01.2013р. та вказавши в останньому на допущені при наданні попередньої відповіді порушення, а також вимагаючи надати належним чином завірену копію наказу Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області "Про затвердження норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію" й перелік відомостей, що становлять службову інформацію, ОСОБА_4 отримав відповідь від 30.01.2013р. №01.04-135, в якій відповідач зазначив про непорушення ним термінів надання інформації на запит від 03.01.2013р., а також повідомив, що запитувані документи належать до внутрішніх документів управління організаційно-розпорядчого характеру.
		Колегія суддів, здійснивши касаційний перегляд справи, вказує на таке.
		Відповідно до положень ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Закон України «Про доступ до публічної інформації».
		За змістом ст.1 вказаного Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом; публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
		Тобто, за змістом наведеної статті можна виділити такі ознаки публічної інформації:
		1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;
		2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
		3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
		4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;
		5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
		Відповідно до ст.5 цього ж Закону доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
		Згідно з частинами 1 та 2 статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні; запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
		Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч.1 ст.20 зазначеного Закону).
		Також, в постанові Кабінету Міністрів України від 25.05.2011р. №583 "Про питання виконання Закону України "Про доступ до публічної інформації" в Секретаріаті Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органах виконавчої влади" передбачено, що відповідь на запит на інформацію надається у спосіб, обраний запитувачем, протягом п'яти робочих днів з дня надходження запиту.
		Судом встановлено, що відповідачем на запити позивача надавались відповіді, які полягали у відмові в наданні інформації через те, що друк копій запитуваних документів передбачає виготовлення більше як 10 сторінок, або запитувана інформація належить до внутрішніх документів організаційно-розпорядчого характеру.
		Відповідно п.3 ч.1 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком.
		Так, частинами 2 та 3 статті 21 вказаного Закону встановлено, що у разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк; розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.
		При цьому, постановою Кабінету Міністрів України №740 від 13.07.2011р. затверджено граничні норми витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію, та, зокрема, передбачено граничні норми таких витрат від 0,3 до 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати за виготовлення однієї сторінки в разі копіювання або друку копій документів будь-якого формату, якщо в документах поряд з відкритою інформацією міститься інформація з обмеженим доступом, що потребує її відокремлення, приховування тощо (в тому числі двосторонній друк).
		Як встановлено судом, відповідачем виписувались позивачу рахунки №1 та №2 від 27.12.2012р. для оплати вищезазначених витрат відповідно до запиту на публічну інформацію від 21.12.2012р., які, однак, останнім оплачені не були.
		Отже, суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку про те, що відповідач, надаючи відповідь на запит про отримання публічної інформації від 21.12.2012р., діяв відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» та не вийшов за межі наданих йому повноважень.
		Що ж до правомірності дій відповідача по наданню відповідей на запити позивача від 03.01.2013р. та від 19.01.2013р., то слід вказати наступне.
		В ч.1 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" наведено вичерпний перелік випадків, в яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту. Такими випадками є: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
		Відповідно ж до ч.2 ст.6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		З наведеного можна зробити висновок, що доступ до інформації може бути обмежений лише за наявності всіх трьох вимог; при відсутності ж хоча б однієї з них інформація є відкритою й розпорядник інформації зобов'язаний надати таку інформацію або довести, що наявні всі три підстави обмежити доступ до неї.
		При цьому, відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (ч.2 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації").
		Однак, в своїх відповідях на запити позивача від 03.01.2013р. та від 19.01.2013р. відповідач, відмовляючи в їх задоволенні, посилався на те, що запитувана інформація належить до внутрішніх документів управління організаційно-розпорядчого характеру.
		Водночас, як вже вказувалось в цій ухвалі, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
		Таким чином, суд апеляційної інстанцій прийшов до правильного висновку, що запитувана позивачем інформація щодо надання завірених копій наказів «Про затвердження норм витрат на копіювання або друк документів , що надаються за запитом на інформацію» та «Про перелік відомостей, що становлять службову тінформацію» є публічною інформацією і не може бути віднесена до внутрішньої інформації організаційно-розпорядчого характеру.
		Крім того, в самих наказах відповідача «Про затвердження Інструкції про порядок відшкодування фактичних витрат на копіювання або друк документів, які надаються запитувачам інформації» від 07.06.2012р. №17 та «Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в Територіальному управлінні Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області» в від 25.04.2012р. №13 зазначено про їх оприлюднення й розміщення на офіційному веб-порталі «Судова влада України».
		При цьому, наявність запитуваної інформації в загальнодоступних джерелах не позбавляє розпорядника інформації обов'язку надати необхідну та повну відповідь на запит.
		За наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком апеляційного суду про протиправність дій Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області щодо безпідставної відмови у задоволенні вимог, зазначених в запитах позивача від 03.01.2013р. та 19.01.2013р., а отже й про задоволення позовних вимог в цій частині.
		Згідно з приписами частини 3 статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Здійснивши касаційний перегляд справи, Вищий адміністративний суд України прийшов до висновку, що суд апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення не допустив порушень норм матеріального чи процесуального права.
		Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухваленого судом апеляційної інстанції рішення колегія суддів не вбачає.
		Керуючись статтею 210, 220, 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
		 
		У Х В А Л И Л А :
		 
		Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області відхилити, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року залишити без змін.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                             Пасічник С.С.
		 
		                                                                                                       Кочан В.М.
		 
		                                                                                                                Малинін В.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...