Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-46180св14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.04.2015. Забезпечено надання загального доступу: 21.04.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Ухвала іменем україни   08 квітня 2015  рокум. Київ 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		 
		головуючогоЧервинської М.Є., суддів:  Леванчука А.Л.,  Мазур Л.М.,  Писаної Т.О.,  Юровської Г.В.,  розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Бі-Нафта» в особі ліквідатора Багмета Сергія Володимировича про стягнення заборгованості із заробітної плати, невиплаченої заборгованості за авансовими звітами, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із затримкою строків її виплати і моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 листопада 2014 року, 
		в с т а н о в и л а: 
		У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому зазначав, що відповідно до наказу від 10 липня 2009 року № 5 арбітражного керуючого - ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю «Бі-Нафта» (далі - ТОВ «Бі-Нафта») Багмета С.В. його було звільнено у зв'язку з ліквідацією підриємтсва.
		Після остаточного розрахунку 13 липня 2009 року ліквідатором не здійснено повний розрахунок з позивачем, а саме: не було виплачено заборгованість із заробітної плати у розмірі 18 012 грн 32 коп., заборгованість за авансовими звітами у розмірі 6 486 грн 83 коп.
		Також позивач зазначав, що заборгованість із заробітної плати станом на             01 лютого 2009 року у розмірі 52 607 грн 97 коп. була включена розпорядником майна Багметом С.В. до реєстру вимог кредиторів підприємства-боржника ТОВ «Бі-Нафта» від 30 квітня 2009 року, який був затверджений ухвалою господарського суду Запорізької області від 06 травня 2009 року.
		Ліквідатор під час остаточного розрахунку з позивачем виплатив лише частину заборгованості із заробітної плати у розмірі 34 595 грн 65 коп.
		На підставі наведеного ОСОБА_4 просив суд стягнути з ТОВ «Бі-Нафта» на свою користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 
		18 012 грн 32 коп., заборгованість за авансовими звітами - 
		6 486 грн 83 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку - 
		282 148 грн 50 коп., компенсації втрати частини заробітку у зв'язку із затримкою строків її виплати - 3 296 грн 25 коп., моральну шкоду - 
		70 тис. грн.
		Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня              2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 20 листопада 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
		У касаційній скарзі ОСОБА_4, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.                
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		                              Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
		                              Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		                              Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду не відповідають.
		                              Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що заборгованість у розмірі 18 012 гн 32 коп. було внесено до реєстру вимог кредиторів другої черги, а сума 6 486 грн 83 коп. є заборгованістю за авансовими звітами та не відноситься до заробітної плати, а тому підстави для застосування ст. 116, 117 КЗпП України відсутні.
		                              Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись з наступних підстав.
		                              Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ухвалою господарського суду Запорізької області від 02 лютого 2009 року у справі                                     № 25/38/09 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Бі-Нафта».
		                              Постановою господарського суду Запорізької області від 03 червня               2009 року ТОВ «Бі-Нафта», визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором ТОВ «Бі-Нафта» розпорядника майна арбітражного керуючого Багмета С.В.
		                              10 липня 2009 року ОСОБА_4 на підставі наказу № 5, виданого ліквідатором ТОВ «Бі-Нафта», було звільнено з посади заступника директора ТОВ «Бі-Нафта» на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із ліквідацією підприємства, про що ліквідатором банкрута було внесено відповідний запис до трудової книжки (а. с. 9).
		                              ОСОБА_4, обґрунтовуючи свої вимоги, зазначав, що відповідач у день звільнення не здійснив з ним остаточний розрахунок, зокрема, не здійснив виплату заробітної плати у розмірі 18 012 грн 32 коп. та не виплатив заборгованість за авансовими звітам як заборгованість перед робітником підприємства - підзвітною особою, у розмірі 6 486 грн 83 коп.                              
		Посилаючись на наведені обставини та приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, позивач просив суд стягнути на його користь 282 148 грн 50 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку.
		                              Частина 1 ст. 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. 
		                              Стаття 116 КЗпП України передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму. 
		                              Частина 1 ст. 117 КЗпП України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. 
		                              В пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.                         
		Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18 лютого                 2014 року встановлено, що заборгованість підприємства - банкрута перед ОСОБА_4 за авансовими звітам за період: лютий-травень 2009 року складає 6 486 грн 83 коп. (а. с. 15-18).
		                              Крім того, судом встановлено, що позивачеві також не виплачено суму у розмірі 18 012 грн 32 коп., яка обліковується на рахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами».                       
		Суд першої інстанції з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши вказані вище обставини, не правильно застосував положення         ст. 116 КЗпП України, не врахував, що при звільненні працівника здійснюється виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, а також що така виплата провадиться в день звільнення, незалежно від того чи відносяться ці виплати до структури заробітної плати чи ні, а тому дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень 117 КЗпП України.        
		Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом в повному обсязі не встановлені, рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		                              Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 
		у х в а л и л а: 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
		Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня  2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Ухвала оскарженню не підлягає.             
		 
		Головуючий                    М.Є. Червинська   Судді:  А.О. Леванчук   Л.М. Мазур   Т.О. Писана    Г.В. Юровська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...