Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/5782/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 30.04.2015. Зареєстровано: 01.05.2015. Забезпечено надання загального доступу: 08.05.2015.
Дата набрання законної сили: 08.05.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  
		тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 
		________________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"20" квітня 2015 р.Справа № 922/5782/14
		Господарський суд Харківської області у складі:
		головуючий суддя Аюпова Р.М.
		судді:  Лаврова Л.С. ,  Бринцев О.В.      
		при секретарі судового засідання Лобові Р.М.
		 
		розглянувши справу 
		за позовом Заступника прокурора Харківської області м. Харків  в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Харківській області, м. Харків, Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1.  Державна  інспекція  сільського господарства в Харківській області, м. Харків ; 2.  Відділ Держземагентства у Дергачівському районі Харківської області, м. Дергачі; 3.  Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області, смт. Мала Данилівка; 4. Дергачівська ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області, м. Дергачі   до 1. Дергачівська районна державна адміністрація, м. Дергачі ,    2. Товариства з обмеженою відповідальністю  "Житлово-будівельне товариство Домострой", м. Дергачі   про  визнання незаконними розпоряджень та договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки за участю представників сторін:
		Прокурор - Хряк О.О., посв. № 028256 від 15.08.2014 року.
		Представник позивача - не з'явився;
		Представник    відповідача 1 - не з'явився;
		Представник    відповідача 2 - не з'явився;
		Третя особа (1) - Бєляєва Д.О., дов. від 29.12.2014р.;
		Третя особа (2) - не з'явився;
		Третя особа (3) - не з'явився;
		Третя особа (4) - не з'явився. 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Заступник прокурора Харківської області м. Харків в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства в Харківській області (позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Дергачівської    районної державної адміністрації, м. Дергачі (перший відповідач), Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-будівельне товариство Домострой", м. Дергачі   (другий відповідач), в якому просить суд:
		1. Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації від 28.01.2005 № 25 "Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Житлово-будівельне товариство Домострой".
		2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації від 27.10.2005 № 599 "Про передачу земельної ділянки в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Житлово-будівельне товариство Домострой".
		3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 23.11.2005р., укладений між Дергачівською районною державною адміністрацією та TOB "Житлово-будівельне товариство Домострой", зареєстрований в Харківській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.11.2005 за № 040569300008.
		4. Зобов'язати TOB "Житлово-будівельне товариство Домострой" повернути Головному управлінню Держземагентства у Харківській області земельну ділянку площею 9,2481 га, що використовується на підставі договору оренди земельної ділянки від 23.11.2005р., укладеному між Дергачівською районною державною адміністрацією та TOB "Житлово-будівельне товариство "Домострой".
		Ухвалою господарського суду від 15.12.2014 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25.12.2014р. о 10:30 год. 
		Ухвалою господарського суду від 25.02.2015р. для розгляду справи призначено судову колегію.
		Розпорядженням заступника голови господарського суду від 25.02.2015р. призначено склад колегії для розгляду справи № 922/5782/14: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Бринцев О.В., Жельне С.Ч.
		Відповідно до розпорядження заступника голови господарського суду від 16.03.2015р.,  у зв'язку із відпусткою судді Жельне С.Ч., змінено склад судової колегії та для розгляду справи № 922/5782/14 призначено судову колегію у складі: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Бринцев О.В., Лаврова Л.С.
		У судовому засіданні  20.04.2015р. прокурор позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. № 15590), які колегія суддів досліджує та долучає до матеріалів справи.
		Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.
		Представник першого відповідача у судове засідання 20.04.2015р. не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання, в якому, в зв'язку з поданням всіх необхідних для розгляду справи доказів, просив розглянути справу за відсутності представника Дергачівської РДА (вх. № 15527).
		Представник другого відповідача у судове засідання 20.04.2015р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, додаткових доказів по справі не надав. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
		Представники третіх осіб (3, 4) у судове засідання 20.04.2015р. не з'явились, про причину неявки суд не повідомили, додаткових доказів по справі не надали. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представником другої третьої особи, через канцелярію суду  надані додаткові докази по справі (вх. №№ 519, 15519), які судом долучені до матеріалів справи.
		Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
		Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши пояснення прокурора, колегією суддів встановлено наступне:
		Як свідчать матеріали справи, розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації від 28.01.2005 № 25 надано дозвіл TOB «Житлово-будівельне товариство "Домострой" на розроблення проекту відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення із категорії земель сільськогосподарського призначення на категорію земель житлової та громадської забудови загальною площею 9,53 га на території Малоданилівської селищної ради за межами населеного пункту для розміщення кварталу малоповерхової житлової забудови.
		Розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації від 27.10.2005 № 599 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано в оренду TOB «Житлово-будівельне товариство «Домострой» земельну ділянку, загальною площею 9,2481 га, для розміщення кварталів житлової забудови за рахунок земель запасу державної власності на території Малоданилівської селищної ради за межами населеного пункту терміном на 25 років.
		Також, розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації від 27.10.2005 № 599 змінено цільове призначення земельної ділянки, зокрема, із земель сільськогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови.
		У подальшому, на підставі вказаних розпоряджень, між Дергачівською районною державною адміністрацією та TOB «Житлово-будівельне товариство «Домострой» укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 9,2481 га, строком на 25 років, для розміщення кварталу котеджної житлової забудови, який зареєстровано у Харківській регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі вчинено запис від 23.11.2005 за №040569300008.
		Довідкою Малоданилівської селищної ради від 04.12.2014 № 02-19/1071 підтверджується,  що земельна ділянка, площею 9,2481 га, яка надана в оренду TOB «Житлово-будівельне товариство "Домострой», на момент її відведення та станом на цей час перебуває за межами населених пунктів Малоданилівської селищної ради; інформація щодо узгодження забудови земельної ділянки та містобудівного обґрунтування з Генеральним планом населених пунктів у селищній раді відсутня.
		Таким чином, прокурор вважає, що при прийнятті спірних розпоряджень головою Дергачівської районної державної адміністрації порушено вимоги ст.39 Земельного кодексу України, ст.ст. 21, 22 Закону України "Про основи містобудування", а також  дані розпорядження суперечать вимогам ст.38 Земельного кодексу України, оскільки спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту, а тому не може відноситись до земель житлової та громадської забудови.
		Крім цього, на думку прокурора, розпорядження голови Дергачівської райдержадміністрації від 27.10.2005 № 599 прийнято усупереч вимог Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та ст.20 Земельного кодексу України, оскільки фактично відбулася зміна цільового призначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, однак відповідний проект землеустрою  не розроблявся та не затверджувався.
		Прокурор також зазначає, що спірні розпорядження також суперечать ст. 41 Земельного кодексу України, щодо суб'єкта, якому можуть бути надані земельні ділянки в оренду для здійснення житлового будівництва, оскільки  TOB «Житлово-будівельне товариство «Домострой» не створювалось як житлово-будівельний кооператив, відповідно до Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово- будівельного кооперативу, а, відповідно, не мало права на отримання в оренду земельної ділянки.
		Таким чином, звертаючись до господарського суду із відповідним позовом, прокурор зазначає, що вказані розпорядження та договір оренди, укладений на їх виконання, є незаконними і підлягають визнанню недійсними.
		Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.
		Згідно приписів частини 1 статті 14 Конституції України, частини статті 1 Земельного кодексу України, земля - є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
		Земельним кодексом України встановлюється порядок володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у комунальній та державній власності.
		Згідно статті 148 ГК України, земля - є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.
		За статтею 2 ЗК України, земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки на права на них, у тому числі на земельні паї (частки).
		В силу частини 1 статті 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".
		Відповідно до ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними   щодо неї правами.
		Право власності на земельну ділянку поширюються в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.
		Відповідно ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
		Також згідно з частиною 1 статті 124 ЗК України (у відповідній редакції) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
		На підставі ч. 2 статті 125 ЗК України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону - частина 2 статті 126 ЗК України.
		Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
		За приписами ст. 1 ЗУ "Про оренду землі" та ст. 93 ЗК України, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		Відповідно до ст. 6 ЗК "Про оренду землі", орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. 
		Відповідно до ст. 13 ЗУ "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Статтею 15 ЗУ "Про оренду землі" визначено перелік істотних умов договору оренди землі. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17,19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
		Відповідно до статті 4 ЗУ "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності є районні, обласні Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної   Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.
		Статтею 13 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.
		Судова колегія зазначає, що згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		Пунктом 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин"  передбачено, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди, суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду, згідно з вимогами статей 84,118,123,124 ЗК України, з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а, отже, й дійсність укладеного договору, що оспорюється.
		Колегією суддів встановлено, що сторони, за спірним договором оренди землі, дійшли згоди з усіх його істотних умов, які визначені ст. 15 ЗУ "Про оренду землі".
		Статтею 17 ЗК України (у відповідній редакції) визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону; за пунктом 12 Перехідних положень розділу Х ЗК України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження по розпорядженню землями в межах населених пунктів, окрім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.
		Згідно зі статтею 83 ЗК України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
		Статтею 122 ЗК України (в редакції на час укладення спірного договору) передбачено повноваження органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам у власність або у користування.
		Ст. 14 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації" врегульовано підстави здійснення місцевими державними адміністраціями повноважень інших органів, зокрема, місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами; передавати місцевим державним адміністраціям окремі повноваження органів виконавчої влади вищого рівня в межах, визначених законами України, вправі лише Кабінет Міністрів України.
		За ст. 6 цього Закону актом місцевої державної адміністрації, який видається головою адміністрації, є розпорядження.
		Відповідно до приписів статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. 
		Підставами для визнання акта недійсним, є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
		Відповідно дост.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		Статтею 20 ГК України визначено, що одним із способів захисту порушених прав суб'єктів господарювання є, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.
		Статтею 16 ЦК України, серед способів захисту цивільних прав та інтересів судом визначено визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності  органу  державної влади  та органу місцевого самоврядування. 
		Згідно зі статтею 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч.3 ст.122 ЗК України (в редакції, що діяла на момент прийняття спірного розпорядження) районні державні адміністрації на  їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:
		а) сільськогосподарського використання; 
		б) ведення  лісового  і водного господарства,  крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;
		в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл,  закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо). 
		До об'єктів, що пов'язані з обслуговуванням жителів територіальних громад, належать такі, що мають призначення щодо забезпечення соціально-економічних, культурних, оздоровчих або інших потреб жителів району, однаковим задоволенням потреб жителів відповідної територіальної громади, для чого органами місцевого самоврядування здійснюється стратегічне планування та прогнозування соціально-економічного розвитку даної території, що супроводжується в тому числі складанням інвестиційного паспорту з відображенням соціально-економічних, культурних, оздоровчих або інших потреб жителів відповідної територіальної громади, необхідність інвестицій та можливі інвестиційні ризики з урахуванням характерних властивостей даної території. Відтак за наслідком будівництва відповідних об'єктів забезпечується необхідний рівень соціально-економічної стабільності, сприяння розвитку тих форм економічної діяльності і зайнятості, які узгоджуються з існуючими ресурсними можливостями громади, покращенню її життєвих стандартів.
		Обласні державні адміністрації, згідно з частиною 4 ст. 122 ЗК України (в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин) надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст  обласного  значення  та  за  межами населених  пунктів  для  всіх  потреб,  крім випадків,  визначених частинами третьою, сьомою цієї статті. 
		Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що  Київська та Севастопольська міські державні  адміністрації надають  земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним  особам  у  межах  їх  територій  для  всіх потреб, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті. 
		Передача в оренду  земельних  ділянок,  що  перебувають  у державній  або  комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ч.1ст.124 ЗК України)
		Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу (частина третя статті 124 ЗК України).
		Відповідно до статті 123 ЗК України, до клопотання про відведення земельної ділянки додаються, передбачені частиною 5 статті 151 ЗК України документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.
		Законом України "Про землеустрій" визначено, що цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
		Положеннями ч.1 ст. 19 ЗК України, передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: 
		а) землі сільськогосподарського призначення; 
		б) землі житлової та громадської забудови; 
		в) землі  природно-заповідного  та  іншого  природоохоронного призначення; 
		г) землі оздоровчого призначення; 
		ґ) землі рекреаційного призначення; 
		д) землі історико-культурного призначення; 
		е) землі лісогосподарського призначення; 
		є) землі водного фонду; 
		ж) землі  промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність  або  користування  громадян  чи юридичних осіб,  можуть перебувати у запасі.
		Таким чином, частиною першою статті 19 ЗК України встановлений вичерпний перелік категорій земель України за основним цільовим призначенням. Проте, у межах категорії земель, земельні ділянки поділяються за конкретним цільовим призначенням. 
		Процедура оформлення права користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності зі зміною її цільового призначення регламентована нормами Земельного кодексу України та Закону України "Про землеустрій".
		Так, відповідно ч. 2 ст. 20 ЗК України, зміна  цільового  призначення  земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого  самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування,  вилучення (викуп) земель і  затверджують  проекти землеустрою   або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. 
		Зазначена норма Земельного кодексу України кореспондується з положенням ст.50 Закону України "Про землеустрій", якою передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення  земельних  ділянок складаються, зокрема,  у  разі зміни цільового призначення земельних ділянок.
		Постановою КМУ від 11.04.2002р. № 502 в порядку ст. 20 ЗК України був затверджений «Порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних», який був чинний на момент здійснення спірних правовідносин.
		П.п.4-6 зазначеного Порядку встановлено, що проект відведення земельної ділянки,  цільове  призначення якої  змінюється,  складається  державною або іншою землевпорядною організацією на замовлення власника земельної ділянки. Проект  відведення  земельної ділянки погоджується або перепогоджується з органом земельних ресурсів, природоохоронним санітарно-епідеміологічним  органами,  органом містобудування і архітектури та охорони культурної  спадщини,  а  також підлягає державній землевпорядній експертизі,  після  якої  замовник  подає проектні матеріали відповідно до сільської, селищної, міської ради або до районної держадміністрації для прийняття рішення. 
		Відповідно до п.8 Порядку, районна держадміністрація розглядає подані  проектні матеріали та  приймає рішення  про  зміну  цільового  призначення земельної  ділянки,  яка  знаходиться за межами населеного пункту, якщо така зміна пов'язана з наступним використанням  цієї  ділянки для  сільськогосподарських  потреб, ведення лісового і водного господарства, будівництва об'єктів, призначених для обслуговування членів територіальних громад району (шкіл, лікарень,  підприємств торгівлі тощо).
		Особа, зацікавлена в одержанні у користування  земельної ділянки  із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її  відведення,  звертається з  клопотанням  про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади  або  органу місцевого  самоврядування,  які  відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, передають у власність  або  користування такі земельні ділянки (п.1 ч.2 ст. 123 ЗК України).
		Відповідний орган виконавчої  влади  або  орган  місцевого самоврядування,  в  межах їх повноважень, у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення  проекту  землеустрою  щодо відведення земельної  ділянки (п.1 ч.3 ст.123 ЗК України).
		Згідно зі статтею 50 наведеного Закону проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. 
		Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
		Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:
		-завдання на розроблення проекту землеустрою;
		-пояснювальну записку;
		-копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);
		-рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);
		-письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;
		-довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями;
		-матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);
		-відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);
		-копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об'єктів);
		-розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);
		-розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);
		-акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);
		-акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);
		-перелік обмежень у використанні земельних ділянок;
		-викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);
		-кадастровий план земельної ділянки;
		-матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);
		-матеріали погодження проекту землеустрою.
		Згідно ч.ч.1 та 2 ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта, подається також на погодження до органу містобудування та архітектури.
		З матеріалів справи вбачається, що згідно Книг записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, наявних у Відділі, станом на 29.12.2012 р., стосовно земельної ділянки (кадастровий номер 6322055900:30:001:0001) площею 9,2481 га, що розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, за № 040569300008 від 23.11.2005 р. зареєстровано договір оренди, укладений між TOB "Житлово-будівельне товариство "Домострой" та Дергачівською районною державною адміністрацією, для розміщення кварталу котеджної житлової забудови на 25 років.
		За наявними земельно-обліковими даними, зазначена земельна ділянка розташована за межами населеного пункту, представлена землями державної власності.
		На підставі розпорядження голови Дергачівської райдержадміністрації за № 25 від 28.01.2005р., яким наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою, на замовлення ТОВ «Житлово-будівельне товариство Домострой» ДП «Харківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» був розроблений «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Житлово-будівельному товариству Домострой» для розміщення житлової забудови в районі овочевої бази за рахунок земель запасу державної власності на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області».
		Вказаний проект землеустрою, розроблений у відповідності до чинного, на той час, Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004р. № 677, та погоджений:
		-          управлінням культури,
		-          державним управлінням екології та природних ресурсів в Харківській області,
		-          Відділом містобудування та архітектури Дергачівської РДА,
		-          Дергачівською районною державною санепідстанцією,
		-          Дергачівський районним відділом земельних ресурсів.
		Місце розташування земельної ділянки TOB «Житлово-будівельне товариство Домострой» для розміщення житлової забудови погоджене державним управлінням екології та природних ресурсів, Відділом містобудування та архітектури, Дергачівською районною державною санепідстанцією, Дергачівський районним відділом земельних ресурсів.
		Зазначене суперечить доводам позовної заяви про нерозроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		Відповідно до "Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. №677, після одержання позитивного висновку державної експертизи проект відведення земельної ділянки розглядається сільською, селищною, міською радою, районною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією, затверджується ними або в установленому порядку подається до інших органів, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.
		Відповідно до ст. 9 ЗУ "Про державну експертизу землевпорядної документації" (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення про передачу в оренду), обов'язковій державній експертизі підлягають, зокрема:
		-проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;
		-проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;
		-проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань.
		          Згідно ст. 35 ЗУ "Про державну експертизу землевпорядної документації", результатом проведення державної експертизи, є  висновок державної експертизи. 
		Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки. 
		Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими  стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності  погодження  може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань  та  внесення  коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок. 
		Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової  державної експертизи, є  підставою для прийняття відповідного рішення органами  виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією
		Поданий на державну землевпорядну експертизу зазначений проект землеустрою був погоджений позитивно, про що складений висновок № 1791 державної землевпорядної експертизи від 06.06.2005р., затверджений 30.06.2005р. начальником головного управління земельних ресурсів А.І. Вовк, у зв'язку з чим  розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації № 599 від 27.10.2005р. був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Житлово-будівельному товариству Домострой» для розміщення кварталів житлової забудови за рахунок земель запасу державної власності на території Малоданилівської селищної ради за межами населеного пункту та передано зазначену земельну ділянку в оренду строком на 25 років.
		За змістом статті 93 ЗК України, орендар набуває права використовувати земельну ділянку та обов'язку сплачувати орендну плату не з прийняття рішення компетентним органом про передачу її в оренду, а з договору оренди землі. 
		За таких обставин, колегія суддів приходить висновку, що спірні розпорядження голови Дергачівської районної адміністрації від 28.01.2005р.  про надання другому відповідачу дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки та 27.10.2005р. №599 про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачі її в оренду (ненормативні акти), вичерпали свою дію після їх реалізації,  шляхом укладеним договором оренди землі.
		З матеріалів справи вбачається, що 23.11.2005р. між орендодавцем - Дергачівською районною державною адміністрацією (першим відповідачем у справі) та орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлово-будівельному товариству Домострой» був укладений договір оренди землі, зареєстрований в Харківській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України та земельних ресурсах» від 23.11.2005р. за № 040569300008, відповідно до умов якого орендодавець надав строком на 25 років, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 9,2481га, яка знаходиться на території Малоданилівської селищної ради за межами населеного пункту. Пунктом 12,13 договору оренди землі визначено, що земельна ділянка передається в оренду для розміщення кварталу котеджної житлової забудови. Пунктом 15 договору встановлено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення. Відповідно до п. 22 договору оренди землі орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема,  використання земельної ділянки за цільовим призначенням, додержання державних стандартів, норм та правил, у тому числі, місцевих правил забудови населених пунктів та своєчасного внесення орендної плати. Пунктом 25 договору оренди землі встановлені обов'язки орендаря, зокрема, щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням, внесення орендної плати та використання земельної ділянки тільки після введення її в межі відповідного населеного пункту. 
		Колегією суддів встановлено, що сторони договору (п. 25) погодили відкладальну умову - використання земельної ділянки тільки після введення її в межі відповідного населеного пункту.
		Матеріалами справи встановлено та сторонами судового процесу не спростовано, що спірна земельна ділянка фактично не використовується орендарем (другим відповідачем у справі) з порушенням первісно встановленого цільового призначення - категорії земель сільськогосподарського призначення. 
		Зазначене підтверджується доказами, поданими до суду другою третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача - Відділом Держземагентства у Дергачівському районі Харківської області, про те, що  станом на 10.12.2014 року (час подачі позовної заяви) земельна ділянка не використовується для здійснення житлового будівництва.
		Отже, зазначене спростовує доводи прокурора, щодо порушення відповідачами вимог ст. 38 ЗК України, якою визначено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
		Відповідно до пункту 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).
		Доводи прокурора щодо нікчемності оспорюваних ним рішень та договорів оренди земельної ділянки є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, тоді як законами України не встановлено недійсності (нікчемності) договору, укладеного на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке в подальшому визнане судом нечинним.
		Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. 
		Згідно з нормами ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
		Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції. 
		Згідно положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. 
		Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 р. визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
		Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 р. майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".
		Пунктом 55- 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Україна -Тюмень «проти України» від 22.02.2008р. визначено, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., серед інших, рішення у справі "Споррон" та Льоннрот проти Швеції", від 23 вересня 1982 року, Series A no. 52, p. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (див. рішення у справі "Прессоз Компанія Нав'єра С. А. та інші проти Бельгії", від 20 листопада 1995 року, Series A no. 332, p. 23, § 38). Держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння [його] майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (див. рішення у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія", N 46129/99, § 69, ECHR 2002-IX).  Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що заявник добросовісно отримав будинок в якості внеску до статутного капіталу, не знаючи про те, що Фонд державного майна не мав повноважень на його передання, та не було підстав для передбачення, що заявник мав знати про це. Навіть попри те, що ДП "Укрнафтопродукт" продовжувало використовувати будинок, він був частиною статутного капіталу заявника так само, як будь-яке інше майно. Заявник мав щонайменше легітимні сподівання щодо можливості використовувати будинок в своїй господарській діяльності.
		Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини при вирішенні питання щодо припинення права власності приватної особи на майно внаслідок певних порушень, допущених з боку органу публічної влади при прийнятті рішення про передачу майна у власність, колегія суддів приходить до висновку, що порушення, допущені Дергачівською районною адміністрацією Харківської області (органом виконавчої влади ) при прийнятті її головою розпоряджень про надання другому відповідачу дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки та 27.10.2005р. №599 про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачі її в оренду не можуть бути підставою для позбавлення землекористування другого відповідача у справі, яка не вчиняла жодних порушень та не знала і не могла знати про наявність певних порушень з боку першого відповідача при прийнятті її головою спірних розпоряджень.
		Крім того, оскільки,набувши землекористування за відплатним договором другий відповідач не знав і не міг знати про наявність певних порушень з боку першого відповідача у справі при прийнятті його головою розпоряджень, то надана Дергачівською районною адміністрацією у користування TOB «Житлово-будівельне товариство Домострой» земельна ділянка не може бути витребувана у другого відповідача. 
		Стосовно доводів прокурора щодо порушення відповідачами вимог ст. 41 ЗК України, згідно якої житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації, колегія суддів зазначає наступне.
		Житлово-будівельні та гаражно-будівельні кооперативи діють на підставі Закону України «Про кооперацію», норм ЦК та ГК України, власних статутів
		Земельні ділянки зазначеним кооперативам надаються за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель державної або комунальної власності безоплатно у власність або в оренду. При цьому розмір таких земельних ділянок чинним законодавством не встановлено та повинен визначатися відповідно до затвердженої містобудівної документації. Поняття містобудівної документації визначено в коментарі, наданому до ст. 39 ЗК України.
		Звертаємо увагу, що суб'єктами для отримання у власність або в оренду земельних ділянок відповідно до коментованої статті виступають власне житлово-будівельні та гаражно-будівельні кооперативи, як юридичні особи, а не кожний окремо член такого кооперативу.
		В той же час, слід зазначити, що порядок набуття житлово-будівельними та гаражно-будівельними кооперативами, та і загалом юридичними особами, земельних ділянок шляхом безоплатної приватизації ЗК України не встановлено та не визначено повноважень органів влади щодо вирішення даного питання, що викликає значні суперечності щодо реалізації ч. 1 коментованої статті
		Частиною 2 коментованої статті передбачено, що житлово-будівельні кооперативи та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати у власність земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод.
		Особливості набуття земельних ділянок у власність шляхом укладення цивільно-правових договорів визначено главою 20 ЗК України 
		Водночас колегія суддів зазначає, що суб'єктом права державної власності на землю виступає держава. 
		Згідно зі ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону. Районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації мають право розпоряджатися землями державної власності шляхом передачі їх в оренду (ст. 124 ЗК), у власність громадян (ст. 118 ЗК).
		Ст.ст.13, 21, 55 Конституції України, ст. 318, 386 ЦК України,  ст.ст. 123, 152 ЗК України встановлено, що держава гарантує громадянам та юридичним особам рівні умови на отримання у власність або користування земельних ділянок, права власників та землекористувачів захищаються законом.
		З матеріалів справи вбачається, що другий відповідач - є господарським товариством  у формі Товариства з обмеженою відповідальністю.  
		З огляду на зазначене, колегія суддів приходить висновку, що прокурор довільно трактує правову зазначену норму, без урахування інших норм цивільного законодавства (Конституції України, ЗК України, ЦК України, ГК України, тощо).  Норми ст. 41 ЗК України не обмежують права юридичної особи, утвореної у формі ТОВ, на отримання права землекористування. В свою чергу, норми ст. 41 ЗК України не містять обмеження на отримання земельних ділянок виключно житлово-будівельними кооперативами.
		Водночас, колегія суддів зазначає, що згідно із ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.
		Відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
		При вирішенні спору колегією суддів  взято до уваги те, що у ТОВ «Житлово-будівельному товариству Домострой» на протязі 10 років відсутня заборгованість по орендній платі за спірним договором, що в свою чергу спростовує доводи прокурора щодо спричинення шкоди фінансовим інтересам держави.
		Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. 
		Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.
		Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Враховуючи викладене, позовні вимоги прокурора законодавчо не обгрунтовані, не доведені, не підтверджені матеріалами справи та додатково поданими  доказами, тому  колегія суддів вважає їх такими,  що не підлягають задоволенню.
		В зв'язку з відмовою в задоволенні позову, у суду відсутні правові підстави для задоволення заяви прокурора про забезпечення позову (вх. № 3185).
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, та враховуючи відмову в задоволенні позову, покладає судові витрати на позивача. Враховуючи те, що прокурор звільнений від сплати судового збору, судові витрати, наразі, не стягуються.
		Керуючись ст. ст.  1, 12, 22, 27, 29, 33, 34, 43, 44, 49, 65, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -  
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні позову відмовити повністю.
		 
		Повне рішення складено 27.04.2015 р. 
		 
		Головуючий суддя  Суддя  Суддя      Р.М. Аюпова    О.В. Бринцев    Л.С. Лаврова
		справа № 922/5782/14

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...