Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/1114/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері економіки, зокрема зі спорів щодо:.
Надіслано для оприлюднення: 18.05.2015. Зареєстровано: 19.05.2015. Забезпечено надання загального доступу: 20.05.2015.
Дата набрання законної сили: 14.07.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		12 березня 2015 року                                        № 826/1114/15
		 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Шулежка В.П.,  судді Амельохіна В.В.,  судді Іщука І.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, визнання незаконними та нечинними з моменту прийняття окремих положень постанови,В С Т А Н О В И В:
		 
		З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), в якому просить:
		визнати дії відповідача при прийнятті пп. 3 п. 2 та п. 3 Постанови за № 269 від 17 липня 2014 року - протиправними через порушення норм правового акту вищої юридичної сили;
		зобов'язати відповідача вчинити певні дії, а саме: делегувати повноваження щодо «Надання висновку щодо розрахунків економічно обґрунтованих планованих витрат на надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» діючому центральному органу виконавчої влади, котрий забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю;
		визнати незаконними (таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинними з моменту прийняття пп. 3 п. 2 та п. 3 Постанови за № 269 від 17 липня 2014 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» в частині виключення норм про «Надання висновку щодо розрахунків економічно обґрунтованих планованих витрат на надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» у Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги»;
		зобов'язати відповідача невідкладно опублікувати резолютивну частину постанови суду у виданні, в якому були або мали бути офіційно оприлюднені оскаржувані нормативно-правові акти, після набрання постановою законної сили.
		Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, подано клопотання про розгляд справи без її участі.
		Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
		З урахуванням викладеного, адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження.
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2014 року № 269 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема: у постанові Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» (Офіційний вісник України, 2011, № 62, ст. 2472; 2013, № 1, ст. 15, № 11, ст. 412, № 68, ст. 2467): у Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженому зазначеною постановою, розділ «Надання висновку щодо розрахунків економічно обґрунтованих планованих витрат на надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» виключити. Пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2013 року № 602 «Деякі питання формування та встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги» (Офіційний вісник України, 2013, № 68, ст. 2467) виключити.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частинами 1 та 2 ст. 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України. 
		Відповідно до змісту ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
		Згідно ч. 1 ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. 
		За змістом ст. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема: забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
		Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» встановлено, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
		Частиною 2 ст. 51 цього Закону встановлено, що проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. 
		Відповідно до п. 1 § 32 «Загальні вимоги» Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2011 № 1156), проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.
		Як вбачається з оскаржуваної постанови, останньою внесено зміни до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 та до постанови Кабінету Міністрів України 21.08.2013 № 602 «Деякі питання формування та встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги».
		При цьому, відповідно до наявної в матеріалах справи пояснювальної записки до оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України проект останньої розроблений Мінрегіоном на виконання доручення Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України В.Гройсмана від 11.04.2014 № 11870/1/1-14.
		Згідно з п. 5 § 33 «Головний розробник, розробник та заінтересовані органи» Регламенту Кабінету Міністрів України проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).
		З матеріалів справи видно, що на виконання такого положення, проект оскаржуваної постанови погоджено з Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством фінансів, Міністерством соціальної політики, Держпідприємництвом.
		Не можна залишити поза увагою і те, що дана постанова пройшла правову експертизу на відповідність вимогам Конституції України та, крім іншого, відповідає актам законодавства, що мають вищу юридичну силу.
		За змістом п. 1 § 46 «Висновок Мін'юсту» Регламенту Кабінету Міністрів України за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін'юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід'ємними частинами якого є висновки за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.
		Згідно з наявним в матеріалах справи висновком Мін'юсту за результатами правової експертизи до проекту спірної постанови, за підписом Міністра, проект постанови погоджено без зауважень.
		Таким чином, приймаючи оскаржувану постанову, відповідач за висновком колегії суддів реалізовував надані йому чинним законодавством повноваження шляхом прийняття відповідного акта.
		За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для визнання дій відповідача при прийнятті пп. 3 п. 2 та п. 3 спірної постанови - протиправними через порушення норм правового акту вищої юридичної сили.
		Водночас, не підлягає задоволенню позовна вимога про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме: делегувати повноваження щодо «Надання висновку щодо розрахунків економічно обґрунтованих планованих витрат на надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» діючому центральному органу виконавчої влади, котрий забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю, з огляду на наступне.
		Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи N R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Крім того, з огляду на положення ст. 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України 21.10.2010 у справ № П-278/10.
		Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
		Аналіз норм КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
		З огляду на викладене, функції та завдання, покладені на Кабінет Міністрів України, в тому числі щодо делегування повноважень тим чи іншим суб'єктам в рамках компетенції останнього, за своєю правовою природою, є його виключною компетенцією (дискреційними повноваженнями), тобто втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
		Разом з тим, згідно з п. 32 розділу «Надання висновку щодо розрахунків економічно обґрунтованих планованих витрат на надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869, який виключено спірною постановою, висновок щодо розрахунків економічно обґрунтованих планованих витрат, пов'язаних з наданням послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, надається Держцінінспекцією у порядку, затвердженому Мінекономрозвитку.
		Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2013 № 602 «Деякі питання формування та встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги», який виключено спірною постановою, Державній інспекції з контролю за цінами забезпечити проведення моніторингу формування, встановлення та застосування тарифів на житлово-комунальні послуги, про результати якого інформувати щомісяця Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.
		В той же час, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей.
		Частиною 3 статті 5 названого Закону встановлено, що центральні органи виконавчої влади беруть участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері житлово-комунальних послуг у межах своїх повноважень, визначених законами.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить: встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
		За змістом статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи, зокрема: перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики; друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах: відповідності рівня цін/тарифів розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
		Частинами 2 та 3 статті 31 зазначеного Закону передбачено, що виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів. Органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання).
		Згідно з абз. 2 п. «а» ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.
		При цьому, позовні вимоги обґрунтовані тим, що для цін/тарифів другої групи передбачено лише їх затвердження органами місцевого самоврядування, в яких немає повноважень та не покладено обов'язку щодо перевірки наданих виконавцями розрахунків.
		Разом з тим, відповідно до змісту ст. 16 Закону України «Про ціни і ціноутворення» органами державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення (далі - уповноважені органи), зокрема, є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами.
		Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про ціни і ціноутворення» основними функціями уповноважених органів, зокрема, є: виконання контрольно-наглядових функцій за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
		Відповідно до п. 1 Положення про Державну інспекцію України з контролю за цінами, затвердженого Указом Президента України від 30.03.2012 № 236/2012, Держцінінспекція України входить до системи органів виконавчої влади і реалізує державну політику з контролю за цінами.
		Пунктом 3 такого Положення передбачено, що основними завданнями Держцінінспекції України, зокрема, є: реалізація державної політики з контролю за цінами шляхом: надання у випадках, передбачених законодавством, висновків щодо економічного обґрунтування витрат під час формування цін (тарифів) на товари, роботи і послуги, щодо яких запроваджено державне регулювання цін (тарифів); здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
		За змістом п. 4 Положення про Державну інспекцію України з контролю за цінами Держцінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: надає суб'єктам господарювання висновки щодо розрахунків економічно обґрунтованих планованих витрат під час формування тарифів на окремі види житлово-комунальних послуг.
		Відповідно до висновку Мін'юсту за результатами правової експертизи до проекту спірної постанови, остання, з чим в контексті системного аналізу викладених норм погоджується колегія суддів, відповідає актам законодавства, що мають вищу юридичну силу та узгоджується з актами такої ж юридичної сили.
		В той же час, в силу вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, а також чинне законодавство передбачає, що органи місцевого самоврядування мають встановлювати тарифи у розмірі економічно обґрунтованих витрат.
		Таким чином, приймаючи рішення про встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, орган місцевого самоврядування за висновком колегії суддів перевіряє відповідні розрахунки тарифів та несе відповідальність за встановлення таких тарифів.
		Разом з тим, посилання позивача, як на підставу для визнання незаконними та нечинними з моменту прийняття пп. 3 п. 2 та п. 3 оскаржуваної постанови, на те, що відповідачем оскаржуваний акт прийнято без дотримання вимог ч. 3 ст. 18 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» та вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», колегією суддів не приймається до уваги з огляду на наступне.
		Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» встановлено, що законопроекти та проекти інших нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг окремим суб'єктам господарювання, а також делегування повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, з метою їх громадського обговорення розміщуються на офіційних веб-сайтах органів державної влади, органів місцевого самоврядування невідкладно, але не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня їх розгляду з метою прийняття.
		Зі спірної постанови чітко вбачається, що нею виключено деякі положення постанови Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2013 року № 602 «Деякі питання формування та встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги», тобто проект не передбачав надання пільг, переваг окремим суб'єктам господарювання, а також делегування повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		При цьому, відповідно до пояснювальної записки до оскаржуваної постанови проект останньої не передбачає правил і процедур, які можуть містити ризики вчинення корупційних діянь.
		Водночас, за змістом ст. 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону.
		Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» встановлено, що повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.
		Згідно з пояснювальною запискою до спірної постанови проект останньої розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.
		Також, відповідно до такої записки, проект постанови погоджено із Спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні, Асоціацією міст України, втім Спільним представницьким органом всеукраїнських профспілок та профспілкових об'єднань проект постанови не підтримано.
		Поряд з цим, відповідно до вказаної пояснювальної записки внесені до вищезазначених постанов Кабінету Міністрів України зміни дозволяють створити умови для своєчасного та належного виконання органами місцевого самоврядування повноважень у сфері житлово-комунальних послуг, що передбачені Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими нормативно-правовими актами, з урахуванням місцевих особливостей виробництва/надання житлово-комунальних послуг та можливість населення оплачувати послуги за економічно обґрунтованими тарифами.
		Крім того, колегією суддів також враховується, що Держцінінспекція наділена повноваженнями щодо проведення моніторингу діючих цін і тарифів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2002 № 803 «Про заходи щодо проведення моніторингу цін і тарифів на споживчому ринку».
		На підставі наведеного у сукупності, проаналізувавши доводи і заперечення сторін, положення спірного акту (в оскаржуваній частині, яка є предметом позову) у кореспонденції з положеннями вказаних Законів та іншими наведеними нормами, беручи до уваги те, що в силу положень ст. 171 КАС України адміністративний суд здійснює перевірку нормативно-правового акту Кабінету Міністрів на предмет саме його законності (крім конституційності), колегія суддів приходить до висновку, що в оскаржуваній частині (в межах предмету позову) норми постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2014 № 269 є законними.
		Враховуючи наведене, а також те, що Кабінетом Міністрів України спірну постанову прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у колегії суддів відсутні підстави для визнання незаконними та нечинними з моменту прийняття оскаржуваних положень вказаної постанови, а відтак і для зобов'язання відповідача невідкладно опублікувати резолютивну частину постанови суду у виданні, в якому були або мали бути офіційно оприлюднені оскаржувані нормативно-правові акти, після набрання постановою законної сили.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.
		Натомість відповідач довів суду відсутність протиправних дій зі свого боку.
		За таких обставин позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
		Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва  апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду. 
		Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                                  В.П. Шулежко
		 
		Суддя                                                                                                                                 В.В. Амельохін
		 
		Суддя                                                                                                                                  І.О. Іщук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...