Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/4651/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019).
Надіслано для оприлюднення: 19.05.2015. Зареєстровано: 20.05.2015. Забезпечено надання загального доступу: 21.05.2015.
Дата набрання законної сили: 15.06.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		13 травня 2015 року                      № 826/4651/15
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Огурцова О.П., розглянувши в порядку письмового провадження  адміністративну справу  
		за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" до   третя особаВідділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м.Києві  ОСОБА_1прочасткове визнання протиправним арешту та зобов'язання вчинити дії 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у  м. Києві, третя особа ОСОБА_1 в якій просить:
		- визнати протиправним арешт на все майно постанова № 41137243 від 23.01.2014 Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у        м. Києві, в частині накладання арешту на нерухоме майно: двокімнатну квартиру, загальною площею 44,4 кв.м. та житловою площею 28.9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;
		- зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у  м. Києві звільнити з-під арешту нерухоме майно: двокімнатну квартиру, загальною площею 44,4 кв.м. та житловою площею 28.9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно прийняв постанову про арешт майна боржника № 41137243 від 23.01.2014 без наявності підстав для її прийняття, визначених законодавством, оскільки нерухоме майно: двокімнатна квартира, загальною площею 44,4 кв.м. та житловою площею 28.9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є предметом іпотеки, відповідно до іпотечного договору № 2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008, а тому товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.
		У судовому  засіданні 07.05.2015 представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов у повному обсязі.
		Представник відповідача та представник третьої особи у судове засідання не прибули, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, своєї позиції щодо заявлених позовних вимог суду не надали.
		Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд, заслухавши у судовому засіданні представника позивача ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.
		Під час судового розгляду справи, суд,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», який виступає правонаступником акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір № 2619/0208/71-005 від 22 лютого 2008 року, відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 94640,00 доларів США на строк з 22 лютого 2008 року по 22 лютого 2026 року для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу між позичальником та ОСОБА_2 з метою придбання квартири АДРЕСА_1.
		У зв'язку з чим, між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», який виступає правонаступником акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір № 2619/0208/71-005-Z-1 від 22 лютого 2008 року, відповідно до якого на забезпеченням основного зобов'язання по кредитному договору № 2619/0208/71-005 від      22 лютого 2008 року іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: квартири АДРЕСА_1.
		В подальшому, публічним акціонерним товариством «Сведбанк», який виступає правонаступником акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» були відступлені права вимоги заборгованості по кредитних договорах товариству з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс", що підтверджується договором факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року.
		13 березня 2015 року товариству з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" стало відомо, що постановою Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у  м. Києві № 41137243 від 23.01.2014 було накладено арешт на все майно, в тому числі на нерухоме: двокімнатну квартиру, загальною площею 44,4 кв.м. та житловою площею 28.9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке є предметом іпотеки, відповідно до іпотечного договору № 2619/0208/71-005-Z-1 від 22 лютого 2008 року.
		Не погоджуючись з накладеним арештом на нерухоме майно боржника, позивач звернувся до суду з вимогами про часткове визнання протиправним арешту та зобов'язання вчинити дії.
		Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		 
		З огляду на те, що дії щодо накладення арешту на майно боржника були вчиненні відповідачем 23.01.2014, то у даному випадку підлягають застосуванню норми Закону України «Про виконавче провадження», у редакції від 16.01.2014
		Частиною першою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. 
		Таким чином, законодавством передбачено, що поняття «звернення стягнення» охоплює наявність в сукупності трьох послідовних дій: арешт (опис), вилучення та примусова реалізація.
		Згідно з частинами першою та другою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
		Отже, накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є лише дією, спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому. 
		Відповідно до частини восьмої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку". 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		Згідно із частиною шостою статті 3 зазначеного Закону У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. 
		Таким чином, у іпотекодержателя виникає право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки тільки у випадку порушення боржником основного зобов'язання.
		Частиною четвертою статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. 
		Відповідно до частини шостої статті 54 зазначеного Закону за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом. 
		Отже, у випадку, якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, після задоволення його вимог залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.
		З огляду на викладене, враховуючи те, що накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є дією спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому, а також те, що стягнення коштів за рахунок предмета іпотеки можливо лише у випадку порушення боржником основного зобов'язання та залишок коштів після задоволення вимог іпотеко держателя використовується для задоволення вимог інших стягувачів, суд дійшов висновку про те, що факт накладення арешту на предмет іпотеки не може порушувати переважне право іпотекодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці.
		Порядок вчинення державним виконавцем дій щодо накладення арешту на майно боржника встановлено Законом України "Про виконавче провадження ".
		Частиною другою статті 25 зазначеного Закону встановлено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
		Відповідно до частини другої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
		Таким чином Законом України "Про виконавче провадження" право державного виконавця на накладення арешту на майно боржника не обмежено перебуванням такого майна у іпотеці та не встановлено обов'язку державного виконавця при накладенні арешту на майно боржника здійснити перевірку відсутності обтяження зазначеного майна іпотекою.
		Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 у справі № 2а-2679/12/2670.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем було правомірно накладено арешт на майно боржника постановою № 41137243 від 23.01.2014.
		Позивачем доказів та пояснень на підтвердження факту звернення до відповідача щодо зняття арешту з майна, що перебуває в нього у іпотеці, а саме: двокімнатна квартира, загальною площею 44,4 кв.м. та житловою площею 28.9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 суду не надано. 
		З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідачем було правомірно накладено арешт на майно боржника постановою № 41137243 від 23.01.2014, а також те, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження факту звернення до відповідача щодо зняття арешту з майна, яке перебувало у позивача в іпотеці та на яке було накладено арешт, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна.
		Згідно з частинами першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. 
		Керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" відмовити повністю.
		 
		Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. 
		Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. 
		 
		Суддя                                                                                                                  О.П. Огурцов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...