Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/6025/13-908/4673/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 19.05.2015. Зареєстровано: 22.05.2015. Забезпечено надання загального доступу: 22.05.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 травня 2015 року Справа № 905/6025/13-908/4673/14    Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
		головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши  матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора  Харківської областіна  постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.15у справі№905/6025/13-908/4673/14 Господарського суду Запорізької областіза позовомЗаступника прокурора  Донецької областідо1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Артонікс" 2.Ялтинської селищної ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Управління Держземагентства в Першотравневому районі Донецької областіпровизнання незаконним рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсною державної реєстрації права власності та зобов'язання вчинити певні дії В судовому засіданні взяли участь представники:
		від позивача: Боднарчук В.М. - прок. ГПУ, посв. №023013. 
		від відповідача -1: Ципляк П.С. - за дов. від 01.10.14;
		від відповідача-2: не з'явилися, проте повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги;
		від третьої особи: не з'явилися, проте повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги;
		 
		У судовому засіданні 30.04.15 оголошувалася перерва до 14.05.15.
		 
		Заступником прокурора Донецької області у серпні 2013 року заявлений позов до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Артонікс", Ялтинської селищної ради про: 1) визнання незаконним рішення Ялтинської селищної ради № 6/13-5 "Про затвердження звіту про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для обслуговування дитячого оздоровчого табору "Чайка" ТОВ "Артонікс" в селі Юр'ївка на вул. Набережна, 4 "е"; 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 1423955500:03:000:0047) площею 2,47 га, укладений між відповідачами; 3) визнання недійсною державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Артонікс" на вказану земельну ділянку; 4)зобов'язання реєстраційну службу Першотравневого управління юстиції Донецької області  внести відповідні зміни до Державного реєстру прав; 5) зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Артонікс" упродовж 10 днів з дня набрання законної сили рішення суду привести земельну ділянку у первісний стан та повернути Ялтинській селищній раді за актом прийому-передачі. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор вказував на те, що у складі спірної земельної ділянки продано частину узбережжя Азовського моря - пляжу, що підтверджують графічні матеріали, а відтак, на частину ділянки площею 0,0622 га, яка є прибережною захисною смугою, поширюється відповідне обмеження, тому здійснюючи продаж земельної ділянки із земель рекреаційного призначення із частиною пляжу, Ялтинська селищна рада діяла з порушенням вимог законодавства. Прокурор обґрунтовував свої вимоги приписами статей 13, 14, 19, 41 Конституції України, статей 4, 8, 12, 18, 20, 58, 59, 60, 62, 83, 84, 96, 118, 123, 124, 127, 128, 150 Земельного кодексу України, статей 83, 85, 87, 88, 89 Водного кодексу України, статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації",  статей 3, 11, 216 Цивільного кодексу України.  
		Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.10.13 (суддя Говорун О.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.14 (головуючий Ушенко Л.В., судді Богатир К.В., Склярук О.І.), у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції, посилаючись на приписи статей 12, 58, 60, 128 Земельного кодексу України, статей 37, 38, 87, 88 Водного кодексу України, пунктів 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.96 № 486 дійшов висновку, що підтвердженням факту встановлення прибережної захисної смуги є проект землеустрою цієї смуги, однак проект землеустрою щодо визначення розміру водоохоронної зони не розроблявся, лінія прибережної захисної смуги не визначалась, відтак не убачається порушень з боку відповідача вимог законодавства. Окрім цього, суд зазначив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, яка відповідно до приписів статті 52 Земельного кодексу України може перебувати у приватній власності.         
		Заступник прокурора Донецької області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує  на порушення судами приписів статей 88 Водного кодексу України, статей 59, 60, 62, 83 Земельного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор вважає, що судами не надано оцінки усім наявним у справі документам, з яких убачається, що частина спірної земельної ділянки, знаходиться в межах прибережної смуги та є пляжем, відтак не може бути передана у приватну власність. На думку прокурора, відсутність на спірній земельній ділянці меж водоохоронної зони с. Юріївка та меж прибережних захисних смуг не впливає на порядок використання спірної земельної ділянки  та подальше розпорядження нею.    
		Постановою Вищого господарського суду України від 07.04.14, ухваленою у складі колегії суддів: Прокопанич  Г.К. - головуючого, Євсікова О.О., Картере В.І., перевірену постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін, а касаційну скаргу залишено без задоволення. 
		Верховний Суд України постановою від 02.09.14, розглянувши заяву Заступника Генерального прокурора України, постанову Вищого господарського суду України від 07.04.14 скасував, а справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Верховний Суд України  вказав на те, що наявність підстав для віднесення земельної ділянки до розташованих у межах прибережної захисної смуги може підтверджуватися не тільки відповідною землевпорядною документацією, а й шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, при цьому відповідно до наявного у справі проекту землеустрою щодо відведення ТОВ "Артонікс" спірної земельної ділянки в оренду і технічної документації із землеустрою, земельна ділянка площею 0,0622 га, розташована на відстані 25 м від урізу води та перебуває в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, тому суд визнав передчасним висновок суду касаційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.
		          Вищий господарський суд України у складі колегії суддів Добролюбової Т.В. -головуючого, Гоголь Т.Г., Данилової М.В., постановою від 23.10.14, перевірені постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.14 і рішення Господарського суду Донецької області від 14.10.13  у цій справі скасував. Матеріали справи скерував для нового розгляду до Господарського суду Запорізької області.      Касаційну скаргу Заступника прокурора  Донецької області  задовольнив частково.          Після нового розгляду справи, Господарський суд Запорізької області рішенням від 04.12.14, ухваленим суддею Мойсеєнко Т.В., позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним пункт 2 рішення Ялтинської селищної ради від 06.09.11 № 6/13-5 "Про затвердження звіту про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для обслуговування дитячого оздоровчого табору "Чайка" ТОВ "Артонікс" в селі Юр'ївка на вул. Набережна, 4 "е" в частині продажу Товариству з обмеженою відповідальністю "Артонікс" земельної ділянки в с. Юр'ївка на вул. Набережній, № 4 "е" кадастровий №14239555:03:000:0047 з категорії земель рекреаційного призначення Ялтинської селищної ради згідно плану (схеми) меж земельної ділянки площею 0,0622 га в зоні дії обмежень (обтяжень) за 40291,50 грн. з розрахунку 65,00 грн. за один квадратний метр. Визнано недійсними пункти 2, 5 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.09.11, зареєстрований в реєстрі за № 5681, в частині продажу земельної ділянки (кадастровий номер 1423955500:03:000:0047), розташованої в с. Юр'ївка на вул. Набережній, № 4 "е" площею 0,0622 га в зоні дії обмежень (обтяжень) за 40291,50 грн. Суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка площею 0,0622 га розташована на відстані 25 м від урізу води в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, тобто в зоні дії обмежень, відтак дійшов висновку, що пункт 2 рішення Ялтинської селищної ради "Про затвердження звіту про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для обслуговування дитячого оздоровчого табору "Чайка" суперечить приписам частини 4 статті 59 Земельного кодексу України, а тому підлягає скасуванню на підставі частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України. За таких же підстав суд визнав недійсним і пункти 2 ,5 договору купівлі -продажу. При цьому, суд зазначив,  що на іншу частину спірної земельної ділянки, яка не відноситься до земель водного фонду, обмеження щодо її відчуження не поширюються. Відмовлено судом і у задоволенні вимоги про визнання недійсною державної реєстрації права власності відповідача на спірну ділянку та про зобов'язання внести відповідні зміни до Державного реєстру, оскільки відповідачі у даній справі не є тими особами, які зобов'язані вчиняти такі дії, і суд не убачає підстав для залучення іншого відповідача через те, що реєстраційний орган діє як суб'єкт владних повноважень. Суд першої інстанції визнав необґрунтованою і вимогу в частині зобов'язання відповідача упродовж 10 днів з дня набрання законної сили рішенням суду привести земельну ділянку у первісний стан та повернути її сільраді, з огляду на передчасність цих вимог.            
		          Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Бондаренко В.П. - головуючого, Россолов В.В., Тихий П.В., постановою від 18.02.15, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення.                                                                                                     Заступник прокурора  Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на неправильне застосування судами приписів статей 1, 4, 88, 90 Водного кодексу України, статей 58, 79, 79-1, 84 Земельного кодексу України, статті 217 Цивільного кодексу України, статей 47, 43, 84, 11128 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зауважує на неврахуванні судами того, що вся спірна земельна ділянка, загальною площею 2,47 га, знаходиться в межах прибережної захисної смуги Азовського моря. Скаржник вказує на хибність висновку судів про недоведеність прокурором того, що спричинення поділу земельної ділянки унеможливлює механізм виконання рішення, вважає, що  суди фактично здійснили поділ земельної ділянки та вилучили у підприємства землю площею 0,0622 га без меж.              
		Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Артонікс", Ялтинської селищної ради, Управління Держземагентства в Першотравневому районі Донецької області відзивів на касаційну скаргу судом не отримано. 
		Від Ялтинської селищної ради надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності її представників. 
		Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні учасників процесу, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій вимог чинного законодавства, відзначає наступне.           Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога Заступника прокурора Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артонікс", Ялтинської селищної ради про: 1) визнання незаконним рішення Ялтинської селищної ради  № 6/13-5 "Про затвердження звіту про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для обслуговування дитячого оздоровчого табору "Чайка" ТОВ "Артонікс" в селі Юр'ївка на вул. Набережна, 4 "е"; 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 1423955500:03:000:0047) площею 2,47 га, укладеного між відповідачами; 3) визнання недійсною державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Артонікс" на вказану земельну ділянку; 4) зобов'язання реєстраційну службу Першотравневого управління юстиції Донецької області  внести відповідні зміни до Державного реєстру прав; 5) зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Артонікс" упродовж 10 днів з дня набрання законної сили рішення суду привести земельну ділянку у первісний стан та повернути Ялтинській селищній раді за актом прийому-передачі. Підставою позову заявлено прокурором те, що ділянка, площею 0,0622 га, знаходиться у прибережній захисній смузі. 
		          Здійснюючи новий розгляд справи, на виконання вимог статті 11128 Господарського процесуального кодексу України, суди попередніх інстанцій установили, що за результатами проведеного Товарною біржою "Універсал Плюс" аукціону, 15.06.10 між Дочірнім підприємством "Будівельно-монтажне управління "Кураховеенергобуд", Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбасенергобуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Артонікс", укладений договір купівлі-продажу дитячого оздоровчого табору "Чайка", загальною площею 2286,1 кв.м, розташованого за адресою: Донецька область, Першотравневий район, с. Юріївка, вул. Набережна, 4"е". Відповідно до пункту  5 договору, вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці (кадастровий номер 1423955500:03:000:0047) за адресою: с. Юріївка, вул.Набережна, 4-"е",  площею 2,4700 га. Судами також установлено, що 13.07.11 Ялтинською селищною радою  прийнято рішення №6/11-11 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування та експлуатації дитячого оздоровчого центру "Чайка" у с. Юр'ївка на вул. Набережній 4 "е", площею 2,4700 га для надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Артонікс" в оренду на 5 років із категорії земель рекреаційного призначення Ялтинської селищної ради. Установлено судами і те, що 14.07.11 між Ялтинською селищною радою - орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Артонікс" - орендарем, укладений договір оренди вказаної земельної ділянки. Пунктом 10.4 договору сторони визначили випадки припинення його дії, а саме: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в прядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи - орендаря; в інших випадках, передбачених законом або договором. Установлено судами і те, що у червні 2011 року Ялтинською селищною радою  прийнято рішення №6/11-2 про надання згоди Товариству з обмеженою відповідальністю "Артонікс" на складання звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення для її викупу площею 2,4700 га в с. Юр'ївка на вул. Набережна, №4-"е" з категорії земель рекреаційного призначення міської ради. Рішенням Ялтинської селищної ради №6/13-5 від 06.09.11 затверджений звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення для обслуговування дитячого оздоровчого центру "Чайка" ТОВ "Артонікс",  вартістю 1 121 510,33 грн., та вирішено продати товариству вказану земельну ділянку за договором купівлі-продажу за 1 600 000,00 грн. Судами також установлено, що 14.09.11, на підставі вказаного рішення, між Ялтинською селищною радою - продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Артонікс" - покупцем,  укладено договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки. Відповідно до пунктів 21, 22 договору, цей договір і документ про оплату за землю є підставою для видачі новому власникові державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права та посвідчується державним актом.  Установлено судами і те, що 19.09.11 Товариство з обмеженою відповідальністю "Артонікс" повністю розрахувалось за земельну ділянку сплативши 1 600 000,00 грн. Водночас, 11.05.12 Товариству з обмеженою відповідальністю "Артонікс" видано державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯК №067169 та здійснено його реєстрацію.                                                             Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно з частиною 1 статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу і від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституції. За приписами статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до статті 4 Водного кодексу України та частини 1 статті 58 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті прибережними захисними смугами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. 
		За приписами статті 88 Водного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає:території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями;прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів;скелі, інші гірські утворення. Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства. До узбережжя морів, морських заток і лиманів у межах пляжної зони забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори.
		Разом з цим, згідно з приписами статей 60, 62 Земельного кодексу України  вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.
		          За приписами статті 90 Водного  кодексу України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об'єктів, об'єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об'єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: 1) застосування стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; 3) влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра на добу; 4) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.                                                                    Отже, розмір прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах зазвичай істотно більший, ніж у випадку із іншими водними об'єктами, проте режим таких захисних смуг значно більш ліберальний: у них дозволяються розміщення визначених коментованою нормою об'єктів. 
		          Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затверджений постановою Кабінету Міністрів України  від 08.05.96 №486 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яким встановлено єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88 - 91 Водного кодексу України.  Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води. Зовнішня межа водоохоронної зони на землях сільських населених пунктів, землях сільськогосподарського призначення, лісового фонду, на територіях водогосподарських, лісогосподарських, рибогосподарських підприємств, а також на землях інших власників та користувачів визначається з урахуванням: зони санітарної охорони джерел питного водопостачання; розрахункової зони переробки берегів; лісових насаджень, що найбільшою мірою сприяють охороні вод із зовнішньою межею не менш як 1000 метрів від урізу меженного рівня води; усіх земель відводу на існуючих меліоративних системах, але не менш як 200 метрів від бровки каналів чи дамб. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови. У водоохоронній зоні дотримується режим регульованої господарської діяльності. На території водоохоронної зони забороняється: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод з використанням балок, кар'єрів, струмків тощо. Прибережні захисні смуги у межах водоохоронної зони можуть використовуватися для провадження господарської діяльності за умови обов'язкового виконання вимог, передбачених статтями 89 та 90 Водного кодексу України.
		Разом з цим, пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення, викупу, надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.04 № 434 визначено, що у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі, на місцевості, меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон відповідно до Порядку, зважаючи на конкретну ситуацію. Отже, землі, зайняті поверхневими водами: природними водоймами, озерами, водотоками, річками, струмками, штучними водоймами, водосховищами, ставками, каналами та іншими об'єктами, і землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який поширюється окремий порядок надання та використання. Відповідно до положень статті 84 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право на землі водного фонду, визначене статтею 59 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачає можливість передачі юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування земельних ділянок прибережних захисних смуг із земель водного фонду на умовах оренди. 
		Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.                                                                                                                                         За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 вказаного Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків. За приписами статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
		Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд порушує справи за позовними прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. За приписами статті 29 Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. При цьому, за загальним правилом, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. 
		Як убачається з матеріалів справи звертаючись з даним позовом, прокурор, як на підставу визнання незаконним рішення та спірного договору, вказував на те, що лише частина загальної площі земельної ділянки, а саме 0,0622 га є пляжною зоною, на яку поширюється обмеження. Вказані підстави позову прокурором під час нового розгляду справи не змінювались. 
		Дослідивши повторно усі обставини справи, враховуючи підстави позову, суди обох інстанцій надали оцінку зібраним у справі доказам, зокрема, оцінили проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Артонікс» в с.Юр'ївка на вул. Набережна, 4 «е», та умовам відведення спірної земельної ділянки від 23.05.11, установили, що безпосередньо на ситуаційній схемі розташування земельної ділянки в межах прибережних захисних смуг зазначено, що земельна ділянка площею 0,0622 га перебуває в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, відстань від урізу води Азовського моря складає 25 м. Відтак, суди установили, що  передача цієї ділянки відповідачеві-1 відбулась всупереч вимогам наведеного законодавства. Отже, суди установили обставини з якими законодавство пов'язує наявність підстав для визнання недійсним пункту 2 рішення Ялтинської селищної ради від 06.09.11 № 6/13-5 "Про затвердження звіту про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для обслуговування дитячого оздоровчого табору "Чайка" ТОВ "Артонікс" в селі Юр'ївка на вул. Набережна, 4 "е" в частині продажу Товариству з обмеженою відповідальністю "Артонікс" земельної ділянки площею 0,0622 га  та визнання недійсними пунктів 2, 5 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.09.11, в частині продажу земельної ділянки площею 0,0622 га.                     
		Довід скаржника про неврахування судами того, що уся земельна ділянка площею 2,47 га, перебуває в межах захисної смуги Азовського моря, визнається неспроможним, оскільки як установлено судами обох інстанцій на решту земельної ділянки, окрім вказаних 0,0622 га, заборона на відчуження не розповсюджується. 
		Щодо доводу скаржника про те, що суди фактично здійснили поділ земельної ділянки та вилучили у підприємства землю площею 0,0622 га без індивідуалізуючих ознак - меж, місцезнаходження, кадастрового номера, то як убачається з матеріалів справи, прокурор, звертаючись з даним позовом, не  визначав індивідуалізуючих ознак - меж, місцезнаходження, кадастрового номера земельної ділянки площею 0,0622 га,  позаяк суд не має підстав для самостійного визначення меж цієї ділянки, а підстави для повернення усієї ділянки, як установлено судами, відсутні.                              Разом з цим, за приписами статті 791 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Тобто, виходячи з наведеного, поділ можливий як шляхом виготовлення технічної документації так і шляхом внесення змін до договору, адже відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.13 №11,  сторони не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання), при цьому законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі, про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.
		Окрім цього, апеляційний суд підставно зазначив, що вилучення земельної ділянки не відбулось, оскільки суд, ухвалюючи рішення, лише підтвердив факт часткової невідповідності акта органу місцевого самоврядування та укладеного на його підставі договору купівлі - продажу. 
		Поза тим, визнаються неспроможними і посилання скаржника на наявність підстав для визнання недійсним спірного рішення ради і договору та повернення земельної ділянки у цілому, оскільки прокурор при зверненні з позовом посилався на незаконність виділення земельної ділянки, площею 0,0622 га. Інших підстав недійсності оскаржуваного рішення і договору ним наведено не було. Тобто вказаний довід не заявлявся скаржником та, відповідно, не був предметом розгляду господарських судів попередніх інстанцій. Згідно з приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково  перевіряти їх. Таким чином, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції правових підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.                                                            Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
		 
		П О С Т А Н О В И В  :
		 
		Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.15 у справі №905/6025/13-908/4673/14 залишити без змін.
		Касаційну скаргу Заступника прокурора  Харківської області залишити без задоволення.
		 
		Головуючий суддя                                                            Т.Добролюбова 
		 
		Судді                                                                                          Т.Гоголь
		 
		                                                                                          В. Швець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...