Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-11цс15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.05.2015. Забезпечено надання загального доступу: 26.05.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		13 травня 2015 року                                   м. Київ 
		Судова палата у цивільних справах
		 
		Верховного Суду України в складі:
		 
		головуючого Яреми А.Г.,  суддів:Григор'євої Л.І.,Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,  Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,    за участі: заявниці ОСОБА_7, її представника - ОСОБА_8 та представника публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» - Поддимая Андрія Борисовича,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Наталія Володимирівна, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2014 року,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У січні 2014 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ «Укргазбанк») звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 26 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» (далі - ВАТ «Укргазбанк») правонаступником якого є ПАТ «Укргазбанк» та
		ОСОБА_10 укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику 2 млн 644 тис. доларів США на умовах, установлених цим договором, зі строком повернення до 25 грудня 2012 року. З метою забезпечення виконання ОСОБА_10 зобов'язань, узятих за кредитним договором, ВАТ «Укргазбанк» 9 червня 2008 року уклало з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 (у будинку розташовано 123 квартири). Відомості про іпотеку внесено до Державного реєстру іпотек, накладено заборону на відчуження нерухомого майна. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на користь ПАТ «Укргазбанк» 1 млн 664 тис. 543 грн 2 коп. та 2 млн 630 тис. 252 долари США 33 центи заборгованості за кредитним договором; рішення суду не виконано. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року зазначений договір іпотеки визнано недійсним, запис про обтяження майна іпотекою виключено з Державного реєстру іпотек. 4 квітня 2012 року апеляційний суд Харківської області скасував рішення місцевого суду від 11 вересня 2009 року та ухвалив нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про визнання договору іпотеки недійсним відмовив. Позивач зазначив, що квартира 118 у спірному будинку була неодноразово відчужена, останнім власником за договором купівлі-продажу від 21 березня 2012 року є ОСОБА_7
		Під час розгляду справи ПАТ «Укргазбанк» уточнив позовні вимоги і, посилаючись на те, що ОСОБА_7, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набула статусу іпотекодавця, має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором, просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на спірну квартиру, яка є предметом іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною продажу предмета іпотеки в розмірі 90 % від вартості предмета іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України. 
		Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10 червня
		2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 13 серпня 2014 року, позов задоволено: звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що на праві власності зареєстрована за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 21 березня 2012 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 грудня 2007 року позичальника ОСОБА_10 в розмірі 3 млн 664 тис. 801 долар США
		99 центів та 23 млн 800 тис. 945 грн 13 коп. пені на користь ПАТ «Укргазбанк» шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною продажу в розмірі 90 % від вартості предмета іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України; вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 серпня 2014 року залишено без змін.
		У січні 2015 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_7 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 525, 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 23 Закону України від 5 червня
		2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. 
		У зв'язку із цим ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. 
		Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
		26 січня 2015 року зазначену вище справу допущено до провадження Верховного Суду України.
		За змістом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_7, її представника - ОСОБА_8 та представника ПАТ «Укргазбанк» - Поддимая А.Б., а також дослідивши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. 
		Судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій установлено, що 26 грудня 2007 року між ВАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_10 укладено кредитний договір (зі змінами, внесеними додатковою угодою від 9 червня 2008 року), за умовами якого банк надав позичальнику 2 млн 644 тис. доларів США на придбання житлового будинку (літ. В-5) у будинку АДРЕСА_1, а ОСОБА_10 зобов'язався використати кредит на зазначені цілі та повернути до 25 грудня 2012 року зі сплатою процентів і комісійних платежів у порядку та в розмірах, установлених кредитним договором. Сторонами узгоджено строк дії договору до 26 грудня 2013 року.
		З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань, узятих за кредитним договором, ВАТ «Укргазбанк» 9 червня 2008 року уклало з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 договір іпотеки, за яким останні передали в іпотеку житловий будинок (літ. В-5) загальною площею 6 422,9 м2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (у будинку розміщено 123 квартири) та належить іпотекодавцям на праві приватної спільної сумісної власності. 
		Умовами договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі одноразового чи неодноразового прострочення іпотекодавцем сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших умов кредитного договору за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки, одержати задоволення своїх вимог на свій розсуд переважно перед іншими кредиторами (пункт 3.1.6. договору іпотеки). 
		Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від
		11 вересня 2009 року договір іпотеки визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 229 ЦК України, з посиланням на те, що, укладаючи договір іпотеки, іпотекодавці перебували під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а саме їм не було роз'яснено ризики коливання курсу гривні відносно курсу долара США; запис про іпотеку виключений з реєстру іпотек (т. 1, а. с. 27 - 29).
		Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на користь ПАТ «Укргазбанк» 1 млн 664 тис. 543 грн. 2 коп. та 2 млн 630 тис. 252 долари США 33 центи заборгованості за кредитним договором (т. 1, а. с. 30 - 32).
		21 березня 2012 року ОСОБА_7 придбала квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу, укладеним з ТОВ «Аліма-Т» (т. 1, а. с. 108 - 110).
		Рішенням апеляційного суду Харківської області 4 квітня 2012 року скасовано заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від
		11 вересня 2009 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено (т. 1, а. с. 33 - 37). 
		Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Укргазбанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що, придбавши спірну квартиру, ОСОБА_7 набула статусу іпотекодаця і відповідно до статті 23 Закону № 898-IV має всі права й обов'язки за іпотечним договором, у тому обсязі й на умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки. 
		Касаційний суд погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій.
		ОСОБА_7 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
		Для прикладу заявниця надала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2012 року у справі за позовом ПАТ «Укргазбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки. 
		У наданій заявницею для порівняння ухвалі суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскільки на момент переходу права власності на будинок договір іпотеки було визнано недійсним, відповідний запис був вилучений з Реєстру відомостей про обтяження майна іпотекою, то до спірних правовідносин не застосовується положення статті 23 Закону
		№ 898-IV.
		Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року в справі № 6-201цс14. 
		Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права та відступаючи від правової позиції щодо застосування статті 23 Закону № 898-IV, викладеної у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року в справі № 6-201цс14, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 
		Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
		Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
		Частиною п'ятою статті 3 Закону № 898-IV передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Як убачається з кредитного договору строк його дії - до 26 грудня
		2013 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань (частина четверта статті 631 ЦК України). Суди встановили, що строк дії договору на час звернення кредитора до суду не сплинув і на час ухвалення рішення основне зобов'язання боржником не виконане.
		Статтею 23 Закону № 898-IV визначено, що в разі переходу права власності (права  господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
		Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 898-IV обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
		Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).
		Відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
		Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону
		№ 898-IV, відповідно до якої взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.
		Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня
		2004 року № 410 (втратив чинність 31 січня 2013 року) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868. 
		Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. 
		У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
		Пунктами 74, 75 Порядку держаної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
		17 жовтня 2013 року № 868, передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, що набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.
		Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
		За таких умов у разі скасування судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі рішення суду, яке скасовано, оскільки відпала підстава виключення цього запису.
		Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.
		Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
		Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (а у випадку, що переглядається, у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
		Отже, суд дійшов правильного висновку про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду про виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою та про поширення на ОСОБА_7 відповідно до статті 23 Закону № 898-IV статусу іпотекодавця за іпотечним договором, враховуючи, що до неї перейшло право власності на квартиру, яка є складовою частиною будинку - предмета іпотеки.
		При цьому суд урахував, що дії попереднього іпотекодавця з відчуження спірної квартири під час зняття судовим рішенням обтяження та право власності ОСОБА_7 на цю квартиру кредитором не оспорюються.
		За таких обставин з огляду на тлумачення сутності іпотеки та змісту правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин слід вважати, що ефективним відновленням прав кредитора у зв'язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування процедури звернення стягнення на іпотечне майно, передбаченої угодою сторін як однієї із умов надання (отримання) кредиту.
		Дійшовши правильного висновку про поширення норми статті 23 Закону № 898-IV на правовідносини сторін, суд разом з тим не в повній мірі правильно застосував цю норму, оскільки не врахував положення частин третьої й четвертої статті 5 Закону № 898-IV та не звернув увагу на інші факти, які мають суттєве значення для правильного застосування норми статті 23 Закону № 898-IV, зокрема щодо визначення предмета іпотеки та його вартості. Так, у справі, яка переглядається, судом звернуто стягнення на окрему квартиру як на предмет іпотеки, в той час як предметом іпотеки за договором від 9 червня 2008 року визначено не окремі квартири, а будинок 31 в цілому (який складається зі 123 квартир) загальною оціночною вартістю 17 млн 70 тис. грн. Крім того, за погодженням сторін договору іпотеки з-під іпотеки виключено цілий ряд квартир будинку (26 квартир) без зміни попередньої вартості предмета іпотеки.
		Звернувши стягнення на квартиру як на частину об'єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки), суд не обґрунтував таке рішення та не встановив, яким чином співвідноситься предмет іпотеки з його частиною та вартість предмета іпотеки (будинку) з вартістю набутої ОСОБА_7 квартири.
		Крім того, на порушення вимог статті 39 Закону № 898-IV суд першої інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, не зазначив у рішенні всіх необхідних складових, передбачених цією нормою, зокрема загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкову ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 цього Закону.
		З наведених підстав оскаржуване судове рішення не можна визнати законним і обґрунтованим.
		За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2014 року не може залишатись у силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. 
		Керуючись статтями 355, 3604 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону № 192-VIII) та статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Заяву ОСОБА_7 задовольнити частково.
		Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті
		355 ЦПК України.
		 
		Головуючий                                                                                                                  А.Г. Ярема
		 
		Судді                                                                                                                                                       Л.І. Григор'єва
		 
		В.І. Гуменюк
		 
		Н.П. Лященко
		 
		Л.І. Охрімчук
		 
		Я.М. Романюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...