Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-3302/10/0770 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; праці, зайнятості населення (крім зайнятості інвалідів); реалізації публічної житлової політики, у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 27.05.2015. Зареєстровано: 28.05.2015. Забезпечено надання загального доступу: 02.06.2015.
Дата набрання законної сили: 19.05.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 травня 2015 р.                                                                                                              Справа № 53861/11/9104 
		Львівський апеляційний адміністративний суд в складі: 
		          головуючого судді Довгополова О.М., 
		          суддів Глушка І.В., Гудима Л.Я., 
		з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., 
		представника позивача Козак М.М., 
		представника відповідача ОСОБА_2, 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 травня 2011 року у справі за позовом Закарпатського обласного центру зайнятості до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення штрафу, - 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Закарпатський обласний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_3, яким просив стягнути з відповідача штраф в розмірі 17760,00 грн. 
		Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 травня 2011 року позов задоволено. 
		Постанова мотивована тим, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» та Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2009 року № 322, ФОП ОСОБА_3 використовував працю громадянки Російської Федерації ОСОБА_5 без отримання дозволу на використання праці іноземця, за що відповідно до ч. 4 ст. 8 даного Закону було застосовано штраф в розмірі 17760,00 грн., який відповідач добровільно не сплатив. Суд відхилив доводи відповідача про те, що дозвіл на працевлаштування громадян Російської Федерації отримувати не потрібно відповідно до Угоди між Україною та Російською Федерацією від 14.01.1993 року «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн», оскільки норма ч. 2 ст. 8 Закону України «Про занятість населення» в частині необхідності отримання дозволу для працевлаштування іноземця носить імперативний характер. 
		Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити. 
		На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що трудовий договір, укладений між ФОП ОСОБА_3 та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_5, був зареєстрований в Закарпатському обласному центрі зайнятості без будь-яких зауважень чи заперечень з боку працівників позивача. На думку відповідача, він не зобов'язаний отримувати дозвіл для працевлаштування зазначеного працівника-іноземця, оскільки положення Угоди між Україною та Російською Федерацією від 14.01.1993 року «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» не містять вимог про отримання такого дозволу, а укладена трудова угода з громадянином Російської Федерації лише підлягає подальшій реєстрації у центрі зайнятості за заявницьким, а не дозвільним принципом. А відповідно до п. п. 2, 13 Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2009 року № 322, дозвіл на використання праці іноземця видається роботодавцю у разі відсутності в країні (регіоні) працівників, спроможних виконувати відповідні роботи, або наявності достатніх обґрунтувань доцільності використання праці іноземця, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Роботодавці мають право на використання праці іноземців, які постійно проживають в Україні, та інших іноземців у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, без оформлення дозволу на використання праці іноземця. Також в апеляційній скарзі відповідач посилається на угоди України з деякими іншими державами з питань взаємного працевлаштування громадян (Польща, Молдова, Білорусь, Словаччина, Литва, Чехія), якими безпосередньо передбачено необхідність отримання дозволу на працевлаштування іноземця на території держави-сторони працевлаштування. 
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. 
		Як встановив суд, 12.07.2010 року Інспекцією з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Закарпатського обласного центру зайнятості була проведена перевірка ФОП ОСОБА_3 з питань додержання законодавства про зайнятість населення, за результатами якої складено акт про порушення законодавства України про занятість населення № 2. 
		В акті зафіксовано факт використання відповідачем праці іноземця без отримання передбаченого законодавством дозволу на його працевлаштування в Україні, а саме встановлено, що ФОП ОСОБА_3 на умовах трудового договору від 25.06.2010 року № 10603 використовує в якості продавця товарів на торговій точці в м. Берегово Закарпатської області громадянку Російської Федерації ОСОБА_5 
		Також даним актом на підставі ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» ФОП ОСОБА_3 запропоновано протягом одного місяця сплатити штраф у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати в сумі 17680,00 грн. (888 грн. х 20). 
		Однак у зазначений строк ФОП ОСОБА_3 штрафну не сплатив, в зв'язку з чим Закарпатський обласний центр зайнятості звернувся до суду з даним позовом. 
		Колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача спірного штрафу, виходячи з наступного. 
		Як встановив суд і не заперечують сторони, громадянка Російської Федерації ОСОБА_5 на умовах трудового договору від 25.06.2010 року № 10603, укладеного з ФОП ОСОБА_3 та зареєстрованим в Закарпатському обласному центрі зайнятості, працювала продавцем товарів на торговій точці в м. Берегово Закарпатської області (магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1»). 
		Однак ФОП ОСОБА_3 не отримував в органах державної служби зайнятості дозволу на використання праці зазначеного іноземця. 
		Відповідно до ч. 2, 3 ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» (тут і далі Закон № 803-XII, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин та у відповідній редакції) роботодавці мають право на використання праці іноземців та осіб без громадянства на умовах трудового договору лише за наявності виданого роботодавцю державною службою зайнятості дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 
		Порядок видачі, продовження терміну дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства визначається Кабінетом Міністрів України. 
		Таким порядок був визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2009 року № 322 «Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин. 
		Відповідно до п. 2 цього Порядку дозвіл на використання праці іноземця та особи без громадянства (далі - іноземець), що надає право роботодавцю тимчасово використовувати працю іноземця на конкретному робочому місці або певній посаді, видається роботодавцю у разі відсутності в країні (регіоні) працівників, спроможних виконувати відповідні роботи, або наявності достатніх обґрунтувань доцільності використання праці іноземця, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 
		Дозвіл на використання праці іноземця видається роботодавцю Державним центром зайнятості або за його дорученням центром зайнятості Автономної Республіки Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими центрами зайнятості (далі - центр зайнятості).
		Дозвіл на використання праці іноземця видається роботодавцю, що зареєстрований у центрі зайнятості як платник страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд) та не має заборгованості перед ним. 
		Пунктом 13 цього Порядку було передбачено, що роботодавці мають право на використання праці іноземців, які постійно проживають в Україні, та інших іноземців у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, без оформлення дозволу на використання праці іноземця. 
		Водночас п. 19 даного Порядку та ч. 4 ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» було встановлено, що в разі використання роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства на умовах трудового договору без дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства державна служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом. Порядок накладення штрафу визначається центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики. 
		У разі несплати (або відмови від сплати) протягом місяця у добровільному порядку зазначеного штрафу його стягнення провадиться в установленому законом порядку. Кошти від стягнутих штрафів спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. 
		Враховуючи встановлені судом обставини справи та положення зазначених вище норм, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки ФОП ОСОБА_3 використовував працю іноземця - громадянки Російської Федерації ОСОБА_5 без отримання передбаченого законодавством дозволу на його працевлаштування в Україні, Закарпатський обласний центр зайнятості правомірно зобов'язав відповідача сплатити штраф за вказане порушення, а в зв'язку з його несплатою відповідачем у встановлений законодавством строк дані санкції підлягають стягненню на підставі рішення суду, що правильно встановив та вирішив суд першої інстанції. 
		При цьому колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилання відповідача на положення Угоди між Україною та Російською Федерацією від 14.01.1993 року «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» як на підставу звільнення від обов'язку отримати зазначений вище дозвіл, виходячи з наступного. 
		Статтею 6 Закону України «Про зайнятість населення» було визначено, що відносини зайнятості в Україні регулюються цим Законом та іншими законодавчими актами України, прийнятими відповідно до цього Закону. 
		Якщо міжнародним договором або угодою, укладеними Україною, встановлено інші правила, ніж передбачені законодавством про зайнятість в Україні, то застосовуються правила міжнародних договорів і угод. 
		Законодавство про зайнятість поширюється на постійно проживаючих в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України. 
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 даної Угоди, на які посилається відповідач, виїзд та перебування Працівника, який здійснює трудову діяльність на території Сторони працевлаштування, регулюються законодавством цієї Сторони. 
		Трудова діяльність Працівника оформлюється трудовим договором (контрактом), укладеним з роботодавцем згідно з трудовим законодавством Сторони працевлаштування. Роботодавець реєструє укладені трудові договори (контракти) в установах, визначених Уповноваженими Органами. 
		Відповідач тлумачить зазначені положення Угоди таким чином, що оскільки ними прямо не передбачено обов'язку працедавця отримувати дозвіл на працевлаштування громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, відповідно громадяни цих держав мають право працювати на території іншої держави без отримання такого дозволу, отже, Угодою встановлено інші правила в питанні отримання дозволу на працевлаштування іноземця, ніж ті, що передбачені ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення», відповідно повинні застосовуватись правила цієї Угоди як міжнародного договору. 
		Однак колегія суддів вважає таке тлумачення помилковим з наступних підстав. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 6 цієї Угоди працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). 
		Таким чином, даною нормою та положеннями ч. 1 ст. 4 Угоди, в контексті спірних правовідносин, передбачено, що на громадян Російської Федерації, які працюють на території України, поширюються всі вимоги трудового законодавства України, якщо інше не встановлено Угодою. 
		При цьому, на думку колегії суддів, всі випадки, коли встановлюються інші права та обов'язки роботодавців і працівників, ніж ті, що визначені національним законодавством Сторони працевлаштування, повинні бути чітко закріплені в Угоді імперативними нормами, які виражають у категоричних розпорядженнях чітко позначені дії і не допускають будь-яких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів чи можливості їх різного тлумачення. 
		Однак в зазначеній Угоді відсутні норми, які позбавляли роботодавця в державі працевлаштування обов'язку отримати дозвіл на працевлаштування громадянина держави - іншої сторони Угоди, тобто в даному випадку відсутнє різне регулювання нормами Закону України «Про зайнятість населення» та нормами Угоди між Україною та Російською Федерацією від 14.01.1993 року «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» спірних правовідносин. 
		В свою чергу, як правильно зазначив суд першої інстанції, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про занятість населення» в частині необхідності отримання дозволу для працевлаштування іноземця має імперативний характер. 
		Також колегія суддів вважає безпідставним і не бере до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на угоди України з деякими іншими державами з питань взаємного працевлаштування громадян (Польща, Молдова, Білорусь, Словаччина, Литва, Чехія), якими безпосередньо передбачено необхідність отримання дозволу на працевлаштування іноземця на території держави-сторони працевлаштування, оскільки дані угоди не регулюють спірних правовідносин, і, крім того, наявність в них норм, якими передбачено необхідність отримання дозволу на працевлаштування іноземця в державні працевлаштування та відсутність такої норми в Угоди між Україною та Російською Федерацією від 14.01.1993 року, з врахуванням наведених вище висновків апеляційного суду, не є свідченням того, що дана Угода звільняє роботодавця від обов'язку отримати такий дозвіл. 
		За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін. 
		Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд - 
		УХВАЛИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення. 
		Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 травня 2011 року у справі № 2а-3302/10/0770 за позовом Закарпатського обласного центру зайнятості до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення штрафу - залишити без змін. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
		 
		Головуючий                                                                                О.М. Довгополов 
		 
		Судді                                                                                          І.В. Глушко 
		 
		          Л.Я. Гудим 
		 
		 
		Ухвала складена в повному обсязі 25.05.2015 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...