Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-9594св15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.05.2015. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		у х в а л а 
		  ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		 
		20 травня 2015 рокум. Київ
		 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		 
		головуючого Кузнєцова В.О., суддів:Ізмайлової Т.Л.,  Мостової Г.І.,Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Полтава-банк» до ОСОБА_6, третя особа - публічне акціонерне товариство «Будінвест CM», про звернення стягнення на предмет іпотеки, та за позовом ОСОБА_6 до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Руденко Наталії Юріївни, публічного акціонерного товариства «Полтава-банк», про визнання договору іпотеки припиненим та виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою публічного  акціонерного товариства «Полтава-банк» в інтересах якого діє Мохнюк Дмитро Михайлович на рішення апеляційного суду Полтавської області від 03 березня 2015 року,-         
		в с т а н о в и л а:
		 
		Публічне акціонерне товариство «Полтава-банк» (далі - ПАТ «Полтава-банк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_6, третя особа - публічне акціонерне товариство «Будінвест CM» (далі - ПАТ «Будінвест СМ», про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Вимоги за позовом обґрунтовувало тим, що 13 травня 2010 року між ним та ЗАТ «Будінвест СМ», правонаступником якого є ПАТ «Будінвест СМ» був укладений  кредитний договір у вигляді відкриття відновлювальної (револьверної) кредитної лінії на суму 3 999 942,69 грн зі сплатою 20 % річних за користування кредитом на термін до 31 грудня 2013 року. 
		В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_6 13 травня 2010 року був укладений іпотечний договір, згідно якого ОСОБА_6 передав в іпотеку банку належні йому на праві власності нежитлові приміщення, загальною площею 478,6 кв. АДРЕСА_1.  
		Оскільки боржник ПАТ «Будінвест СМ» належним чином не виконував умови кредитного договору у нього утворилась заборгованість, яка станом на 15 липня 2014 року складає 5 942 663,41 грн, тому позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просив, з урахуванням збільшених позовних вимог, в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором  від 13  травня 2010 року в сумі 4 638 110,00 звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме - нежитлові приміщення, загальною площею 478,6 кв. АДРЕСА_1 шляхом набуття ПАТ «Полтава-банк» права власності на предмет іпотеки та визнати за ПАТ «Полтава-банк» право власності на вказані нежитлові приміщення.  
		ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н.Ю., ПАТ «Полтава-банк», про визнання договору іпотеки припиненим та виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 06 червня 2014 року був об'єднаний в одне провадження з вищевказаним позовом.
		Вимоги за позовом обґрунтовував тим, що 05 вересня 2013 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу     Руденко Н.Ю. було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на нежитлові приміщення, загальною площею 478,6 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1, що належать на праві власності        ОСОБА_6, як забезпечення виконання умов кредитного договору від      13 травня 2010 року та додаткових угод до нього.
		Позивач вважає, що банком без його згоди, як майнового поручителя, було збільшено тіло кредиту з 2 500 000,00 грн до 5 999 942,69 грн, у зв'язку з чим збільшено обсяг його відповідальності, а тому відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України іпотечний договір, укладений 13 травня 2010 року між банком та ОСОБА_6 є припиненим, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для вчинення виконавчого напису, а тому виконавчий напис необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню.    
		Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 липня 2014 року позов ПАТ «Полтава-банк» задоволено.
		Звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Полтава-банк» права власності на майно (предмет іпотеки) для часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 13 травня 2010 року у сумі 4 638 110,00 грн шляхом набуття ПАТ «Полтава-банк» права власності на предмет іпотеки згідно іпотечного договору (зі змінами від 28 вересня 2012 pоку, від 12 березня 2013 року), посвідченого 13 травня 2010 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Філімоновою В.М., а саме - на нежитлові приміщення (офіс), загальною плошею 478,6 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, зазначеному на плані під літ. «А-2», в загальному користуванні тамбур 169а пл. 3,7 кв. м, що належать ОСОБА_6 на праві власності за оціночною вартістю 4 638 110 грн та визнано право власності ПАТ «Полтава-банк» на вище вказані нежитлові приміщення. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 
		В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено. 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 03 березня 2015 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 липня 2014 року змінено в частині визначення вартості предмета іпотеки, а саме зазначено, що вартість предмета іпотеки складає 9 286 276 грн, а не    4 638 110 грн, як зазначено в рішенні суду першої інстанції, а також стягнуто з ПАТ «Полтава-банк» на користь ОСОБА_6 4 183 349,40 грн в рахунок відшкодування перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Крім того, визнано виконавчий напис № 1624, виданий 05 вересня 2013 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н.Ю. про звернення стягнення на нежитлові приміщення (офіс) загальною площею 478,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, зазначені на плані під літ. «А-2», що належать на праві власності ОСОБА_6, як забезпечення зобов'язань по кредитному договору № 3532 від           13 травня 2010 року та додаткових угод до нього, укладених між                ПАТ «Будінвест CM» та ПАТ «Полтава-банк» в межах суми стягнення 4 630 310, 76 грн таким, що не підлягає виконанню.
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		У касаційній скарзі ПАТ «Полтава - банк», в інтересах якого  діє Мохнюк Д.М., просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції в частині позовних вимог ПАТ «Полтава-банк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.   
		Судове рішення апеляційної інстанції в частині позовних вимог  ОСОБА_6 про визнання договору іпотеки припиненим та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, сторонами не оскаржується. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Враховуючи, що заявником оскаржується рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних ПАТ «Полтава банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, то колегія суддів вважає за недоцільне виходити за межі касаційної інстанції та переглядати рішення суду апеляційної інстанції в повному обсязі. 
		Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга  підлягає задоволенню з таких підстав. 
		Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Полтава-банк» про  звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив із того, що банк як іпотекодержатель має право на підставі частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" захистити свої майнові права, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності    на    спірне   майно, оскільки іпотечним договором від 13 травня 2010 року передбачено, що іпотекодержатель  за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки  одним із перерахованих у цьому договорі способів, у тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань. При цьому згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи Полтавського відділення Харківського НДІ судових експертиз                        ім. Боріуса М.С. від 14 липня 2014 року судом була встановлена вартість предмета іпотеки, яка визначена станом на момент її проведення та складає 4 638 110,00 грн. 
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання договору іпотеки припиненим, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні правові підстави для припинення іпотеки, оскільки порука і застава (іпотека) є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (ст. ст. 553-559 ЦК України), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання виняткового в межах вартості предмета іпотеки. 
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6  про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із необґрунтованості позовних вимог.
		Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення вартості іпотечного майна, апеляційний суд виходив із висновку судової оціночної експертизи № 1078 від 30 січня 2015 року, згідно якого вартість іпотечного майна визначена в розмірі 9 286 276,00 грн. Крім того, апеляційний суд, виходячи з того, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог, вважав що з ПАТ «Полтава-банк» підлягає стягненню на користь ОСОБА_6 4 183 349,40 грн (9 286 276,00 - 4 438 110,00 = 4 648 166,00 - 90 % = 4 183 349,40). Також апеляційний суд прийшов до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_6, посилаючись на те, що з урахуванням ухвалення судом рішення про звернення стягнення на іпотечне майно, наявність виконавчого напису про звернення стягнення на це ж саме майно, свідчить про можливе подвійне стягнення на іпотечне майно ОСОБА_6
		Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна, з огляду на наступне.
		Судом першої інстанції встановлено, що 13 травня 2010 року між    ПАТ «Полтава-банк» та ЗАТ «Будінвест СМ» укладено кредитний договір, згідно п.1.1 якого банк надав в користування позичальнику кредит у вигляді відновлювальної (револьверної) кредитної лінії на суму (загальний ліміт заборгованості) 6 000 000 грн. на умовах визначених договором.
		Пунктом 1.1.1 вказаного кредитного договору з 13 травня 2010 року встановлений ліміт кредитування в розмірі 2 500 000 грн. Строки надання та суми наступних траншів кредиту узгоджуються сторонами та оформляються додатковими угодами.
		29 грудня 2011 року додатковою угодою до кредитного договору від    13 травня 2010 року було встановлено ліміт заборгованості у розмірі               6 000 000 грн до 30 березня 2012 року, в подальшому кредитний договір було пролонговано до 30 серпня 2012 року.
		З 30 серпня 2012 року додатковою угодою до кредитного договору від 13 травня 2010 року було встановлено ліміт заборгованості у розмірі               5 999 942 грн. 69 коп.
		Згідно додаткової угоди від 28 лютого 2013 року до кредитного договор від 13 травня 2010 року, встановлений ліміт заборгованості в розмірі 3 999 942 грн. 69 коп.
		Для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором від 13 травня 2010 року із змінами та доповненнями до нього, в цей же день між ПАТ «Полтава банк» та ОСОБА_6 був укладений іпотечний договір, а 28 вересня 2012 року та 12 березня 2013 року укладені договори про зміни до іпотечного договору, згідно якого ОСОБА_6 передав в іпотеку банку нежитлові приміщення (офіс) загальною площею 478,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, зазначеному в плані під літ. «А-2», що належать йому на праві власності.
		ПАТ «Будінвест СМ» порушило свої зобов'язання за кредитним договором від 13 травня 2010 року (із змінами та доповненнями до нього), унаслідок чого виникла заборгованість зі сплати кредитних коштів.
		Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. 
		Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
		Пунктом 3.4  договору про зміни до іпотечного договору від 28 вересня 2012 року визначено, що відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» цей договір є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого іпотекодержатель згідно ст. 37 ЦК України набуває право власності на предмет іпотеки  в рахунок виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором. В цьому випадку цей договір (застереження) є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. У разі виникнення будь-яких перешкод для набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до цього пункту, іпотекодержатель має право за рішенням суду визнати за собою право власності на предмет іпотеки.      
		Відповідно  до  частини першої   статті 37   Закону України "Про іпотеку"  іпотекодержатель  може  задовольнити  забезпечену  іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. 
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		З урахуванням вказаних вимог закону, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що виходячи з  положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку»  необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, оскільки такий спосіб передбачено  іпотечним договором. 
		Вказана правова позиція узгоджується з правовими висновками, викладеними в Постанові Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року № 6-124цс13.
		Однак колегія суддів не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції щодо зміни рішення суду першої інстанції в частині визначення вартості предмета іпотеки та стягнення, відповідно до ч. 3 ст. 137 Закону України «Про іпотеку» з ПАТ «Полтава-банк» на користь ОСОБА_6 4 183 349,40 грн (перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя), виходячи з наступного.
		Під час слухання справи у суді першої інстанції, була призначена судова будівельно-технічна експертиза щодо визначення ринкової вартості нежитлових приміщень, загальною площею 478,6 кв. м, розташованих по      АДРЕСА_1.  
		Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи Полтавського відділення Харківського НДІ судових експертиз                        ім. Боріуса М.С. від 14 липня 2014 року, ринкова вартість майна, а саме - нежитлових приміщень, загальною площею 478,6 кв. м, розташованих по      АДРЕСА_1 становить 4 638 000,00 грн.
		Вказаний висновок експерта судом першої інстанції було визнано належним доказом, як обґрунтований, виконаний згідно Науково-методичних рекомендацій та не суперечить іншим матеріалам справи.  
		Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про звернення стягнення на іпотечне майно шляхом набуття банком права власності на нежитлові приміщення, загальною площею 478,6 кв. м, розташованих по                      АДРЕСА_1 за оціночною вартістю 4 638 000,00 грн.  
		Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що висновок експертизи від 14 липня 2014 року, яким визначена вартість іпотечного майна в розмірі 4 638 000,00 грн є таким, що суперечить матеріалам справи, а тому взяв за основу висновок судової оціночної експертизи від 30 січня 2015 року, яка була проведена на стадії апеляційного розгляду та згідно якої вартість іпотечного майна визначена в розмірі 9 286 276,00 грн. 
		Згідно з положеннями ч. ч. 1-2 ст. 303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.                
		Частиною 2 ст. 150 ЦПК України визначено, що якщо висновок  експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається  іншому експертові (експертам). 
		Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 28 серпня          2014 року було задоволено клопотання ОСОБА_6 в інтересах якого діяв ОСОБА_10, та призначено повторну будівельно-технічну експертизу. 
		Згідно висновку судової оціночної експертизи від 30 січня 2015 року ринкова вартість спірного майна була визначена станом на липень 2014 року - 6 219 886,00 грн, на вересень - 6 565 435,00, на січень 2015 року  - 9 286 276,00 грн.
		Апеляційний суд, відхиляючи висновок судової будівельно-технічної експертизи від 14 липня 2014 року як доказ вартості нерухомого майна, надав перевагу висновку судової оціночної експертизи від 30 січня 2015 року, згідно якого вартість спірного майна визначена станом на січень 2015 року  в розмірі 9 286 276,00 грн, при цьому мотивів, з яких було відхилено судову експертизу від 14 липня 2014 року апеляційним судом наведено не було та з яких підстав суд першої інстанції не повинен був враховувати висновки вказаної експертизи.
		Крім того, частиною 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.  
		Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що  іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя лише у разі набуття права власності.
		Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
		Отже, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону.
		За таких обставин, висновок апеляційного суду про те, що                  ПАТ «Полтава-банк» (іпотекодержатель) повинен відшкодувати        ОСОБА_6 (іпотекодавцю) перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя є передчасним, оскільки відповідно до вимог ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» таке відшкодування здійснюється лише у разі набуття права власності на предмет іпотеки, а само по собі рішення суду про визнання права власності на предмет іпотеки не свідчить про набуття ПАТ «Полтава-банк» права власності на предмет іпотеки.                   
		Крім того, суд апеляційної інстанції вирішуючи даний спір, вийшов за межі позовних вимог та стягнув з ПАТ «Полтава-банк» на користь ОСОБА_6 4 183 349,40 грн - перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, не звернувши уваги на те, що ОСОБА_6 такі вимоги не заявлялись, що є   також грубим порушенням норм процесуального права (ст. 11 ЦПК України). 
		                              У той же час, суд першої інстанції при ухваленні свого рішення правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до ст. 339 ЦПК України рішення апеляційного суду необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі. 
		Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- 
		у х в а л и л а:
		 
		Касаційну скаргу публічного  акціонерного товариства «Полтава-банк» в інтересах якого діє Мохнюк Дмитро Михайлович задовольнити.
		Рішення апеляційного суду Полтавської області від 03 березня          2015 року скасувати.
		Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 липня 2014 року залишити в силі.
		Ухвала оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий  В.О. Кузнєцов   Судді:  Т.Л. Ізмайлова   В.І. Мартинюк   Г.І. Мостова   М.І. Наумчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...