Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/12963/14 : Адміністративні справи (до 01.01.2019).
Надіслано для оприлюднення: 29.05.2015. Зареєстровано: 02.06.2015. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2015.
Дата набрання законної сили: 30.07.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		13 травня 2015 року                      № 826/12963/14
		Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні  ініціативи», Державна реєстраційна  служба України, Державний  реєстратор прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Крюковський Максим Володимирович про визнання протиправними дій, скасування рішення.
		ВСТАНОВИВ:
		          До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі також - позивач) з позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (надалі також - відповідач), треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні  ініціативи», Державна реєстраційна  служба України, Державний  реєстратор прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Крюковський Максим Володимирович, в якому просив:
		- визнати протиправними дії державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві , який здійснив реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ТОВ «Кредитні ініціативи»;
		- скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.12.2013р. на квартиру АДРЕСА_1 Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»;
		- судові витрати покласти на відповідача.
		В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що оскільки наступний договір факторингу від 28.11.20011р, укладений між ТОВ «Вектор плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» повинен бути визнаний у судовому порядку недійсним, оскільки сам факт його укладення суперечить ч. 1 ст.203 ЦК України, як такий, що прямо суперечить змісту ч.1 ст. 1083 ЦК України, то відповідачем протиправно вчинено дії щодо реєстрації за неналежною особою Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» прав на спірний об'єкт нерухомості, квартиру АДРЕСА_1.
		Відповідач проти задоволення позову заперечував  з мотивів необґрунтованості та безпідставності.
		Представник третьої особи - ТОВ «Кредитні ініціативи» проти задоволення позовних вимог заперечував з мотивів необґрунтованості.
		Представник третьої особи - Державної реєстраційної  служби України, у задоволенні позову просив відмовити з мотивів, викладених у письмових запереченнях проти позову.
		Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
		Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.
		Фактичні обставини справи свідчать, що 24.04.2007 року між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого ПАТ «Сведбанк», та позивачем укладено Кредитний договір №865-Ф, за умовами якого Банк надав відповідачу кредитні кошту в розмірі 67 000,00 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитом в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.             
		Крім того, 24.04.2007 між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого ПАТ «Сведбанк», та позивачем укладено Іпотечний договір № 865/ІП-1, за умовами якого на забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним  договором було передано в іпотеку Банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальна договірна вартість якої за домовленістю сторін становить 513 617, 56 грн.  
		Як свідчать матеріали справи, в подальшому, 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено Договір про передачу прав за іпотечним договором, відповідно до умов якого та ст. 24 Закону України «Про іпотеку», сторони домовились, що разом з відступленням прав вимоги заборгованостей по кредитних договорах від боржників, що здійснюється на підставі договору Факторингу від 28.11.2012 року, укладеного між сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечним договором. З моменту набуття чинності Договору про передачу прав за іпотечним договором до нового іпотекодержателя ТОВ «Кредитні ініціативи», переходять усі права і зобов'язання іпотекодержателя як сторони, що іменується «Іпотекодержатель» у зобов'язаннях, які виникли на підставі Іпотечних договорів, в обсязі, що існують на момент набрання чинності Договору про передачу прав за іпотечним договором. 
		Так, за наслідками вищезазначеного договору ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового іпотекодержателя за Іпотечним двором № 865/ІП-1 від 24.04.2007 року, іпотекодавцем за яким є позивач.
		В межах судового розгляду справи підтверджено, що у порушення умов Кредитного договору, позивач свої зобов'язання належним чином не виконував, внаслідок чого ТОВ «Кредитні ініціативи» було прийнято рішення щодо звернення стягнення на заставне майно.    
		          В подальшому, ТОВ «Кредитні ініціативи» було подано до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві заяву про реєстрацію речових прав на нерухоме майно,  а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 яка була предметом  іпотеки. 
		          За наслідками  розгляду відповідної  заяви ТОВ «Кредитні ініціативи» та долучених до неї документів, Державним  реєстратором  прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Крюковським Максимом Володимировичем прийнято рішення  від 23.12.2013р. №9623923 про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1
		Позивач не погоджуючись із правомірністю дій щодо реєстрації речових прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи», звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва. 
		Вирішуючи спір по суті суд виходив із наступного.
		Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації врегульовано нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
		Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
		Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952-IV). 
		Відповідно до ст. 19 Закону, державна реєстрація прав проводиться на підставі: -договорів, укладених у порядку, встановленому законом; - свідоцтв про право власності на  нерухоме  майно,  виданих відповідно до вимог цього Закону; - свідоцтв    про    право   власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у   державному  та комунальному житловому фонді; державних актів на  право  власності  або  постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; - рішень судів, що набрали законної сили; - інших документів,  що підтверджують  виникнення, перехід, припинення  прав  на  нерухоме  майно,  поданих  органу  державної реєстрації прав разом із заявою. 
		Орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації (п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1952-IV). 
		Відповідно до ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. 
		Згідно з 4. ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. 
		Статтею 2 Закону України «Про іпотеку» визначено, що законодавство України про іпотеку  базується  на  Конституції  України і складається  з Цивільного кодексу України,  Господарського кодексу України, Земельного кодексу   України, цього   Закону   та   інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України. 
		Частиною 1 ст. 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. 
		Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
		Відповідно до ст. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. 
		Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на  підставі  договору, закону або  рішення суду. 
		Іпотекою може бути забезпечене  виконання дійсного зобов'язання або  задоволення вимоги, яка  може  виникнути   в  майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.                     Поряд з цим, приписами вказаного закону визначено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання  відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права  чи  вимоги  яких  на  передане  в  іпотеку  нерухоме  майно зареєстровані  після  державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого  права  чи  вимоги  на  передане в іпотеку нерухоме майно виникає  відповідно  до закону, таке право чи вимога має пріоритет над  вимогою  іпотекодержателя  лише  у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. 
		Пріоритет права  іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих  у  встановленому  законом  порядку  прав  чи  вимог  інших осіб на передане в іпотеку нерухоме  майно  виникає  з  моменту  державної реєстрації  іпотеки. Зареєстровані  права та вимоги на нерухоме майно  підлягають  задоволенню  згідно  з  їх  пріоритетом   -  у черговості їх державної реєстрації. 
		Згідно з приписами ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть  бути один або  декілька  об'єктів нерухомого майна за таких умов: - нерухоме майно  належить  іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; -нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; - нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом  порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. 
		Приписами ст. 35  Закону України «Про іпотеку» у  разі  порушення  основного   зобов'язання   та/або  умов іпотечного  договору  іпотекодержатель  надсилає іпотекодавцю  та боржнику,  якщо він є відмінним від іпотекодавця,  письмову вимогу про  усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст  порушених  зобов'язань, вимога про виконання  порушеного зобов'язання  у  не  менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без  задоволення,  іпотекодержатель  вправі  прийняти рішення   про   звернення  стягнення  на  предмет  іпотеки  шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. 
		За приписами ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. 
		Відповідно до ст. 37 Закону «Про іпотеку» Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
		Поряд з цим, суд вважає за доцільне зазначити, що зі змісту статті 629 Цивільного кодексу України слідує, що  договір є обов'язковим для виконання сторонами. 
		Так, позивачем було укладено Договір іпотеки на виконання зобов'язань по Кредитному Договору, що у свою чергу свідчить про те, що він погодився усіма умовами договору, в тому числі і щодо порядку виконання договірних  зобов'язань та процедури звернення  стягнення на предмет іпотеки на підставі цього Договору. 
		Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що орган державної реєстрації прав, серед іншого, проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації. 
		Згідно з ч.2 статті 9 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: - відповідність обов'язкового дотримання письмової  форми правочину  та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); - відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; - відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; - наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; - наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;
		2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;
		3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;
		4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна;
		            5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;
		       6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
		              7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом;
		             8) у   разі   потреби   вимагає   подання   передбачених   законодавством   додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 2)^Під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про право набувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; 
		9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
		Частиною 2 та ч.13 ст.15 Закону №1952 визначено, що перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. 
		Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.
		Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, регламентовано приписами Порядку №868.
		В ч.8 Порядку №868 визначено, що для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст. При цьому, в ч.1 ст.16 Закону №1952 визначено, що заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом. 
		Згідно ч.7 ст.16 Закону №1952, державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом. Вказана норма кореспондується з п.35 Порядку №878.
		Таким чином, державна реєстрація права власності на нерухоме майно проводиться на підставі поданої особисто власником (правонабувачем; стороною правочину, за якою виникло право) або уповноваженою особою заяви, за формою, яка затверджена чинним законодавством. 
		Частиною 3 ст.16 Закону №1952 встановлено, що разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку. У разі подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подаються оригінали електронних документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, або електронні копії оригіналів документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, виготовлені шляхом сканування таких документів у паперовій формі. 
		Згідно п.13 Порядку №878, заявник подає разом із заявою органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для державної реєстрації прав документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита. 
		Пунктом 36 Порядку №868 передбачено, що для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком. 
		Разом з тим,  п. 46 Порядку №868 визначено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:
		1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;
		2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
		3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
		Вище окреслену законодавчо визначену процедуру було дотримано, що підтверджується доказами, наявними у реєстраційній  справі  №262210180000 (копія якої долучена до матеріалів судової справи).
		В той час, позивач в обґрунтування позовних вимог покликався лише на те, що не маючи Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, ТОВ «Кредитні ініціативи» згідно діючого законодавства, як небанківська фінансова установа не має законних на підстав здійснення  стягнення заборгованості за кредитним договором, предметом якого є кредиту іноземній валюті, а отже відсутні правові підстави на звернення стягнення і на предмет іпотеки, укладеним для забезпечення зобов'язання боржника перед кредитором. Зважаючи на викладене, позивач зауважує, що договір факторингу від 28.11.20011р, укладений між ТОВ «Вектор плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» має бути визнаний у судовому порядку недійсним, оскільки сам факт його укладення суперечить ч. 1 ст.203 ЦК України, як такий, що прямо суперечить змісту ч.1 ст. 1083 ЦК України. Інших доводів, рівнозначно як і доказів на обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем не наведено та не надано.
		З огляду на вищевикладене обумовлюється висновок про наявність між позивачем та ТОВ «Кредитні ініціативи» невирішеного спору про дійсність укладених договорів.
		Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) дій відповідача при розгляді відповідної заяви третьої особи1 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти    лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією    та законами України.
		В розрізі наведеного, суд звертає увагу на те, що адміністративний суд не уповноважений розглядати спір щодо дійсності укладених договорів, від вирішення якого у майбутньому залежить скасування чи залишення в силі рішення державного реєстратора. Спір щодо дійсності укладених договорів може бути розглянутий загальними судами в порядку цивільного судочинства. На момент вирішення справи договори, що подавались державному реєстратору, не визнані недійсними в установленому законом порядку.
		Відтак позовні вимоги, що ґрунтуються виключно на доводах позивача про недійсність договорів, є передчасними, документально непідтвердженими, а отже задоволенню не підлягають. 
		Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. 
		Згідно частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		          Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.
		 Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		    Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		П О С Т А Н О В И В: 
		          В задоволенні позову відмовити.
		 
		          Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                       І.А. Качур

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...