Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/2317/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано для оприлюднення: 03.06.2015. Зареєстровано: 04.06.2015. Забезпечено надання загального доступу: 08.06.2015.
Дата набрання законної сили: 16.06.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  
		тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 
		________________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"26" травня 2015 р.Справа № 922/2317/15
		Господарський суд Харківської області у складі:
		судді Жиляєва Є.М.      
		при секретарі судового засідання Васильєву А.В.
		 
		розглянувши справу 
		за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю "Белсвіт", м. Харків     до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Рокфор маркет", м. Харків   про  стягнення 29423,93 грн. за участю представників:
		позивача - Герасименко І.О., довіреність від 18.03.2015 року;
		відповідача - не з'явився 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Белсвіт", м. Харків (позивач) 09.04.2015 року звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до  відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рокфор маркет", м. Харків про стягнення 29423,93 грн., що складається з: 20791,51 грн. заборгованості за поставлений товар за Договором поставки продукції № 23 від 12.03.2014 р., 5694,27 грн. індексу інфляції, 567,35 грн. 3 % річних та 2370,80 грн. пені за несвоєчасну оплату за поставлений за вищевказаним Договором від 12.03.2014 р. товар.
		В обґрунтування позову позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки продукції № 23 від 12.03.2014 р. в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку із чим відповідачу нараховані: пеня на підставі п. 8.5 Договору, на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України - інфляційні втрати та 3 % річних, в якості правових підстав позову позивач вказує на норми ст. ст. 525, 530, 549, 550, ч.2 ст. 625, ст.ст. 691, 692 ЦК України.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 квітня 2015 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 922/2317/15 та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 21 квітня 2015 року об 15:00.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 квітня 2015 року розгляд справи № 922/2317/15 відкладено на 26 травня 2015 року о 10:40год.
		26.05.2015 року через канцелярію суду, до матеріалів справи від позивача надійшов супровідний лист (вх. № 21505) з додатковими документами, які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
		Позивач в призначене судове засідання з'явився, заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та наполягав на їх задоволенні.
		Відповідач в призначене судове засідання не з'явився, 07.05.2015 року на адресу суду повернулась ухвала суду від 21.04.2015 року, яка була направлена на адресу відповідача, що вказана в позовній заяві, з довідкою поштового відділення: "повернуто за закінченням терміну зберігання".
		Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
		Таким чином, за висновками суду, в матеріалах господарської справи № 922/2317/15 достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення. 
		 
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, судом встановлено наступне.
		12.3.2015 року між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) було укладено Договір поставки № 23 (далі-Договір), відповідно до умов  якого, сторони погодили та встановили низку цивільних прав та обов'язків.
		У відповідності до п. 1.1 вищенаведеного Договору, позивач (постачальник) прийняв на себе зобов'язання постачати товар та/або продукцію покупцю, а покупець зобов'язався прийняти товар та його оплачувати.
		Ціни на товар та його асортимент зазначаються в Специфікації (Додаток № 1 до Договору), що є невід'ємною частиною Договору та/або накладних (товарно - транспортних накладних, видаткових накладних), які з моменту їх підписання сторонами є невід'ємною частиною Договору. Ціни вказуються в національній валюті України, включаючи ПДВ, вартість упаковки, маркування і поставки товару постачальником (п. 2.1 Договору).
		Протоколом узгодження розбіжностей № 23 від 12.03.2014 року, в якому сторонами досягнуто домовленості щодо умов п. 6.2 Договору, відповідно до якого, оплата поставленого товару здійснюється покупцем (відповідачем) в строк 30 календарних днів з моменту постачання товару покупцю. 
		Як свідчать матеріали справи № 922/2317/15, позивач (постачальник за Договором) свої зобов'язання за Договором поставки № 23 від 12.03.2014р. виконав в повному обсязі та належним чином. 
		Так, між сторонами складено та підписано Специфікацію до Договору поставки № 23 від 12.03.2014 року (а.с. 23, т.с. 1).
		На виконання п. 1 Договору поставив відповідачу товар, на підставі чого, між сторонами складено та підписано Накладну на зняття з відповідального зберігання згідно з розпорядженням на відвантаження товару № 226 від 01.04.2014 року на суму 20791,51 грн. (а.с. 21-22, т.с. 1). 
		Таким чином, відповідач, отримавши 04.04.2014 року від позивача товар на загальну суму 20423,93 грн., з огляду на умови п. 6.2. Договору (згідно з Протоколом узгодження розбіжностей № 23 від 12.03.2014 р. до Договору) зобов'язаний оплатити його вартість до 04.05.2014 року.
		Позивач звернувся з даним позовом до господарського суду, в якому наголошував на тому, що відповідач товар на загальну суму 20791,51 грн. отримав, про що свідчить підпис та печатка уповноважених осіб сторін. Проте, оплату в строки, встановлені пунктом 6.1 Договору відповідач не здійснив, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за вищевказаним Договором поставки № 23 від 12.03.2014р., яка склала 20791,51 грн.
		Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
		 
		Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, суд вважає, що заявлені в частині заявленої до стягнення 20791,51 грн. заборгованості, підлягають  задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного. 
		Приписами ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди (правочини), передбачені законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Із обставин справи вбачається, що у даному випадку правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі Договору поставки № 23 від 12.03.2014 року, в якому сторони вільно на власний розсуд визначили низку цивільних прав та обов'язків, що підлягають виконанню з боку сторін, оскільки відповідно до наведених вимог законодавства ці умови є обов'язковими для сторін.
		Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору, суд встановив, що даний Договір за своєю правовою природою є договором поставки.
		Відповідно до положень ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
		Згідно з приписами ст. ст. 509, 510 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор   має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
		У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім передбачених законом випадків.
		Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм закону, а також враховуючи, що відповідач, в установленому ст.ст. 32, 33 ГПК України порядку обставини, які повідомлені суду позивачем не спростував, не надав суду доказів належного виконання умов Договору, тобто доказів сплати позивачу грошових коштів за отриманий товар у розмірі 20791,51 грн., суд  дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 20791,51 грн. боргу, підтверджуються наявними у матеріалах справи № 922/2317/15 доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.
		Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача, інфляційні нарахування суми заборгованості у розмірі 5694,27 грн. та 3% річних у розмірі 567,35 грн.
		В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		Перевіривши нарахування надані позивачем, інфляційних нарахувань у розмірі 5694,27 грн. та 3% річних у розмірі 567,35 грн. суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
		Вирішуючи позовні вимоги в частині заявленої до стягнення 2370,80 грн. пені, суд зазначає про наступне. 
		Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням   умов,   визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання).
		Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
		Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
		Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" унормовано, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
		Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
		Пунктом 8.5. Договору сторони передбачили та погодили, що за несвоєчасне виконання обов'язку покупця по оплаті отриманого від постачальника товару, постачальник має право нарахувати покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення.
		Перевіривши надані позивачем нарахування пені в розмірі 2370,80 грн., суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, відповідно до якої судові витрати за майновий характер спору в розмірі 1827,00 грн. покладаються в даному разі на відповідача, з вини якого виник даний спір, який доведено до суду.
		Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -       
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позов задовольнити повністю.
		2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рокфор Маркет" (61145, м. Харків, вул. Клочківська, б. 134 Б, код ЄДРПОУ 37658078, р/р 26002035536990 в "Банк "Фінанси та Кредит", МФО 350697) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Белсвіт" (61166, м. Харків, просп. Леніна, буд. 38, кімната 317Б, код ЄДРПОУ 38770213, р/р № 26009001000975 в ПАТ "Банк" Софіївський", МФО 380861) - 20791,51 грн. заборгованості, 5694,27 грн. індексу інфляції, 567,35 грн. 3 % річних, 2370,80 грн. пені, 1827,00 грн. судового збору.
		Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
		 
		На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.  
		Повне рішення складено 02.06.2015 р.   
		 
		Суддя Є.М. Жиляєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...