Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/917/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 04.06.2015. Зареєстровано: 05.06.2015. Забезпечено надання загального доступу: 08.06.2015.
Дата набрання законної сили: 29.05.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"29" травня 2015 р.                                                                            Справа № 908/917/14  
		 
		Колегія суддів у складі: 
		головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя  Тихий П.В. 
		при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,
		за участю представників сторін:
		прокурора - Ногіної О.М., посвідчення № 032167 від 11.02.15 р.,
		1-го відповідача - не з'явився,
		2-го відповідача - Прохорова Р.С., довіреність від 16.06.2014 року,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача (вх.№1989 З/1-43) на рішення господарського суду Запорізької області від 18 лютого 2015 р. у справі №908/917/14 
		за позовом Прокурора Ленінського району м. Запоріжжя 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державна інспекція сільського господарства в Запорізькій обл., м. Запоріжжя
		до  1. Запорізької міської ради, м. Запоріжжя
		     2.ТОВ "Медична клініка "Вілс", м. Запоріжжя
		про визнання недійсним рішення Запорізької міської ради №61/145 від 31.01.2007 року;  визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 19.07.2007 року; зобов'язання повернути земельну ділянку, розташовану в м. Запоріжжі по вул. Штурмова
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Прокурор Ленінського району м. Запоріжжя звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Запорізької міської ради та ТОВ "Медична клініка "Вілс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державна інспекція сільського господарства в Запорізькій області, - про визнання недійсним рішення Запорізької міської ради № 61/145 від 31.01.2007 р., визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 19.07.2007 р., зобов'язання повернути земельну ділянку, розташовану в м. Запоріжжі по вул. Штурмова.
		Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.02.2015 року по справі №908/917/14 (суддя Ярешко О.В.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним рішення Запорізької міської ради №61/145 від 31.01.2007 р. "Про передачу в оренду ТОВ "Медична клініка "Вілс" земельної ділянки по вул. Штурмовій для розташування спортивного комплексу". Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Запорізькою міською радою та ТОВ "Медична клініка "Вілс", зареєстрований в Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" 16.08.2007 р. за № 040726100709. Зобов'язано ТОВ "Медична клініка "Вілс" повернути земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:04:030:0167) площею 1,0438 га, розташовану за адресою: м. Запоріжжя, вул. Штурмова власнику земельної ділянки - Запорізькій міській раді шляхом підписання акту прийому-передачі земельної ділянки. Стягнуто з Запорізької міської ради в доход Державного бюджету України суму 1827,00 грн. судового збору. Стягнуто з ТОВ "Медична клініка "Вілс" в доход Державного бюджету України суму 21501,70 грн. судового збору.
		Другий відповідач, ТОВ "Медична клініка "Вілс", не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права при його прийнятті. Просить скасувати скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 18.02.3015 року по справі №908/917/14 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
		14 квітня 2015 року від Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій обл., м. Запоріжжя надійшли пояснення (вх.№6053).
		17 квітня 2015 року від Запорізької міської ради надійшло клопотання (вх.№6296).
		Довідкою про автоматичний розподіл справ між суддями (повторний розподіл) було сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В., суддя Ільїн О.В.
		22 травня 2015 року від Запорізької міської ради надійшло клопотання (вх.№8073).
		Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2015 року з огляду на зміну складу колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду, неявку у судове засідання позивача, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, 1-го відповідача, з метою забезпечення необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, було відкладено розгляд справи. 
		У судове засідання, яке відбулось 27 травня 2015 року з'явився прокурор та другий відповідач, інші учасники спору свої правом на участь у судовому засіданні не скористались. Під час судового засідання було оголошено перерву до 29 травня 2015 року.
		Розпорядженням голови суду від 28 травня 2015 року у звязку із відпусткою судді Ільїна О.В. було сформовано колегію суддів у складі:головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.
		29 травня 2015 року від прокуратури надійшли додаткові пояснення (вх.№8483).
		Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.
		У березні 2014 р. Прокурор Ленінського району м. Запоріжжя звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Запорізької міської ради та ТОВ "Медична клініка "Вілс", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області (з урахуванням заяви про уточнення редакції позовних вимог том 1 а.с. 105-107) про:
		- визнання недійсним рішення Запорізької міської ради № 61/145 від 31.01.2007 р. "Про передачу в оренду ТОВ "Медична клініка "Вілс" земельної ділянки по вул. Штурмовій для розташування спортивного комплексу";
		- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 19.07.2007 р., укладеного між Запорізькою міською радою та ТОВ "Медична клініка "Вілс", зареєстрованого в Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" 16.08.2007 р. за № 040726100709;
		- зобов'язання ТОВ "Медична клініка "Вілс" повернути земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:04:030:0167) площею 1,0438 га, розташовану за адресою: м. Запоріжжя, вул. Штурмова, власнику земельної ділянки - Запорізькій міській раді шляхом підписання акта прийому-передачі земельної ділянки.
		Позовні вимоги, з посиланням на приписи статей 20, 21, 118, 122-126 Земельного кодексу України, статей 203, 215 Цивільного кодексу України    та положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обґрунтовані тим, що за результатами проведеної прокуратурою перевірки дотримання вимог земельного законодавства ТОВ "Медична клініка "Вілс" встановлено, що рішення № 61/145 від 31.01.2007 р., яким товариству надано згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки по вул. Штурмовій для розташування спортивного комплексу, затверджено проект землеустрою та надано товариству земельну ділянку у користування строком на 10 років, Запорізькою міської радою прийнято всупереч нормам законодавства, оскільки порушено процедуру відведення земельної ділянки та порядок встановлення і зміни цільового призначення землі, що є підставою для визнання такого рішення недійсним, як й визнання недійсним укладеного на його підставі договору оренди землі та повернення земельної ділянки власнику.
		Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.04.2014 р. (суддя Гандюкова Л.П.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі, визнано недійсним рішення Запорізької міської ради № 61/145 від 31.01.2007 р. "Про передачу в оренду ТОВ "Медична клініка "Вілс" земельної ділянки по вул. Штурмовій для розташування спортивного комплексу"; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Запорізькою міською радою та ТОВ "Медична клініка "Вілс" та зобов'язано відповідача повернути земельну ділянку шляхом підписання акту прийому-передачі земельної ділянки.
		Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
		За апеляційною скаргою ТОВ "Медична клініка "Вілс" Донецький апеляційний господарський суд (судді: Будко Н.В., Москальова І.В., М'ясищев А.М.), переглянувши рішення господарського суду Запорізької області від 30.04.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 16.06.2014 р. залишив його без змін з тих же підстав.
		Постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2014 р. скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.06.2014 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 30.04.2014 р., справу № 908/917/14 направлено на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
		Рішенням суду першої інстанції від 18 лютого 2015 р. у справі №908/917/14 з огляду на доведеність позовних вимог, та наявність при прийнятті спірного рішення порушення процедури відведення земельної ділянки та порядку встановлення та зміни цільового призначення землі, було задоволено позовні вимоги в повному обсязі.
		Не погоджуючись з правовою позицією суду першої інстанції, ТОВ "Медична клініка "Вілс" в обґрунтуванні апеляційної скарги зазначає, що обов'язковою умовою визнання оскаржуваного акту недійсним є доведення порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації-позивача по справі.
		Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи ТОВ "Медична клініка "Вілс" перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, рішенням Запорізької міської ради № 61/145 від 31.01.2007 р. ТОВ "Медична клініка "Вілс" було надано згоду на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки по вул. Штурмовій для розташування спортивного комплексу, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Медична клініка "Вілс"         та передано товариству в оренду строком на 10 років земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:04:030:0167) площею 1,0438га (землі зайняті поточним будівництвом) по вул. Штурмовій для розташування спортивного комплексу.
		19.07.2007 р. між Запорізькою міською радою (орендодавцем) та ТОВ "Медична клініка "Вілс" (орендарем) було укладено договір оренди землі (зареєстрований 16.08.2007 р. за № 040726100709), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове (на 10 років) платне користування земельну ділянку площею 1,0438га для розташування спортивного комплексу, що знаходиться по вул. Штурмовій у м. Запоріжжя.
		Згідно з пунктом 14 договору земельна ділянка передається в оренду для розташування спортивного комплексу.
		Цільове призначення земельної ділянки (категорія земель) - землі житлової та громадської забудови (пункт 15 договору).
		Судами також встановлено, що 18.05.2013 р. працівниками Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області було проведено перевірку дотримання ТОВ "Медична клініка "Вілс" вимог земельного законодавства, за результатами якої складено акт, у якому зафіксовано, що за результатами вивчення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству, встановлено, що вона передається в оренду за рахунок "земель іншого призначення", тобто з проекту вбачається зміна цільового використання землі на землі фізичної культури та спорту.
		За результатами проведеної перевірки встановлено, що земельна ділянка, була передана ТОВ "Медична клініка "Вілс" із земель рекреації. Згідно пункту 4.1.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої Наказом Держкомзему від 03.12.2004 р. № 391, зазначений проект відведення повинен був проходити обов'язкову державну землевпорядну експертизу. Враховуючи викладене, а також відсутність позитивного висновку державної землевпорядної експертизи, рішення Запорізької міської ради №61/145 від 31.01.2007р., за висновком спеціаліста Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області, винесено з грубим порушенням земельного законодавства України.
		Листом № 2649 від 24.05.2013 р. Прокуратура Ленінського району міста Запоріжжя була повідомлена про результати проведеної 18.05.2013 р. перевірки.
		Предметом спору у даній справі є вимога прокурора Ленінського району м. Запоріжжя про визнання недійсним рішення Запорізької міської ради № 61/145 від 31.01.2007 р. "Про передачу в оренду ТОВ "Медична клініка "Вілс" земельної ділянки по вул. Штурмовій для розташування спортивного комплексу" визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 19.07.2007 р. та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку Запорізькій міській раді шляхом підписання акта прийому-передачі земельної ділянки, посилаючись на на приписи статей 20, 21, 118, 122-126 Земельного кодексу України, статей 203, 215 Цивільного кодексу України та положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", з підстав прийняття Запорізькою міською радою окаржуваного рішення всупереч нормам законодавства, з порушенням процедури відведення земельної ділянки та порядок встановлення та зміни цільового призначення землі.
		Проаналізувавши зміст позовної заяви, вбачається, що в якості підстави для задоволення позовних вимог прокурор наводить наступні порушення земельного законодавства з боку Запорізької міської ради:
		1)одночасне надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та затвердження такого проекту при прийнятті рішення № 61/145;
		2)затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки рішенням № 61/145 без позитивного висновку державної експертизи;
		3)відсутність погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідними контролюючими органами, зокрема з органом містобудування та архітектури, санітарно-епідеміологічними органами;
		4)зміна цільового призначення земельної ділянки (з земель рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови) при затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та подальшого укладення договору оренди земельної ділянки від 19.07.2007 р.
		З приводу наведеного колегія суддів зазначає наступне.
		В силу частин 1, 3 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
		Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про оренду землі» 6 жовтня 1998 року N 161-XIV орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
		Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» 6 жовтня 1998 року N 161-XIV визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Частинами 1-4 статті 15 Закону України «Про оренду землі» 6 жовтня 1998    року N 161-XIV визначено, що істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду.
		Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17,19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
		Невід'ємною частиною договору оренди землі, зокрема, є проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.
		Згідно частини 2 статті 16 Закону України «Про оренду землі» 6 жовтня 1998 року N 161-XIV укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому    Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
		Згідно частини 5 статті 1 Закону України «Про землеустрій» 22 травня 2003 року N 858-IV, землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил
		В частині 1 статті 20 Закону України «Про землеустрій» 22 травня 2003 року N 858-IV закріплено, що землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі організації нових і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою.
		Відповідно до статті 62 Закону України «Про землеустрій» 22 травня 2003 року N 858-IV документація із землеустрою підлягає державній експертизі з метою забезпечення її відповідності вихідним даним та технічним умовам, вимогам законів України, іншим нормативно-правовим актам. Порядок здійснення державної експертизи документації із землеустрою визначається законом.
		Частиною 1 статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» 17 червня 2004 року N 1808-IV визначено, що обов'язковій державній експертизі підлягають, зокрема, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
		Відповідно до п. 4.1.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої    наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 03.12.2004 р. № 391, обов'язкова державна експертиза проводиться щодо проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель, зокрема, рекреаційного призначення. Зазначена експертиза проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах.
		Згідно пунктів 9, 10, 11 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. N 677 (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини. Погоджений проект відведення земельної ділянки підлягає державній експертизі, яка проводиться органом земельних ресурсів відповідно до законодавства. Після одержання позитивного висновку державної експертизи проект відведення земельної ділянки розглядається сільською, селищною, міською радою, районною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією, затверджується ними або в установленому порядку подається до інших органів, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.
		З системного аналізу наведених законодавчих приписів колегія суддів вбачається, що складовими елементами процедури надання у користування земельної ділянки (в момент виникнення спірних правовідносин), враховуючи обставини справи, є:
		1)звернення особи та відповідне отримання останньою дозволу з боку органу місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
		2)розроблення особою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження даного проекту із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, отримання позитивного висновку державної експертизи, яка проводиться органом земельних ресурсів відповідно до законодавства;
		3) затвердження проекту відведення земельної ділянки органом місцевого самоврядування та подальше передання земельної ділянки у користування, на підставі відповідного рішення, шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.
		А відтак, дійсно момент надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та момент затвердження такого проекту мають не тільки часовий проміжок, а є, у відповідності до вимог земельного законодавства, окремими складовими етапами процедури надання земельної ділянки у користування. Таким чином, законодавство не передбачає прямої можливості закріплення в одному рішенні органу місцевого самоврядування згоди на розробку проекту землеустрою та затвердження такого проекту.
		Також у відповідності до вимог законодавства, обов'язковою обставиною на момент затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є погодження даного проекту із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини та отримання позитивного висновку державної експертизи, яка проводиться органом земельних ресурсів відповідно до законодавства.
		В той же час, як вбачається з матеріалів справи на момент прийняття оскаржуваного рішення № 61/145-31.01.2007 року, були відсутні наступні висновки компетентних органів, які є обов'язковими при розробці зазначеного проекту: Запорізького міського управління земельних ресурсів, Головного управління архітектури та містобудування. Так зазначені висновки датовані пізніше за 31.01.2007 р., тобто за дату прийняття рішення Запорізькою міською радою № 61/145 від 31.01.2007 р. "Про передачу в оренду ТОВ "Медична клініка "Вілс" земельної ділянки по вул. Штурмовій для розташування спортивного комплексу".
		Як слідує з висновку державної землевпорядної експертизи № 371, датованого 06.02.2007 р., затвердженого заступником начальника обласного головного управління земельних ресурсів, у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,0438 га по вул. Штурмовій відсутній дозвіл міської ради на складання проекту відведення; межі земельної ділянки не погоджені з суміжним землекористувачем; не посвідчені нотаріально копії правовстановлюючих документів на майно; проект не погоджений з відповідними контролюючими органами. Згідно з підсумковою оцінкою результатів державної експертизи землевпорядна документація не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, повертається на доопрацювання. 
		Відповідно, й на момент прийняття спірного рішення був також відсутній позитивний висновок державної експертизи проекту землеустрою.
		Разом з тим, колегія суддів не погоджується з твердженням прокурора щодо зміни цільового призначення земельної ділянки (з земель рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови) спірним рішенням ради від 31.01.2007 р., оскільки зміст вказаного рішення міської ради жодним чином не свідчить про факт зміни цільового призначення земельної ділянки.
		У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 19, ч.ч.1, 2, 5 ст. 20 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
		Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
		Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		У відповідності до положень статті 1861  Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.
		Отже, з аналізу вказаних вище положень земельного законодавства вбачається, що реалізація права суб'єкта господарювання на отримання у користування (оренду) земельної ділянки зі зміною цільового призначення знаходитися у прямій залежності від прийняття компетентним державним органом відповідного рішення, при цьому передумовою для прийняття такого рішення є розроблення зацікавленою стороною проекту відведення земельної ділянки та подальше його погодження з усіма контролюючими органами визначеними земельним законодавством. При цьому, зміна цільового призначення земельної ділянки обов'язково пов'язується із затвердженням даного проекту землеустрою центральним органом виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин (на той момент Державний комітет земельних ресурсів України) та внесення останнім змін до відомостей про земельну ділянку.
		Враховуючи зазначене вище, судова колегія апеляційного суду приходить до висновку, що оспорюваним рішеннями органу місцевого самоврядування та договором оренди землі, не вирішувалося у відповідності до названих вище ч.ч.1 та 2 ст. 20 Земельного кодексу України безпосередньо питання про зміну категорії земельної ділянки за її цільовим призначенням, а лише розглядалися питання про підготовку для надання та безпосередньо надання в оренду спірної земельної ділянки. Так безпосередньо текст осаржуваного рішення не містить жодного посилання на зміну цільового призначення земельної ділянки, а зазначення в договорі та окремих документів проекту землеустрою не свідчать про зміну категорії земельної ділянки і не має юридичих наслідків.
		Крім цього, сторонами не подавалися та відповідно відсутні у матеріалах справи докази того, що радою розглядалося чи приймалося окреме рішення з приводу зміни категорії земельної ділянки за її цільовим призначенням у відповідності до ч.ч.1 та 2 ст. 20 Земельного кодексу України.
		Більш того, стверджуючи про зміну категорії земельної ділянки, прокурор не надав жодної відомості з Державного агенства земельних ресурсів України, якою б підтверджувалась би зміна категорії земельної ділянки з земель рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови.
		З підстав наведеного, враховуючи, що 
		-зміст вказаного рішення міської ради жодним чином не свідчить про факт зміни цільового призначення земельної ділянки,
		-відмінність цільового призначення спірної земельної ділянки, вказаного у документах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу, які були затверджені оскаржуваним рішенням та в договорі оренди земельної ділянки є лише формальною невідповідністю реальної категорії земельної та фактично не змінює категорію земельної ділянки за цільовим призначенням, 
		колегія суддів вважає, що прокурор помилкового визначає, що оскаржуваним рішенням відбулась зміна цільового призначення земельної ділянки (з земель рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови) при затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та подальшого укладення договору оренди земельної ділянки від 19.07.2007 р.
		Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, колегія суддів, погоджується з позицією прокурора щодо наявності окремих порушеннь з боку Запорізької міської ради під час винесення оскаржуваного рішення, як то:одночасне надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та затвердження такого проекту при прийнятті рішення № 61/145; затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки рішенням № 61/145 без позитивного висновку державної експертизи; відсутність погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідними контролюючими органами, зокрема з органом містобудування та архітектури, санітарно-епідеміологічними органами.
		В той же час, як встановлено в ході розгляду справи, відповідачем були отримані погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідними контролюючими органами, після винесення оскаржуваного рішення. Так висновок Запорізького міського управління земельних ресурсів № 01-04/624, датований 05.02.2007 р.; висновок Головного управління архітектури та містобудування № 716, датований 01.02.2007 р. Отже, зазначений проект землеустрою на сьогоднійшній час має усі погодження відповідних контролюючих органів.
		Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що наявність зазначених порушень з боку Запорізької міської ради під час винесення оскаржуваного рішення є підставою для визнання даного рішення недійсним лише за умови порушення, у зв'язку з його укладенням, прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду не має правових підстав для задоволення позову (позиція Верховного Суду Украхни в постанові від 25 грудня 2013 року по справі №6-94цс13).
		В підтвердження зазначеного, суд апеляційної інстанції відзначає, що реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
		Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
		Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо чинне законодавство прямо не визначає коло осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь - яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
		Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним рішення Запорізької міської ради №61/145 від 31.01.2007 року, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
		Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
		Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
		Так звертаючись до суду з правовою вимогою визнання оскаржуваного рішення недійсним, прокурор повинен підтвердити наявність негативних наслідків зумовлених його прийняттям, у вигляді або неотримання бюджетом коштів, порушення конкуретних засад передання земельної ділянки в оренду, порушення прав третіх осіб та інше.
		Разом з тим, як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, позивач не зазначив чим порушуються саме його права наявністю оспорюваного ним рішення Запорізької міської ради №61/145 від 31.01.2007 року, та не обґрунтував, у зв'язку з чим саме він звернувся з позовом у даній справі, а лише стверджує про невідповідність оспорюваного ним правочину нормам цивільного законодавства.
		Уявлення позивача про недійсність рішення Запорізької міської ради №61/145 від 31.01.2007 року за відсутності при цьому порушень прав та інтересів держави, не є підставою для визнання такого договору недійсним в судовому порядку, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.
		Таким чином під час перегляду справи позивачем не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України порушення прав та законних інтересів держави, внаслідок вчинення такого правочину.
		Колегія суддів приймає до уваги повне виконання другим відповідачем умов договору оренди в частині сплати орендної плати, так відповідно до матеріалів справи у останнього відсутня жодна заборгованість за даним договором.
		Твердження прокурора в позовній заяві на можливе недоотримання бюджетом коштів, внаслідок заниженої орендної плати, враховуючи зміну цільового призначення земельної ділянки є безпідставним, оскільки як було зауважено колегією суддів раніше, затвердження Запорізькою міською радою в документах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки невідповідної категорії земельної ділянки, не є свідченням зміни цільового призначення земельної ділянки.
		Невчасне отримання погоджень з боку відповідних контролюючих органів та непроведення землевпорядної експертизи не мають в своєму наслідку недоотримання бюджетом коштів, оскільки зазначені порушення з боку міської ради лише свідчать про відсутність формальних підстав, в момент винесення рішення, для передання земельної ділянки у користування та жодним чином не здійснюють впив на механізм формування орендної плати.
		Слід зауважити, що формування розміру орендної плати за користування земельною ділянкою не є взаємопов'язаним з оскаржуваним рішенням Запорізької міської ради №61/145 від 31.01.2007 року.
		Так згідно з ст.21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
		Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").
		Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
		Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати.
		У відповідності до положення стаття 2 Закону України «Про плату за землю «№ 2535-XII від 03.07.1992, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.
		Таким чином, визначальним при встановленні розміру орендної плати на момент укладення договору оренди є відомості нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя.
		Згідно частини 4 Наказу від 27.01.2006  N 18/15/21/11 «Про Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення населених пунктів Документація з нормативної грошової оцінки» , за результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки .
		Відповідно до технічного звіту про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул.Штурмовій, затвердженого Державним комітетом України по земельним ресурсам Запорізької міської ради станом на 2007 рік (Том 1 а.с.77-82), грошова оцінка проводилась на підставі проектної документації «Вартісна (грошова)оцінка території міста Запоріжжя», затверджено рішенням Запорізької міської ради.
		Таким чином, при формуванні орендної плати, сторони виходили виключно з розміру нормативної грошової оцінки визначеної у витягу з технічної документації (Том 1 а.с.81), який на сьогоднішній час є чинним. 
		Наведеним підтверджується відсутність жодного правового зв'язку між розміром орендної плати та оскаржуваним рішенням Запорізької міської ради №61/145 від 31.01.2007 року.
		Під час розгляду господарського спору у даній справі, судом апеляційної інстанції було враховано правову позицію Запорізької міської ради, яка заперечуючи проти задоволення позовних вимог, стверджує про відсутність жодних негативних правових наслідків у зв'язку із прийняттям оскаржуваного рішення, наголошуючи на належному виконанні другим відповідачем договірних приписів в частині своєчасної та повної сплати орендної оплати.
		За таких обставин, колегія суддів з підстав того, що заявлення прокурором позову про недійсність правочину не зумовлене порушенням інтересів держави внаслідок вчинення даного правочину, дійшла висновку про відмову в задоволенні позовної заяви.
		Також колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин практику Європейського суду з прав людини у національному законодавстві, як інструмент функціонування Конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства.
		Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
		Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
		Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Положеннями ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ вказану Конвенцію і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Як зазначив Верховний Суд України в Постанові №6-92цс13 від 18.09.2013р. основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.
		При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої особи (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" ("Sporrong and Lonnroth v. Sweden") від 23.09.1982р., "Новоселецький проти України" від 11.03.2003р., "Федоренко проти України" від 01.06.2006р.). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст.1 зазначеного Першого протоколу. Зокрема, необхідно щоби була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагається досягти держава шляхом позбавлення особи її власності.
		Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.
		Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.
		Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 р. №44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого особа отримала майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.
		Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року у справі №21-8во07 щодо визнання приватизаційних договорів недійсними, на підставі    ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"застосовував рішення Європейської суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання договорів недійсними, повернення майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.
		Судовим рішенням Європейського Суду з прав людини від 26.03.2013 у справі Рисовський проти України, Європейський Суд зауважив, що потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).
		Прокурор в обгрунтуванні позову зазначає на формальних порушеннях Запорізькою міською радою приписів земельного законодавства при переданні земельної ділянки в користування, тобто виділяє останню в якості суб'єкта з вини якого мало місце порушення законодавчої процедури передання в користування земельної ділянки, у зв'язку з чим потребує визнанню недійсним зазначений правочин. В той же час, слід звернути увагу на наявне майно другого відповідача на зазначеній земельній ділянці, а саме недобудований спортивний комплекс, який був придбаний останнім за договором купівлі продажу від 25.12.2002 року, що і слугувало безпосередньо зверненню ТОВ "Медична клініка "Вілс" до Запорізької міської ради для належного оформлення права користування зазначеною земельною ділянкою. Так відповідач користуючись земельною ділянкою протягом тривалого часу, та сплачуючи в повному обсязі орендну плату за землю, покладаючись на законність та правомірність дій органів місцевого самоврядування, продовжував виконання будівельних робіт на об'єкті купівлі продажу для подальшого його введення в експлуатацію, очікуюючи в майбутньому отримання результатів своїх вкладень.
		Зважаючи на наведену практику Європейського суду, колегія суддів зазначає, що ТОВ "Медична клініка "Вілс" законно очікує набуття майнових прав у вигляді права оренди на земельну ділянки та не може бути позбавлено цих прав через можливість допущення порушення процедури передачі земель у користування Запорізькою міською радою.
		Підсумовуючи все вищенаведене, колегія суддів враховуючи той факт, що прокурор довівши порушення з боку Запорізької міської ради під час винесення оскаржуваного рішення не навів жодного порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, у зв'язку з його укладенням, та беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання недійсним рішення Запорізької міської ради №61/145 від 31.01.2007 року. У зв'язку з відмовою задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним рішення Запорізької міської ради №61/145 від 31.01.2007 року, не підлягає задоволенню правова вимога прокурора щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 19.07.2007 року та зобов'язання повернути земельну ділянку, розташовану в м. Запоріжжі по вул. Штурмова.
		У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
		Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.
		Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
		Враховуючи той факт, що висновки суду першої інстанції не відповідають приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення господарського суду Запорізької області від 10.12.14 у справі № 908/4168/14 та прийняття нового рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Керуючись ст.ст. 43, 49, 99, 101, п.2 ст. 103, п. 1, 3 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-
		ПОСТАНОВИЛА: 
		Апеляційну скаргу ТОВ "Медична клініка "Вілс" задовольнити.
		Рішення господарського суду Запорізької області від 18 лютого 2015 р. у справі №908/917/14 скасувати.
		Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
		Повний текст постанови складений та підписаний 03.06.2015р.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                    Бондаренко В.П.
		 
		 
		Суддя                                                                                           Россолов В.В.  
		 
		 
		Суддя                                                                                           Тихий П.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...