Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-32кс14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.06.2015. Забезпечено надання загального доступу: 12.06.2015.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А  
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		11 грудня 2014 року                                                                           м. Київ 
		Судова  палата у кримінальних справах                       
		Верховного Суду України у складі:
		 
		головуючого:заступника  Голови Верховного Суду України - секретаря Судової палати у кримінальних справах                           Верховного Суду України ОСОБА_17,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                суддів:ОСОБА_28, ОСОБА_27, ОСОБА_26,                        ОСОБА_25, ОСОБА_24, ОСОБА_23,  ОСОБА_22, ОСОБА_21, ОСОБА_20,       ОСОБА_19, ОСОБА_18,за участю:    засудженої ОСОБА_13,  начальника управління участі прокурорів                            Генеральної  прокуратури України у перегляді                            судових рішень у кримінальних справах ОСОБА_29, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальну справу щодо ОСОБА_13 за заявою захисника           ОСОБА_15 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2014 року,
		 
		у с т а н о в и л  а :    
		                        
		Вироком Семенівського районного  суду Чернігівської області від    10 жовтня  2012 року ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, таку, що не має судимості, засуджено за частиною другою статті 15 і частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням статті 69 КК до позбавлення волі на строк п'ять років шість місяців.
		ОСОБА_13 визнано винуватою у тому, що вона 5 червня         2012 року приблизно о 16 годині 50 хвилин, будучи в стані алкогольного сп'яніння, в будинку АДРЕСА_1 на ґрунті особистих неприязних стосунків з метою вбивства умисно завдала два удари ножем в грудну клітку своєму співмешканцю ОСОБА_16, котрий у цей час спав, спричинивши проникаюче ножове поранення лівої половини грудної клітки, тобто тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, а також непроникаюче поранення правої половини грудної клітки, тобто легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, після чого покинула вказаний будинок. Хоча ОСОБА_13 виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, смерть ОСОБА_16 не настала з причин, які не залежали від її волі, оскільки останньому своєчасно було надано медичну допомогу.
		Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 12 вересня     2013 року вирок щодо ОСОБА_13 залишив без зміни.              
		Судова палата у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою               від 17 червня 2014 року рішення судів нижчої ланки залишила без зміни. 
		У заяві про перегляд судового рішення щодо ОСОБА_13 захисник ОСОБА_15 порушує питання про скасування ухвали від             17 червня 2014 року з направленням справи на новий касаційний розгляд, мотивуючи тим, що суд касаційної інстанції безпідставно залишив без зміни рішення суду першої інстанції, яким дії ОСОБА_13  помилково кваліфіковано як замах на умисне вбивство, оскільки судом не враховано, що вона не мала умислу на вбивство ОСОБА_16 та добровільно відмовилась від закінчення злочину й викликала швидку медичну допомогу, внаслідок чого її дії належало кваліфікувати як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, а не як замах на умисне вбивство.     
		На обґрунтування своєї позиції щодо наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм кримінального закону, внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення щодо подібних суспільно небезпечних діянь, захисник ОСОБА_15 послався на отриману з Єдиного державного реєстру судових рішень  і долучену ним до заяви копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 5 листопада 2013 року щодо     ОСОБА 2, якою було змінено вирок Краснолуцького міського суду Луганської області від 15 травня 2012 року щодо зазначеної особи, дії якої за подібних обставин суспільно небезпечного діяння були оцінені інакше - перекваліфіковані з частини другої статті 15 КК і частини першої статті 115 КК на частину другу статті 125 КК. У цій справі касаційний суд визнав, що засуджена, яка під час сварки завдала одиночного неприцільного удару сокирою в голову потерпілому, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, та одразу після цього вжила всіх заходів, щоб відвернути настання для нього шкідливих наслідків, а саме: викликала швидку медичну допомогу та перев'язала рану,  не мала  прямого умислу на умисне вбивство. 
		Захисник послався також на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року, якою вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 21 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 27 січня 2012 року щодо ОСОБА 1 було змінено. Дії ОСОБА 1 перекваліфіковано з частини другої статті 15 КК і частини першої статті 115 КК на частину першу статті 121 КК. У цій справі суд касаційної інстанції визнав, що при нанесенні під час сварки потерпілій одного удару ножем у груди засуджений діяв з непрямим умислом, про що свідчила і його посткримінальна поведінка, зокрема негайний виклик швидкої медичної допомоги. 
		Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення в режимі відеоконференції засудженої ОСОБА_13, яка підтримала заяву захисника, думку прокурора ОСОБА_29, який виступив проти задоволення заяви, перевірила матеріали справи, обговорила доводи, зазначені в заяві, та науковий висновок професора ОСОБА_30 та дійшла такого висновку.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно-небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. 
		Вирішуючи питання про наявність підстави для перегляду судового рішення, Верховний Суд України виходить із установлених фактичних обставин, викладених у судовому рішенні, що набрало законної сили. 
		Судова палата вважає, що інкриміновані ОСОБА_13 суспільно небезпечні діяння подібні до тих, про які йдеться у наданих для порівняння  судових рішеннях як за об'єктивною стороною - посягання на здоров'я особи, завдання їй удару (ударів) предметом, що придатний заподіяти значну шкоду здоров'ю, локалізація ушкоджень в життєво важливій ділянці тіла, так і за певними ознаками посткримінальної поведінки засуджених.  
		Відповідно до частини першої статті 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення відповідного злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Згідно з частиною другою статті 24 КК умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. 
		Верховний Суд України у своїх рішеннях (№ 5-32кс12 від 31 січня 2012 року, № 5-26кс13 від 4 липня 2013 року, № 5-46кс13 від 14 листопада 2013 року, № 5-10кс14 від 26 червня 2014 року, № 5-12кс14 від 15 травня 2014 року) неодноразово звертав увагу на те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Ціль досягнення суспільно небезпечного результату - це конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, у тому числі й замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла й вчиняти замах на їх досягнення. 
		Відповідно до положень пунктів 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» при відмежуванні умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, - умисел є прямим, а якщо не бажає, але свідомо припускає їх настання, - умисел є непрямим.  Вирішуючи питання про те, з яким (прямим чи непрямим) умислом діяв винуватий, тобто для з'ясування змісту і спрямованості умислу, необхідно зважати на сукупність всіх обставин учиненого діяння і враховувати не тільки поведінку винуватого до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, кількість, характер і локалізацію поранень (поранення життєво важливих органів), заподіяних потерпілому, причини припинення злочинних дій, а й спосіб учинення злочину, засоби і знаряддя злочину. При цьому якщо винна особа відмовилась від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати  відповідно до частини другої статті 15 КК як закінчений замах на умисне вбивство, яке може бути вчинено лише з прямим умислом.   
		Про наявність прямого умислу можуть свідчити, зокрема, конкретні дії винуватого, які завідомо для нього повинні були потягти смерть потерпілого і не призвели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі. 
		У кримінальній справі, в якій заперечується правильність правозастосування, з наведенням відповідних доказів установлено, що ОСОБА_13 співмешкала з потерпілим; на тлі спільного вживання алкоголю між ними існувала постійна конфліктність і напруженість, що обумовило мотивацію ОСОБА_13 помститися потерпілому за образи; для цього вона обрала знаряддя вчинення злочину - ніж (з довжиною леза 10,5 см), яким можливо було заподіяти тяжку шкоду, та, підібравши момент, коли потерпілий спав і не міг захищати себе, завдала йому в життєво важливий орган - грудну клітку - один, а потім і повторний удар, спричинивши, зокрема, проникаюче тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що усвідомлювала, оскільки бачила просякнуту кров'ю білизну потерпілого й повністю скривавлене лезо ножа; після того, не маючи наміру надати потерпілому негайну допомогу (зупинити кровотечу чи повідомити потерпілому, який був у стані сильного сп'яніння, про необхідність вжиття заходів для власного порятунку), вибігла з будинку, відвідувала сусідів і тільки через деякий час, сховавши ножа, викликала швидку медичну допомогу.  
		Характер, послідовність, динамічність дій ОСОБА_13, її поведінка до, під час і після вчинення злочину, локалізація та тяжкість тілесних ушкоджень у потерпілого, механізм їх спричинення, знаряддя злочину, встановлені судом, свідчать про те, що ОСОБА_13 мала прямий умисел на позбавлення життя потерпілого і вчинила для цього всі необхідні дії, які були для неї завідомо такими, що потягнуть смерть потерпілого, однак злочинний результат (смертельний наслідок)  не настав лише в силу обставин, які не залежали від її волі.
		З огляду на це касаційний суд правильно розцінив діяння           ОСОБА_13 як закінчений замах на вбивство і дійшов обґрунтованого висновку, що за своїми ознаками це діяння становить склад злочину, передбачений частиною другою статті 15 КК і частиною першою статті 115 КК, що виключає кваліфікацію її дій за частиною першою статті 121 КК.
		Посилання на те, що ОСОБА_13 обмежилась двома ударами і не стала завдавати інших ударів ножем ОСОБА_16, хоча мала можливість для цього, та викликала потерпілому швидку медичну допомогу, і це, на думку захисника, свідчило про відсутність у неї прямого умислу на вбивство та про її добровільну відмову від вчинення злочину, є безпідставним і не впливає на правову оцінку її дій. Як установлено, засуджена  діяла з прямим умислом на позбавлення потерпілого життя і на стадії закінченого замаху на вбивство відмовилась по суті не від заподіяння смерті потерпілому, а від повторення замаху на злочин, а виклик нею медичної допомоги не мав характеру активних дій, спрямованих на запобігання злочинному наслідку, який не настав з незалежних від її волі причин.  
		У судових рішеннях, на які зроблено посилання на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм закону про кримінальну відповідальність, фактичні обставини кожного із суспільно небезпечних діянь за окремими ознаками схожі на діяння, інкриміновані ОСОБА_13, проте за формою вини суб'єктів злочину вони різняться, оскільки в рішеннях, з якими проводиться порівняння, касаційний суд дійшов  іншого висновку - про вчинення засудженими злочинних дій з непрямим умислом,  що унеможливлює однакове правозастосування одних і тих самих норм матеріального права в оспореному та порівнюваних судових рішеннях. 
		Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, підстав для визнання незаконним рішення касаційного суду щодо ОСОБА_13  немає.           
		Керуючись пунктом 15 Розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, статтями 40021 , 40023 , 40024 КПК 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а :
		 
		Відмовити у задоволенні заяви захисника ОСОБА_15 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2014 року щодо ОСОБА_13.
		Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 40012 КПК        1960 року.                
		Головуючий                                                                  ОСОБА_17
		  Судді:                                                              ОСОБА_28 ОСОБА_22
		 ОСОБА_27 ОСОБА_21
		 ОСОБА_26 ОСОБА_20 ОСОБА_25 ОСОБА_19  ОСОБА_24  ОСОБА_23   ОСОБА_18

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...