Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/16865/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти громадської безпеки; Бандитизм.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.06.2015. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2015.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
		 
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
		 
		головуючого судді ОСОБА_1 
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		при секретарі ОСОБА_4 
		з участю прокурора ОСОБА_5 
		захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 
		підозрюваного  ОСОБА_8 
		 
		розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року, - 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Цією ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого з особливо важливих справ п`ятого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ ГСУ ГПУ ОСОБА_10 , погоджене з старшим прокурором відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України ОСОБА_5 , та продовжено строк тримання під вартою до 20 липня 2015 року щодо
		 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Фалешти Республіки Молдови, з вищою освітою, одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ст. 257 КК України.
		 
		Задовольняючи клопотання слідчого, слідчий суддя виходив з того, що підозра у вчиненні ОСОБА_8 злочину, передбаченого ст. 257 КК України, є обґрунтованою та у кримінальному провадженні наявні ризики неналежної процесуальної поведінки, які не зменшились і продовжують існувати, а також наявні обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування. 
		В апеляційній скарзі захисники, вважаючи ухвалу слідчого судді незаконною та необґрунтованою, просять ухвалу слідчого судді скасувати, посилаючись на відсутність ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного, оскільки ОСОБА_8 вже тримається під вартою по двом іншим кримінальним провадженням. Також захисники вказують, що у даному кримінальному провадженні порушено право на захист підозрюваного, оскільки йому не надано конфіденційне побачення з захисником до першого допиту. Крім того, захисники стверджують, що у даному кримінальному провадженні строк досудового розслідування продовжено не уповноваженим прокурором та клопотання слідчим внесено з порушенням строків, визначених КПК України, а тому, на думку захисників, слідчий суддя не вправі був продовжувати строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_8 .
		Заслухавши доповідача, доводи підозрюваного та захисників, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, пояснення прокурора про законність ухвали слідчого судді та необхідність залишення її без змін, вивчивши матеріали судового провадження за клопотанням слідчого та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. 
		Конвенціяпро захист прав людини та основоположних свобод (ст.5) втілює основоположне право людини на захист відсвавільного втручання держави у їїправо насвободу. Тому, у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення особи. З цього правила випливають два природних наслідки, що тягар доведення обставин, що свідчать на користь утримання під вартою, завжди несе сторона обвинувачення, а будь-які обставини, щодо доведеності яких або значення яких для вирішення питання про тримання під вартою або звільнення, залишається сумнів, мають тлумачитися на користь звільнення. 
		Роль слідчого судді при оцінці вказаних обставин полягає в перевірці істинних намірів тацілей, щостоять за позбавленням особи свободи, відповідності цих цілей та намірів вимогам закону, та, у випадку встановлення відсутності законних підстав для тримання особи під вартою, - прийняття рішення про звільнення особи з-під варти.
		Насамперед слідчий суддя, вирішуючи питання про законність тримання особи під вартою, має вирішити питання, чи існують підстави для "розумної підозри" щодо причетності підозрюваного до злочину.
		Відповідно до практики Європейського суду "розумна підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у ст. 5 Конвенції, передбачаєнаявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин (рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»).А згідно ст. 177, 178 КПК України наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою злочину повинна бути підтверджена вагомими доказами, які являють собою досить переконливі факти, що на підставі їх розумної оцінки дають підстави вважати причетність особи до вчинення злочину достатньо вірогідною.
		Проте слідчий суддя, не виконавши зазначені вимоги закону, дійшов помилкових висновків щодо наявності в даному кримінальному провадженні доказів обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 злочину, передбаченого ст. 257 КК України, оскільки сама подія такого злочину відсутня.
		Як вбачається з матеріалів судової справи, слідчий звернувся до суду з клопотанням про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 в межах кримінального провадження № 42015000000000488, яке зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 23 березня 2015 року за ст. 257 КК України, тобто взявши до уваги одну і ту ж саму подію злочину, яка, як вбачається з матеріалів судової справи, мала місце 17 травня 2014 року, та відомості про яку окремо внесено до ЄРДР як злочини, передбачені ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 263 КК України, по розслідуванню яких більше року проводиться досудове розслідування.
		При розгляді клопотання, слідчий суддя не звернув уваги на те, що на обґрунтування доводів необхідності тримання ОСОБА_8 під вартою у цьому кримінальному провадженні слідчий долучив до клопотання виключно докази, які зібрані під час проведення слідчих дій в межах інших кримінальних проваджень, що мало місце до моменту внесення даних до ЄРДР, що є суттєвим порушенням положень КПК України.
		Зокрема, як слідчий так і слідчий суддя послалися як на докази у кримінальному провадженні № 42015000000000488 на дані, що містяться в: протоколах допиту потерпілого ОСОБА_11 від 28.05.2014, 29.05.2014, 04.06.2014, 13.06.2014, 07.07.2014, 13.03.2015, 19.03.2015, які відібрані в межах кримінальних проваджень № 42014100000000511, № 12014000000001003, № 42015000000000428; протоколі пред`явлення фотознімків осіб для впізнання за участю потерпілого, складеного 25.06.2014 року під час проведення відповідної слідчої дії у кримінальному провадженні № 42014100000000511; протоколі пред`явлення речей для впізнання за участю потерпілого, складеного 25.06.2014 року під час проведення відповідної слідчої дії у кримінальному провадженні № 42014100000000511; протоколі пред`явлення речей до впізнання за участю потерпілого, складеного 13.06.2014 року під час проведення відповідної слідчої дії у кримінальному провадженні № 42014100000000511; протоколі проведення слідчого експерименту за участю потерпілого, складеного 13.06.2014 року під час проведення відповідної слідчої дії у кримінальному провадженні № 42014100000000511; висновку судово-медичної експертизи, згідно якої потерпілому завдано легкі тілесні ушкодження, та яка призначена 16.06.2014 у кримінальному провадженні №42014100000000511; протоколі допиту свідка ОСОБА_12 , складеного 21.06.2014 року під час проведення відповідної слідчої дії у кримінальному провадженні № 42014100000000511; протоколі обшуку помешкання ОСОБА_8 , проведеного 14.03.2015 року у межах кримінального провадження № 12014000000001003; висновку експерта за результатами проведення судово-балістичної та фізико-хімічної експертиз, які до клопотання не долучені.
		Таким чином вбачається, що вищезазначені слідчі та процесуальні дії у кримінальному провадженні № 42015000000000488 не проводилися, а також відсутнє в них обґрунтування того, на яких правових підставах відповідні матеріали долучені до кримінального провадження № 42015000000000488 як докази. 
		Отже, виходячи з того, що відповідно до ст. 223 КПК України, слідчі дії є діями, спрямованими на отримання доказів у конкретному кримінальному провадженні по встановленню обставин вчинення конкретного злочину і зазначені дії по встановленню цих обставин можуть проводитися лише після внесення відповідних даних до ЄРДР (ст. 214 КПК України), тому як слідчий, так і слідчий суддя не вправі були посилатися, відповідно, в клопотанні та в ухвалі суду, на докази, які отримані в інших кримінальних провадженнях як на докази обставин, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину в межах кримінального провадження № 42015000000000488, в рамках якого ці докази не перевірялися.
		Крім того, з матеріалів клопотання слідчого вбачається, що в межах даного кримінального провадження органом досудового розслідування взагалі не зібрано доказів на підтвердження показань потерпілого, що свідчить про відсутність достатніх даних, які б підтверджували обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_8 злочину, передбаченого ст. 257 КК України.
		Також слід зазначити, що навіть сукупність тих даних, які долучені до клопотання слідчого, не підтверджує собою факту існування обґрунтованої підозри в організації ОСОБА_8 озброєної банди, участь у ній та вчинюваному нею нападі. 
		Злочин, передбачений ст. 257 КК України, а саме бандитизм є різновидом спільної злочинної діяльності, специфічними проявами якої є організація озброєної банди та участь в ній або у вчинюваному нею нападі. Бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки.Банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об`єднання набуло всіх обов`язкових ознак банди. 
		Разом з тим в матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили про наявність сукупності ознак, що формують об`єктивну сторону бандитизму, а саме тих, що свідчать про існування озброєної організованої групи, яка набула всіх ознак цілісного об`єднання ще до початку вчинення нападницьких дій та її учасники ретельно, довготривало готувалися до вчинення нападу, досягли згоди щодо вчинення нападута подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру. 
		Посилання слідчого на те, що ОСОБА_8 підбирав членів банди, фінансував їх, визначав об`єкти бандитських нападів, розробляв плани і умови спільного вчинення нападницьких дій, розподіляв ролі і обов`язки між членами банди, давав їм завдання, координував їх дії, брав участь у нападах, є виключно голослівним припущенням слідчого, які не підтверджуються будь-якими доказами.
		Одиничний же випадок озброєного пограбування чи викрадення або вимагання, хоча і вчинений групою осіб, однак при відсутності вищезазначених ознак, не може розглядатися як бандитизм.
		При цьому слід також зауважити, що в межах зазначеного кримінального провадженні за ст. 257 КК України повідомлено про підозру лише ОСОБА_8 , а інші особи, як вказує у клопотанні слідчий, мають статус свідків. Однак бандитизм завжди повинен характеризуватися вчиненням дій групою осіб, а не однією особою, що також підтверджує передчасність висновків слідчого про організацію ОСОБА_8 озброєної банди. 
		В цьому контексті необхідно також зауважити, що ст. 257 КК України, яка містить законодавче визначення поняття бандитизму, не передбачає ні якихось конкретних цілей вчинюваних бандою нападів як обов`язкової ознаки складу цього злочину, ні відповідальності за вчинення її членами під час нападу злочинних діянь, які утворюють самостійні склади злочинів (крім відповідальності за організацію банди, участь у ній та у вчинюваних нею нападах). Тому, у випадку вчинення злочинних діянь, які утворюють самостійні склади злочинів кожен із них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК України. 
		Разом з тим, орган досудового розслідування в межах зазначеного кримінального провадження залишив некваліфікованими дії, що виразилися, як вказує слідчий, у незаконному позбавлені волі особи, вимаганні, застосуванні насильства, зброї, погрози вбивством, що в свою чергу не дає підстав вважати, що вказані протиправні діяння взагалі мали місце у цьому кримінальному провадженні. 
		Вказане свідчить про формальний підхід до здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, єдиною метою якого є необґрунтоване обмеження волі ОСОБА_8 .
		Крім того, слід зазначити, що у випадку, якщо відносно особи ставиться питання про застосування винятково суворого запобіжного заходу, то слідчий суддя повинен приділити особливу увагу оцінці вагомості доказів вчинення нею злочину. Докази, які не мають ознак вагомості, не можуть собою обґрунтовувати підозру, яка б була достатньою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а є лише підставою для подальшого проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні. 
		Разом з тим необхідно вказати, що навіть сама подія злочину за участю ОСОБА_8 не підтверджена достатніми для обґрунтованої підозри доказами, які були б настільки вагомим, що надавали законні підстави для застосування щодо підозрюваного найсуворішого запобіжного заходу.
		З матеріалів судової справи вбачається, що позиція сторони обвинувачення щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 злочину, передбаченого ст. 257 КК України, ґрунтується виключно на показаннях самого потерпілого, який повідомив про подію злочину, вказав на ОСОБА_8 як на особу, що вчинила відносно нього напад, та впізнав зброю, якою йому було заподіяно ушкодження під час нападу.
		Однак, звертають на себе увагу ті обставини, що потерпілий після вчинення щодо нього злочину відмовлявся від своїх показань про причетність ОСОБА_8 до нападу на нього та кримінальне провадження в подальшому було закрито на підставі ст. 284 КПК України. Надані ж потерпілим пояснення, що такі дії були зумовлені погрозами ОСОБА_8 у застосуванні насильства не підтверджуються належними даними, в тому числі не внесені про це відомості до ЄРДР.
		Крім того, показання потерпілого ОСОБА_11 містять суперечності щодо послідовності опису обставин вчинення злочину, а орган досудового розслідування, в свою чергу, не перевірив тих обставин, чи дійсно ОСОБА_8  перебував у вказаному потерпілим місці та у відповідний час. 
		Не може розцінюватися як беззаперечний факт і пояснення потерпілого, що зброя, яку він впізнав, є саме тією, якою йому було завдано шкоду, оскільки встановити достовірність вказаних обставин у кримінальному провадженні можливо лише шляхом проведення відповідних судово-медичних та імунолого-балістичних експертиз, чого не було зроблено органами досудового розслідування.
		Що стосується показань свідка ОСОБА_12 , то вони самі по собі також не підтверджують факту причетності саме ОСОБА_8 до вчинення нападу на потерпілого ОСОБА_11 , оскільки свідок не впізнала осіб, яких вона бачила 17.05.2014 року. 
		Звертає на себе увагу також та обставина, що показання потерпілого не узгоджуються зі змістом повідомленої ОСОБА_8 підозри, оскільки потерпілий вказав на те, що ОСОБА_8 та інші особи вимагали від нього виплатити протягом 6 місяців 100000 дол. США на будівництво церкви та 3000 дол. США на користь сімї ОСОБА_13 . Однак в клопотанні слідчий безпідставно вказав, що підозрюваний та інші особи вимагали від потерпілого передати 103000 дол. США саме на користь ОСОБА_14 , який утримується під вартою. Ці твердження слідчого не ґрунтуються не лише на поясненнях потерпілого, а і на будь-яких інших даних, що долучені до справи, а тому їх не можна розцінювати як достовірні та класти в основу підозри ОСОБА_8 . Більш того сама вимога передачі вказаних коштів також не підтверджується об`єктивними даними.
		Таким чином, наявність інформації, яка міститься в показаннях потерпілого, є недостатньо вагомою для застосування щодо підозрюваного найсуворішого запобіжного заходу. Тим більше зважаючи на ті обставини, що органом досудового розслідування не перевірено характер відносин, які існували між потерпілим і підозрюваним, в тому числі і на предмет наявності підстав для оговорення потерпілим підозрюваного, беручи до уваги те, що підозрюваний, як вказує сам потерпілий, звинувачував потерпілого ОСОБА_11 в тому, що він нібито замовив вбивство ОСОБА_8 . Однак вказані обставини залишились поза увагою як слідчого, так і слідчого судді. 
		З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що на даному етапі кримінального провадження орган досудового розслідування не зібрав достатньо вагомих доказів, які б формулювали елементи підозри злочину, передбаченого ст. 257 КК України, настільки переконливо, що це дозволяло б застосувати щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. І вказані обставини, мали стати самостійною підставою для відмови у продовженні щодо ОСОБА_8 строку тримання під вартою.
		Наступною обов`язковою, передбаченою ст. 177, 183, 199 КПК України, підставою для продовження щодо особи дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є наявність ризиків неналежної процесуальної поведінки, яким не може запобігти більш м`який запобіжний захід. 
		Виходячи зі змісту вказаних норм закону, а також практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
		Обґрунтування неможливості запобігти ризикам, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, також повинна бути обумовлена достатніми даними. Достатні дані при цьому повинні бути не уявними або ж припустимими, а конкретними, визначеними, необхідними, підтвердженими відповідними доказами.
		Проте, вказані вимоги закону також залишилися поза увагою слідчого та слідчого судді.
		Як зазначив слідчий у клопотанні, а слідчий суддя в ухвалі, у даному кримінальному провадженні, на їх думку, доведенонаявність ризиків того, що ОСОБА_8 може ухилитися від слідства та незаконно перешкоджати встановленню істини у справі. Про це, на думку слідчого та слідчого судді, свідчать ті обставини, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, йому повідомлено про підозру в інших кримінальних провадженнях, після вчинення злочину він вчиняв протиправні дії щодо потерпілого. А також, як вказано далі, ті обставини, що ОСОБА_8 , перебуваючи під вартою, перешкоджав досудовому розслідуванню, оскільки використовував мобільний телефон та зустрічався з співмешканкою, яка, на думку слідчого, за його вказівкою координувала дії учасників банди.
		Разом з тим колегія суддів не може погодитися з висновками слідчого судді та слідчого про те, що вказані обставини підтверджують наявність ризиків у кримінальному провадженні, оскільки, як вбачаться з матеріалів кримінального провадження № 42015000000000488, відносно ОСОБА_8 здійснюється іще два кримінальних провадження під № 12014100000001003 за ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 263 КК України та № 42015000000000428 за ч. 3 ст. 15, п. п. 3, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Проте, відповідні кримінальні провадженні здійснюються по одній і тій же події злочину, яка мала місце щодо потерпілого ОСОБА_15 17.05.2014 року. А отже орган досудового розслідування безпідставного здійснив кваліфікацію одних і тих же дій підозрюваного за різними статтями КК України та здійснює їх розслідування у трьох різних кримінальних провадженнях. І як показує динаміка відкриття трьох кримінальних проваджень по одному факту вчинення злочину, такі дії органу досудового розслідування є нічим іншим як способом штучного створення умов для безальтернативного утримання ОСОБА_8 під вартою, а тому ці обставини не можуть свідчити на користь існування факторів, що негативно характеризують саме особу підозрюваного. 
		Твердження слідчого та слідчого судді про те, що ОСОБА_8 незаконно впливав на потерпілого та спілкувався з іншими особами, що причетні до вчинення злочину, також не заслуговують на увагу, оскільки переконливі дані з цього приводу в матеріалах справи відсутні.
		Наявність зазначеного ризику завжди повинна бути підтверджена даними, що чітко вказують на факти обговорення підозрюваним з іншими особами обставин кримінального провадження та на психологічний чи то фізичний тиск на потерпілого і джерело такого доказу повинно бути безумовним.
		В своєму рішенні «Москаленко проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що ризик того, що заявник примушуватиме свідків і потерпілого давати неправдиві показання має вимірюватися наявністю достатніх підтверджуючих даних. 
		Разом з тим, висновки слідчого та слідчого судді про те, що ОСОБА_8 незаконно впливав на потерпілого, як було уже зазначено вище, не підтверджуються будь-якими об`єктивними даними, крім пояснень самого потерпілого, в тому числі не внесені про це відомості до ЄРДР. А самі по собі пояснення потерпілого без переконливих даних є недостатніми для того, щоб вважати вказаний ризик доведеним настільки переконливо, щоб утримувати особу під вартою.
		Ті обставини, що ОСОБА_8 , перебуваючи під вартою, користувався мобільним телефоном та, нібито, незаконно зустрічався зі своєю співмешканкою, також не можуть свідчити про те, що таким чином він, як вважає слідчий, координував дії учасників банди. Даних про те, що саме обговорював ОСОБА_8 по телефону та при зустрічі з вказаною особою, в матеріалах справи немає і слідчий самостійно без належних доказів дійшов висновку, що таким чином ОСОБА_8 , на думку слідчого, розголошував дані досудового розслідування та спілкувався з учасниками банди. Разом з тим, припущення слідчого не можуть бути законною підставою для обґрунтування заявлених ризиків.
		Зазначені вище обставини, відповідно, спростовують собою і висновки слідчого судді і слідчого про те, що більш м`які запобіжні заходи не зможуть забезпечити виконання підозрюваним своїх процесуальних обов`язків. Тим більше, ні в ухвалі слідчого судді, ні в клопотанні слідчого такі висновки ніяк не обґрунтовані.
		Крім того, слід зазначити, що позиція Європейського суду з прав людини визначається таким чином, що доцільність продовження строків тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Тому, відповідно, кожне наступне клопотання про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання у право особи на свободу.
		Разом з тим, у клопотанні слідчого про продовження строків тримання ОСОБА_8 під вартою не зазначено, яким чином це обґрунтування відрізняються від обґрунтування попереднього клопотання про застосування запобіжного заходу, та в клопотанні не зазначено чому з перебігом досудового розслідування не змінився ступніть ризиків у кримінальному провадженні.
		Розглядаючи вказане питання, колегія суддів також вважає необхідним звернути увагу на те, що при оцінці законності тривалого позбавлення особи свободи суддя має перевірити нелише дотримання процесуальних вимог національного законодавства при внесенні слідчим клопотання про продовження дії запобіжного заходу, ай легітимність мети, для якої особу тривалий час триматимуть під вартою.
		Як констатує Європейський суд з прав людини у своїй практиці, клопотання слідчого має містити повноцінне обґрунтування того, що органи досудового слідства цілком виправдано з об`єктивною обумовленістю здійснюють тривале розслідування справи і не порушують право особи на судовий розгляд справи у продовж розумного строку, яке передбачене ст. 5 та ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
		Вказані міжнародні принципи кореспондуються із нормами національного законодавства, а саме ст. 199 КПК України, відповідно до якої розглядаючи клопотання про продовження строків тримання під вартою слідчий суддя повинен з`ясувати конкретні причини тривалого тримання особи під вартою та з`ясувати чи не допущено безпідставно тривалого розслідування.
		Проаналізувавши матеріали клопотання слідчого, колегія суддів встановила, що слідчий суддя вказаних вимог закону не дотримався, оскільки не оцінив тих обставин, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні ведеться неефективно, цілі та наміри, з яких ОСОБА_8 утримується під вартою не мають легітимної мети, що є порушенням права особи на судовий розгляд справи у продовж розумного строку, яке передбачене ст. 5 та ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод. 
		При цьому необхідно вказати, що про таку не легітимність свідчать описані вище обставини, які свідчать про відсутність обґрунтованої підозри та не доведення існування ризиків. По-друге, як вбачається з матеріалів судового провадження, з моменту внесення даних до ЄРДР а саме, починаючи з 23 березня 2015 року та протягом 2 місяців тримання ОСОБА_8 під вартою у кримінальному провадженні не проведено жодної слідчої дії, тобто весь період часу ОСОБА_8 тримається під вартою за відсутності для цього об`єктивної необхідності, що дає підстави вважати, що тримання підозрюваного під вартою урозумінні статті 5 Конвенції є свавільним.
		Більше того, серед основних запланованих заходів, які слідство має на меті провести під час подальшого тримання підозрюваного під вартою є встановлення місцезнаходження осіб спільно з якими, нібито, ОСОБА_8 вчинено злочин. Однак потреба у встановленні співучасників вчинення злочину та проведення за їх участю слідчих дій, не може слугувати перешкодою для завершення щодо особи досудового розслідування та, відповідно, не може слугувати підставою для тримання особи під вартою. При відсутності даних про місце знаходження інших підозрюваних осіб, матеріали щодо них підлягають виділенню в окреме провадження, а обвинувальний акт щодо тієї особи, місцезнаходження якої відомо, - направленню до суду для розгляду. Крім того, звертає на себе увагу та обставина, що ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 у даному кримінальному провадженні не мають статусу підозрюваних, а отже відносно цих осіб не можуть проводитися розшукові заходи, а розшук свідків КПК України не передбачений. Тобто підстави, з яких слідчий просить продовжити строк утримання ОСОБА_8 під вартою не ґрунтуються на законі та є надуманими, які переслідують собою нелегітимну мету.
		Слідчий також вказав, що подальше тримання підозрюваного під вартою необхідно для проведення додатково допиту потерпілого та повторного допиту свідків. Разом з тим, слідчий не мотивував тих обставин, чому проведення відповідних слідчих дій вимагає тримання підозрюваного під вартою саме два місця та чому відповідні дії не були проведені протягом дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Більше того, такі твердження слідчого не ґрунтуються на матеріалах провадження, оскільки у ньому не було здійснено навіть первісного допиту вказаних осіб, а тому не може йти мова про повторне проведення допитів. 
		Посилання слідчого на те, що у кримінальному провадженні необхідно виконати вимоги параграфа 3 КПК України, взагалі є незрозумілими, оскільки слідчий не вказав, до якого саме розділу і глави кодексу відноситься цей параграф. 
		Посилання ж слідчого на необхідність проведення інших слідчих дій, без вказівки яких самих, часу їх проведення та за відсутності обґрунтування неможливості їх проведення під час дії попередньої ухвали про тримання під вартою, не можуть вважатися належним мотивуванням причин тривалого тримання особи під вартою.
		Таким чином, вищевикладені обставини свідчать про відсутність передбачених законом підстав для продовження щодо ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, які внаслідок однобічного, неповного судового розгляду залишились нез`ясованими і неоціненими слідчим суддею.
		В сукупності з вищезазначеним, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу і на те, що слідчий суддя належним чином не звернув уваги на порушення права на захист підозрюваного, про яке стало відомо під час розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою. Як вбачається з матеріалів судового провадження, захисники підозрюваного повідомили слідчому судді про те, що в порушення вимог ст. 42 КПК України, відповідно до якої підозрюваний має право до першого допиту мати побачення з захисником на умовах конфіденційності, органом досудового розслідування та посадовими особами місця попереднього ув`язнення здійснюються перешкоди в реалізації цього права підозрюваного, внаслідок чого захисники позбавлені можливості належним чином надавати правову допомогу підозрюваному. Однак відповіді на це питання в ухвалі слідчого судді немає, про що обґрунтовано зауважено в апеляційній скарзі захисників.
		Також обґрунтовано зазначено в апеляційній скарзі і про те, що слідчим грубо порушено вимоги ст. 199 КПК України, відповідно до якої клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати слідчий не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Однак, як вбачається з матеріалів судового провадження, слідчий вніс до суду клопотання в останній день утримання підозрюваного ОСОБА_8 під вартою, що суперечить положенням ст. 199 КПК України.
		З урахуванням викладеного, ухвала слідчого судді про продовження ОСОБА_8 строку тримання під вартою є незаконною, а тому підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання слідчого з підстав відсутності доказів обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 злочину, передбаченого ст. 257 КК України, відсутності відповідних, належних, достатніх даних наявності ризиків, які б могли бути підставами для втручання у право особи на свободу, шляхом застосування будь-якого запобіжного заходу та в зв`язку з неефективністю ведення досудового розслідування.
		 
		Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 184, 193, 194, 199, 309, 376, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
		УХВАЛИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7  задовольнити. 
		Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого з особливо важливих справ п`ятого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ ГСУ ГПУ ОСОБА_10 , погоджене з старшим прокурором відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України ОСОБА_5 , та продовжено строк тримання під вартою до 20 липня 2015 року щодо  ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасувати.
		В задоволенні клопотання старшого слідчого з особливо важливих справ п`ятого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ ГСУ ГПУ ОСОБА_10 , погодженого з старшим прокурором відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України ОСОБА_5 , про продовження строку тримання під вартою до 20 липня 2015 року щодо  ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовити.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		Головуючий: 
		Судді: 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Справа № 11-сс/796/1408/2015 Категорія ст. 199 КПК України.
		Слідчий суддя суду 1-ї інстанції ОСОБА_19 
		Доповідач в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...