Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/18302/14 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 16.06.2015. Зареєстровано: 18.06.2015. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2015.
Дата набрання законної сили: 10.09.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 09 червня 2015 року № 826/18302/14
		 
		Об 11 год. 17 хв. Окружний адміністративний суд міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-а у складі колегії суддів: головуючого Бояринцевої М.А., суддів  Кротюка О.В.  Мазур А.С.  при секретарі судового засідання Голубничій О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
		за позовом        Громадянки Афганістану ОСОБА_1  до        Державної міграційної служби України    проскасування рішення та зобов'язати вчинити дії, В С Т А Н О В И В:
		 
		Позовні вимоги заявлені про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 20.10.14 р. № 544-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, зобов'язання Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в Україні відповідно до вимог чинного законодавства. 
		Позивач стверджує, що з тексту та змісту повідомлення №123 від 03.11.14 р. не вбачається викладення саме причин відмови в визнанні позивача біженцем. Натомість у повідомленні лише відтворений абз. 4 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", що є порушенням ч. 13 ст. 10 Закону та п. 6.9 Правил розгляду заяв та оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.11 р. №649.
		На думку позивача, відповідач не провів перевірку наявності чи відсутності у позивача підстав для отримання додаткового захисту.
		У своїй заяві про надання статусу біженця, відповідній анкеті та під час співбесіди в міграційній службі позивачем вказано причини, через які вона не може повернутися до країни громадянської належності: Я була змушена залишити Афганістан разом з трьома дітьми по соціальних причинах, оскільки на моїй 18-річній дочці насильно хотів одружитися один старий заможній чоловік, у якого вже було чотири дружини, а також його дружини страждали від домашнього насильства зі сторони свого чоловіка. Мій чоловік був вбитий у 2013 р. невідомими людьми, приблизно червень-липень. Поліція не змогла знайти винуватців, і моя родина залишилася без захисту. Я  викладач фізики  у середній школі в м. Кабул. Я була змушена продовжувати працювати, так як я є єдина, хто міг забезпечувати мою родину. Також мені допомагав мій свекор, так як мої діти зазнали сильного стресу, коли втратили батька і перестали ходити до школи, а моя єдина дочка відмовилася продовжувати навчання в університеті, тому він доглядав за дітьми вдома. Приблизно у грудні 2013 р. до нас додому прийшли дружини одного багатія і повідомили, що він хоче одружитися на моїй дочці, але я відмовила їм, пояснивши, що моя дочка ще не готова до шлюбу. Вдруге, коли прийшли молодики, з ними розмовляв мій свекор, і йому повідомили, що мою дочку викрадуть і насильно одружать зі старим багатієм. І той, хто буде заважати на їхньому шляху, буде вбитий. В той самий день ми переїхали жити до мого свекра, в інший район Кабулу, де залишалися на протязі близько 20 днів, поки робилися документи. Ми не могли залишитися жити у мого свекра, тому що це район Кабула, і нас легко могли знайти. Я разом зі своєю родиною не можу повернутися до Афганістану, так як наше життя в небезпеці через те, що я вдова, яка не може захистити свою дочку від насильницького одруження, а також я самотня жінка  викладач фізики, тому я боюся, що мене можуть вбити так само, як вбили мого чоловіка.
		Позивач зазначає, що він підпадає під поняття "біженець" відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 р. та Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки змушений залишити країну свого громадянського походження через політичні переконання. 
		Позивач посилається на ч. 3 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", згідно з яким у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
		Оскільки Державна міграційна служба України не вимагала додаткових відомостей ні від позивача, ні від органів державної влади, то у відповідача не було жодних сумнівів у достовірності повідомленої позивачем інформації, і відповідач повинен був прийняти рішення про визнання позивача біженцем.
		На думку позивача, рішення про відмову у визнанні біженцем прийняте з порушенням ст. 9 та ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно є незаконним та необґрунтованим; невиконання відповідачем своїх обов'язків щодо позивача свідчить про його необєктивність та упереджене ставлення до позивача.
		Також позивач посилається на загальновідому інформацію щодо країни походження, оскільки в Афганістані розповсюджені випадки, коли жінки та дівчата, котрі втікають з дому по причині жорстокого поводження або загрози примусового шлюбу стають об'єктами звинувачень в злочинах проти моралі, включаючи перелюб. 
		Відповідач  Державна міграційна служба України  проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.
		Відповідач зазначає, що причиною звернення за захистом в Україні позивач зазначив соціальні причини (бажання запобігти насильницькому шлюбу своєї доньки з заможним громадянином Афганістану), проте, за результатами співбесіди очевидним є те, що позивач є економічним мігрантом. 
		У позивача відсутні будь-які документи на підтвердження її особи та особи дітей, а також на підтвердження будь-яких інших обставин, на які посилається позивач.
		Відповідно до п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. В даному випадку позивач крім усних пояснень щодо побоювань за дочку не надала жодних доказів на підтвердження обґрунтованості своєї заяви. 
		При розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем вивчено матеріали особової справи шукача притулку, дано оцінку та досліджено інформацію по країні його походження. На підставі вказаного та з урахуванням імперативних приписів статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Державна міграційна служба України правомірно відмовила позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки встановлено умови, за яких такий статус не надається.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
		 
		ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою Афганістану; за національністю - таджичка, за віросповіданням - іслам.
		Територію країни громадянської належності залишила 15.02.14 р. До України прибула  нелегально, автомобільним транспортом, у супроводі неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4
		Позивач звернулася до органів міграційної служби із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, 22.04.14 р.
		Згідно з висновком від 15.08.14 р. щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, погодженим начальником Управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, рекомендовано Державній міграційній службі України відмовити позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Рішенням Державної міграційної служби України від 20.10.14 р. №544-14 позивачу відмовлено у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, щодо якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону, відсутні.
		14.11.14 р. позивач отримала повідомлення №123 від 03.11.14 р. Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і звернулася до суду з позовом про оскарження вказаного рішення 19.11.14 р. 
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту,  особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;
		Відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", в тому числі, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
		На думку суду, відповідачем не повною мірою досліджено питання щодо наявності чи відсутності обставин, передбачених п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, а саме.
		Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно із п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
		Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. 
		Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
		Також може використовуватися інформація про країни походження, розміщена на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
		На думку суду, відповідачем не було поставлено вимоги щодо надання додаткових відомостей ні від позивача, ні від органів державної влади для уточнення інформації щодо ситуації у країні громадянської належності позивача станом на час прийняття оскаржуваного рішення.
		Матеріали особової справи, а також матеріали, надані суду, свідчать про те, що відповідачем не надано належної оцінки доводам позивача про наявність в Афганістані розповсюдженої практики примусового одруження, що підтверджується інформацією з загальновідомих джерел (Керівництво УВКБ ООН з оцінки потреби в міжнародному захисті осіб, які шукають притулку, з Афганістану, 06.08.13 р.). Також відповідачем не враховано інформацію щодо особливо вразливого становища такої соціальної групи як вдови, ким є позивач, за її твердженням. 
		Суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надасться статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
		Шляхом отримання додаткових відомостей відповідач мав встановити наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача є реальними і обґрунтованими.
		Згідно із ч. ч. 3 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
		Наведене свідчить про порушення органами Державної міграційної служби України законодавства України під час прийняття оскаржуваного рішення, оскільки не було всебічно вивчено та оцінено всіх доказів наявності умов для набуття позивачем статусу біженця, а саме відповідач не звертався із запитами до відповідних органів, зокрема Міністерства закордонних справ України для встановлення справжніх фактів стосовно особи та ситуації в країні перебування, відповідач не вимагав від Управління міграційної служби в м. Києві додаткову інформацію про позивача, при цьому зазначивши у висновку про відсутність підстав для надання статусу біженця позивачу. 
		Вказане є підставою для задоволення позовних вимог. 
		Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.
		Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог, а тому позов визнається судом таким, що підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		П О С Т А Н О В И В:
		1.Позов   Громадянки Афганістану ОСОБА_1   задовольнити повністю.
		2. Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 20.10.2014 року № 544-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		3. Зобов"язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянки Афганістану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
		 
		Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
		 
		Головуючий           М.А. Бояринцева
		 
		Судді О.В. Кротюк 
		 
		А.С. Мазур
		 
		Повний текст судового рішення складений 16 червня 2015 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...