К-34381/06
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 липня 2009
року м.
Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого
- Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої
Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,
розглянула
у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі
м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 19.06.2006 року та
ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2006 року по
справі № 28/12-А за позовом Державного підприємства «Український
державний науково-дослідний інститут технологій товарно-грошового обігу,
фінансових і фондових ринків «Укрелекон» до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
про скасування податкових повідомлень-рішень.
Заслухавши
доповідь судді Шипуліної Т.М.,
перевіривши доводи касаційної скарги щодо
дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:
В С Т А
Н О В И Л А:
Позивач, Державне підприємство «Український державний науково-дослідний
інститут технологій товарно-грошового обігу, фінансових і фондових ринків
«УКРЕЛЕКОН», звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про
скасування податкових повідомлень-рішень
№0001912302/0 від 07.03.2006 року, яким позивачу було визначено суму
податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 41260,00 грн., з яких
28640,00 грн. - основний платіж та 12620,00 грн. штрафних санкцій,
№0001922302/0 від 07.03.2006 року, яким позивачу було визначено суму
податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33182,45 грн.,
з яких 22121,62 грн. - основний платіж та 11060,83 грн. штрафних санкцій.
З урахуванням заяв від 24.03.2006р. №24-03/1-2006р. та від 15.06.2006р.
№15-06/1-2006 позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що оскаржувані податкові
повідомлення-рішення були винесені відповідачем з порушенням чинного
податкового законодавства України і тому підлягали скасуванню у судовому
порядку відповідно до норм Закону України «Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від
21.12.2000 року №2181-ІІІ.
Постановою Господарського суду м. Києва від 19.06.2006 року, залишеною без
змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2006 року,
частково задоволено позовні вимоги Державного підприємства «Український
державний науково-дослідний інститут технологій товарно-грошового обігу,
фінансових і фондових ринків «УКРЕЛЕКОН»,
скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.
Києва від 07.03.2006 року № 0001912302/0. В іншій частині позовних вимог
відмовлено. Присуджено на користь позивача за рахунок Державного бюджету
України 1,75 грн. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, в частині задоволення
позовних вимог ДПІ у Шевченківському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному
порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм
матеріального права, а саме підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України
«Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон N 283/97-ВР) та ст. 813
Цивільного кодексу України ставиться питання
про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового
судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування
судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права,
юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду
України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без
задоволення, виходячи з таких підстав.
Судами встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено
планову виїзну комплексну документальну перевірку з питань дотримання вимог
податкового та валютного законодавства Державного підприємства «Український
державний науково-дослідний інститут технологій товарно-грошового обігу,
фінансових і фондових ринків «УКЕЛЕКОН» за період з 01.01.2003 року по
30.09.2005 року, за результатами якої складено акт № 81/23-02/32253785 від
01.03.2007 року.
В ході проведеної перевірки встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог
ч.2 ст. 813 Цивільного кодексу України та підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5
Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до
заниження податку на прибуток 28640,00
грн.; порушення вимог п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.3. п. 7.4. с. 7 Закону України «Про
податок на додану вартість» що призвело
до заниження податку на додану вартість за період з 01.07.2004 року по
31.01.2005 року в сумі 1861,62 грн.; порушення вимог п.6.1. ст. 6 Закону України «Про податок на
додану вартість» в результаті чого позивачем занижено значення чистої суми
податкових зобов'язань по податку на додану вартість за період з 01.01.2005
року по 31.08.2005 року в сумі 20260,00 грн.
На підставі висновків даного акта перевірки, відповідачем прийняті наступні
податкові повідомлення-рішення: №0001912302/0 від 07.03.2006 року, яким
позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у
розмірі 41260,00 грн., з яких 28640,00 грн. - основний платіж та 12620,00 грн.
штрафних санкцій, №0001922302/0 від 07.03.2006 року, яким
позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану
вартість у розмірі 33182,45 грн., з яких 22121,62 грн. - основний платіж та
11060,83 грн. штрафних санкцій.
Задовольняючи позовні вимоги, в частині скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у
Шевченківському районі м. Києва від 07.03.2006 року № 0001912302/0, суди
попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд
касаційної інстанції.
В ході проведеної перевірки правильності визначення валових витрат було
встановлено, що позивачем до складу валових витрат відносились витрати по
орендній платі за квартиру №5 по вул. Саксаганського, 115-В, згідно договорів
оренди укладених позивачем (Орендар) та суб'єктом підприємницької діяльності
ОСОБА_1 (Орендодавець). Згідно договорів Орендодавець зобов'язувався передати
зазначену квартиру в оренду, Орендар, між іншим, зобов'язується використовувати
зазначену квартиру для здійснення уставної діяльності не пов'язаної з
виробництвом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом дії договорів оренди
плату за вказану квартиру позивач відносив до складу валових витрат.
Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №
283/97-ВР, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника
податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у
власній господарській діяльності.
Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, спрямована
на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі
коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є
регулярною, постійною та суттєвою. При цьому згідно із пп. 1.18.5 Закону оренда
жилих приміщень - це господарська операція, яка передбачає надання жилого
будинку або квартири її власником у користування іншій фізичній чи юридичній
особі на визначений строк або безстроково, для цільового використання та за
орендну плату.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено в ході судового розгляду
судами першої та апеляційної інстанції орендована квартира №5 по вул.
Саксаганського, 115-В використовувалась позивачем в якості
адміністративно-офісного приміщення з січня 2003 року по вересень 2005 року. В
зазначеному приміщенні позивач розміщував своїх співробітників, офісну техніку,
меблі, документи та здійснював передбачену статутом діяльність.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з позицією судів
попередніх інстанцій стосовно того, що витрати, пов'язанні з орендою
приміщення, в якому особа здійснює безпосередньо свою діяльність в будь-якому
випадку є такими, що пов'язані з господарською діяльністю і повинні відноситись
до складу валових витрат, оскільки для здійснення своєї господарської
діяльності будь-якому підприємству необхідно мати офісне приміщення, телефонні
лінії, техніку, тощо.
Як вбачається з листа ЖЕКу-1003 №76 від 23.02.2006р. стосовно використання
квартири за адресою: АДРЕСА_1, квартира знаходиться у житловому фонді, власник
квартири дозвіл на розташування в ній офісу не отримував, у ЖЕК договір на
здачу в оренду даної квартири не реєстрував.
З цього, відповідач прийшов до висновку, що позивач не міг використовувати
зазначене жиле приміщення для розташування офісу.
Судовою колегією Київського апеляційного господарського суду, прийнято до
уваги твердження відповідача стосовно того, що зазначена квартира не була в
установленому законом порядку переведена із житлового фонду в не житловий, як
того вимагає Житловий кодекс України, однак вважає, що обов'язок щодо вчинення
зазначених дій в будь-якому випадку не впливає на підстави та порядок
формування валових витрат позивача при здійсненні ним господарської діяльності,
з цим висновком погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.
Згідно п. 9 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України
до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після
набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього
Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів
окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 Цивільного кодексу України власник житлового
будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання,
проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його
для промислового виробництва.
Як вбачається з договорів оренди, позивач орендував квартиру для здійснення
уставної діяльності не пов'язаної з виробництвом.
При цьому ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо
його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом
недійсним.
Таким чином, колегія суддів вважає, що наявність порушення в переоформленні
статусу квартири можуть створити певну відповідальність для орендодавця, але не
виключають понесені витрати платника податків по господарській операції -
оренді приміщення з валових витрат останнього.
З огляду на викладене, колегія
суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір,
ухвалені ними по справі судові рішення відповідають нормам матеріального та
процесуального права, а тому передбачені законом підстави для їх скасування чи
зміни відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 220, 220-1, 224, 231 та ч.5
ст.254 КАС України, колегія -
У Х В А Л И Л А:
Касаційну
скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а
постанову Господарського суду м. Києва від 19.06.2006 року та ухвалу Київського
апеляційного господарського суду від 04.10.2006 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
За винятковими
обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного
місяця з дня їх відкриття.
Головуючий:
|
/підпис/
|
_______________________
|
Шипуліна Т.М.
|
Судді:
|
/підписи/
|
_______________________
|
Бившева Л.І.
|
|
|
_______________________
|
Костенко М.І.
|
|
|
_______________________
|
Маринчак Н.Є.
|
|
|
_______________________
|
Усенко Є.А.
|
З оригіналом згідно. Відповідальний
секретар:
Е.А. Рустам'ян
|