Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/8176/15-г : не визначено.
Надіслано судом: 22.06.2015. Зареєстровано: 23.06.2015. Забезпечено надання загального доступу: 25.06.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15.06.2015Справа №910/8176/15-г
		За позовом Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-мастер»,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - 
		Міністерство юстиції України,
		про визнання договору недійсним  
		 
		Суддя Бондарчук В.В.
		 
		Представники: 
		від позивача: не з'явились;
		від відповідача: Бородкін Д.І.;
		від третьої особи: Сидорчук А.В. 
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (далі-позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-мастер» (далі-відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство юстиції України, про визнання авторського (ліцензійного) договору № 1/26.12.12 про надання виключного права на використання комп'ютерної програми від 26.12.2012 р. недійсним.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент укладення договору у позивача не було необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення відповідного правочину та зміст оспорюваного договору суперечить актам цивільного законодавства на момент його укладення.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.04.2015 р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 23.04.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи. 
		Зокрема, судом залучено до участі у справі Міністерство юстиції України третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
		22.04.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, обґрунтовуючи тим, що цивільна правоздатність позивача, в тому числі право набувати позивачем у використання об'єкти права інтелектуальної власності могла би бути обмежена або за рішенням суду, або у випадку віднесення такої діяльності до таких, що потребують отримання ліцензії. Однак, відносини між позивачем та відповідачем щодо укладення та його виконання не є діяльністю, що потребує отримання спеціального дозволу (ліцензії). Також позивач не посилається, і відповідачу невідомо про будь-які судові рішення, які б забороняли позивачу набувати у використання об'єкти права інтелектуальної власності. Тож позивач наділений можливістю мати усі цивільні права та обов'язки, що випливають із норм цивільного законодавства, у тому числі право набуття у використання комп'ютерної програми, розробленої відповідачем, тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
		23.04.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник третьої особи подав письмові пояснення, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги, оскільки на момент вчинення правочину актами цивільного законодавства було визначено єдиного суб'єкта створення та ведення реєстру, яким є позивач. За таких обставин, на думку третьої особи, на момент вчинення правочину зміст договору суперечив актам цивільного законодавства, а також інтересам держави. Крім того, при здійсненні позивачем технічного, технологічного та програмного забезпечення реєстру вказані у позовній заяві негативні наслідки унеможливлюють збереження та захист даних, які містяться у реєстрі.
		23.04.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав клопотання, в якому просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату, оскільки представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-мастер» перебуває у службовій відпустці з 22.04.2015 р. по 24.04.2015 р. включно.
		Розгляд справи відкладався у порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
		13.05.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що на момент укладення спірного договору, у фінансовому плані позивача були заплановані витрати на роялті, тобто витрати на виплату авторської винагороди, що підтверджується як самим фінансовим планом так і актом Державної фінансової інспекції України, складеним за результатами позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «ІЦ» за період 01.01.2012 р. по 30.06.2013 р., тож твердження позивача про укладення договору всупереч фінансовому плану ДП «ІЦ» безпідставні.
		У судовому засіданні 18.05.2015 р. оголошувалась перерва до 04.06.2015 р. 
		04.06.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав додаткові пояснення, в яких повідомляє, що позивач не набув майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності, а отримав тільки часткове виключне право на користування, при цьому за позивачем закріплювався обов'язок постійно сплачувати роялті у визначеному розмірі, тобто майнові права не перебувають у власності держави.
		У судовому засіданні 04.06.2015 р. оголошувалась перерва до 15.06.2015 р. на підставі ст. 77 ГПК України.
		У даному судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.
		Представник третьої особи підтримав заявлені позовні вимоги.
		Представник позивача у дане судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, проте був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується розпискою повноважного представника.
		Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами. 
		У судовому засіданні 15.06.2015 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників відповідача та третьої особи, господарський суд міста Києва, -
		ВСТАНОВИВ:
		 
		26.12.2012 р. між Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в особі генерального директора Добжанського Віталія Броніславовича та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт-мастер» в особі директора Ковальської Вікторії Олексіївни укладено авторський договір №А-1/26.12.12 про надання виключного права на використання комп'ютерної програми, умовами якого передбачено, що відповідач надає, а позивач отримує право на використання Комп'ютерної програми (ліцензію) в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, та виплачує відповідачу в порядку та на умовах договору, роялті.
		Відповідно до п. 1.1. договору, під терміном «Комп'ютерна програма» для цілей цього договору розуміється об'єкт авторського права (набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату): Комп'ютерна програма «Програмний комплекс «Реєстр бланків».
		Згідно п. 13.1. договору, строк дії договору становить 5 років, відлічується, починаючи з 01.01.2013 р. та діє до 31.12.2017 р. (включно).
		Як стверджує позивач, з акту Державної фінансової інспекції України вбачається, що фінансовий план на 2012 рік і пояснювальна записка, яка додавалась до проекту фінансового плану на 2012 рік, не передбачають такого виду витрат, як сплата роялті - авторської винагороди за надання права на користування програмним забезпеченням, що є істотним порушенням законодавства в момент укладення спірного правочину (ст. 75 ГК України) та вчиненням правочину поза межами цивільної дієздатності державного підприємства (ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України).
		Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що при укладенні спірного договору порушено п. 1.6. Положення про порядок постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання спеціальних бланків документів інформаційної системи Міністерства юстиції України (далі - МЮУ), затвердженого наказом МЮУ №67/5 від 14.07.2004 р., оскільки позивач, як адміністратор реєстру спеціальних бланків документів інформаційної системи МЮУ, не мав права укладати ліцензійний договір, при цьому, самостійно не створюючи програмного забезпечення, яке перебувало у державній власності. Крім того, спірний договір укладено позивачем з перевищенням меж цивільної дієздатності.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Згідно зі статтями 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
		Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
		В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Статтею 203 Цивільного кодексу України, встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
		- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
		- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
		- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
		- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
		- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
		- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.  
		Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України). 
		Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
		Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. 
		Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. 
		Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
		Отже, згідно положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.
		Так, статтею 433 Цивільного кодексу України визначено, що об'єктами авторського права є твори, а саме: 
		1) літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті та інші письмові твори;  лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; 
		2) комп'ютерні програми; 
		3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; 
		4) інші твори. 
		Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження. Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються як такі. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.
		Згідно положень ч. 1 ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі-Закон) комп'ютерна програма - набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах).
		Пунктом 3 частини 1 статті 8 вказаного Закону передбачено, що об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме комп'ютерні програми.
		Відповідно до частини 1 статті 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
		Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами авторського договору №А-1/26.12.12 про надання виключного права на використання комп'ютерної програми від 26.12.2012 р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.
		Як вказує позивач, у нього був відсутній на момент укладення спірного договору необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки фінансовий план на 2012 рік і пояснювальна записка, яка додавалась до проекту фінансового плану на 2012 рік, не передбачають такого виду витрат, як сплата роялті - авторської винагороди за надання права на користування програмним забезпеченням, що є перевищенням.
		Щодо вказаного твердження позивача, суд відзначає наступне.
		За умовами статті 30 ЦК України, дієздатністю є здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
		Відповідно до положень частин 1-2 статті 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.
		Тобто, цивільна правоздатність та дієздатність позивача щодо набуття останнім у використання об'єкти права інтелектуальної власності могла бути обмежена лише за рішенням суду, або у випадку віднесення такої діяльності до ліцензованих видів діяльності.
		Оскільки відносини, що виникли у сторін на підставі спірного договору не є діяльністю, що потребує отримання спеціального дозволу (ліцензії), а в матеріалах справи відсутні будь-які судові рішення, що обмежують цивільну дієздатність позивача, твердження останнього про відсутність у нього достатнього обсягу цивільної дієздатності для укладення спірного договору є безпідставним та не відповідає матеріалам справи.
		Згідно п. 6.3 статуту позивача, генеральний директор діє без довіреності та самостійно вирішує питання діяльності позивача, розпоряджається майном та коштами позивача і укладає договори. 
		Тобто, позивач набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через генерального директора, саме у такий спосіб позивач і набув прав та обов'язків за оспорюваним договором, який укладено від імені останнього за підписом генерального директора.
		В якості доказів на підтвердження факту відсутності у позивача необхідного обсягу цивільної дієздатності позивач посилається на фінансовий план на 2012 рік та фінансовий план на 2013 рік. 
		Однак, за умовами пункту 13.1 договору, строк його дії починається з 01.01.2013 р., тому фінансовий план позивача на 2012 рік не має жодного значення та не впливає на правомірність укладення та виконання спірного договору.
		Водночас, згідно з фінансовим планом, в складі розділу 014 «Адміністративні витрати» - 014/5 «Інші адміністративні витрати», згідно з розшифруванням на аркуші 10 фінансового плану (Інформація до фінансового плану на 2013 рік Таблиця 5), позивачем заплановані витрати на операційну оренду та роялті (014/5/6).
		Крім того, в абзаці 5 сторінки 53 Акту Державної фінансової інспекції України від 05.11.2013 за №08- 21/21 зазначено, що «Підприємством у фінансових планах на 2012 та І півріччя 2013 роки в складі розділу 014 "Адміністративні витрати" - 014/5 "Інші адміністративні витрати" - 014/5/6 "витрати на операційну оренду та роялті" заплановані витрати в сумі 8 710,0 тис. грн. та 2 100,0 тис. грн. відповідно».
		Таким чином, матеріалами справи спростовуються твердження позивача про те, що фінансовим планом підприємства не було передбачено таких видатків, як сплата роялті.
		Щодо порушення п. 1.6. Положення про порядок постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання спеціальних бланків документів інформаційної системи Міністерства юстиції України (надалі - МЮУ), затвердженого наказом МЮУ №67/5 від 14.07.2004 р. під час укладення спірного договору, суд відзначає наступне.
		Відповідно до пункту 1.6. зазначеного Положення, створення та ведення Реєстру покладається на Держінформ'юст, який є Адміністратором Реєстру, має повний доступ до електронної бази даних і відповідає за матеріально-технічне та технологічне забезпечення, за збереження і захист даних, що містяться в Реєстрі.
		При цьому, як вбачається з самого наказу МЮУ №67/5 від 14.07.2004 р., метою затвердження вищевказаного Порядку є упорядкування системи обігу та застосування спеціальних бланків документів інформаційної системи Міністерства юстиції України.
		Тобто, сферою регулювання наведеного Порядку являється саме технологічне упорядкування роботи реєстру.
		Водночас, такий Порядок не регулює правовідносини, що виникають під час створення Реєстру бланків та під час укладення договорів, в тому числі з приводу розроблення Реєстру бланків, а відтак, - зміст та умови Положення про порядок постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання спеціальних бланків документів інформаційної системи Міністерства юстиції України не може ставитися в залежність щодо наявності повноважень у позивача укладати спірний договір, за умовами якого позивач не є розробником Реєстру бланків.
		Крім того, суд зазначає, що п. 1.6. Положення лише встановлює, що створення Реєстру покладається на Держінформ'юст, проте не визначає у який спосіб позивач має забезпечити таке створення - самостійно чи за допомогою залучення третіх осіб, в тому числі на підставі укладеного договору з такими особами, або у будь який інший спосіб.
		Також Положення про порядок постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання спеціальних бланків документів інформаційної системи Міністерства юстиції України не містить жодних обов'язкових умов до того, хто має бути власником комп'ютерної програми «Реєстр бланків».
		Таким чином, чинне законодавство не містить прямого обов'язку для позивача самостійно створювати Реєстр бланків без залучення третіх осіб, а також обов'язку щодо належності права власності на розроблену комп'ютерну програму «Реєстр бланків» виключно державі чи самому позивачу.
		Тому твердження позивача про те, що позивач, як адміністратор реєстру спеціальних бланків документів інформаційної системи МЮУ, не мав права укладати ліцензійний договір, при цьому, самостійно не створюючи програмного забезпечення, яке перебувало у державній власності, є недоведеним та безпідставним.
		Отже, позивач мав необхідний обсяг цивільної дієздатності під час укладення оспорюваного правочину, а положення останнього не суперечать жодним положенням законодавства (чинного на момент його укладення).
		Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
		В абзаці 4 п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Отже, враховуючи наведене, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача, які не підлягають задоволенню.
		Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
		Враховуючи наведене, керуючись   ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, господарський суд  міста Києва, -
		 
		В И Р І Ш И В: 
		 
		У задоволенні позову відмовити. 
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. 
		 
		Повний текст рішення складено: 19.06.2015  р.
		 
		 
		          Суддя                                                                                                            Бондарчук В.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...