Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 175/1366/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: 25.06.2015. Зареєстровано: 26.06.2015. Забезпечено надання загального доступу: 01.07.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 175/1366/15-ц 
		Провадження № 2/175/563/15 
		 
		Р і ш е н н я
		І м е н е м У к р а ї н и
		23 червня 2015 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
		головуючого - судді Борисова С.А.,
		при секретарі Єльшиній А.С.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Ювілейне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УКРСИББАНК», треті особи: ОСОБА_2, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Реєстраційна служба ГУЮ у м. Києві про визнання недійсними договорів та зобовязання вчинити дії,-
		в с т а н о в и в :
		ОСОБА_1 (позивач) звернулась до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (відповідач) про:
		- визнання недійсним договору споживчого кредиту №10113154000 (№31-А96/10-2006И) від 01 листопада 2006 р., укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4;
		- визнання недійсним договору іпотеки жилого приміщення №31-А96/10-200бИ від 1 листопада 2006 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за №5292;
		- визнання недійсним договору поруки №31-А96/10-2006И від 01.11.2006 р. укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», ОСОБА_4 та ОСОБА_2.
		- скасування заборони відчуження нерухомого майна: чотирикімнатної квартири номер 144 в будинку номер 216 по вулиці Малишка Андрія в місті Києві, накладеної приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за №5293.
		У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов.
		Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити у позові. Просив застосувати строк позовної давності. Подав заяву про застосування строку позовної давності.
		Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази та наведені ними доводи, дійшов до наступного. 
		Так, у судовому засіданні встановлено, що 01 листопада 2006 року між ОСОБА_1 (позивач, позичальник, попереднє прізвище ОСОБА_4) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (відповідач, банк) було укладено договір про надання споживчого кредиту №31-А9б/10-2006И (Договір споживчого кредиту). Пізніше договору було присвоєно номер 10113154000.
		Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було змінено найменування. На сьогоднішній день відповідно до даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій назва відповідача - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». 
		Відповідно до п. 1.1 договору № 10113154000, Банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 105 000 доларів США, та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором.
		Вказана сума кредиту дорівнювала еквіваленту 530250,00 грн. за курсом НБУ на день укладання цього договору.
		Згідно з пунктом 1.2.2 договору № 10113154000, строк повернення кредиту не пізніше 01 листопада 2027 року.
		Пунктом 1.3.1 договору №10113154000 встановлено, що за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 10,3 процентів річних.
		Відповідно до п.1.4 договору №10113154000, кредит надається позичальнику для його особистих потреб, а саме: на придбання чотирикімнатної квартири номер 144 в будинку номер 216 по вулиці Малишка Андрія в місті Києві.
		Сторонами до договору було підписано додаток №1 «Графік погашення кредиту» від 01 листопада 2006, який є невід'ємною частиною договору.
		08.12.2008 між сторонами було підписано додаткову угоду №1 до договору споживчого кредиту, якою змінювались зокрема строки оплати процентів за користування кредитом. Також 08.12.2008 було укладено додаток №1 «Графік погашення кредиту» в новій редакції.
		16.03.2009 між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору споживчого кредиту, якою було встановлено порядок нарахування штрафних санкцій, пені у випадку порушення термінів погашення грошових зобовязань.
		Судом на підставі банківської виписки від 05.02.2015, яка видана відповідачем на вимогу позивача встановлено наступне. 
		Банком 18.12.2006 надано кредитні кошти у сумі 105 000 дол. США. з 18.12.2006 по 05.02.2015 банк нарахував до сплати проценти у сумі 125 748,83 дол. США. З 18.12.2006 по 05.02.2015 позивачем було сплачено на користь банку суму у розмірі 185 948,19 дол. США. Заборгованість за тілом кредиту на 05.02.2015 за даними банку складає 44 805,64 долара США.
		В забезпечення виконання договору споживчого кредиту між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки №31-А96/10-2006И, який було нотаріально посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №5293.
		Відповідно до договору іпотеки №31-А96/10-2006И позивачем в іпотеку було передано нерухоме майно - квартира, що розташована за адресою: м. Київ, вул. А. Малишка, 6.21 б, кв. 144. Іпотекою забезпечувалось виконання усіх грошових зобовязань за кредитним договором.
		В забезпечення виконання договору споживчого кредиту між позивачем, ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір поруки №31-А96/10-2006И.
		Відповідно до договору поруки №31-А96/10-2006И ОСОБА_2 зобов'язався перед відповідачем відповідати за виконання позивача усіх зобов'язань в повному обсязі що виникли з договору кредиту (п. 1.1 договору поруки №31-А96/10-2006И).
		Позивач вважає, що договір споживчого кредиту є таким, що не відповідає чинному законодавству України, є несправедливим та повинен бути визнаний недійсним, що і є причиною виникнення спору.
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
		3 умов кредитного договору (п. 1.4 договору) вбачається, що кошти були наданні в споживчих цілях для придбання квартири. Таким чином, оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту.
		Відповідно до ч. 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
		Відповідно до ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на час укладення договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); є) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
		Відповідач вказує на те, що перед підписанням кредитного договору позивач отримав інформаційний лист до відповідно до вимог чинного законодавства. Але, позивач заперечував це, а відповідач належних доказів надання позивачу зазначеного інформаційного листа та його змісту суду не надав.
		Отже, банком перед укладенням договору окремий письмовий документ з вищезазначеною інформацією не надавався, що не відповідає ч.2 ст. ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Згідно ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на час укладення договору) в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.
		З договору споживчого кредиту вбачається, що у ньому немає детального розпису загальної вартості кредиту, що не відповідає ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
		При цьому додаток №1 «Графік погашення кредиту» від 01 листопада 2006 р., який є невід'ємною частиною договору містить лише дві колонки: в першій зазначено період, який складає 1 календарний місяць, в другій колонці сума - залишок максимально допустимої заборгованості за кредитом. 
		Визначити суму процентів, що підлягає сплаті кожного місяця, а також суму процентів, яку потрібно буде сплатити за весь час дії договору з цього Графіку або з будь якого іншого пункту договору кредиту, неможливо.
		Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 затверджено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Вказаний порядок зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 р. за N 541/13808.
		З п.3.2. розділу 3 цих Правил вбачається, що кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. У графіку платежів також: має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.
		Пунктом 3.3 Правил встановлено, що Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді:
		а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту.
		б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі),
		розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.
		Згідно п.3.4 розділу 3 Правил, Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.
		08 грудня 2008 року між сторонами було укладено додаток №1 «Графік погашення кредиту» в новій редакції. Вказаний графік не відповідає ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. п. 3.2., 3.3, 3.4 Правил.
		Отже, в порушення п.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач не надав позивачу, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону.
		Договір не відповідає ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. п. 3.2, 3.3, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту та відповідачем не надано доказів, які б спростовували доводи позивачів в цій частині.
		Відповідно до п.5 ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.
		Також, відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки (п.4 ч.5 ст. 11 Закону).
		Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов, який зазначений у статті 18 Закону не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
		Так, відповідно до п.9.2 договору передбачено право банку змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання таких обставин: порушення позичальником кредитної дисципліни; погіршення фінансового стану позичальника; зміна у грошово-кредитній політиці НБУ (наприклад, девальвація курсу гривні до курсу долара США більш ніж на 5 відсотків у порівнянні з курсом, який діяв на час укладення договору) тощо.
		Отже у разі дефляційних процесів банк має право на збільшення процентної ставки. Натомість договір не містить жодних положень щодо зменшення процентної ставки у разі інфляційних процесів. Станом на час подання позову курс гривні до долару США перевішує 25 грн. за 1 долар, тоді як договір укладався за курсом 5 гривень за 1 долар.
		Таким чином, п.9.2 за умови відсутності дзеркальної норми, яка б захищала права позивача у разі інфляції є несправедливим по відношенню до споживача. 
		Оскільки проценти входять до ціни договору, суд приходить до висновку, що ціна договору є несправедливою.
		Отже з вищенаведеного вбачається, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивачки в частині визнання недійсним договору споживчого кредиту №10113154000 (№31-А96/10-2006И) від 01.11.2006, підлягають задоволенню.
		Відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
		Згідно зі ст. 1057-1 ЦК України у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.
		Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт.
		Арешт на майно підлягає зняттю, якщо протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним кредитного договору кошти у розмірі, визначеному судом, будуть повернуті кредитодавцю. Якщо у зазначений строк зобов'язання повернути кошти не виконано, кредитодавець має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване майно.
		Арешт на майно, накладений відповідно до частини другої цієї статті, підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом.
		Визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті.
		Відповідно до ст. 216 Цивілного кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
		У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (ч.2 ст. 216 ЦК)
		З матеріалів справи вбачається, що позивач від банку отримав 105 000 доларів США, а сплатив йому 185 948,19 доларів США, отже позивачем було сплачено банку не тільки отриману суму, а на 80948,19 доларів США більше. 
		З системного аналізу ст. 1057-1 ЦК України вбачається, що арешт на майно накладається лише у випадку, якщо суд визначає, що позичальник повинен повернути кредитодавцю певну суму. 
		Тому у суду відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про накладення арешту, оскільки суд мав би підстави накласти арешт на належну позивачу квартиру (предмет іпотеки) тільки у тому випадку, якщо б позивач повинен був повернути банку більшу суму ніж банк позивачу
		Оскільки, позивачем не заявлено застосування правових наслідків недійсності кредитного договору, відповідно до ст. 216 УК України суд не вбачає підстав щодо їх застосування.
		Відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
		Таким чином, також підлягають визнанню недійсними договір іпотеки жилого приміщення №31-А96/10-200бИ від 01.11.2006, який було нотаріально посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 5293 та договір поруки №31-А96/10-2006И від 01.11.2006, оскільки вони є забезпеченням та мають похідний характер від основного зобов'язання.
		Нерухоме майно, яке є предметом іпотеки обтяжено. Оскільки при укладенні договору іпотеки накладено заборону відчуження зазначеного в договорі майна до припинення договору іпотеки, тому вимоги позивача в частині скасування заборони відчуження  нерухомого майна:  чотирикімнатної квартири номер 144 в будинку номер 216 по вулиці Малишка Андрія в місті Києві, накладеної приватним нотаріусом   Київського   міського   нотаріального   округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за №5293, також підлягають задоволенню.
		Суд не вбачає підстави для задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності, з огляду на наступне.
		Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 
		Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		З матеріалів справи вбачається, що позивач дізнався про порушення його права 05.02.2015, коли отримав на свою вимогу повну банківську виписку. 
		Таким чином, позивач звернувся до суду із позовом у межах строку позовної давності, тому суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності.
		Аналогічна правова позиція викладена в рішенні апеляційного суду Волинської області від 02.06.2014, яке залишено в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 по справі №161/16470/13-ц.
		Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 10, 11, 27, 31, 57, 60, 173, 174, 215, 223 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 261, 203, 216, 256, 257, 548, 1054, 1055, 1057 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», суд,
		в и р і ш и в:
		Позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «УКРСИББАНК», треті особи: ОСОБА_2, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Реєстраційна служба ГУЮ у м. Києві про визнання недійсними договорів та зобовязання вчинити дії задовольнити.
		Визнати недійсним договір споживчого кредиту №10113154000 (№31-А96/10-2006И) від 01 листопада 2006 року, укладений між Акціонерним комерційним іноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4.
		Визнати недійсним договір іпотеки жилого приміщення №31-А96/10-2006И від 01 листопада 2006 року, укладений між Акціонерним комерційним іноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за №5292.
		Визнати недійсним договір поруки №31-А96/10-2006И від 01 листопада 2006 року укладений між Акціонерним комерційним іноваційним банком «УкрСиббанк», ОСОБА_4 та ОСОБА_2.
		Скасувати заборону відчуження нерухомого майна: чотирикімнатної квартири номер 144 в будинку номер 216 по вулиці Малишка Андрія в місті Києві, накладеної приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за №5293.
		Стягнути Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 2/12) в дохід Державного бюджету України 487,20 грн. судового збору.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. 
		 
		 
		Суддя                                                С.А. Борисов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...