Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/2562/15-г : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Виконання договору кредитування; Інший спір про виконання договору кредитування.
Надіслано для оприлюднення: 26.06.2015. Зареєстровано: 28.06.2015. Забезпечено надання загального доступу: 02.07.2015.
Дата набрання законної сили: 15.10.2015 (частково)
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 номер провадження справи  6/84/15
		     
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		м. Запоріжжя 
		24.06.2015                                                                       Справа №  908/2562/15-г
		 
		За позовом           Публічного акціонерного товариства „Державний експортно-імпортний банк" (вул. Горького, буд. 127, м. Київ, 03150)
		 
		До           Товариства з обмеженою відповідальністю „Твоя преса - Донецьк" (вул. Університетська, буд. 112, м. Донецьк, 83004)
		 
		Третя особа,           яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю „ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ" (вул. Предславинська, буд. 39, офіс 1, м. Київ, 03150)
		 
		          Про стягнення 190 282 877 грн. 92 коп. та 79 862, 43 дол. США, що еквівалентно сумі  1 861 177 грн. 88 коп.    
		 
		                                                                      Суддя                    Місюра  Л.С. 
		 
		За участю представників :
		 
		Від позивача:           Бачкала  А.В. - дов. №010-01/7411 від 12.09.2011р.
		 
		Від відповідача:          не з'явився 
		 
		Від третьої особи:           не з'явився 
		          
		Розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства „Державний експортно-імпортний банк" м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Твоя преса - Донецьк" м. Донецьк, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю „ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ" м. Київ, про стягнення 190 282 877 грн. 92 коп. та 79 862, 43 дол. США, що еквівалентно сумі  1 861 177 грн. 88 коп., суд - 
		 
		                                                           В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач просить стягнути з відповідача, на підставі договору поруки № 151313Р17 від 29.11.2013р., заборгованість по кредиту, за кредитним договором № 151313К15 від 28.10.2013р., в сумі 52 206 412 грн. 73 коп., заборгованість по процентам в сумі 2 366 865 грн. 17 коп., заборгованість по комісії за управління кредитною лінією у сумі 115 664 486 грн. 73 коп., пеню за прострочення погашення кредиту у сумі 11 273 878 грн. 14 коп., пеню за прострочення погашення кредиту у сумі 77 445, 65 доларів США, пеню за прострочення сплати процентів у сумі 351 396 грн. 74 коп., пеню за прострочення сплати процентів у сумі 2 416,78 доларів США, пеню за прострочення слати комісії за управління кредитною лінією у сумі 8 419 838 грн. 41 коп.
		Позивач надав суду пояснення у справі за вх. № 09-06/22620 від 19.05.2015 року, в яких вказав, зокрема, рішення судів загальної юрисдикції, що мають відношення до даної справи наразі відсутні; номер телефону ТОВ «Твоя преса - Донецьк», згідно з відомостями, які містяться в ЄДР: +380623485448, інші відомості про засоби зв'язку з ТОВ «Твоя преса - Донецьк» у АТ «Укрексімбанк» відсутні; для підтвердження заборгованості за Кредитним договором №151313К15 від 28.10.2013р. по пені надавався розрахунок заборгованості (прикладений до позовної заяви); Графік надання та погашення кредиту наведено у Додатку 1 до Кредитного договору №151313К15 від 28.10.2013 (копія прикладена до позовної заяви); обсяг відповідальності ТОВ «Твоя преса - Донецьк», як поручителя, за зобов'язаннями ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» (позичальника) за Кредитним договором №151313К15 від 28.10.2013 року не збільшувався порівняно з обсягом на який він погодився при укладенні Договору поруки №15131 ЗР 17 від 29.11.2013.
		Позивачем були надані суду письмові пояснення вих. № 010-5/223 від 15.05.2015 року щодо обґрунтування підстав подання позовної заяви тільки до відповідача, наступного змісту: між позивачем (далі - Банк) та третьою особою (далі - Позичальник) було укладено Кредитний договір №151313К15 від 28.10.2013р. із змінами і доповненнями, внесеними додатковими договорами: №151313К15-1 від 13.01.2014р., №151313К15-2 від 21.07.2014р., №151313К15-3 від 21.07.2014р. та №151313К15-4 від 11.08.2014р. (далі - Кредитний договір). В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, зокрема, укладено договір поруки №151313Р17 від 29.11.2013р. між відповідачем (далі - Поручитель), Банком та Позичальником (далі - Договір поруки).  Відповідно до умов п. 3.1. Договору поруки Поручитель взяв на себе обов'язок солідарно відповідати перед Банком за своєчасне та повне виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором щодо відшкодування суми кредиту, процентів, штрафних санкцій, а також всіх та будь-яких витрат, пов'язаних з наданням та обслуговуванням кредиту (далі - Основне зобов'язання). В силу положень ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Із змісту положень п. 3.2. Договору поруки вбачається, що у випадку невиконання Позичальником Основного зобов'язання Банк має право вимагати виконання цих зобов'язань у Поручителя та/або Позичальника, як у солідарних боржників. Також, відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Більш того, нормою ст. 16 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд. До того ж, Пленум Вищого господарського суду України у п. п. 4.1.5. п. 4.1. своєї постанови від 24.11.2014 року № 1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» вказав: «У розгляді справ за окремими позовами до боржника та поручителя як солідарних боржників необхідно виходити з того, що чинне законодавство (частина перша статті 598, статті 599 - 601, 604 - 609 ЦК України) не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення. Наявність судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тому подання кредитором позову до боржника не є перешкодою для подання позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашено». Вищезазначене вказує на правомірність вимог Банку про стягнення з Поручителя, як солідарного з Позичальником боржника за Основним зобов'язанням, заборгованості за Кредитним договором. 
		Також, позивачем були надані до суду письмові пояснення вих. № 010-5/224 від 16.05.2015 року, щодо підстав нарахування та стягнення пені з відповідача. Зокрема, позивач вказує наступне: між позивачем (далі - Банк) та третьою особою (далі - Позичальник) було укладено Кредитний договір №151313К15 від 28.10.2013р. із змінами і доповненнями, внесеними додатковими договорами: №151313К15-1 від 13.01.2014р., №151313К15-2 від 21.07.2014р., №151313К15-3 від 21.07.2014р. та №151313К15-4 від 11.08.2014р. (далі - Кредитний договір). Відповідно до п. 7.2. Кредитного сторони встановили порядок та розміри застосування до Позичальника неустойки (пені) за невиконання ним зобов'язань, визначених п. п. 3.4.1, п. п. 3.5.1., статті 4 Кредитного договору. Пеня нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості днів у розмірі, зазначеному у п. 3.2. Кредитного договору, і підлягає сплаті у національній валюті за офіційним курсом НБУ, встановленим на день сплати на рахунок, зазначений у пп. (б) п. 3.8. цього Договору. Прострочені платежі за Кредитним договором складаються як із сум у національній валюті, так і з сум в доларах США, тому нарахування пені за прострочення відповідних платежів відбувалося у відповідній валюті таких платежів. Підпунктом 3.2.6. п. 3.2. Кредитного договору визначено розмір пені за прострочення Позичальником платежів, а саме подвійна облікова ставка НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Чинним законодавством України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, і зокрема, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно положень ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (далі - Закон про відповідальність) розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Тобто зазначені положення Кредитного договору повністю відповідають вимогам Закону про відповідальність. Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Підставою виникнення господарських зобов'язань за приписами ч. 1 ст. 174 ГК України є договір. Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони, відповідно до ст. 6 цього кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять пункти (умови), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. В забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором, зокрема, укладено Договір поруки №151313Р17 від 29.11.2013 р. між відповідачем (далі - Поручитель), Банком та Позичальником (далі - Договір поруки). Відповідно до умов п. 3.1. Договору поруки Поручитель взяв на себе обов'язок солідарно відповідати перед Банком за своєчасне та повне виконання Позичальником зобов'язання за Кредитним договором щодо відшкодування суми кредиту, процентів, штрафних санкцій, а також всіх та будь-яких витрат, пов'язаних з наданням та обслуговуванням кредиту (далі - Основне зобов'язання). В силу положень ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Із змісту положень п. 3.2. Договору поруки вбачається, що у випадку невиконання Позичальником Основного зобов'язання Банк має право вимагати виконання цих зобов'язань у Поручителя та/або Позичальника, як у солідарних боржників. Також, відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Вищезазначене вказує на правомірність нарахування пені Позичальнику за порушення зобов'язань за Кредитним договором та вимог Банку про стягнення з Поручителя, як солідарного з Позичальником боржника за Основним зобов'язанням, пені за порушення зобов'язань Позичальником за Кредитним договором. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Як вбачається з вищезазначеного, пеня нарахована Позичальнику за порушення його зобов'язань за Кредитним договором, а не Поручителю за порушення зобов'язань за Договором поруки. В свою чергу, Поручитель несе солідарну відповідальність перед Банком за своєчасне та повне виконання Позичальником зобов'язання за Кредитним договором щодо відшкодування суми штрафних санкцій. В листі Національного банку України від 05.11.2014р. №18-112/64483 вказується, що банки мають встановлювати місце проведення юридичної особи-підприємця на основі даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. З  даних  ЄДР,  що  містяться  на  офіційному  сайті, вбачається, що адреса Позичальника (ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ») - особи, якій нарахована пеня за Кредитним договором - м. Київ, вул. Предславинська, буд. 39, офіс 1. Місто Київ не відноситься до території населених пунктів де проводилася/проводиться антитерористична операція. Таким чином мораторій на нарахування пені, передбачений ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», не розповсюджуються на нарахування пені за порушення зобов'язань за Кредитним договором.
		Позивач надав суду  письмові заперечення  на відзив  відповідача, де вказав наступне: ТОВ «Твоя преса - Донецьк» у своєму відзиві на позовну заяву АТ «Укрексімбанк» зазначає, що внесення змін до Кредитного договору № 151313К15 від 28.10.2013р., укладеного між АТ «Укрексімбанк» (далі - Банк) та ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» (далі - Кредитний договір) додатковими договорами № 151313К15-2 від 21.07.2014р. та № 151313К15-4 від 11.08.2014р. потягло за собою збільшення його відповідальності за Договором поруки № 151313Р17 від 29.11.2013р., укладеним між ТОВ «Твоя преса -Донецьк» (далі - Поручитель), ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» (далі - Позичальник) та Банком (далі - Договір поруки) в частині сплати комісії за управління кредитом, на що він, як Поручитель, своєї згоди не давав. У зв'язку з зазначеним, посилаючись на положення ч.1 ст. 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо припинення поруки у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, Поручитель наполягає на припиненні Договору поруки. Однак зазначене не відповідає дійсності. Обсяг відповідальності Поручителя за виконання зобов'язань за Кредитним договором не збільшився порівняно з обсягом відповідальності на яку він погодився при укладенні Договору поруки. Так, по-перше, ЦК України у ст. 553 визначає поруку як договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання - своєчасного повернення кредиту за кредитним договором, а тому обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 17.01.2011р. у справі № 3-62г10. Також, Пленум Вищого господарського суду України у пп. 4.1.2. п. 4.1. своєї постанови № 1 від 24.11.2014р. (далі - Постанова № 1) зазначив, що «Обсяг зобов'язань поручителя повинен бути визначений умовами договору поруки та узгоджений з умовами кредитного договору. Якщо у договорі поруки не визначено умови забезпечення зобов'язання (розмір і строк виконання зобов'язання, розмір процентів тощо), проте з умов договору можливо встановити, яке саме зобов'язання було або буде забезпечене порукою, чи в договорі поруки є посилання на договір, що регулює забезпечене зобов'язання з відповідними умовами, то у такому випадку відсутні підстави для визнання цього договору поруки недійсним». Відповідно до умов п.3.1. Договору поруки Поручитель взяв на себе обов'язок солідарно відповідати перед Банком за своєчасне та повне виконання Позичальником зобов'язання за Кредитним договором щодо відшкодування суми кредиту, процентів, штрафних санкцій, а також всіх та будь-яких витрат, пов'язаних з наданням та обслуговуванням кредиту (далі - Основне зобов'язання). В свою чергу, Позичальник, зокрема, зобов'язався за Кредитним договором своєчасно та у повному обсязі погашати Банкові заборгованість за кредитом, сплачувати проценти за користування кредитом, інші платежі за Кредитним договором та вчиняти інші дії, а саме: погашати кредит у валюті кредиту шляхом перерахування грошових коштів на позичковий рахунок, зазначений в п. 3.8. Кредитного договору в порядку та у строки, визначені положеннями пп. 3.2.2. п. 3.2., п. 3.4., п. 3.7. Кредитного договору згідно з Графіком надання та погашення кредиту (Додаток № 1 до Кредитного договору) та згідно з п.3.6. Кредитного договору; сплачувати у валюті кредиту проценти за користування кредитом в порядку, встановленому положеннями п. 3.5. та п. 3.7. Кредитного договору у розмірі, визначеному пп. 3.2.4. п. 3.2 Кредитного договору - 18,1% річних для заборгованості в гривні, 10,1 % річних для заборгованості у доларах США; сплачувати в порядку та розмірі, встановлені пп. 3.2.5. п. З.2., п. 3.7. та ст. 4. Кредитного договору комісії за кредитом; сплачувати у випадках та у розмірах, передбачених Кредитним договором, штрафні санкції, в тому числі пеню за прострочення платежів (за несвоєчасне погашення кредиту, несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, а також комісій за кредитом), що нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня та підлягає сплаті у національній валюті України (пп. 3.2.6. п. З.2., п. 7.2. Кредитного договору); виконувати інші зобов'язання. Тобто, зобов'язанням, забезпеченим порукою Поручителя за Договором поруки є зобов'язання на умовах, визначених Кредитним договором - обсяг зобов'язань Поручителя визначається як умовами Договору поруки, так і умовами Кредитного договору, якими визначено обсяг зобов'язань Позичальника, забезпечення виконання яких здійснює Поручитель. У пп.2.1.7 п.2.1. Договору поруки сторони визначили, що «Поручитель надає згоду на забезпечення цією порукою всіх зобов'язань Позичальника за Кредитною угодою, в тому числі, з урахуванням всіх змін та доповнень до Кредитного угоди, що будуть укладені в майбутньому». Вказане положення пп.2.1.7 п.2.1. Договору поруки є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Крім того, Пленум Вищого господарського суду України у пп. 4.1.1. п. 4.1. Постанови № 1 зазначив: «Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Закон не забороняє укладання договору поруки на забезпечення виконання зобов'язання, яке може виникнути в майбутньому». Також, Пленум Вищого господарського суду України в абз. 5 та абз.7 пп. 4.1.6. п. 4.1. Постанови № 1 наголосив: «Господарські суди мають враховувати, що згода поручителя надається в порядку та у спосіб, який передбачений договором поруки. Якщо договором поруки передбачено зміну його умов за письмової згоди сторін, то у такому разі саме лише повідомлення кредитором або боржником поручителя про зміну умов договору не є доказом надання поручителем згоди. У разі якщо поручитель під час укладення договору поруки погодив встановлення у майбутньому розміру процентної ставки за кредитним договором на підставі додаткових договорів, то таке встановлення процентної ставки за додатковими договорами не є збільшенням обсягу відповідальності поручителя і не може бути підставою для припинення договору поруки згідно із статтею 559 ЦК України». Таким чином, при розповсюдженні згідно з Договором поруки дії поруки Поручителя на забезпечення зобов'язань за Кредитним договором в повному обсязі - в тому числі, з урахуванням всіх змін та доповнень до Кредитного договору, що будуть укладені в майбутньому, обсяг відповідальності Поручителя за виконання зобов'язань за Кредитним договором не міг збільшитися порівняно з обсягом відповідальності на яку він погодився при укладенні Договору поруки, а відтак згода Поручителя на внесення змін до Кредитного договору не потребується. По-друге, внесення змін до Кредитного договору додатковими договорами № 151313К15-2 від 21.07.2014р. (далі - Договір № 2) та № 151313К15-4 від 11.08.2014р. (далі - Договір № 4) не потягло за собою у сукупності збільшення розміру комісії за управління кредитом для Позичальника. У своєму відзиві Поручитель зазначає, що до внесення змін до Кредитного договору (в абз. 7 пп.4.1.2. Кредитного договору) строк нарахування комісії за управління кредитною лінією в разі порушення пп.5.1.20.2. Кредитного договору встановлювався з 01.05.2014р. по 01.01.2015р. (тобто 7 місяців), а після внесення змін, строк нарахування продовжено до 01.08.2015р., чим збільшено розмір забезпеченого порукою зобов'язання зі сплати комісії за управління. Однак, відповідно до абз. 7 п.п. 4.1.2. Кредитного договору в редакції від 28.10.2013р. «У разі невиконання/порушення Позичальником зобов'язання, визначеного п.п. 5.1.20.2 цього Договору розмір комісії за управління, визначений у підпункті 3.2.5.2 цього Договору, збільшується на 0,025 процентні пункти, починаючи з дати невиконання/порушення зазначеного зобов'язання і закінчуючи датою його виконання, але не пізніше до 01.01.2015р.». Відповідно до пп. 5.1.20.2. Кредитного договору Позичальник зобов'язався «у строк до 01.05.2014 оформити в забезпечення виконання зобов'язань за Договором нежитлові приміщення, заставною вартістю 2 198 240,00 грн., згідно із переліком, визначеним у п.2 Додатку 10 до цього Договору». В той же час, при внесенні змін до абз. 7 пп. 4.1.2. Кредитного договору (змінивши кінцеву дату нарахування комісії збільшеної на 0,025% з 01.01.2015р. на 01.08.2015р.) сторони Договором № 2 внесли зміни також і до пп. 5.1.20.2. Кредитного договору в частині продовження строку оформлення в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним Договором нежитлових приміщень заставною вартістю 1 739 240,00 грн. до 01.12.2014р. (тобто нарахування комісії збільшеної на 0,025% можливе все тих же 7 місяців, однак, з 01.12.2014р. по 01.08.2015р.). Крім того, відповідно до п. 4 Договору № 2 сторони також, зокрема, домовились, що Банк здійснює нарахування комісії за управління у період з 01.05.2014р. по 20.06.2014р. (включно) без урахування невиконання умови пп.5.3.1. (д), (є) Кредитного договору та у період з 01.05.2014р. по 30.11.2014р. (включно) без урахування стану виконання умови Позичальником умов, передбачених пп.5.1.20.2. та пп. 5.1.29 Кредитного договору. Відповідно до п. 4 Договору № 4 сторони також, зокрема, домовились, що Банк здійснює нарахування комісії за управління у період з 01.07.2014р. по 31.07.2014р. (включно) без урахування невиконання умови пп. 5.1.15.3. та пп.5.3.1. (д), (є) Кредитного договору. Якби не було укладено Договір № 2 та Договір № 4, то відповідно до: абз. 4 п.4.1.2. Кредитного договору при невиконанні/ порушенні Позичальником зобов'язань за Договором, визначених пп.5.3.1 (д), (є), (о) та пп. 5.1.15.3. розмір комісії за управління,  визначений  у  підпункті  3.2.5.2  цього  Договору,  збільшився б на  0,15 процентні пункти за кожне таке порушення; абз. 5 п.4.1.2. Кредитного договору при невиконанні/порушенні Позичальником зобов'язань за Кредитним договором, визначених пп. 5.1.29 Кредитного договору, розмір комісії за управління, визначений у підпункті 3.2.5.2 цього Договору, збільшився б на 0,15 процентні пункти, абз. 7 п.4.1.2. Кредитного договору при невиконанні/порушенні Позичальником зобов'язань за Кредитним договором, визначених пп.5.1.20.2 Кредитного договору, розмір комісії за управління, визначений у підпункті 3.2.5.2 цього Договору, збільшився б на 0,025 процентні пункти. Таким чином, зазначає позивач, твердження Поручителя про припинення поруки є необґрунтованими, а законодавчо визначені підстави для припинення поруки за Договором поруки відсутні.
		Позивач надав суду письмові заперечення  на клопотання відповідача  про зупинення  провадження по справі, де вказав наступне: Зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. ТОВ «Твоя преса - Донецьк» (далі - Відповідач), посилаючись на норму ст. 79 ГПК України, а саме на її положення щодо зупинення господарським судом провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, звернулось з клопотанням про зупинення провадження у даній справі до розгляду Господарським судом м. Києва справи № 910/8891/15 (далі - справа № 910/8891/15) за позовом АТ «Укрексімбанк» до ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 90 003,86 дол. США та 216 547 513 грн. 18 коп, в рамках якої був прийнятий до розгляду зустрічний позов ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ». Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Вищого господарського суду України в п. 3.16 постанови від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» «пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК України). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин». Тобто, під час розгляду клопотання про зупинення провадження у справі з підстав, визначених ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд з'ясовує як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим обумовлюється неможливість розгляду справи. При цьому, положеннями ст. 43 ГПК України визначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. Відповідно до положень ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Однак, Відповідач, заявляючи клопотання про зупинення провадження у даній справі, не лише не надав доказів на підтвердження правомірності своїх вимог щодо зупинення провадження у справі з підстав визначених в ч. 1 ст. 79 ГПК України, але й не вказав яким чином дана справа пов'язана із справою № 910/8891/15 та в чому полягає неможливість для Господарського суду м. Києва у даній справі самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі. В свою чергу, матеріали даної справи містять всі документи, необхідні для встановлення обставин, що мають значення для даної справи. Крім того, ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ», як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору у даній справі та в силу абз. 4 ст. 27 ГПК України користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки сторін (крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову) вправі згідно зі ст. 22 ГПК України брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу. Таким чином, якщо ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» вважає припиненим договір на якому ґрунтуються вимоги АТ «Укрексімбанк» у даній справі, то воно вправі навести свої доводи у даній справі та надати відповідні докази. В той же час, зупинення провадження у даній справі лише сприятиме затягуванню вирішення справи по суті. Крім того, виходячи із змісту приписів п. 1 ч. 1 ст. 83 та ст. 43 ГПК України господарський суд оцінюючи докази з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом перевіряє законність договору, на якому ґрунтуються позовні вимоги та у випадку, якщо суд дійде висновку про незаконність договору чи припинення правовідносин за договором він має право надати свої обґрунтовані висновки. Слід зазначити, що Пленум Вищого господарського суду України в п. 2.8 своєї постанови від 24.11.2014р. № 1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» зазначив, що: «Вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі на підставі частини першої статті 79 ГПК, господарським судам слід враховувати викладене в пункті 3.16 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" та виходити з того, що порушення провадження у справі, предметом спору в якій є визнання недійсним кредитного договору, не перешкоджає з'ясуванню обставин у справі, в якій предметом спору є повернення кредиту та сплата відсотків за ним». У зв'язку з зазначеним як зазначає позивач, клопотання Відповідача про зупинення провадження у даній справі підлягає відхиленню, як необґрунтоване згідно з вимогами ГПК України.
		Позивач надав суду письмові пояснення від 24.06.2015р., де вказав наступне: у зв'язку з наданням ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» пояснень від 18.06.2015, в яких наведені заперечення на розрахунок АТ «Укрексімбанк» (далі - Банк) суми заборгованості за Кредитним договором №151313К15 від 28.10.2013 (далі - Кредитний договір), долучений АТ «Укрексімбанк» до даної справи, позивач надає наступні пояснення. ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» вважає, що розрахунок суми комісії за управління кредитною лінією (далі - Комісія), виходячи з наступних критеріїв: - «базою для розрахунку щомісячного платежу комісії за умовами кредитного договору має бути не максимальний ліміт кредитної лінії, а сума фактичної заборгованості позичальника за кредитом» - в той час як умовами пп. 3.2.5.2. пп.3.2.5. п.3.2. Кредитного договору сторонами визначено базою нарахування Комісії Ліміт кредитної лінії (а не суму фактичної заборгованості Позичальника за кредитом станом на дату розрахунку), який (Ліміт кредитної лінії), згідно з абз. 8 ст. 1 Кредитного договору, означає граничну суму заборгованості за Кредитним договором, «зазначену в пп. 3.2.1 п. 3.2. цього Договору». Так, умовами пп. 3.2.5.2. пп.3.2.5. п.3.2. Кредитного договору сторонами визначено базою нарахування Комісії Ліміт кредитної лінії (а не суму фактичної заборгованості Позичальника за кредитом), який (Ліміт кредитної лінії), згідно з абз. 8 ст. 1 Кредитного договору, означає граничну суму заборгованості за Кредитним договором, «зазначену в пп. 3.2.1 п. 3.2. цього Договору». Тобто, Ліміт кредитної лінії визначається через граничну суму заборгованості за Кредитним договором, а не суму фактичної заборгованості Позичальника за кредитом станом на дату розрахунку, яку сторони Кредитного договору домовились уніфікувати під терміном «Основний борг». Так, відповідно до абз. 7 ст. 1 Кредитного договору дефініція «Основний борг» означає фактичну суму заборгованості Позичальника за Кредитом, наданим йому Банком, на кожну окрему дату. В свою чергу, згідно з абз. 5 ст. 1 Кредитного договору дефініція «Кредит» означає грошові кошти, які Банк надає для фінансування Проекту на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, цільового характеру використання та відкличності. З зазначеного вбачається, що гранична сума заборгованості за Кредитним договором не тотожна фактичній сумі заборгованості Позичальника за Кредитом - фактично наданим Позичальнику грошовим коштам (Основний борг). Сторони умовами пп. 3.2.1. п. 3.2 Кредитного договору визначили, що «Ліміт кредитної лінії: екв. 160 000 000,00 (сто шістдесят мільйонів 00) дол. США, при цьому сума основного боргу за Кредитом за Офіційним курсом Національного банку України на будь-яку дату не може перевищувати 1 295 440 000,00 (один мільярд двісті дев'яносто п'ять мільйонів чотириста сорок тисяч, 00) гривень (із можливим відхиленням до 5% у зв'язку зі зміною курсів валют)». Тобто, умова пп.3.2.1 п. 3.2 Кредитного договору визначає як Ліміт кредитної лінії: екв. 160 000 000,00 дол. США, так і суму основного боргу: за курсом Національного банку України на будь-яку дату не може перевищувати 1 295 440 000,00 грн. (із можливим відхиленням до 5% у зв'язку зі зміною курсів валют). При цьому, в контексті зазначеної умови Кредитного договору, Ліміт кредитної лінії є незмінною величиною: екв. 160 000 000,00 дол. США, а основний борг - фактичною сумою заборгованості, яка може змінюватись, зокрема, в залежності від здійснення Позичальником погашення заборгованості або зміни курсу валют. В свою чергу, передбачений в абз. 3 п.п. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору випадок застосування Банком в якості бази нарахування Комісії фактичної суми заборгованості за Основним боргом є виключенням з основного правила, передбаченого в пп. 3.2.5. п. 3.2. Кредитного договору, та застосовується лише у випадку перевищення суми фактичної заборгованості за Основним боргом над Лімітом кредитної лінії. За загальним же правилом пп. 3.2.5. п. 3.2. Кредитного договору базою нарахування Комісії є Ліміт кредитної лінії: екв. 160 000 000,00 дол. США. Таким чином, базою нарахування Комісії є саме Ліміт кредитної лінії (екв. 160 000 000,00 дол. США), під яким розуміється гранична суму заборгованості за Кредитним договором, який (Ліміт кредитної лінії) не обмежений сумою основного боргу, а у випадку перевищення суми фактичної заборгованості за кредитом над Лімітом кредитної лінії базою нарахування є Основний борг. При цьому слід зазначити, що з моменту укладення Кредитного договору випадків перевищення суми фактичної заборгованості за кредитом над Лімітом кредитної лінії на момент нарахування Комісії не відбувалось, а відтак у застосуванні для бази нарахування Комісії суми Основного боргу (фактичної суми заборгованості за кредитом на відповідну дату) не було правових підстав. Враховуючи викладене, позивач зазначає, що позбавлені підґрунтя твердження ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» про те, що Банк невірно здійснює розрахунок Комісії «на максимальний розмір кредитної лінією». «Комісія за управління кредитною лінією нараховується окремо щодо залишку заборгованості позичальника у гривні (без множення на офіційний курс Національного банку України) та окремо щодо залишку заборгованості позичальника у доларах США (з урахуванням офіційного курсу Національного банку України станом на дату нарахування)» - в той час як, до ст.1, пп. 3.2.1 п.3.2., та пп. 3.2.5.2. пп.3.2.5. п.3.2., абз. 10 пп. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору Комісія тариф у процентному вираженні та офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на дату нарахування. Як вбачається з умов ст.1, пп.3.2.1 п.3.2., та пп. 3.2.5.2. пп.3.2.5. п.3.2. Кредитного договору базою нарахування Комісії за загальним правилом є Ліміт кредитної лінії, який сторони визначили як граничну суму заборгованості за Кредитним договором, що складає еквівалент 160 000 000,00 дол. США. Як зазначено вище, випадків перевищення основного боргу над Лімітом кредитної лінії на момент нарахування Комісії, що є єдиною виключною підставою (згідно з абз. 3 пп. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору) для застосування у якості бази нарахування суми основного боргу, не відбувалось. Порядок нарахування та сплати Комісій, зокрема, визначений в пп. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору. Відповідно до абз. 10 пп. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору комісія за управління нараховується за Період нарахування комісії за управління у національній валюті України за Офіційним курсом Національного банку України на дату нарахування, в останній Банківський день місяця, і підлягає сплаті щомісяця з 1 по 10 число місяця, наступного за розрахунковим (у січні та травні - до 15 числа), на рахунок, зазначений у п.3.8 цього Договору. Інший порядок нарахування Комісії Кредитним договором не передбачений. З зазначеного вбачається, що розрахунок Комісії за Кредитним договором правомірно здійснювався від суми 160 000 000,00 дол. США - саме до цієї суми застосовується тариф (у процентному вираженні), передбачений пп. 3.2.5.2. пп.3.2.5. п.3.2. Кредитного договору, та офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на дату нарахування Комісії. При цьому, за викладених обставин на розрахунок Комісії за Кредитним договором не впливала валюта кредиту - немає значення в якій валюті був виданий кредит, адже базою нарахування згідно з умовами Кредитного договору є сума в доларах США, до якої застосовується офіційний курс гривні. Враховуючи викладене, позбавлені підґрунтя твердження ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» про те, що Банк невірно здійснює розрахунок Комісії, «орієнтуючись на граничний еквівалент ліміту кредитної лінії, визначений у доларах США, за курсом НБУ на дату розрахунку». «Встановлена в якості розміру тарифу Комісії відсоткова ставка застосовується для розрахункового періоду банківський рік» - в той час як з умов абз. 13 ст. 1, абз. 10 пп. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору вбачається, що встановлена в якості розміру тарифу Комісії відсоткова ставка застосовується до розрахункового періоду «місяць». Відповідно до умов пп. 3.2.5.2. пп.3.2.5. п.3.2. Кредитного договору розмір тарифу, за яким здійснюється нарахування Комісії, визначений на рівні 0,031%, який може змінюватись в залежності від виконання Позичальником умов цього Кредитного договору у порядку зазначеному, у пп. 4.1.2 ст. 4 Кредитного договору. Крім того, згідно із абз. 10 пп. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору комісія за управління нараховується за Період нарахування комісії за управління у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України на дату нарахування, в останній Банківський день місяця, і підлягає сплаті щомісяця з 1 по 10 число місяця, наступного за розрахунковим (у січні та травні - до 15 числа), на рахунок, зазначений у п.3.8 цього Договору. Комісія за управління за останній Період нарахування комісії за управління підлягає сплаті не пізніше наступного Банківського дня після погашення Основного боргу за Кредитом. Відповідно до положень абз. 13 ст. 1 Кредитного договору «Період нарахування Комісії» визначений наступним чином: «щомісяця, починаючи з дати укладання цього Договору і закінчуючи датою повного виконання зобов'язань за Основним боргом, але не більше 90 днів з дати кінцевого терміну погашення Кредиту, визначеного Договором, у разі невиконання Позичальником зобов'язань за Основним боргом». Відтак, тариф Комісії визначений на рівні 0,031%, який може змінюватись у порядку, визначеному у пп. 4.1.2 ст. 4 Кредитного договору, застосовується до розрахункового періоду «місяць». При цьому, позивач наголошує, що жодних прямих або опосередкованих вказівок на те, що при визначенні розміру Комісії слід застосовувати «відсоткову ставку для розрахункового періоду банківський рік» (на кшталт, умови пп.3.5.1. п.3.5. Кредитного договору щодо нарахування процентів на «основі Банківського року») ні пп. 3.2.5.2. пп.3.2.5. п.3.2. Кредитного договору, ні інші умови Кредитного договору не містять. Враховуючи викладене зазначає позивач, позбавлені підґрунтя твердження ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» про те, що Банк невірно здійснює розрахунок Комісії орієнтуючись на те, що «розмір тарифу Комісії підлягає застосуванню до розрахункового періоду тривалістю 1 місяць». «Необмежене збільшення в односторонньому порядку відсоткової ставки розміру тарифу Комісії є штрафною санкцією»- в той час як передбачений умовами Кредитного договору порядок збільшення розміру комісії за управління кредитною лінією не являється не являється правом Банку на збільшення Комісії в односторонньому порядку та не являється штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства України. Як вже зазначалося вище позивачем, відповідно до пп. 3.2.5.2. пп.3.2.5. п.3.2. Кредитного договору тариф, за яким здійснюється нарахування Комісії, визначений у розмірі 0,031% та змінюється в залежності від виконання Позичальником умов Кредитного договору, «як зазначено у підпункті 4.1.2 Кредитного договору». В свою чергу, в пп. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору визначений чіткий перелік зобов'язань Позичальника за Кредитним договором, у разі невиконання/порушення яких збільшується розмір Комісії, а також конкретний розмір та порядок збільшення розмір такої Комісії. Тобто, в силу умов Кредитного договору розмір Комісії не залежить від одностороннього волевиявлення Банку - збільшення розміру Комісії при настанні випадків, визначених у пп. 4.1.2 ст. 4 Кредитного договору, є не правом Банку, яким останній може скористатись, а являється умовою Кредитного договору, яка є результатом домовленості сторін та в силу ст. 629 ЦК України є обов'язковою до застосування. Відтак, твердження Позичальника про те, що розмір Комісії був змінений Банком в односторонньому порядку не відповідають дійсності. Також, віднесення збільшеного розміру Комісії до категорії штрафних санкцій є безпідставним. За правилами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Тобто, у ч. 1 ст. 230 ГК України статті законодавець зазначає, що штрафні санкції це, зокрема, господарські санкції у виді грошової суми, та надає їх виключний перелік, а саме: неустойка, штраф, пеня. В свою чергу, норма ст. 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Законодавцем не передбачена можливість віднесення до штрафних санкцій Комісії, в тому числі у разі збільшення її розміру при настанні відповідних обставин. Норми ст.ст. 47, 53 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачають можливість для банків, окрім процентних ставок, встановлювати також комісійну винагороду за надані послуги. Крім того, положеннями п. 2.4 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затвердженими постановою правління Національного банку України від 18.06.2003р. № 255 передбачено, що комісійні доходи і витрати (далі - комісії) - операційні доходи і витрати за наданими (отриманими) послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов'язання чи є фіксованою. Комісії за наданими (отриманими) послугами залежно від мети їх оцінки та основи обліку пов'язаного з ними фінансового інструменту поділяються на: комісії, що є невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструменту; комісії, що отримуються (сплачуються) під час надання послуг, до яких, зокрема, належать комісії за обслуговування кредитної заборгованості; комісії, що отримуються (сплачуються) після виконання певних дій, визнаються як дохід (витрати) після завершення певної операції. Позивач зазначає, що сторони розуміючи вплив обставин, які зазначені в пп. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору, передумови визначення вартості послуг Банку, в тому числі передумови встановлення розміру Комісії, погодили у Кредитному договорі, що такий вплив має бути компенсований відповідною зміною вартості послуг Банку, яка є адекватною для таких обставин, що потребують, зокрема, підвищеного моніторингу з боку Банку (що, в свою чергу, може мати наслідком залучення додаткових трудових ресурсів банку), може впливати на підвищення ризику Банку, на формування ним резервів тощо. Тобто, Комісія не являється заходом впливу на особу, що не виконує або неналежно виконує умови господарського зобов'язання, а носить компенсаційний характер для Банку у зв'язку із зміною вартості його послуг з огляду на настання відповідних обставин. Додатково позивач зазначає, що Кредитний договір містить окрему статтю 7, яка має назву «Відповідальність Позичальника». В цій статті Кредитного договору визначений перелік штрафних санкцій, які Банк має право застосовувати до Позичальника за порушення/невиконання тих чи інших положень Кредитного договору. Проте, збільшений розмір Комісії у якості відповідальності за невиконання відповідних зобов'язань за Кредитним договором в ст. 7 Кредитного договору не значиться. Враховуючи викладене зазначає позивач, позбавлені підґрунтя твердження ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» відповідача про те, що Банк «в односторонньому порядку здійснює розмір базового тарифу комісії в сторону збільшення прогресії». У зв'язку з прикладенням до пояснень ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» копії «Науково-консультативного висновку», який містить підпис кандидата юридичних наук, доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка Цюри В.В., кандидата юридичних наук, доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка Кодинець А.О., кандидата юридичних наук, доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка Кривошеїної І.В. (далі - Висновок) позивач зазначає про відсутність правових підстав вважати висновок належним доказам у справі. 1. Так, відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК  України)  доказами  у  справі  є  будь-які  фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України). Разом з тим, позивач звертає увагу, що ст. 41 ГПК України визначено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у ст. 31 ГПК України. Таким чином лише для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу, яка проводиться судовим експертом. Зважаючи на викладене позивач вважає, що цілком обґрунтованим є висновок про те, що належним доказом у справі може бути лише висновок судового експерта, наданий у зв'язку призначенням судом судової експертизи, а не вказані вище Висновки, які містять дані, що не відповідають фактичним обставинам справи, а також положення, які суперечать вимогам чинного законодавства України. Разом з тим, позивач звертає увагу, що відповідно до п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 5 «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності», судова експертиза повинна призначатися тільки для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування у справі, і не може стосуватися тлумачення і застосування правових норм. Отже, господарські суди не повинні порушувати перед судовим експертом питання суто правового характеру, які мають вирішуватися самим судом». Враховуючи викладене вище, позивач зазначає, що питання, порушені у Висновку є суто правового характеру, внаслідок чого відсутні будь-які правові підстави для проведення будь-яких експертиз. 2. Статтею 9 Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу» (далі - Закон), на який є посилання у вказаних вище Висновках, визначено виключний перелік форм наукової і науково-технічної експертизи, а саме визначено, що наукова і науково-технічна експертиза проводиться  у  формі  державної,  громадської та  іншої експертизи. При цьому ст. 10 Закону встановлено, що державну наукову і науково-технічну експертизу проводять: органи виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності; підприємства,   установи   та   організації,   тимчасові   експертні  колективи, компетентні у відповідній галузі наукової і науково-технічної діяльності, за дорученням державних органів. Державну наукову і науково-технічну експертизу проводять лише відповідні органи державної влади або підприємства, установи та організації, тимчасові експертні колективи лише за дорученням державних органів. Одночасно, ст. 11 Закону передбачено, що громадська наукова і науково-технічна експертиза може проводитися у будь-якій сфері наукової і науково-технічної діяльності, що потребує врахування громадської думки, з ініціативи громадськості, об'єднань громадян, трудових колективів на основі договорів на проведення громадської наукової і науково-технічної експертизи. Таким чином, громадська наукова і науково-технічна експертиза може проводитися лише при необхідності врахування громадської думки та з ініціативи громадськості, об'єднань громадян, трудових колективів. Разом з тим, згідно зі ст. 12 Закону, яка має назву «інші наукові і науково-технічні експертизи», наукову і науково-технічну експертизу можуть проводити наукові і науково-технічні установи, підприємства та організації різних форм власності і підпорядкування, а також спеціально створені експертні організації, статутна діяльність яких передбачає проведення наукових і науково-технічних експертиз, з ініціативи фізичних та юридичних осіб, заінтересованих в отриманні експертних висновків. Викладене свідчить, що «інші наукові і науково-технічні експертизи» можуть проводити лише наукові і науково-технічні установи, підприємства та організації різних форм власності і підпорядкування, а також спеціально створені експертні організації, статутна діяльність яких передбачає проведення наукових і науково-технічних експертиз. Враховуючи викладене вище є цілком обґрунтованим висновок про незаконність вказаного вище Висновку, беручи до уваги відповідні експертизи проведено не науковими і науково-технічними установами, підприємствами та організаціями різних форм власності і підпорядкування, а також спеціально створеними експертними організаціями, статутна діяльність яких передбачає проведення наукових і науково-технічних експертиз, а вказаними вище фізичними особами Цюрою В.В., Кодинець А.О., Кривошеїною І.В. в розумінні чинного законодавства України не є експертними висновками, а є думкою окремих фахівців.Водночас, позивач звертає увагу, що виходячи зі змісту п. 4.2 Розділу 4 «Положення про організацію та проведення наукової та науково-технічної експертизи» (надалі-Положення), затвердженого наказом Міністерства України у справах науки і технологій від 24.04.1998р. № 131 підготовлений експертний висновок підписується експертом і керівником організації (установи) - організатором експертизи. Висновок експертизи має друкуватися на офіційному бланку організатора експертизи та скріплюється гербовою печаткою. Слід звернути увагу на недотримання наведених вимог п. 4.2 Розділу 4 Положення, беручи до уваги, що Висновок містить лише кандидата юридичних наук, доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка Цюри В.В., кандидата юридичних наук, доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка Кодинець А.О., кандидата юридичних наук, доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка Кривошеїної І.В., як належного та допустимого доказу у даній справі. 3. Відповідно до ст. 22 Закону основним юридичним документом, що регламентує відносини між замовником і організатором у сфері наукової і науково-технічної експертизи, є договір на її проведення. Разом з тим, п. 1.8 Розділу 1 «Положення про організацію та проведення наукової та науково-технічної експертизи» (далі-Положення), затвердженого наказом Міністерства України у справах науки і технологій від 24.04.1998р. № 131 визначено, що підставами для проведення експертизи є рішення центральних органів виконавчої влади, договори та угоди на проведення науково-технічної експертизи, укладені з міністерствами, іншими органами виконавчої влади, установами та організаціями, юридичними та фізичними особами. Однак, зазначає позивач, в матеріалах справи відсутні документи, які вказують на виникнення договірних відносин, як підставу для проведення відповідної експертизи. 4. Стосовно Висновку додатково варто зазначити про невідповідність положень, зазначених в ньому фактичним обставинам справи, їх (положень) суперечність та необґрунтованість. При цьому звертаємо увагу, що Висновок взагалі не є документом, який може містити фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, беручи до уваги, що жодним нормативно-правовим актом чинного законодавства України не передбачено обов'язковість та/або необхідність врахування висновків, які містяться в ньому. Як зазначає позивач, викладене вище свідчить про недотримання вимог чинного законодавства України, наведених у вказаних вище нормативно-правових актах, зокрема щодо оформлення вказаного вище Висновку, проведення відповідних експертиз всупереч вимог ст. 41 ГПК України, що, свідчить про неналежність та недопустимість доказів, наданих ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» у вигляді Висновку у даній справі.
		Позивач надав суду  письмові заперечення  на клопотання третьої особи про зупинення провадження по справі від 24.06.2015р., де вказав наступне: зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» (далі - Третя особа), посилаючись на норму ст. 79 ГПК України, а саме на її положення щодо зупинення господарським судом провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, звернулось з клопотанням про зупинення провадження у даній справі до розгляду господарським судом м. Києва справи № 910/8888/15 (далі - справа № 910/8888/15) за позовом АТ «Укрексімбанк» до ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 90 003,86 дол. США та 216 547 513 грн. 18 коп., в рамках якої був прийнятий до розгляду зустрічний позов ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ». Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Вищого господарського суду України в п. 3.16 постанови від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» «пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин». Тобто, під час розгляду клопотання про зупинення провадження у справі з підстав, визначених ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд з'ясовує як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим обумовлюється неможливість розгляду справи. При цьому, положеннями ст. 43 ГПК України визначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. Відповідно до положень ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Однак, Третя особа, заявляючи клопотання про зупинення провадження у даній справі, не лише не надала доказів на підтвердження правомірності своїх вимог щодо зупинення провадження у справі з підстав визначених в ч. 1 ст. 79 ГПК України, але й не вказала в чому полягає неможливість для суду у даній справі самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі. В свою чергу, матеріали даної справи містять всі документи, необхідні для встановлення обставин, що мають значення для даної справи. Крім того, ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ», як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору у даній справі та в силу абз. 4 ст. 27 ГПК України користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки сторін (крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову) вправі згідно зі ст. 22 ГПК України брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу. Таким чином зазначає позивач, якщо ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» вважає припиненим договір на якому ґрунтуються вимоги АТ «Укрексімбанк» у даній справі, то воно вправі навести свої доводи у даній справі та надати відповідні докази. В той же час, зупинення провадження у даній справі лише сприятиме затягуванню вирішення справи по суті. Крім того, виходячи із змісту приписів п. 1 ч. 1 ст. 83 та ст. 43 ГПК України господарський суд оцінюючи докази з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом перевіряє законність договору, на якому ґрунтуються позовні вимоги та у випадку, якщо суд дійде висновку про незаконність договору чи припинення правовідносин за договором він має право надати свої обґрунтовані висновки. Слід зазначити, що Пленум Вищого господарського суду України в п. 2.8. своєї постанови від 24.11.2014р. № 1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» зазначив, що: «Вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі на підставі частини першої статті 79 ГПК, господарським судам слід   враховувати   викладене   в   пункті   3.16   пункту   3   постанови   пленуму   Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" та виходити з того, що порушення провадження у справі, предметом спору в якій є визнання недійсним кредитного договору, не перешкоджає з'ясуванню обставин у справі, в якій предметом спору є повернення кредиту та сплата відсотків за ним». У зв'язку з зазначеним, позивач вважає, що клопотання Третьої особи про зупинення провадження у даній справі підлягає відхиленню, як необґрунтоване згідно з вимогами ГПК України.
		Відповідач надав суду  відзив на  позовну заяву, де вказав наступне: позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки договір поруки є припиненим. 29 листопада 2013 року Позивач (Кредитор) та Відповідач (Поручитель) уклали договір поруки №151313Р17 (надалі - «Договір Поруки»), за яким Поручитель зобов'язався перед Кредитором відповідати за своєчасне та повне виконання Позичальником основного зобов'язання за кредитним договором №151313К15 від 28.10.2013р. (надалі - «Кредитний Договір»). Згідно інформаційній довідці від 26.05.2015р., щодо виконання умов Кредитного Договору, поточний залишок заборгованості Позичальника за кредитом, станом на 04 квітня 2015 року, на думку Банку складав 52 206 412 грн. 73 коп., що еквівалентно близько 4 % від обсягу отриманих Позичальником грошових коштів. Решта позичених коштів повернута Банку, а саме: 80 000 000,00 доларів США в якості погашення заборгованості за кредитом; 6 669 007,74 доларів США в якості сплати процентів за користування кредитом; 587 233 587,27 гривень в якості погашення заборгованості за кредитом; 110 412 697,16 гривень в якості сплати процентів за користування кредитом. 21 липня 2014 року Позичальник (ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ») та Кредитор уклали додатковий договір № 15131ЗК15-2 до Кредитного Договору (надалі - «Додатковий Договір №2»), в якому поміж іншого зазначили наступне - «Сьомий абзац підпункту 4.1.2 статті 4 Договору викласти в новій редакції:«Уразі невиконання/порушення Позичальником зобов'язання, визначеного пп. 5.1.20.2 цього Договору розмір комісії за управління, визначений у підпункті 3.2.5.2 цього Договору, збільшується на 0,025 процентні пункти, починаючи з дати невиконання/порушення зазначеного зобов'язання закінчуючи датою його виконання, але не пізніше ніж до 01.08.2015р.». Таким чином, Сторони збільшили на сім місяців строк протягом якого нараховується комісія за управління у разі невиконання/порушення Позичальником зобов'язання, визначеного пп. 5.1.20.2 Кредитного договору. 11 серпня 2014 року Позичальник та Кредитор уклали додатковий договір № 151313К15-4 до Кредитного Договору (надалі - «Додатковий Договір №4»), в якому поміж іншого зазначили наступне - «Уразі невиконання/порушення Позичальником зобов'язання, визначеного пп.5.1.32 цього Договору розмір комісії за управління, визначений у підпункті 3.2.5.2 цього Договору, збільшується на 0,01 процентні пункти, починаючи з дати невиконання/ порушення зазначеного зобов'язання і закінчуючи датою його виконання». Відповідно до п.5 Додаткового Договору №4, Позичальник і Кредитор доповнили Кредитний Договір пунктом 5.1.32 у наступній редакції - «5.1.32 У строк до 01.12.2014р. (включно) забезпечити оформлення в заставу за Договором частки у статутному капіталі ТОВ «КИЇВ-ПРЕСС», що буде придбана ТОВ «УКРАИНСКАЯ МЕДИА ГРУППА» у ЗАТ «ВД Комсомольська Правда» (Російська Федерація)». Позичальник у строк до 01.12.2014р. не забезпечив оформлення в заставу за договором частки у статутному капіталі ТОВ «КИЇВ-ПРЕСС», яку придбав ТОВ «УКРАИНСКАЯ МЕДИА ГРУППА» у ЗАТ «ВД Комсомольська Правда» (Російська Федерація). Після отримання позовної заяви у цій справі, ми звернулися до Позичальника із запитом надати будь-які інші документи які стосуються зміни умов Кредитного Договору. Позичальник надав копію листа №195-01/7812 від 27.11.2014р. від Кредитора, в якому Кредитор зокрема нагадує Позичальнику про збільшений розмір комісії за управління кредитною лінією. На дату подання цього позову Позичальник не забезпечив оформлення відповідної застави. Зазначені зміни призвели до збільшення обсягу відповідальності Поручителя, а саме: 1. До внесення змін до Кредитного Договору строк нарахування комісії за управління кредитною лінією в разі порушення пп.5.1.20.2 Кредитного Договору встановлено з 01.05.2014р. по 01.01.2015р., а після внесення змін, строк нарахування продовжено до 01.08.2015р., чим збільшено розмір забезпеченого порукою основного зобов'язанні зі сплати комісії за управління. 2. До 01.12.2014р. розмір комісії за управління кредитною лінією складав 0,031% (п. 3.2.5.2 Кредитного Договору). Після 01.12.2014р. розмір комісії за управління кредитною лінією збільшено на 0,01% і становить 0,041%. Позичальник та Кредитор внесли зазначені зміни до Кредитного Договору без згоди Поручителя. Відповідно до ч.1 ст. 559 Цивільного Кодексу України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Застосовуючи до спірних правовідносин ч.1 ст. 559 Цивільного Кодексу України зрозуміло, що зміни внесені Додатковими Договорами №2 та №4 щодо збільшення строку нарахування комісії за управління кредитною лінією до 01.08.2015р. та збільшення розміру комісії за управління кредитною лінією на 0,01% призвело до збільшення відповідальності Поручителя. Договір Поруки є припиненим, оскільки зазначені змін до Кредитного Договору внесені без згоди Поручителя і призвели до збільшення обсягу відповідальності Поручителя. Зазначену правову позицію підтримує Верховний Суд України, зокрема у постанові судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 5 лютого 2014 у справі №6-160цс13 зазначивши наступне - «Згідно із частиною першою статті 559 ЦК України підставою для припинення поруки є сукупність двох умов, а саме: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін». Крім того, згідно пункту 22 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим. Враховуючи викладене, Договір Поруки є припиненим, а позовні вимоги задоволенню не підлягають. Відповідно до наведеного вище, керуючись ст. 559 Цивільного кодексу України, ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, відповідач просить відмовити АТ «Укрексімбанк» в задоволенні позовних вимог.
		Відповідач надав суду додаткові письмові пояснення №119 від 08.06.2015р., в яких вказав наступне: Відповідно до п. 2.1.7. Договору Поруки - «Поручитель надає згоду на забезпечення цією порукою всіх зобов'язань Позичальника за Кредитною Угодою, в тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до Кредитної Угоди, що будуть укладені в майбутньому». Як стверджує Позивач, в т.ч. в інших стравах, в зазначеному вище пункті Договору Поруки, Відповідач погодився на будь-які зміни Кредитного Договору в майбутньому, навіть ті які змінюють (збільшують) обсяг зобов'язання (відповідальності) Відповідача. Дане твердження суперечить вимогам чинного законодавства і судовій практиці Верховного Суду України. Перш за все, відповідно до ч.3 ст. 509 Цивільного Кодексу України - «зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості». Слідуючи логіці Позивача, Договір Поруки був би дійсним, навіть після збільшення процентної ставки за Кредитним Договором в десять разів або продовження строку Кредитного Договору на десять років. Відповідач надав згоду на зміни до Кредитного Договору в майбутньому, окрім тих які призводять до збільшення обсягу відповідальності. На підтвердження цього твердження також свідчить визначення ст.1 Кредитного Договору - «Кредитна Угода це Кредитний Договір з усіма змінами та доповненнями, які укладені та будуть укладені з лімітом заборгованості еквівалентним 160 000 000 доларів США, на визначених кредитною угодою умовах, строком погашення 27 жовтня 2022р. з нарахуванням процентів, комісій та інших платежів у відповідності до умов Кредитної угоди». Зазначене визначення додатково ілюструє те, що Відповідач погодився на умови Кредитного Договору, які існували на дату підписання Договору Поруки. І не надавав своєї згоди на зміну істотних умов договору: (а) ліміт заборгованості 160 000 000 доларів США, (б) строк погашення 27 жовтня 2022р., (в) нарахуванням процентів, комісій та інших платежів у відповідності до умов Кредитної Угоди. Такої ж позиції притримується Верховний Суд України, у своїй постанові від 10.10.2012р. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила - «... за положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Отже, зі змісту зазначеної норми вбачається, що припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується». Для того щоб твердження Позивача було законним, в Договорі Поруки у л 2.1.7 треба було чітко прописати, що поручитель наперед погоджується на збільшення відповідальності поручителя якщо буде змінено основне зобов'язання в разі: підвищення розміру процентів в межах; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки, комісії тощо. Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. У ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України приписана презумпція - порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Позивач відписавши з Позичальником Додатковий Договір №2 і №4 до Кредитного Договору, збільшили обсяг відповідальності Відповідача без згоди Поручителя. Відповідно до наведеного, зазначає відповідач, Договір Поруки є припиненим та у задоволенні позову слід відмовити.
		Також відповідач надав суду  клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення господарським судом м. Києва справи № 910/8888/15 за позовом Публічного акціонерного товариства „Державний експортно-імпортний банк" м. Київ до  ТОВ "ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ"  про стягнення заборгованості за кредитним договором № 151313К15 від 28.10.2013р., зустрічний позов про тлумачення змісту правочину визнання договору  припиненим.
		Клопотання відповідача про зупинення провадження по даній справі до вирішення  господарський судом м. Києва справи № 910/8888/15 не було задоволено судом по вказаним  в ухвалі від 09.06.20015р. підставам.
		Третя особа надала суду  пояснення по суті спору  від 18.06.2015р., де зазначила наступне: ТОВ «Ветек Медіа Інвест» вважає, що позивач невірно здійснює розрахунок заборгованості, зокрема комісії за управління кредитною лінією. Так, позивач здійснює нарахування комісії за управління кредитною лінією: на максимальний розмір кредитної лінії - 160 000 000 дол. США; орієнтуючись на граничний еквівалент ліміту кредитної лінії, визначений у доларах США, за курсом НБУ на дату розрахунку; розмір тарифу Комісії підлягає застосуванню до розрахункового періоду тривалістю 1 місяць; в односторонньому порядку змінює розмір базового тарифу комісії в сторону збільшення в прогресії. Проте, виходячи із змісту умов кредитного договору, нарахування комісії за управління кредитною лінією повинно здійснюватись виходячи з наступних критеріїв: базою для розрахунку щомісячного  платежу комісії за умовами  кредитного договору має бути не максимальний ліміт кредитної лінії, а сума фактичної заборгованості Позичальника за кредитом; комісія за управління кредитною лінією нараховується окремо щодо залишку заборгованості Позичальника у гривні (без множення на офіційний курс Національного банку України) та окремо щодо залишку заборгованості Позичальника у доларах США (з урахуванням офіційного курсу НБУ станом на дату нарахування); встановлена в якості розміру тарифу Комісії базова відсоткова ставка застосовується до розрахункового періоду банківський рік; необмежене збільшення в односторонньому порядку відсоткової ставку розміру тарифу Комісії є штрафною санкцією. Вірність підходу та розрахунку ТОВ «Ветек Медіа Інвест» підтверджується Науково-консультативним висновком Київського національного університету імені Т.Шевченка. Керуючись умовами кредитного договору, з якого витікають вищенаведені критерії, ТОВ «Ветек Медіа Інвест» здійснило розрахунок комісії за управління кредитною лінією за період дії кредитного договору. Отже, розмір комісії за управління кредитною лінією, який належить до сплати, складає 2 766 401 грн. 95 коп., а нарахована позивачем заборгованість в розмірі 115 664 486 грн. 73 коп. та пеня в розмірі 8 419 838 грн. 41 коп. є повністю безпідставними та необґрунтованими. Крім того, фактично отриманий позивачем розмір комісії за управління кредитною лінією в період дії кредитного договору складає 48 646 467 грн. 98 коп. Таким чином, розмір переплати позичальника, ТОВ «Ветек Медіа Інвест», по комісії за управління кредитною лінією складає 45 893 294 грн. 81 коп. (48 646 467 грн. 98 коп. -2 753 173 грн. 17 коп.).Отже зазначає третя особа, розмір заборгованості за кредитним договором підлягає зменшенню на розмір переплачених за комісію коштів в розмірі 45 893 294 грн. 81 коп.
		Також третя особа надала суду клопотання про зупинення розгляду даної справи до вирішення господарським судом м. Києва справи №910/8888/15, з підстав, викладених в клопотанні. 
		Клопотання третьої особи про зупинення даної справи  до вирішення господарським судом м. Києва справи №910/8888/15 приймається судом, але  задоволенню не підлягає, в зв'язку з наступним: 
		Відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
		Фактично цю справу можливо розглянути до вирішення Господарським судом м. Києва справи № 910/8888/15 за позовом Публічного акціонерного товариства „Державний експортно-імпортний банк" м. Київ до  ТОВ "ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 151313К15 від 28.10.2013р., зустрічний позов про тлумачення  змісту правочину визнання договору  припиненим.
		При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК).
		Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
		Третя особа не довела  суду, що даний господарський суд не може самостійно встановити ті обставини, які встановлюються Господарським судом м. Києва у справи № 910/8888/15.
		ТОВ „ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ" являється третьою особою по даної справі і воно вправі вказати обставини, зазначені ним у зустрічному позові по справі №910/8888/15, при розгляді цієї справі, але  третя особа у даної справі не вказала ті обставини, на які вона посилалась  у зустрічному позові по справі №910/8888/15 . 
		Подання третьою особою цього клопотання про зупинення розгляду справи являється спробою затягнути розгляд цієї справи. 
		За клопотанням позивача строк розгляду справи був продовжений на 15 днів. Розгляд справи  двічі  відкладався.
		24.06.2015 року розгляд справи продовжений та прийнято рішення. 
		В матеріалах справи міститься Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 20440205 від 16.04.2015 року, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю „Твоя преса - Донецьк" знаходиться за адресою: вул. Університетська, буд. 112, м. Донецьк, 83004.
		Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку „Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.  
		Однак, листом вих. № 04-16-416 від 30.03.2015р. Запорізька дирекція УДППЗ „Укрпошта" повідомила про припинення приймання поштових відправлень на /з територію (ї) Донецької та Луганської областей, у т.ч. м. Донецьк.
		З огляду на вказане, у господарського суду була відсутня можливість направити ухвали суду від 16.04.2015 року, 19.05.2015 року та 09.06.2015 року відповідачу на адресу: вул. Університетська, буд. 112, м. Донецьк, 83004, про що було складено відповідні акти від 17.04.2015 року, від 20.05.2015 року та від 09.06.2015 року.
		На підставі викладеного, ухвали суду від 16.04.2015 року, 19.05.2015 року та 09.06.2015 року були розміщені на офіційному сайті господарського суду Запорізької області, про що свідчать відповідні копії витягів з сайту. 
		За наявними у справі номерами телефонів відповідача господарському суду не вдалося передати телефонограми щодо місяця, дня та часу судового засідання, про що були складені відповідні акти від 19.05.2015 року, від 09.06.2015 року та 24.06.2015 року.
		Будь-які інші засоби зв'язку з відповідачем у господарського суду Запорізької області відсутні. 
		Все вказане вище свідчить про те, що господарським судом було вжито всіх можливих та залежних від суду заходів для повідомлення відповідача про наявність в провадженні суду даної справи, про день, місце та час судового засідання. 
		Також, в матеріалах справи міститься інформація Інформаційно-ресурсного центру від 15.05.2015р., надана позивачем, згідно якої Товариство з обмеженою відповідальністю „ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ" знаходиться за адресою: вул. Предславинська, буд. 39, офіс 1, м. Київ, 03150. 
		Ухвали суду від 16.04.2015 року, 19.05.2015 року та 09.06.2015 року були направлені третій особі саме на вказану адресу, що підтверджується вихідними реєстраційними номерами, які зазначені на зворотній стороні ухвал, виписками з журналу реєстрації вихідних документів та реєстрами на відправлення рекомендованої кореспонденції, копії яких залучені до матеріалів справи. 
		Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За  змістом  зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та  фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. 
		Однак поштове відділення повернуло до суду примірник ухвали суду від 16.04.2015 року який направлявся третій особі, з відміткою на конверті «за закінченням терміну зберігання». 
		Примірники інших ухвал суду, які направлялись третій особі, станом на день розгляду справи не були повернуті до суду поштовим відділенням.  
		Таким чином, господарським судом було вжито всіх можливих та залежних від суду заходів для повідомлення третю особу про наявність в провадженні суду даної справи, про день, місце та час судового засідання.
		Про те, що відповідач та третя особа були обізнані про наявність в провадженні господарського суду Запорізької області даної справи, свідчать наявні в матеріалах справи відзив відповідача вих. № 111 від 27.05.2015 року, додаткові пояснення відповідача вих. № 119 від 08.06.2015 року та пояснення третьої особи вих. б/н від 18.06.2015 року, та клопотання відповідача та третьої особи про зупинення розгляду справи. 
		Відповідач та третя особа, повідомлені про місце, день та час розгляду справи, в порядку, передбаченому ГПК України, в судові засідання тричі  не з'явились, про причини неявки  суд не повідомили, витребувані судом документи не надали.
		Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними в справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані  судом  документі не надані.
		За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
		Розглянувши та оцінивши всі матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав:   
		28.10.2013 року між позивачем (банком по договору) та третьою особою (позичальником по договору) був укладений кредитний договір № 151313К15, з додатками та додатковими угодами (надалі - договір, кредитний договір). 
		За умовами п. 3.1 договору, позивач надає третій особі кредит шляхом відкриття не відновлювальної мультивалютної кредитної лінії на умовах цього договору, а третя особа  зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі, встановлені цим договором. 
		Згідно з п. 3.2.1 договору, ліміт кредитної лінії еквівалентний 160 000 000 доларам США, при цьому сума основного боргу за кредитом за курсом Національного банку України на будь-яку дату не може перевищувати 1 295 440 000 грн. (з можливим відхиленням до 5 % у зв'язку із зміною курсів валют).
		В п. 3.2.2 договору визначено, що кінцевий термін погашення кредиту становить 27.10.2022 року. 
		Відповідно до умов п. 3.2.4 договору, тип процентної ставки за користування кредитом за цим договором - фіксована. Проценти за користування кредитом сплачуються відповідачем виходячи із встановленої позивачем процентної ставки у розмірі 18,1% річних - для заборгованості в гривні; 10,1% річних - для заборгованості у доларах США.  
		В п. 3.2.5 договору передбачене нарахування позивачем та сплата третьою особою  комісії за відкриття кредитної лінії у розмірі 0,3% разово від ліміту кредитної лінії; за управління кредитною лінією - у розмірі 0,031 % щомісячно від ліміту кредитної лінії; а також за зміну умов договору (за ініціативою третьої особи), за зміну умов іпотечного договору , договору застави, договору поруки (за ініціативою відповідача), за переведення боргу за ініціативою третьої особи, за надання довідок про стан заборгованості.
		Пунктом 3.2.6 договору визначено, що розмір пені за прострочення третьою особою платежів за цим договором : подвійна облікова ставка Національного банку України , що діяла у період, за який сплачується пеня. 
		Відповідно до приписів п. 3.3 договору,  позивач надає третій особі кредит на умовах цього договору, а третя особа зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, комісії, плати та інші платежі, встановлені цим договором. 
		Згідно з п. 3.3.2 договору, позивач надає третій особі кредит відповідно до Графіка надання та погашення кредиту. 
		На виконання умов  договору, позивачем та третьою особою було погоджено та підписано графік надання та погашення кредиту, який є додатком № 1 до договору. 
		Відповідно до умов п. 3.4.1 договору, третя особа зобов'язалась погасити повністю кредит у валюті кредиту відповідно до заборгованості на рахунок, вказаний у п. 3.8 договору, в строк, визначений у п. п. 3.2.2 цього договору, здійснюючи чергові платежі з погашення згідно з Графіком надання та погашення кредиту за рахунок будь-яких грошових надходжень третьої особи. 
		Також, третя особа зобов'язалась сплачувати  у валюті  кредиту проценти за користування кредитом в порядку, встановленому положеннями п. 3.5. та п. 3.7. Кредитного договору у розмірі, визначеному пп. 3.2.4. п. 3.2 Кредитного договору - 18,1% річних для заборгованості в гривні, 10,1 % річних для заборгованості у доларах США; сплачувати в порядку та розмірі, встановлені пп. 3.2.5. п. 3.2., п. 3.7. та ст. 4. Кредитного договору комісії за кредитом; сплачувати у випадках та у розмірах, передбачених Кредитним договором, штрафні санкції, в тому числі пеню за прострочення платежів (за несвоєчасне погашення кредиту, несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, а також комісій за кредитом), що нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної  кількості пристрочених днів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня та підлягає сплаті у національній валюті України(пп. 3.2.6. п. 3.2., п. 7.2. Кредитного договору); виконувати інші зобов'язання, в тому числі, забезпечувати продовження строків розміщення вкладів, майнові права за якими оформлені/можуть бути оформлені в заставу з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором, та внесення змін до таких договорів застави у встановлені відповідними договорами строки (в тому числі шляхом сприяння у вчиненні таких дій майновими поручителями), а в разі неможливості вчинення відповідних правочинів в такі ж  строки оформити інше забезпечення, яке задовольнить банк (пп. 5.1.21. п. 5.1. Кредитного договору); забезпечувати в разі оформлення в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором цінних паперів, термін погашення яких наступає раніше терміну погашення кредиту, оформлення іншого забезпечення, яке задовольнить банк, до настання терміну погашення відповідних цінних паперів (пп. 5.1.22. п. 5.1. Кредитного договору).
		Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Згідно ст. ст. 526 ЦК України та 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших  вимог, що  звичайно ставляться.
		Відповідно до умов ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Матеріали справи свідчать, що третя особа не виконувала належним чином свої зобов'язання, передбачені умовами генеральної угоди та кредитних договорів, своєчасно та в повному обсязі не проводив сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісії та інші платежі, передбачені угодою та договорами.
		У зв'язку із невиконанням третьою особою своїх зобов'язань, передбачених умовами пп. 5.1.21. п. 5.1. кредитного договору (не забезпечення у визначені договорами застави строки, продовження строків розміщення вкладів, майнові права за якими оформлені в заставу банку та не оформлення в такі ж строки іншого забезпечення), позивач, керуючись умовами пп. 3.6.7. п. 3.6. та пп. 5.1.28. п. 5.1. кредитного договору, що передбачають право позивача вимагати від третьої особи дострокового погашення частини кредиту в сумі, що дорівнює заставній вартості відповідного забезпечення, висунув третій особі вимогу (лист №195-01/6409 від 30.09.2014 року) щодо дострокового погашення частини кредиту у сумі, що дорівнює 50 000 000,00 дол. США (яка відповідає заставній вартості предметів застави за відповідними договорами застави прав вимоги грошових коштів з депозитного рахунку) протягом двох банківських днів з дати направлення вимоги.
		В свою чергу, третя особа відповідно до умов пп. 3.6.7. п. 3.6. Кредитного договору взяла на себе зобов'язання здійснити таке дострокове погашення частини кредиту протягом строку, зазначеного у вимозі позивача. Погашення частини кредиту у сумі, що дорівнює 50 000 000,00 дол. США відбулось з порушенням строків, визначених у вимозі позивач.
		Однак, в порушення умов пп. 3.6.7. п. 3.6. Кредитного договору третя особа не здійснила дострокового погашення в повному обсязі частини кредиту у сумі та строки, що визначені у даній вимозі позивача.
		Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). 
		Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
		Відповідно до п.  7.2 кредитного договору у разі  невиконання  зобов'язань згідно  з п. п. 3.4.1, 3.5.1, статтею 4 цього договору, позичальник сплачує банку пеню. Пеня нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі, зазначеному у п. 3.2 цього договору, і підлягає сплаті у національній валюті України за офіційним курсом НБУ, встановленим на день сплати на рахунок, зазначений у п. п. "б" п. 3.8 цього договору. 
		Внаслідок неналежного виконання третьою особою своїх зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість в розмірі 190 282 877,92 гривень, яка складається із сум: 52 206 412 грн. 73 коп. - заборгованість за кредитом (основним боргом); 2 366 865 грн. 17 коп. - заборгованість за процентами; 115 664 486 грн. 73 коп. - заборгованість за комісією за управління кредитною лінією; 11 273 878 грн. 14 коп. - пеня за прострочення погашення кредиту (основного боргу); 77 445,65 дол. США - пеня за прострочення погашення кредиту (основного боргу); 351 396 грн. 74  коп. - пеня за прострочення сплати процентів; 2 416,78 дол. США - пеня за прострочення сплати процентів; 8 419 838 грн. 41 коп. - пеня за прострочення сплати комісії за управління кредитною лінією.
		Згідно ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель   поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
		29.11.2013 року між позивачем та відповідачем, в забезпечення виконання зобов'язань третьої особи за кредитним договором, укладено договір поруки №151313Р17 (надалі - договір поруки).
		В статті 1 Договору поруки зазначено, що кредитною угодою слід вважати  кредитний договір  №151313К15 від 28.10,2013р. зі всіма змінами та доповненнями, які укладені та будуть укладені (далі - кредитна угода), укладена між кредитором та позичальником, відповідно до якої кредитор при виконання позичальником певних її умов відкриває позичальнику не відновлювану мультивалютну кредитну лінію з лімітом заборгованості еквівалентним 160 000 000 доларів США, на визначених кредитною угодою умовах, строком погашення 17.10.2022р. з нарахуванням процентів, комісії та інших  платежів у відповідності  до умов кредитної угоди. 
		Згідно п. п. 2.6.1 п. 2 Договору поруки поручитель цим підтверджує, що він ознайомлений  з умовами  Кредитної угоди (включаючи всі додатки до Кредитної угоди, що є чинними  на дату укладання цього договору), укладеної між кредитором і позичальником, поінформований  про фінансово - економічний  позичальника і повністю  розуміє  свої обов'язки згідно з цим договором..
		В п. п. 2.1.7 п. 2 Договору поруки поручителя вказав, що поручитель   надає згоду на забезпечення цією порукою всіх зобов'язань позичальника за кредитною угодою,  в тому числі  з урахуванням   всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що будуть укладені  в майбутньому. 
		Відповідно до умов п. 3.1. Договору поруки поручитель взяв на себе обов'язок солідарно відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язання за Кредитним договором щодо відшкодування суми кредиту, процентів, штрафних санкцій, а також всіх та будь-яких витрат, пов'язаних з наданням та обслуговуванням кредиту (далі - основне зобов'язання).
		Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
		Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
		Із змісту положень п. 3.2. Договору поруки вбачається, що у випадку невиконання позичальником основного зобов'язання банк має право вимагати виконання цих зобов'язань у поручителя та/або позичальника, як у солідарних боржників.
		Також, відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
		Статтею 16 ЦК України  передбачено  право кожної  особи на звернення до суду  за захистом  свого  особистого немайнового або майнового права на інтересу. Відповідно до  ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
		Відповідно до п. 4.1.5 п. 4.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 24.11.2014р. №1 у розгляді справ за окремими позовами до боржника та поручителя як солідарних боржників необхідно виходити з того, що чинне законодавство (частина перша статті 598, статті 599 - 601, 604 - 609 ЦК України) не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення. Наявність судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тому подання кредитором позову до боржника не є перешкодою для подання позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашено.
		Згідно з п. п. 4.1.2 п. 4.1 договору поруки кредитор має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання поручителем та/або позичальником у випадку якщо протягом  20 робочих днів з моменту отримання поручителем письмового повідомлення кредитора про факт невиконання та /або неналежного виконання позичальником  зобов'язань за кредитною угодою та /або  за цим договором вони не будуть виконані.
		Але, в зв'язку з проведенням з 14.04.2014р. в Донецької області АТО поштова кореспонденція  до Донецьку  не відправляться. 
		Згідно до ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання  доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
		Зобов'язання, відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, припиняються виконанням, проведеним належним чином. 
		Суду не було надано доказів погашення заборгованості за кредитним договором перед позивачем.
		Згідно зі ст. 553 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
		У ч. 2 ст. 553 ЦК встановлено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
		З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 190 282 877,92 гривень, яка складається із сум: 52 206 412 грн. 73 коп. - заборгованості за кредитом (основним боргом); 2 366 865 грн. 17 коп. - заборгованості за процентами; 115 664 486 грн. 73 коп. - заборгованості за комісією за управління кредитною лінією; 11 273 878 грн. 14 коп. - пені за прострочення погашення кредиту (основного боргу); 77 445,65 дол. США - пені за прострочення погашення кредиту (основного боргу); 351 396 грн. 74 коп. - пені за прострочення сплати процентів; 2 416,78 дол. США - пені за прострочення сплати процентів; 8 419 838 грн. 41 коп. - пені за прострочення сплати комісії за управління кредитною лінією, є обґрунтованими та підлягають задоволенню 
		Заперечення відповідача та третьої особи не приймаються судом на підставі вищевикладеного та у зв'язку з наступним : 
		ТОВ «Твоя преса - Донецьк» у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що внесення змін до Кредитного договору № 151313К15 від 28.10.2013р. (далі - кредитний договір), укладеного між АТ «Укрексімбанк» (далі - банк) та ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» додатковими договорами № 151313К15-2 від 21.07.2014р. та № 151313К15-4 від 11.08.2014р. потягло за собою збільшення його відповідальності за Договором поруки № 151313Р17 від 29.11.2013р., укладеним між ТОВ «Твоя преса - Донецьк» (далі - поручитель), ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» (далі - позичальник) та банком (далі - Договір поруки), в частині сплати комісії за управління кредитом, на що він, як поручитель, своєї згоди не давав. У зв'язку з зазначеним, посилаючись на положення ч.1 ст. 559 Цивільного кодексу України щодо припинення поруки у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, поручитель наполягає на припиненні Договору поруки. 
		Однак зазначене не відповідає дійсності, обсяг відповідальності поручителя за виконання зобов'язань за Кредитним договором не збільшився порівняно з обсягом відповідальності на яку він погодився при укладенні Договору поруки. 
		У ст. 553 ЦК України визначено поруку як договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання - своєчасного повернення кредиту за кредитним договором, а тому обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Аналогічний висновок  міститься у постанові  Верховного Суду України від 17.01.2011р. у справі № 3-62г10. 
		Також, у пп. 4.1.2. п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014р. зазначено, що обсяг зобов'язань поручителя повинен бути визначений умовами договору поруки та узгоджений з умовами кредитного договору. Якщо у договорі поруки не визначено умови забезпечення зобов'язання (розмір і строк виконання зобов'язання, розмір процентів тощо), проте з умов договору можливо встановити, яке саме зобов'язання було або буде забезпечене порукою, чи в договорі поруки є посилання на договір, що регулює забезпечене зобов'язання з відповідними умовами, то у такому випадку відсутні підстави для визнання цього договору поруки недійсним. 
		Відповідно п. 3.1. Договору поруки поручитель взяв на себе обов'язок солідарно відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язання за Кредитним договором щодо відшкодування суми кредиту, процентів, штрафних санкцій, а також всіх та будь-яких витрат, пов'язаних з наданням та обслуговуванням кредиту (далі - основне зобов'язання). 
		В свою чергу, позичальник, зокрема, зобов'язався за Кредитним договором своєчасно та у повному обсязі погашати банку заборгованість за кредитом, сплачувати проценти за користування кредитом, інші платежі за Кредитним договором та вчиняти інші дії, а саме: погашати кредит у валюті кредиту шляхом перерахування грошових коштів на позичковий рахунок, зазначений в п. 3.8. Кредитного договору в порядку та у строки, визначені положеннями п.п. 3.2.2. п. 3.2., п. 3.4., п. 3.7. Кредитного договору згідно з Графіком надання та погашення кредиту (Додаток № 1 до Кредитного договору) та згідно з п. 3.6. Кредитного договору; сплачувати у валюті кредиту проценти за користування кредитом в порядку, встановленому положеннями п. 3.5. та п. 3.7. Кредитного договору у розмірі, визначеному пп. 3.2.4. п. 3.2 Кредитного договору - 18,1% річних для заборгованості в гривні, 10,1 % річних для заборгованості у доларах США; сплачувати в порядку та розмірі, встановлені пп. 3.2.5. п. З.2., п. 3.7. та ст. 4. Кредитного договору комісії за кредитом; сплачувати у випадках та у розмірах, передбачених Кредитним договором, штрафні санкції, в тому числі пеню за прострочення платежів (за несвоєчасне погашення кредиту, несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, а також комісій за кредитом), що нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня та підлягає сплаті у національній валюті України (пп. 3.2.6. п. З.2., п. 7.2. Кредитного договору); виконувати інші зобов'язання. 
		Тобто, зобов'язанням, забезпеченим порукою поручителя за Договором поруки є зобов'язання на умовах, визначених Кредитним договором - обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами Договору поруки, так і умовами Кредитного договору, якими визначено обсяг зобов'язань позичальника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. 
		У п. п. 2.1.7 п. 2.1. Договору поруки сторони визначили, що поручитель надає згоду на забезпечення цією порукою всіх зобов'язань позичальника за Кредитною угодою, в тому числі, з урахуванням всіх змін та доповнень до Кредитного угоди, що будуть укладені в майбутньому. 
		Вказане положення п. п. 2.1.7 п.2.1. Договору поруки є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. 
		Крім того, у п. п. 4.1.1. п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014р. зазначено, що відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Закон не забороняє укладання договору поруки на забезпечення виконання зобов'язання, яке може виникнути в майбутньому. 
		Також, Пленум Вищого господарського суду України в абз. 5 та абз.7 п. п. 4.1.6. п. 4.1. Постанови № 1 від 24.11.2014р. зазначив, що господарські суди мають враховувати, що згода поручителя надається в порядку та у спосіб, який передбачений договором поруки. Якщо договором поруки передбачено зміну його умов за письмової згоди сторін, то у такому разі саме лише повідомлення кредитором або боржником поручителя про зміну умов договору не є доказом надання поручителем згоди. 
		У разі якщо поручитель під час укладення договору поруки погодив встановлення у майбутньому розміру процентної ставки за кредитним договором на підставі додаткових договорів, то таке встановлення процентної ставки за додатковими договорами не є збільшенням обсягу відповідальності поручителя і не може бути підставою для припинення договору поруки згідно із статтею 559 ЦК України. 
		Таким чином, при розповсюдженні згідно з Договором поруки дії поруки поручителя на забезпечення зобов'язань за Кредитним договором в повному обсязі - в тому числі, з урахуванням всіх змін та доповнень до Кредитного договору, що будуть укладені в майбутньому, обсяг відповідальності поручителя за виконання зобов'язань за Кредитним договором не міг збільшитися порівняно з обсягом відповідальності на яку він погодився при укладенні Договору поруки, а тому згода поручителя на внесення змін до Кредитного договору не потребується. 
		Крім цього,  внесення змін до Кредитного договору додатковими договорами № 151313К15-2 від 21.07.2014р. (далі - Договір № 2) та № 151313К15-4 від 11.08.2014р. (далі - Договір № 4) не потягло за собою у сукупності збільшення розміру комісії за управління кредитом для позичальника. 
		У своєму відзиві поручитель зазначає, що до внесення змін до Кредитного договору (в абз. 7 пп.4.1.2. Кредитного договору) строк нарахування комісії за управління кредитною лінією в разі порушення пп.5.1.20.2. Кредитного договору встановлювався з 01.05.2014р. по 01.01.2015р. (тобто 7 місяців), а після внесення змін, строк нарахування продовжено до 01.08.2015р., чим збільшено розмір забезпеченого порукою зобов'язання зі сплати комісії за управління. 
		Однак, відповідно до абз. 7 пп. 4.1.2. Кредитного договору в редакції від 28.10.2013р. у разі невиконання/порушення позичальником зобов'язання, визначеного пп.5.1.20.2 цього Договору розмір комісії за управління, визначений у підпункті 3.2.5.2 цього договору, збільшується на 0,025 процентні пункти, починаючи з дати невиконання/порушення зазначеного зобов'язання і закінчуючи датою його виконання, але не пізніше до 01.01.2015р. 
		Відповідно до пп. 5.1.20.2. Кредитного договору позичальник зобов'язався у строк до 01.05.2014р. оформити в забезпечення виконання зобов'язань за Договором нежитлові приміщення, заставною вартістю 2 198 240,00 грн., згідно із переліком, визначеним у п.2 Додатку 10 до цього договору. 
		В той же час, при внесенні змін до абз. 7 пп. 4.1.2. Кредитного договору (змінивши кінцеву дату нарахування комісії збільшеної на 0,025% з 01.01.2015р. на 01.08.2015р.) сторони Договором № 2 внесли зміни також і до пп. 5.1.20.2. Кредитного договору в частині продовження строку оформлення в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором нежитлових приміщень заставною вартістю 1 739 240,00 грн. до 01.12.2014р. (тобто нарахування комісії збільшеної на 0,025% можливе все тих же 7 місяців, однак, з 01.12.2014р. по 01.08.2015р.). 
		Крім того, відповідно до п. 4 Договору № 2 сторони також, зокрема, домовились, що банк здійснює нарахування комісії за управління у період з 01.05.2014р. по 20.06.2014р. (включно) без урахування невиконання умови п. п. 5.3.1. (д), (є) Кредитного договору та у період з 01.05.2014р. по 30.11.2014р. (включно) без урахування стану виконання умови Позичальником умов, передбачених п.п. 5.1.20.2. та п. п. 5.1.29 Кредитного договору. 
		В п. 4 Договору № 4 сторони також, зокрема, домовились, що банк здійснює нарахування комісії за управління у період з 01.07.2014р. по 31.07.2014р. (включно) без урахування невиконання умови п. п. 5.1.15.3. та п. п. 5.3.1. (д), (є) Кредитного договору. 
		Якби не було укладено Договір № 2 та Договір № 4, то відповідно до:
		-          абз. 4 п. 4.1.2. Кредитного договору при невиконанні/порушенні позичальником зобов'язань за договором, визначених п. п. 5.3.1 (д), (є), (о) та п. п. 5.1.15.3. розмір комісії за управління,  визначений  у  підпункті  3.2.5.2  цього  договору,  збільшився б на  0,15 процентні пункти за кожне таке порушення; 
		-          абз. 5 п. 4.1.2. Кредитного договору при невиконанні/порушенні Позичальником зобов'язань за Кредитним договором, визначених п. п. 5.1.29 Кредитного договору, розмір комісії за управління, визначений у підпункті 3.2.5.2 цього Договору, збільшився б на 0,15 процентні пункти; 
		-          абз. 7 п. 4.1.2. Кредитного договору при невиконанні/порушенні позичальником зобов'язань за Кредитним договором, визначених п. п.5.1.20.2 Кредитного договору, розмір комісії за управління, визначений у підпункті 3.2.5.2 цього договору, збільшився б на 0,025 процентні пункти. 
		Таким чином, твердження поручителя про припинення поруки є необґрунтованими, а законодавчо визначені підстави для припинення поруки за договором поруки відсутні.
		ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» вважає, що розрахунок суми комісії за управління кредитною лінією (далі - комісія), виходячи з наступних критеріїв: базою для розрахунку щомісячного платежу комісії за умовами кредитного договору має бути не максимальний ліміт кредитної лінії, а сума фактичної заборгованості позичальника за кредитом,  в той час як умовами п. п. 3.2.5.2. п. п. 3.2.5. п. 3.2. Кредитного договору сторонами визначено базою нарахування комісії ліміт кредитної лінії, а не суму фактичної заборгованості Позичальника за кредитом станом на дату розрахунку, який (ліміт кредитної лінії), згідно з абз. 8 ст. 1 Кредитного договору, означає граничну суму заборгованості за Кредитним договором, зазначену в п. п. 3.2.1 п. 3.2. цього договору.
		Умовами п. п. 3.2.5.2. п. п.3.2.5. п.3.2. Кредитного договору сторонами визначено базою нарахування комісії ліміт кредитної лінії (а не суму фактичної заборгованості позичальника за кредитом), який (ліміт кредитної лінії), згідно з абз. 8 ст. 1 Кредитного договору, означає граничну суму заборгованості за Кредитним договором, зазначену в пп. 3.2.1 п. 3.2. цього договору. 
		Тобто, ліміт кредитної лінії визначається через граничну суму заборгованості за Кредитним договором, а не суму фактичної заборгованості позичальника за кредитом станом на дату розрахунку, яку сторони Кредитного договору домовились уніфікувати під терміном «основний борг». 
		Відповідно до абз. 7 ст. 1 Кредитного договору дефініція «основний борг» означає фактичну суму заборгованості позичальника за Кредитом, наданим йому банком, на кожну окрему дату. В свою чергу, згідно з абз. 5 ст. 1 Кредитного договору дефініція «кредит» означає грошові кошти, які банк надає для фінансування Проекту на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, цільового характеру використання та відкличності. 
		З  вищевикладеного вбачається, що гранична сума заборгованості за Кредитним договором не тотожна фактичній сумі заборгованості позичальника за Кредитом - фактично наданим Позичальнику грошовим коштам (Основний борг). 
		Сторони умовами пп. 3.2.1. п. 3.2 Кредитного договору визначили, що ліміт кредитної лінії: екв. 160 000 000,00 (сто шістдесят мільйонів 00) дол. США, при цьому сума основного боргу за кредитом за офіційним курсом Національного банку України на будь-яку дату не може перевищувати 1 295 440 000,00 (один мільярд двісті дев'яносто п'ять мільйонів чотириста сорок тисяч, 00) гривень (із можливим відхиленням до 5% у зв'язку зі зміною курсів валют). 
		Тобто, умова п. п. 3.2.1 п. 3.2 Кредитного договору визначає як ліміт кредитної лінії: екв. 160 000 000,00 дол. США, так і суму основного боргу: за курсом Національного банку України на будь-яку дату не може перевищувати 1 295 440 000,00 грн. (із можливим відхиленням до 5% у зв'язку зі зміною курсів валют). 
		При цьому, в контексті зазначеної умови Кредитного договору, Ліміт кредитної лінії є незмінною величиною: екв. 160 000 000,00 дол. США, а основний борг - фактичною сумою заборгованості, яка може змінюватись, зокрема, в залежності від здійснення Позичальником погашення заборгованості або зміни курсу валют. 
		В свою чергу, передбачений в абз. 3 п. п. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору випадок застосування банком в якості бази нарахування комісії фактичної суми заборгованості за основним боргом є виключенням з основного правила, передбаченого в п. п. 3.2.5. п. 3.2. Кредитного договору, та застосовується лише у випадку перевищення суми фактичної заборгованості за основним боргом над лімітом кредитної лінії. За загальним же правилом п. п. 3.2.5. п. 3.2. Кредитного договору базою нарахування комісії є ліміт кредитної лінії: екв. 160 000 000,00 дол. США. 
		Таким чином, базою нарахування комісії є саме ліміт кредитної лінії (екв. 160 000 000,00 дол. США), під яким розуміється гранична суму заборгованості за Кредитним договором, який (ліміт кредитної лінії) не обмежений сумою основного боргу, а у випадку перевищення суми фактичної заборгованості за кредитом над лімітом кредитної лінії базою нарахування є основний борг. При цьому слід зазначити, що з моменту укладення Кредитного договору випадків перевищення суми фактичної заборгованості за кредитом над лімітом кредитної лінії на момент нарахування комісії не відбувалось, а відтак у застосуванні для бази нарахування комісії суми основного боргу (фактичної суми заборгованості за кредитом на відповідну дату) не було правових підстав. 
		Враховуючи викладене, позбавлені підґрунтя твердження ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» про те, що банк (позивач у справі) невірно здійснює розрахунок комісії на максимальний розмір кредитної лінією, комісія за управління кредитною лінією нараховується окремо щодо залишку заборгованості позичальника у гривні (без множення на офіційний курс Національного банку України) та окремо щодо залишку заборгованості позичальника у доларах США (з урахуванням офіційного курсу Національного банку України станом на дату нарахування), в той час як, до ст. 1, п. п. 3.2.1 п.3.2., та п. п. 3.2.5.2. п. п. 3.2.5. п.3.2., абз. 10 п. п. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору комісія тариф у процентному вираженні та офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на дату нарахування.
		Згідно ст.1, п. п. 3.2.1 п. 3.2., та п. п. 3.2.5.2. п.п. 3.2.5. п.3.2. Кредитного договору базою нарахування комісії за загальним правилом є ліміт кредитної лінії, який сторони визначили як граничну суму заборгованості за Кредитним договором, що складає еквівалент 160 000 000,00 дол. США. Як вказано вище, випадків перевищення основного боргу над лімітом кредитної лінії на момент нарахування комісії, що є єдиною виключною підставою (згідно з абз. 3 п. п. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору) для застосування у якості бази нарахування суми основного боргу, не відбувалось. 
		Порядок нарахування та сплати комісій, зокрема, визначений в п.п. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору. Відповідно до абз. 10 п. п. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору комісія за управління нараховується за період нарахування комісії за управління у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України на дату нарахування, в останній банківський день місяця, і підлягає сплаті щомісяця з 1 по 10 число місяця, наступного за розрахунковим (у січні та травні - до 15 числа), на рахунок, зазначений у п.3.8 цього договору. Інший порядок нарахування комісії Кредитним договором не передбачений. 
		З  вищевикладеного вбачається, що розрахунок комісії за Кредитним договором правомірно здійснювався від суми 160 000 000,00 дол. США , саме до цієї суми застосовується тариф (у процентному вираженні), передбачений п. п. 3.2.5.2. п. п.3.2.5. п.3.2. Кредитного договору, та офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на дату нарахування комісії. При цьому, за викладених обставин на розрахунок комісії за Кредитним договором не впливала валюта кредиту - немає значення в якій валюті був виданий кредит, адже базою нарахування згідно з умовами Кредитного договору є сума в доларах США, до якої застосовується офіційний курс гривні. 
		Враховуючи викладене, позбавлені підґрунтя твердження ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» про те, що банк невірно здійснює розрахунок комісії, орієнтуючись на граничний еквівалент ліміту кредитної лінії, визначений у доларах США, за курсом НБУ на дату розрахунку встановлена в якості розміру тарифу комісії відсоткова ставка застосовується для розрахункового періоду банківський рік, в той час як з умов абз. 13 ст. 1, абз. 10 п. п. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору вбачається, що встановлена в якості розміру тарифу комісії відсоткова ставка застосовується до розрахункового періоду «місяць». 
		Відповідно до умов п. п. 3.2.5.2. п. п. 3.2.5. п. 3.2. Кредитного договору розмір тарифу, за яким здійснюється нарахування комісії, визначений на рівні 0,031%, який може змінюватись в залежності від виконання позичальником умов цього Кредитного договору у порядку зазначеному, у п. п. 4.1.2 ст. 4 Кредитного договору. 
		Крім того, згідно із абз. 10 п. п. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору комісія за управління нараховується за період нарахування комісії за управління у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України на дату нарахування, в останній банківський день місяця, і підлягає сплаті щомісяця з 1 по 10 число місяця, наступного за розрахунковим (у січні та травні - до 15 числа), на рахунок, зазначений у п.3.8 цього Договору. комісія за управління за останній період нарахування комісії за управління підлягає сплаті не пізніше наступного банківського дня після погашення основного боргу за кредитом. 
		Відповідно до положень абз. 13 ст. 1 Кредитного договору "період нарахування комісії" визначений наступним чином: "щомісяця, починаючи з дати укладання цього Договору і закінчуючи датою повного виконання зобов'язань за основним боргом, але не більше 90 днів з дати кінцевого терміну погашення кредиту, визначеного договором, у разі невиконання позичальником зобов'язань за основним боргом". 
		Відтак, тариф комісії визначений на рівні 0,031%, який може змінюватись у порядку, визначеному у пп. 4.1.2 ст. 4 Кредитного договору, застосовується до розрахункового періоду "місяць". 
		При цьому, жодних прямих або опосередкованих вказівок на те, що при визначенні розміру комісії слід застосовувати «відсоткову ставку для розрахункового періоду банківський рік» (на  зразок, умови п. п. 3.5.1. п.3.5. Кредитного договору щодо нарахування процентів на «основі банківського року») ні п. п. 3.2.5.2. п. п.3.2.5. п. 3.2. Кредитного договору, ні інші умови Кредитного договору не містять.  
		Враховуючи викладене зазначає позивач, позбавлені підґрунтя твердження ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» про те, що банк невірно здійснює розрахунок комісії орієнтуючись на те, що розмір тарифу комісії підлягає застосуванню до розрахункового періоду тривалістю 1 місяць, необмежене збільшення в односторонньому порядку відсоткової ставки розміру тарифу Комісії є штрафною санкцією,  в той час як передбачений умовами Кредитного договору порядок збільшення розміру комісії за управління кредитною лінією не являється не являється правом банку на збільшення комісії в односторонньому порядку та не являється штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства України. 
		Як вже зазначалося вище, відповідно до п. п. 3.2.5.2. п. п. 3.2.5. п. 3.2. Кредитного договору тариф, за яким здійснюється нарахування комісії, визначений у розмірі 0,031% та змінюється в залежності від виконання позичальником умов Кредитного договору, «як зазначено у підпункті 4.1.2 Кредитного договору». В свою чергу, в п. п. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору визначений чіткий перелік зобов'язань позичальника за Кредитним договором, у разі невиконання/порушення яких збільшується розмір комісії, а також конкретний розмір та порядок збільшення розмір такої комісії.
		Тобто, згідно умов Кредитного договору розмір комісії не залежить від одностороннього волевиявлення банку - збільшення розміру комісії при настанні випадків, визначених у п. п. 4.1.2 ст. 4 Кредитного договору, є не правом банку, яким останній може скористатись, а являється умовою Кредитного договору, яка є результатом домовленості сторін та в силу ст. 629 ЦК України є обов'язковою до застосування. Таким чином, твердження позичальника про те, що розмір комісії був змінений банком в односторонньому порядку не відповідають дійсності. 
		Також, віднесення збільшеного розміру комісії до категорії штрафних санкцій є безпідставним. 
		Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. 
		В свою чергу, норма ст. 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. 
		Законодавцем не передбачена можливість віднесення до штрафних санкцій комісії, в тому числі у разі збільшення її розміру при настанні відповідних обставин. Стаття 47, 53 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачають можливість для банків, окрім процентних ставок, встановлювати також комісійну винагороду за надані послуги. 
		Крім того,  пунктом 2.4 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затвердженими постановою правління  НБУ від 18.06.2003р. № 255 передбачено, що комісійні доходи і витрати (далі - комісії) - операційні доходи і витрати за наданими (отриманими) послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов'язання чи є фіксованою. Комісії за наданими (отриманими) послугами залежно від мети їх оцінки та основи обліку пов'язаного з ними фінансового інструменту поділяються на: комісії, що є невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструменту; комісії, що отримуються (сплачуються) під час надання послуг, до яких, зокрема, належать комісії за обслуговування кредитної заборгованості; комісії, що отримуються (сплачуються) після виконання певних дій, визнаються як дохід (витрати) після завершення певної операції. 
		Сторони розуміючи вплив обставин, які зазначені в п. п. 4.1.2. ст. 4 Кредитного договору, передумови визначення вартості послуг банку, в тому числі передумови встановлення розміру комісії, погодили у Кредитному договорі, що такий вплив має бути компенсований відповідною зміною вартості послуг банку, яка є адекватною для таких обставин, що потребують, зокрема, підвищеного моніторингу з боку банку (що, в свою чергу, може мати наслідком залучення додаткових трудових ресурсів банку), може впливати на підвищення ризику банку, на формування ним резервів тощо. 
		Тобто, комісія не являється заходом впливу на особу, що не виконує або неналежно виконує умови господарського зобов'язання, а носить компенсаційний характер для банку у зв'язку із зміною вартості його послуг з огляду на настання відповідних обставин. 
		Кредитний договір містить окрему статтю 7, яка має назву «Відповідальність позичальника». В цій статті Кредитного договору визначений перелік штрафних санкцій, які банк має право застосовувати до позичальника за порушення/невиконання тих чи інших положень Кредитного договору. Проте, збільшений розмір комісії у якості відповідальності за невиконання відповідних зобов'язань за Кредитним договором в ст. 7 Кредитного договору не значиться.
		Враховуючи вищевикладене, позбавлені підґрунтя твердження ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» про те, що банк в односторонньому порядку здійснює розмір базового тарифу комісії в сторону збільшення прогресії. 
		У зв'язку з прикладенням до пояснень ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» копії «Науково-консультативного висновку», який містить підпис кандидата юридичних наук, доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка Цюри В.В., кандидата юридичних наук, доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка Кодинець А.О., кандидата юридичних наук, доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка Кривошеїної І.В. (далі - висновок) суд вважає, що відсутні правових підстави вважати висновок належним доказам у справі по вказаним вище підставам, а також в зв'язку з наступним: 
		Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами  у  справі  є  будь-які  фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. 
		Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
		Згідно ст.. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 
		Зважаючи на викладене, належним доказом у справі може бути лише висновок судового експерта, наданий у зв'язку призначенням судом судової експертизи, а не вказані вище висновки, які містять дані, що не відповідають фактичним обставинам справи, а також положення, які суперечать вимогам чинного законодавства України, та кредитному  договору.
		Відповідно до п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 5 "Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності", судова експертиза повинна призначатися тільки для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування у справі, і не може стосуватися тлумачення і застосування правових норм. Отже, господарські суди не повинні порушувати перед судовим експертом питання суто правового характеру, які мають вирішуватися самим судом. 
		Враховуючи викладене вище, питання, порушені у висновку є суто правового характеру, внаслідок чого відсутні будь-які правові підстави для проведення будь-яких експертиз. 
		Статтею 9 Закону України "Про наукову і науково-технічну експертизу" (далі - Закон), на який є посилання у вказаних вище висновках, визначено виключний перелік форм наукової і науково-технічної експертизи, а саме визначено, що наукова і науково-технічна експертиза проводиться у формі державної, громадської та  іншої експертизи. 
		При цьому статтею 10 Закону встановлено, що державну наукову і науково-технічну експертизу проводять: органи виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності; підприємства, установи та організації, тимчасові експертні колективи, компетентні у відповідній галузі наукової і науково-технічної діяльності, за дорученням  державних органів. 
		Державну наукову і науково-технічну експертизу проводять лише відповідні органи державної влади або підприємства, установи та організації, тимчасові експертні колективи лише за дорученням державних органів. 
		Статтею 11 Закону передбачено, що громадська наукова і науково-технічна експертиза може проводитися у будь-якій сфері наукової і науково-технічної діяльності, що потребує врахування громадської думки, з ініціативи громадськості, об'єднань громадян, трудових колективів на основі договорів на проведення громадської наукової і науково-технічної експертизи. 
		Таким чином, громадська наукова і науково-технічна експертиза може проводитися лише при необхідності врахування громадської думки та з ініціативи громадськості, об'єднань громадян, трудових колективів. 
		Разом з тим, згідно зі ст. 12 Закону, яка має назву "Інші наукові і науково-технічні експертизи", наукову і науково-технічну експертизу можуть проводити наукові і науково-технічні установи, підприємства та організації різних форм власності і підпорядкування, а також спеціально створені експертні організації, статутна діяльність яких передбачає проведення наукових і науково-технічних експертиз, з ініціативи фізичних та юридичних осіб, заінтересованих в отриманні експертних висновків. 
		З вищевикладеного вбачається, що інші наукові і науково-технічні експертизи можуть проводити лише наукові і науково-технічні установи, підприємства та організації різних форм власності і підпорядкування, а також спеціально створені експертні організації, статутна діяльність яких передбачає проведення наукових і науково-технічних експертиз. 
		Враховуючи викладене вище, є цілком обґрунтованим висновок про незаконність вказаного вище висновку, беручи до уваги відповідні експертизи проведено не науковими і науково-технічними установами, підприємствами та організаціями різних форм власності і підпорядкування, а також спеціально створеними експертними організаціями, статутна діяльність яких передбачає проведення наукових і науково-технічних експертиз, а вказаними вище фізичними особами Цюрою В.В., Кодинець А.О., Кривошеїною І.В. в розумінні чинного законодавства України не є експертними висновками, а є думкою окремих фахівців.
		Виходячи зі змісту п. 4.2 Розділу 4 Положення про організацію та проведення наукової та науково-технічної експертизи (надалі-Положення), затвердженого наказом Міністерства України у справах науки і технологій від 24.04.1998р. № 131 підготовлений експертний висновок підписується експертом і керівником організації (установи) - організатором експертизи. Висновок експертизи має друкуватися на офіційному бланку організатора експертизи та скріплюється гербовою печаткою.
		Слід звернути увагу на недотримання наведених вимог п. 4.2 Розділу 4 Положення, беручи до уваги, що висновок містить лише кандидата юридичних наук, доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка Цюри В.В., кандидата юридичних наук, доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка Кодинець А.О., кандидата юридичних наук, доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка Кривошеїної І.В., як належного та допустимого доказу у даній справі. 
		Відповідно до ст. 22 Закону основним юридичним документом, що регламентує відносини між замовником і організатором у сфері наукової і науково-технічної експертизи, є договір на її проведення.
		Разом з тим, п. 1.8 Розділу 1 Положення про організацію та проведення наукової та науково-технічної експертизи (далі-Положення), затвердженого наказом Міністерства України у справах науки і технологій від 24.04.1998р. № 131 визначено, що підставами для проведення експертизи є рішення центральних органів виконавчої влади, договори та угоди на проведення науково-технічної експертизи, укладені з міністерствами, іншими органами виконавчої влади, установами та організаціями, юридичними та фізичними особами. 
		Однак, в матеріалах справи відсутні документи, які вказують на виникнення договірних відносин, як підставу для проведення відповідної експертизи.
		Також слід зазначити про невідповідність положень, зазначених в ньому фактичним обставинам справи, їх (положень) суперечність та необґрунтованість. Висновок взагалі не є документом, який може містити фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, беручи до уваги, що жодним нормативно-правовим актом чинного законодавства України не передбачено обов'язковість та/або необхідність врахування висновків, які містяться в ньому. 
		Викладене вище свідчить про недотримання вимог чинного законодавства України, наведених у вказаних вище нормативно-правових актах, зокрема щодо оформлення вказаного вище висновку, проведення відповідних експертиз всупереч вимог ст. 41 ГПК України, що, свідчить про неналежність та недопустимість доказів, наданих ТОВ «ВЕТЕК МЕДІА ІНВЕСТ» у вигляді висновку у даній справі.
		Судовий збір покладається на відповідача,  відповідно до статті 49 ГПК України. 
		Керуючись ст. ст. 22, 41 - 49, 75 82 - 85 України, суд - 
		 
		  В И Р І Ш И В:
		 
		Позов задовольнити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Твоя преса - Донецьк" (вул. Університетська, буд. 112, м. Донецьк, 83004) на користь Публічного акціонерного товариства „Державний експортно-імпортний банк" (вул. Горького, буд. 127, м. Київ, 03150) заборгованість по кредиту в сумі 52 206 412 грн. 73 коп., заборгованість по процентам в сумі 2 366 865 грн. 17 коп., заборгованість по комісії за управління кредитною лінією у сумі 115 664 486 грн. 73 коп., пеню за прострочення погашення кредиту у сумі 11 273 878 грн. 14 коп., пеню за прострочення погашення кредиту у сумі 77 445, 65 доларів США, пеню за прострочення сплати процентів у сумі 351 396 грн. 74 коп., пеню за прострочення сплати процентів у сумі 2 416,78 доларів США, пеню за прострочення сплати комісії за управління кредитною лінією у сумі 8   419 838 грн. 41 коп. та судовий збір в сумі 73 080 грн.  Надати наказ. 
		 
		 
		Повне рішення складено :  25.06.2015р.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                     Л.С. Місюра

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...