Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 323/2944/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 30.06.2015. Зареєстровано: 01.07.2015. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2015.
Дата набрання законної сили: 30.06.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу       Справа № 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		Єдиний Унікальний № 323/2944/14-ц        головуючий у 1-інстанції Галчанський С.В.
		Провадження № 22-ц/778/2835/15                               суддя-доповідач ОСОБА_1   
		 
		РІШЕННЯ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		30 червня 2015 року                                                                   м. Запоріжжя
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі головуючого судді Осоцького І.І.,
		суддів Кухарь С.В., Панкеєва О.В., 
		при секретарі Осташенко О.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 Валентини Олексіївни до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за ненадання відпустки та вихідної допомоги, -
		В С Т А Н О В И Л А:
		     У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України» про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за ненадання відпустки та вихідної допомоги.
		В обґрунтування позову зазначила, що відповідно до наказу №432-к від 04 вересня 2006 року її було призначено на посаду контролера-касира територіального відокремленого відділення філії ПАТ «Ощадбанк» №10007/0204, розташованого по вул. Артема, 27 в смт. Комишуваха Оріхівського району Запорізької області. Розмір середньої заробітної плати складав 1500 грн. на місяць.
		За час роботи в установі щодо неї жодних нарікань, зауважень чи доган з боку керівництва не було. До 10 червня 2014 року не було також претензій за результатами проведених планових ревізій. Відповідач не надавав щорічні відпустки повної тривалості протягом двох років підряд, не виплачував відпускні, в загальній кількості 89 календарних днів за період роботи з 05.09.2010 року по 23.07.2014 року.
		10 червня 2014 року без участі позивача, за участю працівників служби безпеки банку у відділенні банку, де працює позивач, було проведено перевірку, за результатами якої претензій до позивача висунуто не було. 11 червня 2014 року працівники служби безпеки банку викликали позивача до банку в м. Запоріжжя та повідомили її про начебто виявлену недостачу. Погрожуючи та вимагаючи гроші і майно, її змусили написати заяву про вимушену відпустку за сімейними обставинами з 11.06.2014 р. по 02.07.2014 р. включно. 19 червня 2014 року позивач звернулася до Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області із заявою про вчинення щодо неї кримінального правопорушення.
		02 липня 2014 року позивач була викликана начальником відділу по роботі з персоналом для ознайомлення з наказом про відсторонення від виконання обов'язків у зв'язку з проведенням службового розслідування від 02 липня 2014 року, а також у цей самий день позивача було ознайомлено із наказом №523/В від 11 червня 2014 року про надання відпустки.
		Надалі за заявою позивача з 03.07.2014 р. по 08.07.2014 р. включно позивачу була надана частина щорічної відпустки за 2009 рік за наказом №611/В, копії якого у позивача немає.
		04 липня 2014 року через порушення прав позивача з боку відповідача, позивач надіслала до банку поштою заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпПУ з 09 липня 2014 року зі сплатою вихідної допомоги. Банк отримав заяву позивача про звільнення 09 липня 2014 року. 09 липня 2014 року позивач, перебуваючи на лікарняному, прибула до банку за належним звільненням, але начальник відділу по роботі з персоналом відмовилась зустрітись з позивачем. Цього ж дня позивач направила до банку поштою заяву про надання довідки про середню заробітну плату за 2014 рік, розблокування її карткового рахунку та повідомлення дня, часу та способу виконання заяви про звільнення від 04 липня 2014 року. Відповіді на дані листи позивач від банку не отримала. З 09 липня 2014 року по 22 липня 2014 року позивач перебувала на лікарняному та відповіді від банку так і не отримала.
		23 липня 2014 року звільнена з посади контролера-касира наказом № 589-к за п.2 ст. 41 КЗпПУ, у зв'язку з втратою довіри з боку власника. Поштовий конверт із наказом про звільнення, супровідним листом та трудовою книжкою отримано відповідачем 02.08.2014 року. В день звільнення всі виплати банком не проведені.
		Дії банку позивач оскаржувала прокурору Жовтневого району м. Запоріжжя та до територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області.
		Внаслідок неправомірних дій відповідача позивач зазнала моральної шкоди, яку вона оцінює в розмірі 2000 грн., та змушена відновлювати свої порушені трудові права в суді.
		Посилаючись на систематичне порушення трудових прав позивача з боку відповідача, а саме: проведення перевірки за відсутності позивача, складання актів від 02.07.2014 р. та від 23.07.2014 р. в час, коли позивач не працювала, не ознайомлення позивача зі змістом цих актів, не доведення вини в діях позивача, не проведення розрахунку з позивачем в день звільнення позивач просив суд: 1) визнати формулювання ПАТ «Ощадбанк» причину її звільнення за п.2 ст.41 КЗпПУ у зв'язку зі втратою довір'я з боку власника та дату звільнення з 23.07.2014 р. недійсними; 2) зобов'язати ПАТ «Ощадбанк» змінити формулювання причини звільнення позивача з п.2 ст.41 КЗпПУ у зв'язку зі втратою довір'я з боку власника та дату 23.07.2014 р. на формулювання - звільнено за власним бажанням в зв'язку з невиконанням ПАТ «Ощадбанк» законодавства про працю за ч.З ст.38 КЗпПУ з 09.07.2014 р.; 3) стягнути з ПАТ «Ощадбанк» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.07.2014 р. по 09.08.2014 р. в розмірі 1500 грн.; 4) стягнути з ПАТ «Ощадбанк» компенсацію за невикористані щорічні відпустки в кількості 89 днів у розмірі 4307,60 грн.; 5) стягнути з ПАТ «Ощадбанк» вихідну допомогу у розмірі 4500 грн.; 6) стягнути з ПАТ «Ощадбанк» моральну шкоду в розмірі 2000 грн.; 7) покласти на відповідача судові витрати.
		Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2015 року позов задоволено.
		Визнано формулювання Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» причини звільнення ОСОБА_2 за п.2 ст.41 КЗпПУ у зв'язку з втратою довір'я з боку власника та дату звільнення з 23 липня 2014 року недійсними.
		Зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_2 з п.2 ст.41 КЗпПУ у зв'язку з втратою довір'я з боку власника та дату з 23 липня 2014 року на формулювання: звільнено за власним бажанням в зв'язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю за ч.З ст.38 КЗпПУ з 09 липня 2014 року.
		Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09 липня 2014 року по 09 лютого 2015 року в розмірі 12 078 грн. 22 коп.; компенсацію за ненадані щорічні відпустки в кількості 89 днів у розмірі 4 953 грн. 74 коп.; вихідну допомогу в розмірі 5 176 грн. 38 коп., всього стягнути 22 208 грн. 34 коп..
		Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 2000 грн.
		Вирішено питання про стягнення судових витрат.
		На зазначене рішення суду ПАТ «Державний ощадний банк України» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.
		           Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		           Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		             Згідно з п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
		              Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		         З рішенням суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки воно не відповідає вимогам ст.ст. 212,213, 214 ЦПК України.  
		            Ухвалюючи рішення, суд не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд оцінює докази, як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозвязку і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
		Як вбачається із матеріалів справи, що відповідно до наказу № 432-к від 04.09.2006 року ОСОБА_2 була прийнята на посаду контролера  касира територіально відокремленого без балансового відділення № 10007/0204 філії Запорізького обласного управління ВАТ «Ощадбанку» з укладанням договору про повну матеріальну відповідальність.
		05.09.2006 року між ОСОБА_2 та філією Запорізького обласного управління ВАТ «Ощадбанку» було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до п.1 якого ОСОБА_2 безпосередньо обслуговувала грошові цінності, здійснювала зберігання, обробку, перерахування, приймання та видачу грошових коштів. (а.с.99-101)
		За актом документальної ревізії від 02.07.2014 року у територіально відокремленому безбалансовому відділенні № 10007/0204 філії - Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк», що розташовано за адресою: Запорізька область, Оріхівський р-н., смт. Комишуваха, вул. Артема, буд. 27, була виявлена нестача грошових коштів на рахунках клієнтів публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в сумі 1 087 878, 03 грн. та 1 895 доларів США. Нестача грошових коштів виникла під час роботи у відділенні філії банку службових осіб - контролера-касира ОСОБА_3 та контролера-касира ОСОБА_2, які за період з 11.10.2010 р. по 05.06.2014 р. шляхом періодичного зняття коштів з рахунків клієнтів, привласнили грошові кошти на загальну суму - 1 087 878, 03 грн. та 1 895 доларів США. Нестача грошових коштів виникла, зокрема, внаслідок недотримання контролером-касиром ОСОБА_2 вимог п. 5.42 Порядку ВАТ «Ощадбанк» № 17-2, в частині правильного відображення операцій по рахунку в ощадних книжках, видачі грошових коштів без присутності клієнта. (а.с.89-91)
		За поясненнями від 10.06.2014 року на адресу начальнику АО «Ощадбанк», контролер-касир ОСОБА_2 зазначає, що не може пояснити причину нестачі коштів в сумі 1 188,68 грн.. ОСОБА_2 також визнає, що працюючи з контролером-касиром ТВБВ №10007/0204 ОСОБА_3 неодноразово роздруковували видаткові ордери, знімали кошти для особистих потреб в сумі 75487,0 грн. та зобов'язалась погасити в дводенний строк. (а.с.84.85)
		11.06.2014 року ОСОБА_2 була надана відпустка за сімейними обставинами на період з 16.06. по 01.07.2014 року (а.с.13)
		12.06.2014 року ОСОБА_2 за касовими ордерами від 11.06.2014 року, 11.06.2014 року, 12.06.2014 року добровільно погасила завдані збитки в сумі 38 500 грн. (а.с.86,88) 
		Ознайомиться з зазначеним актом документальної ревізії ОСОБА_2 відмовилася, про що було складено відповідний акт від 02.07.2014 року (а.с.92)
		Наказом від 02.07.2014 року № 530-к ОСОБА_2 була відсторонена від виконання посадових обовязків , повязаних з матеріальною відповідальністю. (а.с.12) 
		04.07.2014 року ОСОБА_2 звернулася із заявою про звільнення її з посади контролера-касира за власним бажанням (а.с.14) 
		З 09.07 по 22.07.2014 року ОСОБА_2 знаходилася на лікарняному (а.с.17)
		23.07.2014 року ОСОБА_2 звернулася із повторною заявою про звільнення її з посади контролера-касира за власним бажанням (а.с.18) 
		За заявою АТ «Ощадбанк», 09.07.2014 року прокуратурою Жовтневого району м. Запоріжжя відкрито кримінальне провадження № 42014080020000013 щодо скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України. (а.с. 80)
		За заявою АТ «Ощадбанк», 29.10.2014 року Жовтневим РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області відкрито кримінальне провадження № 12014080020003184 про привласнення службовими особами: контролерами-касирами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 грошових коштів з рахунку № 26309012895507 відкритого на ім'я ОСОБА_4 в сумі 120 000 грн. (а.с.79,80)
		23 липня 2014 року наказом №589-к ОСОБА_2 була звільнена з посади контролера-касира територіального відокремленого відділення №10007/0204 філії  Запорізьке обласне управління АТ Ощадбанк за п.2 ст.41 КЗпПУ у звязку з втратою довіри до неї з боку власника, з підстав акту документальної ревізії від 02 липня 2014 року та акту перевірки зловживань в ТВБВ від 23.07.2014 року з виплатою компенсації за невикористану щорічну відпустку в кількості 89 календарних днів, за період з 05 вересня 2010 року по 23 липня 2014 року включно. (а.с.8)
		За довідкою розрахунком від 05.09.2014 року Запорізьке обласне управління АТ Ощадбанк при звільнені ОСОБА_2 були нараховані 5287,70 гривень з них компенсація за невикористану відпустку 4953,74 гривні, утримано податків 954,96 гривень , до виплати 4332 , 74 гривні. Після надання 25.07.2014 року було нараховані кошти у сумі 633,36 гривень за рахунок підприємства, утримано 105,77 гривень, виплачено 527,59 грвн. (а.с.121) . 15.09.2014 року після отримання коштів від Фонду соцстрахування було нараховані 271 гривня 44 копійки, утримано 45,33 гривні та виплачені 226,11 грвн. (а.с.116,121)
		За випискою по картрахунку ОСОБА_2 23 липня 2014 року було проведено зарахування на її рахунок 4332 гривні 74 копійки (а.с.121) 
		 Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначає, що на час звільнення ОСОБА_2, її винні протиправні дії мали бути встановлені тільки чинним обвинувальним вироком суду, який би підтвердив існування суми збитків, зазначених в акті ревізії від 02 липня 2014 року, та Акт ревізії від 02 липня 2014 року не замінює собою вирок суду. 
		             Крім того суд першої інстанції дійшов висновку проте, що Акт ревізії від 02 липня 2014 року є неналежним доказом за відсутністю інвентаризаційної комісії з обовязковою участю головного бухгалтера, протоколу за наслідками інвентаризації, та затвердженого керівником підприємства акту інвентаризації.
		        При цьому суд послався на положення про інвентаризацію активів та зобовязань затвердженого наказом Міністерства Фінансів України № 879 від 02 вересня 2014 року (надалі положення) та Інструкцію з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України, затвердженої постановою Правління НБУ №480 від 20 грудня 2005 року, за якими банки проводять інвентаризацію активів і зобовязань з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності. За цим порядком, для проведення інвентаризації створюється на один рік постійно діюча інвентаризаційна комісія (у складі працівників банку) за обовязковою участю головного бухгалтера (його заступника). Проведення інвентаризації має бути документально оформлено  Актом, який складається в двох примірниках і підписується членами інвентаризаційної комісії та матеріально відповідальною особою. До початку інвентаризації всі матеріально відповідальні особи дають розписку, визначену в додатку 7. На час складання акту ревізії від 02 липня 2014 року ОСОБА_2 В,О. була відсутня на робочому місці. 02 липня 2014 року ОСОБА_2 відсторонена від виконання обовязків в звязку з проведенням службового розслідування, акт ревізії проведений відповідачем за відсутності позивача, чим порушено її права.
		             Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
		              Згідно з роз'ясненнями п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
		            Так з наказу про звільнення ОСОБА_2 вбачається, що причиною звільнення позивачки з роботи є втрата недовіри, а в якості підстави звільнення зазначено акт документальної ревізії від 02 липня 2014 року та акт перевірки зловживань в ТВБВ від 23.07.2014 року (а.с.8)
		            На думку відповідача, ОСОБА_2 працюючи контролером-касиром ТВБВ №10007/0204 неодноразово знімали кошти для особистих потреб частково погасила їх добровільнощо, на думку відповідача, є визнанням нанесення йому матеріальних збитків.
		За заявою АТ «Ощадбанк» 31.01.2015 року повідомлено про підозру ОСОБА_2 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 191 ч. З, 358 ч.ч. З, 4 КК України. 
		         Відповідно до п. 2 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
		        Звільнення з підстав втрати довір`я, суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортування, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
		          Таким чином, п. 2 ст. 41 КЗпП України надає власникові або уповноваженому ним органу право розірвати трудовий договір у разі вчинення працівником винних дій, які дають підстави для втрати до нього довіри з боку власника або уповноваженого ним органу. На цій підставі можуть бути звільнені з роботи лише особи, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні або культурні цінності. До таких осіб слід відносити матеріально відповідальних осіб, тобто осіб, з якими у відповідності до законодавства можуть укладатись договори про повну матеріальну відповідальність. Такі працівники можуть бути звільнені у зв'язку з втратою довіри, хоча б основний зміст їх роботи не зводився до прийняття та збереження товарних цінностей.
		             Для вирішення питання про можливість звільнення працівника з роботи у зв'язку з втратою довіри не має значення, чи був з таким працівником фактично укладений договір про повну матеріальну відповідальність. Досить того, що він повинен укладатися та що працівник здійснив за наявності його вини дії, що дають підставу для втрати довіри.
		           Так, підставою для розірвання трудового договору у зв'язку з втратою довіри є здійснення працівником винних дій. Форма вини при цьому значення не має. Необережна вина працівника також може бути підставою для звільнення, як і вина умисна. Однак, власник у разі спору зобов'язаний довести і факт порушення, і вину працівника. 
		            Тобто власник повинен довести наявність у діях працівника конкретних порушень, довести вину працівника в цих порушеннях. При цьому вирок суду не є єдиною підставою для такого звільнення, як проте визначає суд першої інстанції.
		 Як вбачається з матеріалів справи в якості доказу винних дій з боку ОСОБА_2, зокрема виявлення нестачі грошових коштів на рахунках клієнтів публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в сумі 1 087 878, 03 грн. та 1 895 доларів США. Нестача грошових коштів виникла під час роботи у відділенні філії банку службових осіб - контролера-касира ОСОБА_3 та контролера-касира ОСОБА_2, які за період з 11.10.2010 року по 05.06.2014 року шляхом періодичного зняття коштів з рахунків клієнтів, привласнили грошові кошти на загальну суму - 1 087 878, 03 грн. та 1 895 доларів США. Нестача грошових коштів виникла, внаслідок недотримання контролером-касиром ОСОБА_2 вимог п. 5.42 Порядку ВАТ «Ощадбанк» № 17-2, в частині правильного відображення операцій по рахунку в ощадних книжках, видачі грошових коштів без присутності клієнта. (а.с.89-91)
		                  Згідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		              Згідно ст. ст. 57-59, 64 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування, одержані з дотриманням встановленого законом порядку. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (неналежні докази). Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
		         Суд першої інстанції не взяв до уваги Акт ревізії , посилаючись на те, що вказаний документ було здійснено у порушення визначеного порядку проведення інвентаризації і послався на положення про інвентаризацію активів та зобовязань затвердженого наказом Міністерства Фінансів України № 879 від 02 вересня 2014 року, при цьому не звернув увагу , що на час проведення ревізії « 02.07.2014 року» Інструкція не була чинною.
		            Суд першої інстанції не звернув увагу також, що у банку проводилася не інвентаризація, а ревізія, що регламентовано Законом України «Про банки і банківську діяльність», нормативно-правовими актами Національного банку України, зокрема, Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 року № 174, Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 20.10.2004 року № 495, Регламентом проведення ревізій та контролю фінансово-господарської діяльності установ АТ «Ощадбанк» від 13.02.2014 року за № 100.
		    Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні СВ ГУМВС України в Запорізькій області відкрито кримінальне провадження № 12014080020003184 та № 12014080310000747 за фактами заволодіння службовими особами контролерами-касирами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 грошових коштів з рахунку № 26309012895507 відкритого на ім'я ОСОБА_4 в сумі 120 000 грн. та понад 30 вкладників (а.с.79, 80,81,82). Крім того, мало місце визнання ОСОБА_2 своїх винних дій, про що свідчить пояснювальна записка на адресу начальнику АО «Ощадбанк», де вона пояснювала, що працюючи з контролером-касиром ОСОБА_3 неодноразово роздруковували видаткові ордери, знімали кошти для особистих потреб в сумі 75487,0 грн. та зобов'язалась погасити в дводенний строк. (а.с.84.85), а 12.06.2014 року ОСОБА_2 частково погасила завдані збитки в сумі 38 500 грн. (а.с.86,88) , що також свідчить про її визнання вчинення винних дій по відношенню до АО «Ощадбанк».
		           На підставі чого колегія судів вважає про існування подій, що призвели до втрати довіри роботодавця відносно працівника, та відповідно давало підстави для звільнення останньої в порядку п. 2 ст. 41 КЗпП України.
		Оскільки, ОСОБА_2 з 09.07.2014 року по 22.07.2014 року знаходилася на лікарняному, її було звільнено 23.07.2014 року після виходу з лікарняного.
		Так як звільнення позивача було здійснено з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (п. 2 ст. 41 КЗпП), тому висновок суду про стягнення вихідної допомоги в розмірі 5 176,38 грн. не ґрунтується на вимогах матеріального закону.
		23.07.2014 року ОСОБА_2 була відсутня на роботі протягом всього робочого дня за місцем знаходження територіально відокремленого безбалансового відділення, а в філії знаходилася з 9-00 до 9-30 год. і відмовилася від ознайомлення під розпис з наказом про звільнення та отримати трудову книжку, що підтверджується складеними актами від 23.07.2014 р. (а.с.110,113). У зв'язку з чим, 23 липня 2014 року на поточний рахунок ОСОБА_2 була здійснена виплата всіх сум, що належать позивачу при звільненні в сумі 4 332,74 грн. (нараховані - 5 287,70 грн., утримані податки - 954,96 грн.) (а.с.120,121),та направлено поштою лист від 23.07.2014 року про її звільнення та необхідність з'явитися до АТ «Ощадбанк» для отримання трудової книжки (а.с.114), однак цей лист ОСОБА_2 відмовилася отримувати, про що на конверті зроблено відповідний запис(а.с115), а 29.07.2014 року після отримання заяви ОСОБА_2, трудова книжка та наказ на звільнення були направлені поштою на її адресу.
		Після отримання листків непрацездатності, які були направлені до АТ «Ощадбанк» поштою, на поточний рахунок ОСОБА_2 було здійснено виплату - 527,59 грн. (нарахована оплата перших днів листків непрацездатності за рахунок установи банку - 633,36 грн., утримано податків - 105,77 грн.) та після отримання коштів від Фонду соцстрахування здійснено виплату - 226,11 грн. (нарахована допомога у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок фонду соцстрахування - 271,44 грн., утримано податків - 45,33 грн.). (а.с.116,121)
		Отже, нарахування та виплата належних ОСОБА_2 сум при звільненні було здійснено 23.07.2014 року шляхом зарахування на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк» відповідно до укладеного договору про відкриття рахунку та здійснення обслуговування за кредитною схемою (довідка, виписка про рух коштів по рахунку та договір (витяг) маються в матеріалах справи), тобто у день звільнення, як це передбачено ст. 116 КЗпП. (а.с.116,117,120,121)
		Таким чином, оскільки нарахування та виплата належних ОСОБА_2 сум при звільненні, у тому числі і компенсація за невикористану відпустку, було здійснено 23.07.2014 року шляхом зарахування на поточний рахунок, висновок суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 09 липня 2014 року по 09 лютого 2015 року в розмірі 12 078,22 грн. та компенсації за ненадані щорічні відпустки у розмірі 4 953,74 грн. є помилковим.
		  Висновок суду щодо відсутності розрахунку з позивачем суперечить виписки із картрахунку (а.с.11,120,121), а розрахунок суми компенсація за невикористану відпустку у сумі 5176,38 гривень зроблений без врахування податків з неправильним визначенням розміру середнього заробітку, та у порушення вимог ст. 11,60 ЦПК України перевищує суму заявлених позивачем вимог (4307,60 грн.)
		Щодо періоду відпусток протягом 2011 - 2014 рр., то вони були узгоджені між ОСОБА_2 і АТ «Ощадбанк» у графіках в яких є підпис ОСОБА_2. Ці графіки були затверджені керуючим ТВБВ та погодженні головою профспілкового комітету.
		Протягом 2011 - 2014 рр. філією - Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк» ОСОБА_2 надавалися щорічні відпустки, а саме: у 2011 р. - 15 днів (04.01.2011 р. (1 день), 04.07.2011 р. - 17.07.2011 р. (14 днів)); у 2012 р. - 18 днів (09.11.2012 р. - 12.11.2012 р. (4 дні), 13.11.2012 р. - 22.11.2012 р. (10 днів), 23.11.2012 р. -26.11.2012 р. (4 дні)); у 2013 р. - 48 днів (05.01.2013 р.-06.01.2013 р. (2 дні), 12.01.2013 р. - 13.01.2013 р. (2 дні), 19.01.2013 р. - 20.01.2013 р. (2 дні), 01.02.2013 р. - 14.02.2013 р. (14 днів), 08.04.2013 р. - 11.04.2013 р. (4 дні), 12.04.2013 р. -16.04.2013 р. (5 днів), 17.04.2013 р.-21.04.2013 р. (5 днів), 15.07.2013 р. - 28.07.2013 р. (14 днів)); у 2014 р. - 20 днів (26.05.2014 р. - 30.05.2014 р. (5 днів), 31.05.2014 - 04.06.2014 р. (5 днів), 05.06.2014 р. - 09.06.2014 р. (4 дні), 03.07.2014 р. - 08.07.2014 р. (6 днів)). (а.с.104-108)
		Надання відпусток визначається графіками, які затверджує роботодавець за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводить до відома всіх працівників.
		Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік. Черговість надання відпусток визначається графіками, які є обов'язковими для виконання як роботодавцем, так і працівником. Відпустки надаються на підставі заяви кожного працівника підприємства.
		Оскільки висновок суду проте, що позивачка була звільнена з порушенням вимог Кодексу законів про працю України не відповідає матеріалам справи, а також колегією судів не встановлено порушення її трудових прав при звільненні, її вимоги щодо її моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або додаткових зусиль для організації свого життя, не відповідають змісту ст. 237 КЗпП.
		          На підставі викладеного колегія суддів вважає, що відповідачем доведено наявність підстав у роботодавця для втрати довіри відносно ОСОБА_2 у зв'язку з чим, дійшла висновку щодо законності звільнення позивача на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України. 
		За таких обставин, колегія суддів вважає недоведеними позовні вимоги ОСОБА_2 у зв'язку з чим в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі. 
		            На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції для вирішення спірних правовідносин не встановив фактичних обставин справи, не вірно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті, у зв'язку з чим на підставі ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову, а апеляційна скарга задоволенню.
		             Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
		ВИРІШИЛА :
		Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити. 
		Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2015 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове рішення.
		В задоволені позову ОСОБА_2 Валентини Олексіївни відмовити.
		Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
		    
		Головуючий                                                                            
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...