Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/9291/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 01.07.2015. Зареєстровано: 02.07.2015. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2015.
Дата набрання законної сили: 09.06.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"09" червня 2015 р.           Справа№ 910/9291/14
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Корсакової  Г.В.
		суддів:            Станіка  С.Р. 
		          Власова  Ю.Л. 
		при секретарі судового засідання Натха М.С.
		за участю представників сторін:
		від прокуратури: Оліферчук А.А. за посвідченням
		від відповідача: не з'явився
		від третьої особи 1: Вербіна Т.В. - за довіреністю
		                              Ярош С.В. - за довіреністю
		від третьої особи 2: не з'явився
		від третьої особи 3: не з'явився
		від третьої особи 4: не з'явився
		від Генеральної прокуратури України: не з'явився
		 
		розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника прокурора міста Києва 
		на рішення господарського суду міста Києва від 02.03.2015 (дата підписання 06.03.2015)
		 
		по справі № 910/9291/14 (суддя Грєхова О.А.)
		 
		за позовом Прокурора Голосіївського району міста Києва
		 
		до Київської міської ради
		 
		за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Колективу забудовників «Південний» Харківського району міста Києва, Державного управління справами, Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», Державного підприємства «Санаторій «Конча-Заспа»
		 
		про визнання незаконним та скасування рішення
		 
		за участю Заступника Генерального прокурора України
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Прокурор Голосіївського району міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 26.06.2003 № 550/710 «Про передачу колективу забудовників «Південний» Харківського району міста Києва земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі міста Києва», посилаючись на приписи статей 121, 144 Конституції України, статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру», статті 16 Цивільного кодексу України, статей 149, 152 Земельного кодексу України, статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на передачу земельної ділянки в користування без вилучення її від попереднього землекористувача та без його згоди, погодження всупереч існуючих законодавчих заборон розміщення об'єкта житлово-громадської забудови на ландшафтно-рекреаційних територіях (в зоні охоронюваного ландшафту) та на територіях Держлісфонду без погодження з органом виконавчої влади з питань лісового господарства, порушення порядку зміни цільового призначення земель рекреаційного призначення, відсутність у проекті землеустрою належних висновків Головного управління містобудування та архітектури КМДА та Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві про погодження проекту відведення земельної ділянки, відсутність рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, та вказав, що оспорюване рішення прийнято всупереч вимогам законодавства та порушує інтереси держави, які полягають у скасуванні прийнятих органом місцевого самоврядування незаконних рішень про розпорядження землею, яка є основним національним багатством та перебуває під охороною держави.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 04.08.2014 по справі № 910/9291/14 позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради №550/710 від 26.06.2003 «Про передачу колективу забудовників «Південний» Харківського району м. Києва земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва».
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2014 по справі № 910/9291/14 скасовано повністю, прийнято нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовлено.
		Постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2014 постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 по справі № 910/9291/14 та рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2014 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 02.03.2015 по справі № 910/9291/14 в задоволені позову відмовлено повністю.
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Перший заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.03.2015 по справі № 910/9291/14 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що зазначене судове рішення прийнято з невірним застосуванням норм матеріального права (ст.ст. 20, 84, 118, 123, 124, 149, 186 Земельного кодексу України) та порушенням норм процесуального права (ст. 43 ГПК України), що відповідно до ст. 104 ГПК України є підставою для його скасування.
		Так, прокурор в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції у порушення ст. 43 ГПК України не надано оцінки доводам прокурора, що проект відведення земельної ділянки всупереч ст. 123 Земельного кодексу України не погоджено санітарно-епідеміологічним та природоохоронним органами, органом архітектури та не містить висновку державної землевпорядної експертизи, а також судом невірно надано оцінку доводам, що без наявності згоди попереднього землекористувача та без вилучення земельної ділянки Київська міська рада не мала права надавати її у користування, що є порушенням ст.ст. 123, 141 Земельного кодексу України. Спірна земельна ділянка площею 11,21 га відноситься до земель рекреаційного призначення, на якій згідно зі ст. 52 Земельного кодексу України забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель, а тому спірне рішення є незаконним, оскільки земельну ділянку надано для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового призначення. Рішенням Київської міської ради від 26.06.2003 №550/710 змінено цільове призначення та передано в оренду земельну ділянку площею 11,98 га, яка використовувалась для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади та у розумінні ст. 84 Земельною кодексу України належала до земель державної власності.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2015 апеляційну скаргу Першого заступника прокурора міста Києва прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді: Станік С.Р., Власов Ю.Л. та призначено до розгляду на 28.04.2015.
		28.04.2015 до відділу документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
		28.04.2015 до відділу документального забезпечення суду від третьої особи-1 (Колективу забудовників «Південний») надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги та заперечення на апеляційну скаргу, відповідно до яких третя особа-1 просить суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 02.03.2015 залишити без змін.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 розгляд справи відкладено на 26.05.2015.
		Прокурором та представником третьої особи-1 в судовому засіданні 26.05.2015 подано клопотання про продовження строку розгляду спору у справі № 910/9291/14.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 продовжено строк розгляду спору у справі № 910/9291/14 на п'ятнадцять днів, розгляд справи № 910/9291/14 відкладено на 09.06.2015.
		В судове засідання 09.06.2015 представники відповідача, третіх осіб 2, 3, 4 та представник Генеральної прокуратури України не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
		Судова колегія вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності представників відповідача, третіх осіб 2, 3, 4 та представника Генеральної прокуратури України, явка яких в судове засідання обов'язковою не визнавалась.
		Прокурор у судовому засіданні 09.06.2015 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представники третьої особи заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
		Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
		Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора та представників третьої особи-1, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Статтею 121 Конституції України встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
		Згідно приписів ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів; вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.
		Частиною 3 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.
		З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
		Відповідно до положень ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями).
		У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) зазначається, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		Відповідно до статей 2, 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає в чому полягає  порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві (в такому випадку прокурор набуває статусу позивача).
		Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи рішенням Київської міської ради № 381/1815 від 28.03.2002 "Про погодження місць розташування об'єктів" Колективу забудовників "Південний" погоджено, за умови виконання пункту 9.1. цього рішення, місце розташування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (в урочищі Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва на земельній ділянці орієнтовно площею 11,98 га в тому числі: площею 11,21 га - на частині земельної ділянки, відведеної відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 31.08.65 № 1497 "Про закріплення земельної ділянки за клінічним санаторієм "Конча-Заспа" по Столичному шосе та дозвіл на побудову додаткових споруд" (розпорядження керівника Державного управління справами від 17.12.2001 № 588); площею 0, 77 - на землях міської забудови, за умови переведення цих земель до категорії земель житлової та громадської забудови.    
		26.06.2003 Київською міською радою було прийняте рішення №550/710 «Про передачу колективу забудовників «Південний» Харківського району м. Києва земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва» (надалі - «Рішення»).
		Пунктом 1 Рішення відповідачем затверджено проект відведення земельної ділянки КЗ «Південний» для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва».
		Пунктами 2 та 3 вказаного Рішення віднесено частину земель рекреаційного призначення площею 11,21 га та частину земель міської забудови площею 0,77 га до земель запасу житлової та громадської забудови; передано КЗ «Південний» за умови виконання цього рішення, в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 11,98 га за рахунок земель громадської та житлової забудови для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва.
		25.02.2004 між Київською міською радою та КЗ «Південний» на підставі вказаного Рішення укладено договір оренди земельної ділянки. 
		Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку прокурора, підстав для визнання Рішення незаконним та його скасування.
		Зокрема, як на підставу для скасування вказаного Рішення прокурор вказує не те, що оспорюване Рішення було прийнято Київською міською радою без отримання згоди попереднього землекористувача, а також за відсутності погодження проекту землеустрою з визначеними законодавством органами управління. Крім того, прокурор зазначає, що Рішення було прийняте відповідачем всупереч приписам ст. 149 Земельного кодексу України, оскільки повноваження щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки належить виключно Кабінету Міністрів України.
		Згідно ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Відповідно ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Указу Президента України від 23.02.2000 № 278/2000 у відання Державного управління справами Президента України передано Базу відпочинку "Конча-Заспа", якій належали літні будиночки бази відпочинку вихідного дня, розташовані на спірній частині земельної ділянки. Згідно з витягом з  переліку об'єктів державної власності, об'єкти, що передаються Державному управлінню справами (додаток № 1 до Указу Президента України № 278/2000 від 23.02.2000) Кабінетом Міністрів України: санаторно-курортні заклади: Будинок відпочинку "Конча-Заспа" (утримання та обслуговування  державних дач Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України) (Столичне шосе, 24 км.); База відпочинку "Конча-Заспа" (надання послуг з оздоровлення працівників органів державної влади в літній період (Столичне шосе, 24 км).  
		Пунктом 1 Розпорядженням Керівника Державного управління справами "Про передачу дозволу на будівництво колективу забудовників "Південний" від 17.12.2001 № 588 з метою забезпечення виконання умов Положення про порядок утворення колективів забудовників для малоповерхового будівництва малоповерхової забудови на ділянці "Конча - Заспа" за адресою: Столичне шосе, 21 км. передано право на будівництво малоповерхової забудови та інженерних мереж на ділянці "Конча-Заспа" за адресою: Столичне шосе, 21км, колективу забудовників "Південний" Харківського району м. Києва.    
		Згідно з договором купівлі - продажу будівель від 01.03.2002 Колектив забудовників "Південний" купив у Управління житлово-комунального господарства Державного управління справами 39 літніх дерев'яних будиночків, які були розташовані на земельній ділянці бази відпочинку вихідного дня "Конча-Заспа".
		Оскільки право Управління житлово-комунального господарства Державного управління справами на користування відповідною земельною ділянкою оформлено не було, Колектив забудовників "Південний" звернувся до Київської міської ради за відведенням відповідної земельної ділянки. 
		Згідно з ст. 116 Земельного кодексу України ( в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		Статтею 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) встановлено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки. При наданні земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної Республіки Крим. При наданні земельної ділянки у користування Кабінетом Міністрів України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації подають свої висновки та проект відведення земельної ділянки центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який розглядає ці матеріали і у місячний строк подає їх до Кабінету Міністрів України. Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржено в судовому порядку.
		Згідно ч.1, ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
		У п.1.4 Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 14.03.2002 № 313/1747 (далі- Порядок), який був чинним на момент прийняття спірного рішення, зазначено, що відповідно до пункту 12 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження землями в межах м. Києва, крім земель, переданих у приватну власність, до розмежування земель державної та комунальної власності здійснює Київська міська рада.
		Розділом 4 Порядку було врегульовано процедуру передачі в оренду та надання в постійне користування земельних ділянок при переході права на будівлі і споруди із зміною цільового призначення землі або за рахунок земель запасу для експлуатації та обслуговування існуючих будівель і споруд.
		Відповідно до п. 4.1 вказаного Порядку особи, які набули право власності на будівлі та споруди і бажають одержати на праві постійного користування або оренди відповідну земельну ділянку з земель запасу або із зміною її цільового призначення, звертаються із клопотанням про це до Київської міської ради. У клопотанні, зокрема, зазначається цільове призначення (категорія земель відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України) земельної ділянки.
		Пунктом 4.2 Порядку визначено, що клопотання, подане до Київської міської ради, розглядається в місячний термін, після чого надається згода на складання проекту відведення земельної ділянки за підписом міського голови або заступника міського голови - секретаря ради, яка направляється до управління земельних ресурсів.
		Згідно п. 4.4 Порядку управління земельних ресурсів узагальнює подані матеріали і готує запити до Головкиївархітектури, відповідного органу охорони культурної спадщини, Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві, міської санітарно-епідеміологічної станції із зазначенням умов та обмежень використання земельних ділянок, які мають міститись у їх висновках.
		Відповідно до п. 4.5 Порядку в місячний термін з дня одержання запитів Головкиївархітектура, відповідний орган охорони культурної спадщини, Державне управління екології та природних ресурсів в м. Києві, міська санітарно-епідеміологічна станція подають до управління земельних ресурсів висновки щодо відведення земельної ділянки відповідно до своєї компетенції із зазначенням умов та обмежень використання землі відповідно до ст. 111 Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів, при цьому розгляд запитів здійснюється всіма переліченими органами одночасно.
		Пунктом 4.7 Порядку встановлено, що після розгляду та погодження проекту відведення земельної ділянки та одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи управління земельних ресурсів готує проект рішення Київської міської ради про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачу її в оренду або про надання у постійне користування.
		Згідно п. 4.8 Порядку підготовлений проект рішення разом з проектом відведення подається на розгляд постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування та землекористування, яка розглядає його і передає на розгляд пленарного засідання Київради для прийняття рішення щодо затвердження проекту відведення земельної ділянки та надання її у постійне користування, передачі в оренду або про відмову у цьому.
		Як вбачається з матеріалів справи листом № 1-5 від 06.02.2003 Колектив забудовників «Південний» звернувся до Київського міського голови про внесення відповідних коригувань до Генерального плану м. Києва та надання земельної ділянки в постійне користування, зазначивши, що згідно з рішенням сесії Київради від 28.03.2002 № 381/1815 "Про погодження місць розташування об'єктів", пунктом 9 колективу забудовників "Південний" Харківського району м. Києва погоджено місце розташування малоповерхової забудови  адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе в Голосіївському районі м. Києва", укладено договір резервування земельної ділянки та отримано АПЗ на розробку проектно-кошторисної документації.    
		Про погодження проекту відведення земельної ділянки надано: висновок Головного управління містобудування та архітектури від 28.02.2003 № 18-593; висновок  Державного управління екології та природних ресурсів м. Києва від 01.03.2002 № 08-8-13/1235; висновок Головного державного санітарного лікаря м. Києва від 14.03.2003 № 1600; Висновок Управління охорони пам'яток  історії, культури та історичного середовища від 18.03.2003 № 1373. Зазначені висновки носять позитивний характер та містять певні умови та обмеження, які мають враховуватись для землекористування.
		Головним управлінням земельних ресурсів листом від 11.04.2003 № 03-18/476-13 надано висновок про погодження проекту відведення земельної ділянки, відповідно до якого вважає за можливе віднести частину земель рекреаційного призначення площею 11,21 га та частину земель міської забудови площею 0,77 га до земель запасу житлової та громадської забудови та передати колективу забудовників "Південний" Харківського району м. Києва в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 11,98 га за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі.
		Прокурор зазначає про відсутність письмової згоди користувача переданої земельної ділянки Клінічного санаторію «Конча-Заспа» на відведення земельної ділянки у користування колективу забудовників «Південний».
		Як встановлено судом першої інстанції відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 31.08.1965 № 1497 за Клінічним санаторієм «Конча-Заспа» було закріплено біля 65 га по Столичному шосе для будівництва санаторію.
		На момент прийняття вказаного рішення № 1497 земельні відносини в Україні регулювалися Земельним кодексом УСРР 1922 р. та Положенням про земельні розпорядки в межах міст та містечок, затвердженим Постановою ВУЦВК РНК УСРР від 23.10.1925 (далі - Положення 1925 р.).
		Відповідно до п. 4 розділу І Положення 1925 р. підставою для передачі земельної ділянки в користування була постанова відповідного виконавчого комітету. При цьому відповідно до розділу II Положення 1925 р. така земельна ділянка підлягала державній реєстрації, для проведення якої було необхідно виготовити її план та експлікацію.
		Відповідно до статті 20 Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970 відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчуються записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів. 
		Згідно ст.ст. 22, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 p. право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України. 
		Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України 2001 року право  власності  та  право  постійного  користування  на земельну  ділянку  виникає  після  одержання  її   власником   або користувачем  документа,  що  посвідчує  право  власності чи право постійного користування  земельною  ділянкою,  та  його  державної реєстрації.
		Відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
		Згідно з ст. 142 ЗК України припинення   права   постійного   користування   земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
		З матеріалів справи вбачається, що ні прокурором, ні третьою особою-4 не надано суду доказів державної реєстрації за третьою особою-4 будь-яких прав на спірну земельну ділянку на період прийняття Київською міською радою рішення №550/710 «Про передачу колективу забудовників «Південний» Харківського району м. Києва земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва». Також відсутні докази державної реєстрації прав на спірну земельну ділянку на період винесення рішення за будь-якими іншими особами.
		З огляду на зазначене, не відповідають дійсності посилання прокурора на те, що частина земельної ділянки, що була відведена КЗ «Південний» була вилучена з користування Клінічного санаторію «Конча-Заспа» без його згоди. 
		Крім того, відповідно до п.4.3. Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 14.03.2002 № 313/1747 згода попереднього землекористувача на вилучення у нього земельної ділянки мала подаватись виключно у випадку, якщо право користування земельною ділянкою посвідчено договором оренди чи договором тимчасового користування землею або державним актом на право постійного користування землею.
		З наведеного вбачається, що під час прийняття Київрадою спірного рішення про відведення КЗ «Південний» земельної ділянки не було порушено прав землекористувачів.
		Прокурор вказує на те, що згідно з листом Головного держаного санітарного лікаря м. Києва від 14.03.2003 № 1600 проект відведення земельної ділянки погоджено за умови виконання п. 9.1.4 рішення Київради від 28.03.2002 № 381/1815 та виключення ділянки в установленому законодавством порядку з земель рекреаційного призначення та зеленої зони міста, з природно-заповідної території регіонального ландшафтного парку «Голосіївський», з земель курорту «Конча-Заспа» та внесення відповідних змін до генерального плану м.Києва з коригуванням містобудівної документації.
		Відповідно до чч. 1, 2 ст. 21 ЗУ «Про основи містобудування» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних відносин) визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та планів земельно-господарського устрою за погодженням спеціально уповноважених органів з питань містобудування та архітектури.
		Як вбачається з матеріалів справи Головне управління містобудування та архітектури КМДА листом від 17.01.2002 погодило місце розташування на спірній земельній ділянці малоповерхової забудови.
		Пунктом 9 рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 381/1815 було погоджено для КЗ «Південний» розташування на спірній земельній ділянці малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення.
		Пунктом 2 рішення Київської міської ради від 26.06.2003 № 550/710 частину земель рекреаційного призначення площею 11,21 га та частину земель міської забудови площею 0.77 га було віднесено до земель запасу житлової та громадської забудови, за рахунок яких в подальшому і відбувалося відведення спірної земельної ділянки КЗ «Південний».
		Судом першої інстанції встановлено, що Національний природний парк «Голосіївський» був створений на підставі Указу Президента України від 27.08.2007 № 794.
		Таким чином, на момент прийняття рішення Київради в 2003 р. спірні землі не могли бути частиною Національного природного парку створеного в 2007 р.
		17.02.1994 Київською міською радою було прийнято рішення № 14, яким погоджено проект Указу Президента України про створення Національного природного парку «Голосіївський» та затверджено перелік цінних природних територій та об'єктів, що резервуються для заповідника. Згідно з додатком до проекту вищевказаного Указу Президента України до територій, які резервувалися для створення НПП «Голосіївський» входили 2121,1 га територій курорту «Конча-Заспа», які перебували у віданні МОЗ України.
		Оскільки Державне підприємство «Клінчний санаторій «Конча-Заспа», та державне підприємство «База відпочинку «Конча-Заспа» підпорядковувалися Управлінню справами KM України, а згодом Державному управлінню справами Президента України, то відповідна спірна земельна ділянка не входила до складу територій, які резервувалися для створення НПП «Голосіївський».
		Відповідно до ст. 11 Закону України «Про курорти» рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. 
		В той же час прокурор не надав  будь-які відомості про прийняття Верховною радою України чи Київською міською радою рішень про створення курорту Конча-Заспа та включення до нього територій, на яких розташована спірна земельна ділянка.
		Доводи прокурора про те, що при розробленні проекту відведення не було погоджено висновку відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового господарства також є необгрунтованими, оскільки вимога щодо погодження проекту землеустрою територіальним органом виконавчої влади з питань лісового господарства була запроваджена лише Законом України № 5395-УІ від 02.10.2012 р. і поширювала дію виключно на випадки відведення земельних ділянок лісогосподарського призначення.
		Прокурор посилається на порушення спірним рішенням приписів ст. 149 ЗК України, оскільки частину земель рекреаційного призначення площею 11,21 га віднесено до земель запасу житлової та громадської забудови без рішення Кабінету Міністрів України.
		Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 84 ЗК України ( в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) у державній власності перебувають усі землі України,  крім земель комунальної та приватної власності.  Право   державної   власності   на   землю  набувається  і реалізується державою в особі  Кабінету  Міністрів  України,  Ради міністрів  Автономної  Республіки  Крим,  обласних,  Київської  та Севастопольської   міських,   районних   державних   адміністрацій відповідно до закону. 
		Згідно п. «г» ч. 3 ст. 84 ЗК України ( в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення), до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні  ділянки,  які  використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України,  Президента  України,  Кабінету Міністрів  України,  інших  органів державної влади,  Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
		Як вбачається з матеріалів справи 01.03.2002 Державне управління справами продало КЗ «Південний» 39 дерев'яних будиночків бази відпочинку "Конча Заспа», які були розташовані на спірній земельній ділянці. Отже, з 01.03.2002 спірна земельна ділянка вже не використовувалась для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента  України,  Кабінету Міністрів  України.
		Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. 
		Згідно ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
		З огляду на зазначене, окільки на час прийняття Київською міською радою спірного рішення розмежування земель між державною та комунальною власністю проведено не було, а земельна ділянка, відносно якої виник спір, знаходиться в межах м. Києва, спірне рішення Київська міська рада  прийняла в межах своїх повноважень.  
		Прокурор стверджує, що підставою для складання проекту відведення є лист-доручення першого заступника голови КМДА від 07.02.2003 р. № 3410, що є порушенням вимог ст. 22 Закону України «Про землеустрій», згідно якої дозвіл на розробку проекту відведення надається рішенням органу місцевого самоврядування.
		Однак, Закон України «Про землеустрій» набрав чинності 08.07.2003 і не діяв на момент прийняття спірного рішення Київради від 26.06.2003.
		Крім того, частина 5 ст. 123 Земельного кодексу України передбачала, що проект відведення земельної ділянки розробляється на підставі згоди місцевої ради, але не встановлювала в якій саме формі має надаватися така згода.
		В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що на момент погодження проекту відведення спірної земельної ділянки, відповідно до Положення про здійснення державвної землевпорядної експертизи, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 11.03.1997 № 39, було передбачено обов'язкове проведення землевпорядної експертизи усіх проектів відведення земельних ділянок, в той час як проект відведення спірної земельної ділянки не містить висновку державної землевпорядної експертизи.
		Як вбачається з матеріалів справи прокурор не посилався на вказані обставини, як на підставу позовних вимог у даній справі та вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а відтак, з огляду на приписи ст. 101 ГПК України, не підлягають розгляду в суді апеляційної інстанції.
		Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Відповідно до п. 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняття відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
		В той же час, щодо позовних вимог про скасування спірного Рішення, судова колегія зазначає наступне.
		У своїй постанові від 11.11.2014 у справі № 21-405а14 Верховний Суд України зазначив, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом його виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
		Статтею 111-28 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
		На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 26.06.2003 №550/710 «Про передачу колективу забудовників «Південний» Харківського району м. Києва земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва», оскільки відповідне Рішення прийнято відповідно до вимог земельного законодавства та не порушує прав жодних осіб.
		Щодо  клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності для захисту порушеного права, передбачених ст. 267 ЦК України слід зазначити наступне.
		Приписами статей 256, 257, 267 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.      
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. 
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Виходячи з системного аналізу вказаних норм суд дійшов висновку, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.06.2007р. у справі №П-9/161-16/165.
		З огляду на зазначене,  та враховуючи необґрунтованість заявлених позовних вимог у даній справі у зв'язку з недоведеністю позивачем факту невідповідності спірного рішення вимогам земельного законодавства України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України. 
		З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а тому рішення господарського суду міста Києва від 02.03.2015 у справі № 910/9291/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Першого заступника прокурора міста Києва - без задоволення. 
		Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1.Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 02.03.2015 у справі № 910/9291/14 залишити без задоволення.
		2.Рішення господарського суду міста Києва від 02.03.2015 у справі № 910/9291/14 залишити без змін.
		3.Матеріали справи № 910/9291/14 повернути до господарського суду міста Києва.
		  
		Головуючий суддя                                                             Г.В. Корсакова 
		 
		Судді                                                                                С.Р. Станік
		 
		                                                                                Ю.Л. Власов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...