Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-18а15 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.07.2015. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                                                                      
		 
		      ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		 
		  П О С Т А Н О В А
		   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		9 червня 2015 рокум. Київ
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		 
		головуючогоКривенка В.В.,  суддів:Волкова О.Ф, Гриціва М.І, Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б.,  Самсіна І.Л., Терлецького О.О., −
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Самсунг Електронікс Україна Компані» 
		(далі - Товариство) до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (правонаступником якої є Міжрегіональне головне управління Міністерства доходів і зборів України - Центральний офіс з обслуговування великих платників; на сьогодні - Міжрегіональне головне управління Державної фіскальної служби України - Центральний офіс з обслуговування великих платників; далі - ОДПС) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,
		в с т а н о в и л а:
		У лютому 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 4 грудня 2012 року № 0004113910 та зобов'язати ОДПС внести зміни до його облікової картки платника податків щодо зменшення розміру податкових зобов'язань за результатами скасування податкового повідомлення-рішення; стягнути з ОДПС судовий збір у розмірі 2  294 грн.
		На обґрунтування позову послалось на те, що норма абзацу другого пункту 49.20 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК) дозволяє збільшення граничних строків подання податкової декларації у випадку, якщо кінцева дата її подання  припадає на вихідний або святковий день, а тому саме від граничного строку подання податкової декларації (операційного (банківського) дня, що настає за вихідним або святковим днем) розпочинається відлік десяти календарних днів, встановлених пунктом 57.1 статті 57 ПК, протягом яких платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.
		Суди встановили, що 22 жовтня 2012 року Товариство подало до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за вересень 
		2012 року, якою задекларовано до сплати суму податку у розмірі 4 426 973 грн. Станом на 30 жовтня 2012 року переплата з ПДВ у Товариства становила 139 626 грн 29 коп.
		Згідно з платіжним дорученням № 7562 податкове зобов'язання з ПДВ за вересень 2012 року у сумі 4 326 973 грн Товариство сплатило 31 жовтня 2012 року.
		16 листопада 2012 року ОДПС провела камеральну перевірку податкової звітності Товариства за вересень 2012 року, за результатами якої складено акт 
		№ 1282/39-10/36048094.
		У ході перевірки встановлено, що Товариство несвоєчасно сплатило суму самостійно визначеного податкового зобов'язання з ПДВ (із пропуском строку в 1 день), оскільки строк для сплати зазначеного податкового зобов'язання закінчився 30 жовтня 2012 року (фактично сума несвоєчасно сплаченого податкового зобов'язання з урахуванням наявної переплати по цьому податку становить 4 287 346 грн 71 коп.); при цьому фактів щодо допущення Товариством порушення строків подання до контролюючого органу податкової декларації за вересень 2012 року в акті перевірки не зафіксовано.
		Не погоджуючись із висновками акта камеральної перевірки, 22 листопада 
		2012 року Товариство подало до ОДПС письмові заперечення, за результатами розгляду яких листом від 29 листопада 2012 року № 15253/10/39-147 висновки зазначеного акта залишено без змін.
		4 грудня 2012 року на підставі зазначеного акта ОДПС прийняла спірне податкове повідомлення-рішення № 0004113910 про застосування штрафної фінансової санкції у розмірі 10 % від несвоєчасно сплаченого самостійно визначеного грошового зобов'язання з ПДВ на суму 428 734 грн 67 коп.
		За результатами розгляду скарги Товариства Державна податкова служба України 11 лютого 2013 року ухвалила рішення № 1995/6/10-2215, яким оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишила без змін, а скаргу - без задоволення. 
		Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 5 квітня 2013 року позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення, в задоволенні решти позовних вимог відмовив.
		Задовольняючи позов частково, суд дійшов висновку, що граничним строком подання податкової декларації з ПДВ за вересень 2012 року є операційний (банківський) день, що настає за вихідним - 22 жовтня 2012 року (понеділок). У зв'язку з вищезазначеним останній день десятиденного строку для сплати самостійно визначеного податкового зобов'язання за такою податковою декларацією припадав на 1 листопада 2012 року, а тому Товариство, сплачуючи 31 жовтня 2012 року суму самостійно визначеного грошового зобов'язання з ПДВ, діяло в межах строків, встановлених  пунктом 57.1 статті 57 ПК.
		Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 8 серпня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2014 року, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову у задоволенні позову.
		Вищий адміністративний суд України, погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції про несвоєчасність сплати Товариством суми самостійно визначеного податкового зобов'язання з ПДВ, вказав, що відлік десяти календарних днів, протягом яких платник зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, необхідно відраховувати від останнього дня граничного строку для подання такої декларації, а саме з 20 жовтня 2012 року (вихідний день - субота), а тому останній день десятиденного строку для сплати самостійно визначеного податкового зобов'язання за такою податковою декларацією припадав на 30 жовтня 2012 року.
		Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Товариство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України статті 49 та пункту 57.1 статті 57 ПК, просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.
		На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах заявник посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2013 року, у якій цей суд у подібних правовідносинах дійшов висновку, що оскільки граничний строк подання податкової декларації з ПДВ за липень 2011 року припав на 20 серпня 2011 року (вихідний день - субота), то останнім днем строку подання податкової декларації з ПДВ за вищезазначений період вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем, тобто 22 серпня 2011 року (понеділок). У зв'язку з вищезазначеним, оскільки з урахуванням вимог пункту 57.1 статті 57 ПК граничний строк сплати узгодженого податкового зобов'язання з ПДВ за липень 2011 року припав на 
		1 вересня 2011 року, а фактична сплата податкового зобов'язання була здійснена 
		31 серпня 2011 року, суди обґрунтовано не взяли до уваги твердження контролюючого органу про порушення строків сплати узгодженого грошового зобов'язання відповідним платником.
		Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах, при цьому у справі, що розглядається, - неправильно.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
		Верховний Суд України вже висловлював свою позицію щодо застосування підпунктів 4.1.4, 4.1.5 пункту 4.1 статті 4 та підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» 
		(далі - Закон № 2181-ІІІ). Зокрема, у справах №№ 21-30а14 та 21-215а14, постанови у яких ухвалено 1 квітня та 24 червня 2014 року відповідно, він дійшов висновку, що за правилами абзацу першого підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-III у його системному зв'язку зі змістом підпункту 4.1.5 цього пункту статті 4 зазначеного Закону граничним строком подання податкової декларації, зокрема, за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу, у разі припадання 40 дня на вихідний день є наступний за ним робочий день. Тому початок перебігу встановленого підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-ІІІ десятиденного строку для сплати зазначеного у податковій декларації зобов'язання пов'язаний саме із таким робочим днем, у який ця декларація була подана.
		Колегія суддів зазначає, що норми пункту 4.1 статті 4 та пункту 5.3 статті 5 
		Закону № 2181-ІІІ, які втратили чинність з набранням чинності ПК, є аналогічними за своїм змістом і до чинних на час виникнення спірних відносин у справі, що розглядається, положень пункту 49.20 статті 49 та пункту 57.1 статті 57 ПК.
		Відповідно до підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, зокрема, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів,  що настають  за  останнім  календарним  днем  звітного  (податкового) місяця.
		Згідно з пунктом 49.20 статті 49 ПК якщо останній день строку подання  податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.
		Пунктом 57.1 статті 57 ПК передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Водночас вказана норма не містить посилання конкретно на підпункт 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК щодо визначення строків подання податкової декларації, а містить лише загальне поняття - «граничний строк, передбачений цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом».
		Натомість пункт 49.20 статті 49 ПК чітко визначає, що якщо останній день строку подання  податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.
		У вказаному пункті статті 49 ПК немає поняття «переноситься», а вжито термін «вважається», що не допускає жодних двозначних трактувань.
		Відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
		Європейська конвенція про обчислення строків (ETS № 76) від 16 травня 
		1972 року, яка застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, у статті 5 вказує, що при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються. Однак, якщо diesadquem (для цілей цієї Конвенції термін «diesadquem» означає день, у який строк спливає) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк продовжується на перший робочий день, який настає після них.
		Керуючись вищезазначеним, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі якщо останній день строку подання  податкової декларації, передбачений підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК, припадає на вихідний або святковий день, граничним строком подання такої декларації є перший після нього робочий день. Тому початок перебігу встановленого пунктом 57.1 статті 57 ПК десятиденного строку для сплати зазначеного у декларації податкового зобов'язання пов'язаний саме із таким робочим днем. 
		Оскільки останній день строку подання Товариством податкової декларації, передбачений підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК, припав на вихідний день 
		(20 жовтня 2012 року - субота), граничним строком подання такої декларації є операційний (банківський) день, що настає за вихідним днем - 22 жовтня 2012 року (понеділок), і саме від цієї дати розпочинається відлік десятиденного строку сплати узгодженого зобов'язання відповідним платником.
		Враховуючи те, що податкове зобов'язання з ПДВ було сплачено Товариством 
		31 жовтня 2012 року, тобто в межах строку, встановленого пунктом 57.1 статті 57 ПК, у контролюючого органу не було підстав для застосування до Товариства штрафної (фінансової) санкції за несвоєчасність сплати суми самостійно визначеного податкового зобов'язання з ПДВ за відповідний період.
		Таким чином, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про порушення Товариством встановленого пунктом 57.1 статті 57 ПК строку сплати податкового зобов'язання з ПДВ не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, а тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 
		23 вересня 2014 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.
		Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VII «Про забезпечення права на справедливий 
		 
		суд», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Самсунг Електронікс Україна Компані» задовольнити.
		Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		ГоловуючийВ.В. КривенкоСудді:О.Ф. Волков О.А. КороткихМ.І. Гриців О.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...