Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-171а15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.07.2015. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 червня 2015 року   м. Київ
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		головуючогоКривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В.,  Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б.,         Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до відкритого акціонерного товариства «Техмашремонт» (далі - Товариство) про стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій,
		в с т а н о в и л а:
		 
		У вересні 2011 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з Товариства заборгованість з відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від      5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1788-ХІІ), за березень-травень       2011 року на загальну суму 106 357 грн 55 коп.
		На обґрунтування позову управління ПФУ послалося на те, що воно здійснило розрахунок фактичних витрат на виплату та доставку пенсій 9 особам, яким призначено пенсії до набрання чинності Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-IV), тобто до 1 січня 2004 року, на суму 47 482 грн 44 коп.,  8 особам, які набули право на пенсію після 1 січня 2004 року, на суму 24 329 грн 98 коп. та 8 особам, які мають статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи на підставі статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин;  далі - Закон        № 796-XII) і набули право на пенсію, на суму 34 545 грн 13 коп. Розмір витрат управління ПФУ розрахувало з урахуванням основної пенсії, додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень, виплата яких здійснюється відповідно до законодавства. 
		Київський окружний адміністративний суд постановою від 23 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від              13 вересня 2012 року, позовну заяву задовольнив частково: постановив стягнути з Товариства на користь управління ПФУ 10 810 грн 53 коп., в задоволенні решти вимог відмовив. 
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 грудня 2014 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, позов задовольнив.
		Цей суд, з посиланням на пункт 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, дійшов висновку, що витрати на доставку і виплату пенсій особам, які були зайняті на роботах за списком № 1, та яким пенсію призначено за частиною першою статті 13 Закону № 1788-XII до 1 січня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом                № 1058-ІV, підлягають відшкодуванню у повному обсязі підприємствами та організаціями. При вирішенні вимоги про відшкодування витрат на доставку і виплату пенсій особам, яким вона призначена на підставі Закону № 796-XII, суд касаційної інстанції, посилаючись на положення частини першої статті 5 Закону № 1058-ІV та пункт 16 Прикінцевих положень цього Закону, вказав, що мають застосовуватися не положення статті 55 Закону № 796-XII, а норми Закону № 1058-ІV, тому зазначені витрати теж мають відшкодовуватися підприємствами та організаціями. Крім того, визнав, що збільшення розміру пенсії внаслідок її перерахунку відповідно до Закону № 1058-ІV становить її основний розмір, а отже, підлягає включенню до розрахунку фактичних витрат та відшкодуванню. 
		У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі − КАС), Товариство вказує на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV та підпункту 6.6 пункту 6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 19 грудня 2003 року  № 21-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663; далі - Інструкція), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 грудня 2014 року та  залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		На обґрунтування заяви додано, зокрема, копії рішень Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2010 року, 8 та 12 жовтня 2012 року, 27 лютого, 4 вересня, 20 листопада 2013 року, 11 лютого, 20 березня, 16 липня, 20 жовтня, 25 листопада,        29 грудня 2014 року, 10 лютого 2015 року, у яких, на думку заявника, вищезгадані норми права застосовані по-іншому та правильно. 
		Зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня           2010 року убачається, що касаційний суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про незаконність вимог органу ПФУ у зв'язку з тим, що до розрахунку витрат на виплату і доставку пенсій, призначених за списком № 1, орган ПФУ включив осіб, що отримали право на пенсію до 1 січня   2004 року, тобто до набрання чинності Законом № 1058-IV, згідно з яким витрати ПФУ на виплату і доставку пільгових пенсій, про які йдеться, підприємствами не відшкодовувалися.
		Що ж стосується інших рішень касаційного суду, наданих на підтвердження неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних відносинах, то вони до уваги братися не можуть, оскільки: постанова Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2013 року скасована постановою Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року, ухвала Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2013 року скасована постановою Верховного Суду України від 11 лютого 2014 року, ухвала Вищого адміністративного суду України від 20 березня 2014 року скасована постановою Верховного Суду України від 15 липня 2014 року, ці справи направлені на новий розгляд до суду касаційної інстанції;
		ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2012 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження; ухвалою Вищого адміністративного суду України від 8 жовтня 2012 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвали Київського окружного адміністративного суду від 24 березня        2011 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року (рішення цих судів до заяви не долучені); ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2013 року касаційну скаргу задоволено частково: ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2013 року та постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції; ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 лютого 2015 року  касаційне провадження за касаційною скаргою було закрите на підставі статті 183-2 КАС, оскільки суд першої інстанції справу розглянув у порядку скороченого провадження; ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 грудня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС за касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10  грудня 2014 року, в якій викладено аналогічну правову позицію, що і в рішенні касаційного суду, яке оскаржується; ухвалами Вищого адміністративного суду України від 11 лютого, 16 липня, 20 жовтня, 25 листопада 2014 року відмовлено у відкритті касаційних проваджень на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС за касаційними скаргами на рішення апеляційного адміністративного суду, в яких вони прийняті за інших фактичних обставин справ.
		Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява Товариства про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не  підлягає задоволенню з таких підстав.
		За змістом пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через такі фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону № 1058-IV в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788-ХІІ. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону № 1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом.
		За правилами абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до ПФУ плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
		Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що із набранням чинності Законом № 1058-IV (з 1 січня 2004 року) витрати на виплату та доставку пенсій, призначених на підставі пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII особам, які були зайняті на роботах за списком № 1, покриваються підприємствами та організаціями. Обов'язок підприємств та організацій з відшкодування понесених ПФУ після 1 січня 2004 року витрат на виплату і доставку зазначених пенсій не пов'язаний із датою призначення такої пенсії чи часом набуття необхідного для цього пільгового стажу.
		Винятком із цього правила є лише відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій особам, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, призначених з урахуванням вимог статті 14 Закону № 1788-XII.
		Таким чином, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про законність вимог управління ПФУ щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на підставі пункту «а» частини першої статті 13 Закону        № 1788-XII, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
		Вирішуючи питання щодо застосування судом касаційної інстанції статті 55 Закону № 796-ХІІ з метою визначення кінцевого терміну відшкодування підприємствами та організаціями пільгових пенсій, призначених за списком № 1, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із того, що відповідно до положень частини першої статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить.
		Крім того, відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать зазначеному Закону. 
		Таким чином, стаття 55 Закону № 796-ХІІ як загальна до спірних правовідносин застосовуватися не може. Натомість застосуванню підлягають норми Закону № 1058-IV, оскільки у цій справі предметом розгляду є не визнання права на пенсію особам, що мають спеціальний статус постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, а зобов'язання відшкодовувати витрати на виплату і доставку пільгових пенсій, призначених за списком  № 1, до набуття права на пенсію за віком.
		Задовольняючи позов, Вищий адміністративний суд України також вказав на правильність застосування пункту 6 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV та підпункту 6.6 розділу 6 Інструкції, яка полягає у тому, що збільшення розміру пенсії за рахунок надбавок та підвищень, які встановлюються та виплачуються згідно з положеннями Закону № 1788-ХІІ, відрізняється від збільшення розміру пенсії внаслідок її перерахунку, визначеного Законом № 1058-IV, адже нормами законодавства передбачено не лише різні підстави для таких змін розміру пенсії (під час встановлення та виплати додаткових доплат, надбавок, підвищень застосовуються норми Закону № 1788-ХІІ, під час здійснення перерахунку та виплати пенсії з урахуванням збільшення, яке відбулось внаслідок її перерахунку, - Закону № 1058-IV), а й правові наслідки - додаткові доплати, надбавки, підвищення мають окремий статус та обліковуються окремими рядками, а збільшення розміру пенсії внаслідок її перерахунку за нормами Закону № 1058-IV становить її основний розмір, а отже, підлягає включенню до розрахунку фактичних витрат та відшкодуванню.
		Верховний Суд України неодноразово висловлював правову позицію у справах цієї категорії, зокрема, у постановах від 12 червня, 10 липня 2012 року (№№ 21-107а12,           21-205а12 відповідно), 10 вересня 2013 року (№ 21-215а13), 11 лютого, 15 липня       2014 року (№№ 21-471а13, 21-261а14 відповідно).
		Таким чином, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про обґрунтовану вимогу управління ПФУ щодо стягнення з Товариства заборгованості з відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій є правильним. 
		Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», частиною шостою статті 1711 та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
		 
		п о с т а н о в и л а: 
		 
		У задоволенні заяви відкритого акціонерного товариства «Техмашремонт»  відмовити.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Головуючий                        В.В. Кривенко Судді:                                 О.Ф. ВолковМ.І. ГрицівО.А. Коротких     О.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...