Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-13497св15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.07.2015. Забезпечено надання загального доступу: 17.07.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		У Х В А Л А
		іменем  україни
		15 липня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: 
		головуючого                     Ткачука О.С.,
		 
		суддів:                     Висоцької В.С.,                                              Кафідової О.В., 
		Умнової О.В.,                                              Фаловської І.М. 
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 26 березня 2015 року, 
		в с т а н о в и л а: 
		У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 29 грудня 2011 року між нею, діючи від свого імені та від імені ОСОБА_5, уклала з ОСОБА_4 договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1. На підставі цього договору він зареєстрував своє місце проживання у зазначеному будинку, проте право власності на нього належним чином не зареєстрував, у результаті чого не набув права власності. Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 25 жовтня 2012 року зазначений договір було визнано недійсним щодо Ѕ частини житлового будинку, яка їй належить. У подальшому, 13 вересня 2014 року, ОСОБА_5 подарував їй свою Ѕ частину зазначеного будинку.
		Посилаючись на те, що відповідач не є власником житлового будинку та не проживає у ньому більше року, позивачка як власник усього зазначеного житлового будинку просила визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням у цьому будинку.
		 
		Заочним рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 28 жовтня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, у будинку АДРЕСА_1.
		 
		Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 26 березня 2015 року заочне рішення районного суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. 
		 
		У касаційні скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.
		 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач зареєстрований, проте не проживає у спірному житловому будинку, який належить позивачеві, що відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України є підставою для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням у цьому будинку. При цьому суд керувався також ст. 71 ЖК УРСР.
		 
		Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що на момент реєстрації відповідача у спірному будинку він був власним Ѕ його частини, а позивачка не довела наявності підстав для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Зазначив також, що посилання суду на ст. 71 ЖК України є неправильним. 
		 
		Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.
		 
		Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.  
		Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. 
		 
		Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. 
		Судом встановлено, що 29 грудня 2011 року між ОСОБА_3, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_5, та ОСОБА_4 було укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1. 
		На підставі цього договору ОСОБА_4 зареєстрував своє право власності на житловий будинок (а.с. 46) та своє місце проживання у зазначеному будинку.
		 
		У подальшому рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 25 жовтня 2012 року зазначений договір було визнано недійсним щодо Ѕ частини житлового будинку, яка належить ОСОБА_3 (а.с. 54-56).
		 
		Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
		 
		Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 04 вересня 2013 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 25 березня 2011 року, видане ОСОБА_5, в частині ј частини спірного житлового будинку визнано недійсним (а.с. 24-27). 
		 
		13 вересня 2014 року ОСОБА_5 уклав із ОСОБА_3 договір дарування, відповідно до умов якого подарував їй Ѕ частину зазначеного будинку (а.с. 113).
		 
		Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України належним чином не перевірив наявності у відповідача права власності на частину спірного житлового будинку, оскільки висновок суду про те, що ОСОБА_3 є власником усього будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом та договору дарування Ѕ частини житлового будинку від 13 вересня 2014, укладеного з ОСОБА_5, суперечить висновкам суду про те, що ОСОБА_5 на момент укладення зазначеного договору дарування не був власником Ѕ частини будинку, оскільки свою частину будинку раніше подарував ОСОБА_4
		 
		Крім того, апеляційний суд не дав належної правової оцінки тому, що підставою та доказом наявності у ОСОБА_5 права на відчуження ОСОБА_3 при укладенні договору дарування було свідоцтво від 25 березня 2011 року про право на спадщину за заповітом, яке рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 04 вересня 2013 року визнано частково недійсним.
		 
		Отже, суд апеляційної інстанції належним чином не з'ясував, чи належить ОСОБА_4 частина спірного житлового будинку на праві власності, хоча встановлення цього факту має вирішальне значення для даної справи, чи має право ОСОБА_4 бути зареєстрованим у цьому житловому будинку як власник його частини, не проживаючи у ньому.
		 
		Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		У ч. 1 ст. 15 ЦК України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України належним чином не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції та фактично ухилився від вирішення спору по суті. 
		Отже, порушене право позивача залишилось незахищеним. 
		Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
		 
		Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ   
		у х в а л и л а : 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 
		Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 26 березня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                  О.С. Ткачук                   
		 
		 
		Судді:                       В.С. Висоцька 
		 
		 
		О.В. Кафідова
		 
		 
		О.В. Умнова
		 
		 
		І.М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...