Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1/485/2/13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.07.2015. Забезпечено надання загального доступу: 20.07.2015.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А  
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		9 липня 2015 року                                                                                     м. Київ
		 
		Судова  палата у кримінальних справах                          
		 
		Верховного Суду України у складі:
		 
		головуючого судді-доповідача   ОСОБА_17,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 суддів:ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, за участі    при секретарях: заступника начальника управління  підтримання державного обвинувачення Генеральної  прокуратури України  ОСОБА_28,  ОСОБА_29, ОСОБА_30,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу щодо ОСОБА_15 за її заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2015 року,
		 
		                                                                                                       у с т а н о в и л а:
		 
		вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області від 14 травня 2013 року ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, не судиму, засуджено за частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК) до обмеження волі на строк один  рік із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в установах та організаціях будь-якої форми власності, на строк один рік. 
		За частиною 2 статті 364 КК ОСОБА_15 виправдано за відсутністю в її діях складу злочину.
		Покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в установах та організаціях будь-якої форми власності, на строк один рік постановлено виконувати самостійно.
		Стягнуто з ОСОБА_15 судові витрати в сумі 20 405 грн 34 коп.
		Відмовлено у задоволенні цивільного позову прокурора Снігурівського району Миколаївської області в інтересах держави в особі управління Пенсійного фонду України в Снігурівському районі Миколаївської області.
		Цим вироком було засуджено також ОСОБА_16 за частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 366 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн.
		Апеляційний суд Миколаївської області ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах від 29 квітня 2014 року вирок щодо   ОСОБА_16 скасував та звільнив її від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК - у зв'язку із закінченням строку давності, кримінальну справу закрив. Вирок щодо ОСОБА_15 змінив: на підставі пункту 5 статті 74 КК звільнив засуджену від основного і додаткового покарання за частиною 1 статті 366 КК у зв'язку із закінченням строку давності. У решті вирок залишив без зміни.
		Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах від 22 січня 2015 року судові рішення щодо ОСОБА_15 залишив без зміни.
		ОСОБА_15 визнано винуватою у вчиненні службового підроблення, яке полягало у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, складанні і видачі нею як службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, за пособництва ОСОБА_16, справу щодо якої закрито у зв'язку із закінченням строку давності.
		Згідно з вироком, ОСОБА_15 з жовтня 2003 року обіймала посаду завідувача поліклінічним відділенням Снігурівської центральної районної лікарні (далі - ЦРЛ), у період з 2 січня 2004 року по 4 січня 2006 року була головою лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК), з 4 січня 2006    року - членом ЛКК, а також виконувала обов'язки лікаря-терапевта. У період часу з листопада 2004 року до грудня 2010 року, будучи службовою особою, порушила вимоги Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів (далі - КМ) України від 22.02.1992 № 83, Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою КМ України від 03.12.2009 № 1317, наказу Міністерства охорони здоров'я (далі - МОЗ) України від 07.04.2004 № 183 «Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності» зі змінами і доповненнями, внесеними згідно з наказом МОЗ України від 23.11.2004 № 565, наказу МОЗ України від 13.11.2001 № 455 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян». А саме, достовірно знаючи про порядок оформлення медичної документації при направленні хворих на медико-соціально-експертну комісію (далі - МСЕК), як особисто, так і за пособництва ОСОБА_16 та за участі інших осіб, яким не повідомляла про свої злочинні наміри, у вказаний період часу в службових кабінетах поліклініки Снігурівської ЦРЛ складала завідомо неправдиві офіційні медичні документи - виписки з медичної карти амбулаторного, (стаціонарного) хворого, які видавала для МСЕК з метою підтвердження факту лікування особи під контролем лікаря у певний період в умовах стаціонару медичного закладу. Одночасно ці завідомо неправдиві відомості ОСОБА_15 вносила до направлень на МСЕК і вони слугували підтвердженням наявності у відповідної особи (загалом 65 осіб) стійкого захворювання, яке залишалося таким, незважаючи на проведення цій особі всіх необхідних медичних заходів для відновлення здоров'я. Ці дані ОСОБА_15 підтверджувала результатами обстежень, які насправді не проводились, від імені інших лікарів, що за її вказівкою вносили підпорядковані їй медичні сестри. Ці медичні документи ОСОБА_15 передала особам, на ім'я яких вони складені, а вони надали їх до Миколаївського обласного центру МСЕК і на підставі яких МСЕК було прийнято рішення про встановлення цим особам групи інвалідності. За зверненнями цих осіб управлінням Пенсійного фонду України у Снігурівському районі Миколаївської області їм призначено та виплачено пенсію по інвалідності. 
		У заяві про перегляд судового рішення засуджена ОСОБА_15, посилаючись на пункт 1 частини 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) в первинній редакції, просить скасувати рішення суду касаційної інстанції в її справі у зв'язку з неоднаковим застосуванням однієї і тієї самої норми закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь та ухвалити нове судове рішення про закриття кримінальної справи щодо неї за відсутністю складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 366 КК. Заявниця стверджує, що касаційний суд, унаслідок неналежного розгляду її касаційної скарги, помилково визнав офіційними документами виписки з медичних карт і направлення на МСЕК, які не спричиняють і не здатні спричинити будь-яких наслідків правового характеру, хоча складені належним чином і містять необхідні реквізити, оскільки слугують для реалізації права хворого лише на звернення до МСЕК, яка самостійно приймає рішення про встановлення або невстановлення інвалідності, та довідка якої дає інваліду право звернутися до Пенсійного фонду України для призначення пенсії. Також ОСОБА_15 заперечує свою винуватість у підробленні вказаних документів та скаржиться на неповноту слідства і порушення вимог процесуального закону під час розгляду справи. 
		На підтвердження своєї позиції заявниця посилається на висновки суду касаційної інстанції в інших справах, де касаційний суд у подібних, на її думку, обставинах інакше застосував норму матеріального права, що потягло  скасування судових рішень і закриття справ за відсутністю в діях осіб складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 366 КК. Так, в ухвалі від 23 грудня 2010 року, переглядаючи судові рішення щодо посадової особи державного податкового органу, обвинуваченої у внесенні завідомо неправдивих відомостей до актів про результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства та до протоколів про адміністративне правопорушення, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про відсутність складу злочину у зв'язку з тим, що допущені при складанні цих офіційних документів порушення не вплинули на зміст посвідчених ними фактів, що мають юридичне значення. А в ухвалі від 9 квітня 2009 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність складу злочину в діях голови сільської ради, яка внесла до акту приймання-передачі обсягу виконаних робіт завідомо неправдиві відомості щодо часу виконання цих робіт і дати складення акту, у зв'язку з тим, що факти, які підтверджував цей акт, не спричиняли наслідків правового характеру, а отже його не можна вважати офіційним документом.
		Провадження у справі ОСОБА_15 відкрито ухвалою судді Верховного Суду України 2 червня 2015 року на підставі положень статті 451 КПК (в редакції Закону № 192-VIII від 12.02.2015).
		Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, міркування прокурора, який вважав, що підстав для задоволення заяви немає, дослідила матеріали кримінальної справи та наукові висновки щодо відповідної норми права, обговорила доводи заяви і дійшла висновку про таке.
		1. Справа ОСОБА_15 розглядається на підставі, передбаченій пунктом 1 частини 1 статті 445 КПК (в редакції Закону № 192-VIII від 12.02.2015). Предметом перегляду є питання про застосування судом касаційної інстанції норми права, передбаченої статтею 366 КК, в аспекті визначення ознак офіційного документа як предмета цього злочину.
		2. Згідно з частиною 5 статті 453 КПК, Верховний Суд України переглядає судові рішення у межах поданої заяви. Положення глави 33 КПК обмежують Суд також встановленими у справі фактичними обставинами, які викладено в судових рішеннях, що набрали законної сили.
		3. Верховний Суд України раніше висловлював свою правову позицію щодо ознак предмета службового підроблення (справа № 5-10кс13), яка зводиться до того, що нормативне визначення службового підроблення визнає офіційними документами ті з них, що складаються і видаються службовими особами від імені органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій, незалежно від форми власності, які посвідчують певні факти і події, що мають правове значення. Ці документи мають бути належним чином складені за формою та містити необхідні реквізити. Підроблення офіційних документів може полягати у повній фальсифікації або в частковій зміні змісту справжнього документа; способи підроблення документів можуть бути різні.
		4. Суд у справі ОСОБА_15 встановив, що заявниця протягом тривалого часу складала завідомо неправдиві виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма № 027/о), видавала їх для проходження особами медико-соціальної експертизи та вносила неправдиві відомості до направлень на МСЕК (форма № 088/о).
		5. Закон України від 02.10.1992 № 2657-ХІІ «Про інформацію» визначає документ як матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а інформацію - як будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 цього Закону). Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року до фактів, що мають юридичне значення, відносить ті з них, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (стаття 256 Кодексу). Примітка до статті 358 КК, яка законодавчо визначила ознаки предмета злочинів, передбачених статтями 357, 358, 366 КК, під офіційним документом розуміє документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи-докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм і містять передбачені законом реквізити.
		6. Виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма № 027/о) та направлення на МСЕК (форма № 088/о) наказом МОЗ України від 29.12.2000 № 369 віднесено до переліку медичної облікової документації, що використовується в стаціонарах та поліклініках (амбулаторіях). Законодавчі вимоги до змісту та форми цих документів  конкретизовано наказом МОЗ України від 14.02.2012 № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності та підпорядкування». 
		Зокрема, форма № 027/о заповнюється та підписується лікарем, тобто складається повноважною особою юридичної особи, при направленні хворого на консультацію в інші заклади охорони здоров'я, на стаціонарне лікування та при виписці зі стаціонару або у випадку смерті хворого. Вона призначена для взаємообміну інформацією закладів охорони здоров'я щодо діагнозу, перебігу захворювання, стану хворого при направленні (виписці), проведенні досліджень, консультацій в інших закладах охорони здоров'я, щодо лікування, диспансерного спостереження та інших рекомендацій хворому. 
		Форма № 088/о заповнюється лікуючим лікарем, підписується головою і членами лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) та засвідчує підстави для направлення на МСЕК (зокрема, наявність ознак інвалідності), відомості про історію розвитку захворювання, про тимчасову втрату працездатності за останні 12 місяців, про професію та умови праці, а також стан хворого на час направлення на МСЕК, його діагноз і дані медичних досліджень.
		Згідно з чинним Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою КМ України від 03.12.2009 № 1317 (зміст якого в цій частині збігається з попереднім Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою КМ України від 22.02.1992 № 83), медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Тобто, направлення на МСЕК за формою № 088/о є підставою для проведення експертизи, а інформація, що міститься у виписці з медичної карти за формою № 027/о, є однією з підстав для прийняття експертного рішення.
		Отже, інформація, що міститься в обох документах, посвідчує факти, що здатні спричинити наслідки правового характеру, а саме - можливість реалізації особою її прав у сфері охорони здоров'я та соціального забезпечення, а тому висновок суду касаційної інстанції у справі    ОСОБА_15 про те, що виписки з медичних карт і направлення на МСЕК є офіційними документами, є правильним.
		7. Наведені для порівняння висновки, викладені в ухвалі від 9 квітня 2009 року, касаційний суд зробив за інших юридично значущих обставин, адже акт приймання-передачі обсягу виконаних робіт, неправдивими в якому були лише відомості щодо часу їх виконання і дати складення акту, не тільки підтверджував дійсний факт виконання робіт із благоустрою сміттєзвалища як благодійної допомоги громаді села, що не спричинив наслідків правового характеру, але й був складений у довільній формі та не мав реквізитів, притаманних офіційним документам.
		Посилання ж заявниці на ухвалу суду касаційної інстанції від 23 грудня 2010 року не демонструє певної точки зору щодо визначення предмета службового підроблення, оскільки в цьому випадку касаційний суд, закриваючи справу за відсутністю складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 366 КК, не заперечував належність до офіційних документів актів про результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства та протоколів про адміністративне правопорушення.
		Відтак, підстава для перегляду справи ОСОБА_15, що вказана в заяві засудженої, не підтвердилася.
		8. Згідно зі статтею 456 КПК, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норму права застосовано правильно, Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви. У постанові, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини 1 статті 445 цього Кодексу, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована.
		При встановленні ознак офіційного документа як предмета злочину слід керуватися такими критеріями: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер - підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов'язків. Невідповідність документа хоча б одному з наведених критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.
		Керуючись статтями 453, 454, 456 КПК (в редакції Закону № 192-VIII від 12.02.2015), Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_15.
		Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.
		 
		 
		Головуючий                                                                                           ОСОБА_17
		 
		 
		Судді:  
		 
		 
		ОСОБА_18,      ОСОБА_19,   ОСОБА_20,   ОСОБА_21,   ОСОБА_22, ОСОБА_23,   ОСОБА_31,   ОСОБА_32,   ОСОБА_33,   ОСОБА_34

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...