Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-17136св15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.07.2015. Забезпечено надання загального доступу: 21.07.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 
		15 липня 2015 року                                                                                        м. Київ   
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду 
		цивільних і кримінальних справ в складі:
		 
		головуючого                 Луспеника Д.Д., 
		суддів:              Гулька Б.І.,                     Хопти С.Ф.,
		                                                   Черненко В.А.,               Штелик С.П., 
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до військової частини НОМЕР_1, командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2015 року, 
		в с т а н о в и л а: 
		У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що з 11 лютого 2000 року працював стрільцем       2 класу у команді ВОХОР, а з 26 серпня 2008 року переведений на роботу стрільцем загону воєнізованої охорони військової частини НОМЕР_1. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17 березня 2014 року № 52 його було звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, за прогул 13 березня 2014 року. Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки з 17 лютого до 13 березня 2014 року знаходився на лікарняному, у тому числі 13 березня 2014 року був у лікаря, отримував листок непрацездатності. 
		Ураховуючи викладене, позивач просив суд поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім того, зазначав, що незаконним звільненням йому завдано моральної шкоди і просив стягнути на його користь 50 тис. грн.  
		Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
		У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий судовий розгляд. 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, виходив із того, що його звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України відбулось з дотриманням роботодавцем усіх вимог трудового законодавства, оскільки згідно з виданим йому листком непрацездатності він мав приступити до служби 13 березня 2014 року, проте на роботу не вийшов.  
		Апеляційний суд погодився з таким висновком суду, зазначивши також, що довідка про відвідування лікаря 13 березня 2014 року не є поважною причиною, сама по собі не замінює листок непрацездатності і лише він може підтверджувати тимчасову непрацездатність працівника.   
		Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.  
		Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
		Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
		Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
		Судоми установлено, що ОСОБА_3 з 11 лютого 2000 року працював стрільцем 2 класу у команді ВОХОР, а з 26 серпня 2008 року переведений на роботу стрільцем загону воєнізованої охорони військової частини НОМЕР_1. Наказом командира військової частини НОМЕР_1              ОСОБА_4 від 17 березня 2014 року № 52 позивача було звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин         13 березня 2014 року. 
		Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України ІНФОРМАЦІЯ_1 трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.  
		Отже, законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, тому суд вирішує питання про поважність причин відсутності працівника на роботі виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази з числа передбачених ст. 57 ЦПК України. При цьому відсутність працівника за станом здоров'я може підтверджуватися не лише лікарняним листком, а й довідкою медичної установи, а також показаннями свідків чи іншими доказами. 
		У порушення наведених норм матеріального права та вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України апеляційний суд послався лише на те, що згідно з листом непрацездатності ОСОБА_3 мав стати до роботи 13 березня 2014 року, а надана ним довідка лікаря-хірурга міської поліклініки № 4 від 13 березня      2014 року (а.с. 10) за будь-яких умов не може підтверджувати тимчасову непрацездатність працівника, оскільки в силу пп. 1.1, 1.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України          від 13 листопада 2001 року № 455, тимчасова непрацездатність засвідчується листком непрацездатності.
		При цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що зазначена Інструкція розроблена відповідно до ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та визначає порядок і умови видачі, продовження та обліку документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, здійснення контролю за правильністю їх видачі. 
		Отже, листок непрацездатності не може бути єдиним доказом поважності чи неповажності відсутності працівника на роботі за станом здоров'я, який має використовуватись у трудових спорах про поновлення на роботі наряду з іншими доказами, передбаченими ст. 57 ЦПК України.
		Згідно з вимогами ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК України.
		При цьому у спорах про поновлення на роботі, з урахуванням положень ЦПК України та КЗпП України доведення правомірності звільнення працівника покладено на роботодавця. 
		За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, судом не встановлені, судом не дана правова оцінка наданій позивачем довідці лікаря на предмет поважності відсутності на роботі, судове рішення апеляційного суду не може вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 
		у х в а л и л а: 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 
		Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня      2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Ухвала оскарженню не підлягає. 
		Головуючий                                                                                                      Д.Д. Луспеник                 
		Судді:                                                                                                     Б.І. Гулько                                                                                                        
		С.Ф. Хопта
		 
		                                                                                                                                В.А. Черненко
		 
		                                                                                                                                С.П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...