Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5023/7457/11(60/318-10) : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 21.07.2015. Зареєстровано: 22.07.2015. Забезпечено надання загального доступу: 22.07.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 липня 2015 року Справа № 5023/7457/11(60/318-10) Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
		головуючого суддіЄвсікова О.О.суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі)  за участю представників: від прокуратури: від позивача:Солошенко Ю.І., посв. №025878 від 28.04.2014р. Перегонцев І.А., дов. від 09.06.2015р. №Д-1261/2015, Клименко А.Р., дов. від 02.03.2015р. №Д-422/2015від відповідача-1:Кучерявий Д.В., дов. від 23.02.2015р. №08.42-186/84-400від відповідача-2:Степанишена А.В., дов. від 08.01.2015р. №018/16від третьої особи на стороні позивача:  від третьої особи-1 на стороні відповідачів: від третьої особи-2 на стороні відповідачів:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)  Котляр А.О., дов від 20.05.2015р. б/н не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)  розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скаргиПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго"на рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2015р.та постановуХарківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015р.у справі№5023/7457/11(60/318-10) Господарського суду Харківської областіза позовомЗаступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного концерну "Укроборонпром"до1. Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" 2. Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева"третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача  треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачівДержавне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" 2. Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кошель Тетяна Владиславівнапровизнання недійсним договору 
		Відповідно до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 20.07.2015 № 02-05/485 для розгляду справи № 5023/7457/11(60/318-10) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., судді, Кролевець О.А, Попікова О.В. (доповідач)
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії (далі - Банк) та Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" (далі - Завод) про визнання недійсним іпотечного договору №805/13/26/6-408 від 22.03.2006р., укладеного між відповідачами, а також додаткового договору №1 від 31.05.2006р., додаткового договору №2 від 27.12.2006р. та договору №3 про внесення змін від 17.07.2008р.
		Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.11.2011р. позов задоволено, визнано недійсним іпотечний договір №805/13/26/6-408 від 22.03.2006р., укладений між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева", а також додатковий договір №1 від 31.05.2006р., додатковий договір №2 від 27.12.2006р. та договір №3 про внесення змін від 17.07.2008р.
		Постановою  Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2012р. рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2011р. скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
		Постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2014р. рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2011р. та постанову  Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2012р. у даній справі скасовано, а справу   №5023/7457/11(60/318-10) передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.12.2014р., винесеною на підставі статті 25 Господарського процесуального кодексу України, замінено первісного позивача у справі -Міністерство промислової політики України, на його процесуального правонаступника - Державний концерн "Укроборонпром".
		Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.03.2015р. (судді: Жельне С.Ч., Аюпова Р.М., Лаврова Л.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015р. (головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.), позовні вимоги задоволені. Визнано недійсним іпотечний договір №805/13/26/6-408 від 22.03.2006р. укладений між Державним підприємством "Завод ім. В.О. Малишева" та Харківською обласною філією АКБ СР "Укрсоцбанк", додатковий договір №1 від 31.05.2006р., додатковий договір №2 від 27.12.2006р. та додатковий договір №3 від 17.07.2008р.
		Рішення та постанова обґрунтовані приписами статей 203, 215, 261, 576 Цивільного кодексу України, статей 5, 14 Закону України "Про іпотеку", з урахуванням яких суди дійшли висновку про те, що згідно умов іпотечного договору предметом іпотеки є об'єкти права державної власності, що не підлягають приватизації, передача яких в іпотеку заборонена, у зв'язку з чим зміст іпотечного договору суперечить актам цивільного законодавства, що є підставою визнання його недійсним. При цьому місцевий суд визнав відсутнім пропуск прокуратурою строку позовної давності та обумовлену цим відсутність підстав для його поновлення, оскільки про порушення прав та інтересів держави оспорюваним договором прокурор довідався з листа Служби безпеки України від 18.10.2010р. №70/6/2675н/п, яким прокуратуру було повідомлено про порушення законодавства при укладанні іпотечного договору, виявлені в ході слідства та ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева". 
		Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції,  Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, у яких просять вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
		В обґрунтування своєї правової позиції Банк посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме приписів статей 203, 215, 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, статей 1, 43, 86, 101 Господарського процесуального кодексу України, статей 5, 14 Закону України "Про іпотеку", наголошуючи на тому, що до переліку, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", входить лише те державне майно, яке включене до цілісного майнового комплексу відповідного державного підприємства, а передане в іпотеку нерухоме майно не входило до складу цілісного майнового комплексу Заводу, оскільки було виведено з його складу згідно листа Міністерства промислової політики України №10/7-1-110 від 21.01.2005р., і як наслідок, при укладенні оспорюваного іпотечного договору його сторонами не порушувалися норми цього закону. Заявник також вказує на протиправне незастосування судами строку позовної давності з огляду на обізнаність держави в особі Міністерства промислової політики України, як уповноваженого органу управління, з фактом передачі Банку в іпотеку нерухомого майна Державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева".
		В свою чергу Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме приписів статей 203, 204, 215, 261, 267 Цивільного кодексу України, статей 1, 25, 29, 43, 86, 101 Господарського процесуального кодексу України, статей 5, 14 Закону України "Про іпотеку". Зокрема, вбачаючи помилкове наділення прокурора статусом самостійного позивача у справі, третя особа-1 зазначає про безпідставність незастосування судами наслідків спливу позовної давності при вирішенні даного спору. При цьому скаржник вважає, що про підстави недійсності іпотечного договору Міністерство промислової політики України, як суб'єкт управління майном Державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева", мало довідатися з моменту укладення цього договору, оскільки саме згадане Міністерство надавало згоду на його укладення та було обізнане зі змістом договору. На думку третьої особи, допускаючи неправомірну заміну позивача ухвалою від 22.12.2014р., суд першої інстанції не врахував того, що прокуратура позбавлена права звертатися до суду в інтересах держави в особі Державного концерну "Укроборонпром", який не є органом державної влади та правонаступником Міністерства промислової політики України, а є державним господарським об'єднанням, тобто самостійним суб'єктом господарювання. При цьому Державний концерн "Укроборонпром" не може бути належним позивачем у даній справі у зв'язку з його утворенням як юридичної особи лише 07.10.2011р. та відсутністю порушення його прав та інтересів іпотечним договором, укладеним в 2006 році.
		Державний концерн "Укроборонпром" та ДП "Завод імені В.О. Малишева" у відзивах на касаційну скаргу просять рішення та постанову залишити без змін з мотивів, у них викладених.
		Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.
		Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 22.03.2006р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсрцбанк" (кредитор) та другим Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" (позичальник) укладений договір кредиту №805/6/18/6-031, відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 828500 Євро зі сплатою 13% процентів річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку 1 до цього договору, що є невід`ємною складовою частиною цього договору, та кінцевим терміном повернення заборгованості до 23.03.2009р. на умовах, визначених цим договором.
		На виконання умов договору кредиту, 22.03.2006р. між першим відповідачем (іпотекодержатель) та другим відповідачем (іпотекодавець) укладений іпотечний договір № 805/13/26/6-408, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №961 (далі - договір іпотеки), згідно п.1 якого іпотекодавець передає в наступну іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця за договором кредиту нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля (літ. Р/1-7), загальною площею 17323,2 кв. м., вартістю за погодженням сторін 8310000,00 грн., що в еквіваленті складає 1355026,81 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору, що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належать іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 21.07.2005 р. Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі  Розпорядження Харківського міського голови № 1673 від 21.07.2005 р., право власності на яку зареєстровано 22.07.2005 р. КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу № 1, номер запису 3090; нежитлові приміщення підвалу № 1-37, 1-го поверху № 1-103, 2-го поверху № 5-66, 3-го поверху № 5-76, 4-го поверху № 1-39, 5-го поверху № 1-43, 6-го поверху № 1-44, 7-го поверху № 1-37, технічного поверху № 1-40 в літ. "П/1-7" загальною площею 26973,1 кв. м. вартістю за погодженням сторін 10200000,00 грн., що в еквіваленті складає 1663209,80 Євро за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання цього договору, що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належать іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 30.08.2005 р. Виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови №1994 від 29.08.2005р., право власності на яку зареєстровано 31.08.2005р. КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу № 1, номер запису 3090.
		Пунктами 1.2 та 1.5 договору іпотеки встановлено, що загальна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 18510000 грн., що в еквіваленті складає 3018236,61 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору. Зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання: повернення іпотекодержателю отриманого іпотекодавцем кредиту в розмірі 828500 євро та кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту до 23.03.2009р. на умовах, передбачених договором кредиту.
		В подальшому, додатковим договором №1 від 30.05.2006р. до іпотечного договору №805/13/26/6-408 від 22.03.2006р. сторонами договору викладено пп.1.1.1 та п.1.2 договору іпотеки в нових редакціях, а саме зазначено: що нежитлова будівля (літ. Р/1-7) загальною площею 17323,2кв.м., вартістю за погодженням сторін 19685000 грн., що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належать іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого  21.07.2005р. виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови №1673 від 21.07.2005р., право власності на яку зареєстровано 22.07.2005р. КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу №1, номер запису 3090. Загальна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 29885000 грн., що в еквіваленті складає 4638518,41 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору.
		Додатковим договором №2 від 27.12.2006р. до іпотечного договору №805/13/26/6-408 від 22.03.2006р.  сторонами погоджено викласти п.1.2 договору іпотеки в новій редакції та встановлено, що загальна заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 36185000 грн., що в еквіваленті становить 5532101,94 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення Додаткових угод №1 та №2.
		Додатковим договором №3 від 17.07.2008р. про внесення змін до іпотечного договору №805/13/26/6-408 від 22.03.2006р. сторонами викладено п.п.1.1,1.2. договору іпотеки у нових редакціях, а саме зазначено, що нежитлова будівля (літ. Р/1-7) загальною площею 17323,2кв.м., вартістю за погодженням сторін 19685000 грн., що в еквіваленті складає 2559464,15 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору, що знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належать іпотекодавцю на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 21.07.2005р. виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови №1673 від 21.07.2005р., право власності на яку зареєстровано 22.07.2005р. КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу № 1, номер запису 3090. Загальна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 19685000 грн., що в еквіваленті складає 2559464,15 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору.
		Судом першої інстанції також встановлено, що Контрольно-ревізійним управлінням в Харківській області з 10.08.2009р. по 07.09.2009р. здійснено позапланову виїзну ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" за 2005-2008рр. та поточний звітний період 2009р., про що складено акт позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" за 2005-2008рр. та поточний звітний період 2009р., яким встановлено, що передача в заставу нерухомого майна Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" в якості забезпечення кредитів за договорами від 22.03.2006р. №805/6/18/5-031 та від 19.09.2006р. №805/6/18/6-111 погоджена Міністерством промислової політики України листами від 22.03.2006р. №10/3-2-359 та від 12.09.2006р. №10/3-2-1351. 
		Однак, відповідно до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (в редакції, чинній на момент укладення договору) Державне підприємство "Завод ім. В. О. Малишева" включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Завод входить до зазначеного переліку з моменту прийняття вищезазначеного закону та на день прийняття судового рішення.
		Таким чином все майно, яке закріплене за Державним підприємством "Завод ім. В.О. Малишева", не підлягає приватизації.
		Згідно з п.4.2 Статуту Державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева" (в редакції чинній на момент укладання спірного договору), майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном в цілях господарської діяльності, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.
		Отже, за умовами іпотечного договору Державне підприємство "Завод ім. В. О. Малишева" передало в іпотеку майно, яке перебувало у державній власності, не підлягає приватизації та закріплене за Заводом на праві повного господарського відання. 
		Відповідно до ч.ч.1,2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Відповідно до частин 1 та 7 статті 576 Цивільного кодексу України  предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом.
		Нормою частини 1 статті 5 Закону України "Про іпотеку" (у редакції від 24.01.2006р., чинній на момент укладення оспорюваного договору) предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:  нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом
		Отже статтею 5 Закону України "Про іпотеку" встановлено вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.
		В свою чергу згідно імперативних приписів частини 2 статті 14 Закону України "Про іпотеку" забороняється передача в іпотеку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
		Вказані приписи цілком узгоджуються з вимогами ч.9 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", відповідно до яких господарські організації, створені на базі об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, до виключення їх з переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не можуть вчиняти дії стосовно майна, переданого до їх статутного фонду, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо.
		Місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що застосування вказаної законодавчої заборони не залежить від того, входить чи не входить об'єкт права державної власності, що не підлягає приватизації, до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, оскільки зазначена правова норма не містить жодних застережень та винятків з цього приводу.
		За наведених обставин колегія суддів враховує те, що сама по собі згода Міністерства промислової політики України на передачу нежитлової будівлі (літ. Р/1-7) в іпотеку, яка оформлена листом №10/3-2-359 від 22.03.2006р., та на яку посилається Банк в обґрунтування своїх заперечень, не є підставою для порушення суб'єктами господарювання згаданої нормативної заборони, передбаченої частиною 2 статті 14 Закону України "Про іпотеку".
		Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги Банку стосовно того, що до переліку, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", нібито входить лише те державне майно, яке включене до цілісного майнового комплексу відповідного державного підприємства, а передане в іпотеку нерухоме майно не входило до складу цілісного майнового комплексу Заводу, тому могло бути предметом іпотеки за спірним договором.
		З цих же підстав колегія суддів відхиляє як такі, що не мають істотного значення для справи, посилання заявників на лист Міністерства промислової політики України №10/7-1-110 від 21.01.2005р., яким було надіслано на адресу ДП "Завод ім. В.О. Малишева" додатковий Перелік майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, що передбачений додатком №2 до Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, в тому числі казенних підприємств, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 05.05.2001р. №787, та в якому (листі) містилася вимога затвердити зміни переліку майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева".
		Тим більше, що зміни до переліку майна, яке включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева" та не підлягає приватизації, не вносилися і не подавалися на затвердження до Міністерства промислової політики України. Відтак майно, зазначене в додатковому переліку, надісланому листом Міністерства промислової політики України №10/7-1-110 від 21.01.2005р., зі складу цілісного майнового комплексу ДП "Завод ім. В. О. Малишева" не вилучалося та не вибувало, в т.ч. нежитлова будівля (літ. Р/1-7), яка є предметом іпотеки.
		Таким чином судами попередніх інстанцій достеменно встановлено той факт, що згідно з умовами оспорюваного іпотечного договору №805/13/26/6-408 від 22.03.2006р. в іпотеку передано нежитлову будівлю літ. Р/1-7 (будівля центральної заводської лабораторії) загальною площею 17323,2кв.м., та нежитлову будівлю (Літ. П/1-7), що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, належали до державної власності, закріплені за ДП "Завод ім.В.О. Малишева" на праві господарського відання, тобто зазначене майно входило до складу майна, що не підлягає приватизації, чим порушено приписи ч.1 статті 5 та ч.2 статті 14 Закону України "Про іпотеку". 
		Зазначені порушення прямо суперечать інтересам держави, оскільки порушують встановлений режим права власності на об'єкти, що входять до оборонно-промислового комплексу та не підлягають відчуженню.
		Отже, з огляду на те, що зазначене майно не могло бути предметом укладеного договору іпотеки, його зміст суперечить статті 14 Закону України "Про іпотеку ", що є підставою визнання цього правочину недійсним.
		За таких обставин суди дійшли вірного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
		Стосовно відхилення судом першої інстанції заяви відповідача-1 про застосування позовної давності, то касаційна інстанція погоджується з висновком суду з огляду на наступне.
		Приписами ч.ч. 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.
		При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
		За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).
		Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України (в редакції від 03.08.2010р., чинній на момент пред'явлення позову) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
		Отже норми, встановлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
		Наведене залишилось поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій, які фактично наділили прокурора статусом самостійного позивача та  дійшли помилкового висновку про те, що відлік позовної давності слід починати з жовтня 2010 року, тобто з моменту отримання прокуратурою листа Служби безпеки України від 18.10.2010р. №70/6/2675н/п, яким прокуратуру повідомлено про порушення законодавства при укладанні іпотечного договору, що були виявлені в ході слідства та ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП "Завод ім. В. О. Малишева". Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу (позивача), який уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор.
		З огляду на викладене колегія суддів погоджується з доводами третьої особи-1 про помилкове визначення судами прокурора позивачем у даній справі, враховуючи те, що правова позиція щодо неправильності визначення прокурора самостійним позивачем та відліку строку позовної давності з моменту обізнаності прокуратури з порушенням прав держави в особі компетентного державного органу, наведена Верховним Судом України у постановах від 27.05.2014р. у справі №5011-32/13806-2012, від 23.12.2014р. по справі №916/2414/13, від 22.04.2015 у справі №916/2122/13 та від 13.05.2015р. у справі №903/543/14, які в силу приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
		Слід зауважити, що можливість реалізації прокурором права виступати самостійним позивачем у господарській справі, яке обумовлено зазначенням у поданій прокурором позовній заяві про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, була запроваджена Законом України від 18.09.2012р. №5288-VI, який набрав чинності з 01.12.2012р., відтак, не має зворотної дії щодо позову поданого прокурором 07.12.2010р. 
		Разом з тим касаційна інстанція вважає  необґрунтованими доводи третьої особи-1 щодо неврахування судом першої інстанції того факту, що прокуратура нібито позбавлена права звертатися до суду в інтересах держави в особі Державного концерну "Укроборонпром", який не є органом державної влади та не є правонаступником Міністерства промислової політики України, а є державним господарським об'єднанням, тобто самостійним суб'єктом господарювання, оскільки в абзаці 2 пункту 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором).
		Наведене вбачається також з абзацу 3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. №3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), згідно якого інтереси держави  можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		При цьому факт попереднього надання Міністерством промислової політики України згоди на передачу нежитлової будівлі в іпотеку ще не свідчить про обізнаність уповноваженого державного органу зі змістом іпотечного договору та з порушенням цим договором прав первісного позивача. Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20.08.2013р. у справі №6/17-4949-2011, яка в силу приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
		Викладене спростовує доводи  заявників касаційної скарги стосовно того,  що про підстави недійсності іпотечного договору та його зміст Міністерство промислової політики України, яке надавало згоду на його укладення, та будучи суб'єктом управління майном Державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева", мало довідатися з моменту укладення цього договору. 
		Разом з тим, відхиляючи безпідставні твердження третьої особи-1 про неправомірну заміну позивача з Міністерства промислової політики України на Державний концерн "Укроборонпром", оформлену ухвалою від 22.12.2014р., колегія суддів також вважає правильним висновок місцевого господарського суду про відсутність пропуску позивачем загального строку позовної давності та обумовлену цим відсутність підстав для відмови в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, з огляду на таке.
		Згідно статей 2, 4 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" майно державних підприємств оборонно-промислового комплексу, які входять до складу Державного концерну "Укроборонпром", належить до об'єктів управління державною власністю в оборонно-промисловому комплексі. Уповноваженим суб'єктом з управління вказаними об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі є Державний концерн "Укроборонпром".
		Постановою КМ України №1221 від 29.12.2010р. утворений Державний концерн "Укроборонпром" із включенням до його складу державних підприємств, а постановою Кабінету Міністрів України №993 від 31.08.2011р. затверджено Статут Державного концерну "Укроборонпром".
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з додатком до Статуту Державного концерну "Укроборонпром", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №993 від 31.08.2011р., до складу підприємств-учасників Державного концерну "Укроборонпром" включено Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева".
		Положення Статуту свідчать про те, що Кабінетом Міністрів України делеговано Концерну повноваження щодо управління об'єктами державної власності, саме Концерн здійснює у встановленому законом порядку управління об'єктами державної власності в обороно-промисловому комплексі, в т.ч. Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" та закріпленим за ним майном.
		17.11.2011р. за актом приймання-передачі, підписаним Міністерством промислової політики України та Державним концерном "Укроборонпром",  Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" передано зі сфери управління Міністерства промислової політики України в управління Державного концерну "Укроборонпром". Прокурором зазначено позивачем у справі Міністерство промислової політики України на підставі того, що згадане Міністерство було суб'єктом, уповноваженим державою здійснювати функції власника щодо майна, закріпленого за Державним підприємством "Завод ім. В. О. Малишева" на праві повного господарського відання. Тобто до 17.11.2011р. повноваження держави щодо володіння, користування та розпорядження державним майном, яке передано Державному підприємству "Завод ім. В. О. Малишева", здійснювало Міністерство промислової політики України. 
		Таким чином після передачі Державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева" зі сфери управління Міністерства промислової політики України відповідні повноваження щодо спірного майна (предмета іпотеки) перейшли до Державного концерну "Укроборонпром". 
		Колегія суддів визнає необґрунтованими доводи  Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" про неправомірну заміну первісного позивача його процесуальним правонаступником, оскільки порушені з цього приводу питання зводяться виключно до заперечень щодо законності винесення ухвали від 22.12.2014р., яка не оскаржена та не скасована у встановленому порядку.
		У зв'язку з цим визнаються безпідставними посилання третьої особи-1 на те, що Державний концерн "Укроборонпром" не може бути належним позивачем у даній справі у зв'язку з його утворенням як юридичної особи лише 07.10.2011р. та відсутністю порушення його прав та інтересів іпотечним договором, укладеним в 2006 році, оскільки Державний концерн "Укроборонпром", як суб'єкт управління спірним нерухомим майном, має статус процесуального правонаступника первісного позивача, а не правонаступника Міністерства промислової політики України, утвореного наслідок реорганізації позивача. 
		Враховуючи приписи частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України колегія суддів вважає, що Державний концерн "Укроборонпром", як процесуальний правонаступник позивача, про порушення своїх прав оспорюваним іпотечним договором об'єктивно не міг дізнатися раніше дня передачі майна Заводу зі сфери управління Міністерства промислової політики України в управління Державного концерну "Укроборонпром" за актом приймання-передачі від 17.11.2011р., що переконливо свідчить про відсутність пропуску позивачем (Державним концерном "Укроборонпром") строку позовної давності.
		З огляду на те, що в даній правовій ситуації само по собі неправильне застосування місцевим та апеляційним господарськими судами статті 29 Господарського процесуального кодексу України (в чинній на той час редакції) не призвело до прийняття неправильних по суті судових рішень, касаційна інстанція дійшла висновку, що вказане порушення не може бути достатньою підставою для їх скасування.
		За наведених обставин касаційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позову. 
		Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України  переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. 
		Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.
		При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційних скарг та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.
		Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2015р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015р. у справі №5023/7457/11(60/318-10) залишити без змін.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                      О.О. Євсіков
		Судді:                                                                                          О.А. Кролевець 
		  О.В. Попікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...