Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/6914/15-г : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано для оприлюднення: 30.07.2015. Зареєстровано: 31.07.2015. Забезпечено надання загального доступу: 04.08.2015.
Дата набрання законної сили: 22.07.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"22" липня 2015 р.           Справа№ 910/6914/15-г
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Смірнової  Л.Г.
		суддів:            Жук  Г.А. 
		          Кропивної Л.В. 
		при секретарі судового засідання: Огірко А.О.
		за участю представників:
		від прокурора: Куринюк А.В. за посвідченням №031446
		від позивача: не з'явився;
		від відповідача: Галя Є.С. за довіреністю від 01.12.2014
		 
		Розглянувши апеляційну скаргу Військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України
		на рішення  Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 
		у справі №910/6914/15-г (суддя  М.Є. Літвінова)
		за позовом Військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах - Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "ТЕМП-3000"
		про стягнення 19945,80 грн. та визнання недійсним частково договору  
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 у справі №910/6914/15-г у задоволенні позовних вимог Військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах - Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького до    Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "ТЕМП-3000" про стягнення 19945,80 грн. та визнання недійсним частково договору  відмовлено повністю.
		Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва, Військовий прокурор Хмельницького гарнізону Західного регіону України, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 у справі №910/6914/15-г та прийняти нове рішення, яким  задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи №910/6214/15-г, головуючий суддя Смірнова Л.Г. судді Чорна Л.В., Кропивна Л.В. 
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 апеляційну скаргу Військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 22.07.2015.
		Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2015, у зв'язку з перебуванням судді ЧорноїЛ.В. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г.,  судді Кропивної Л.В., Жук Г.А.
		У судове засідання 22.07.2015 з'явились представники прокурора та відповідача. Представник позивача у судове засідання не з'явився про причини неявки суд не повідомив. 
		Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте представники позивача не скористалися своїми правами, передбаченими ст. 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача.
		Представник прокуратури в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, рішення у даній справі просив скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
		Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги, рішення суду у даній справі просив залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
		Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
		Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
		14.08.2014 між Національною академією Державної прикордонної служби України (замовник за договором) ат ТОВ "НВП "Темп-3000" (постачальник за договором) укладений договір №400-14 (далі - договір), за умовами якого, постачальник зобов'язаний поставити бронежилети "Панцир 3-95 М" 4 кл. у кількості 63 шт., а замовник забезпечити приймання та оплату продукції у кількості, строки і за цінами, згідно із специфікацією, яка додається до договору і є його невід'ємною частиною.
		Відповідно до п. 4.1 договору, загальна вартість продукції, що підлягає поставці за цим договором становить 119674,80 грн. в тому числі ПДВ.
		Ціна Згідно п. 4.4 Договору, розрахунок за продукцію здійснюється лише після її фактичного отримання замовником (отримувачем) та за фактично отриману продукцію на підставі рахунків-фактур та накладних постачальника але не пізніше 10 банківських днів з моменту поставки товару.
		Відповідно до п. 10.1 договору, він діє з моменту його вступу в силу до 31.12.2014.
		Видаткова накладна №РН-000934 від 14.08.2014 свідчить про поставку та отримання товару за довіреністю №434 від 14.08.2014 - бронежилет "Панцир 3-95 М" 4 кл. у кількості 63 шт. на суму 119674,80 грн. в тому числі ПДВ 19 945,80 грн.
		Згідно платіжного доручення № 2781 від 20.08.2014, відповідач оплатив поставлений товар у суму 119674,80 грн.
		24.11.2014 позивачем на адресу відповідача надіслана вимога про повернення коштів - ПДВ  у розмірі 19 945,80 грн. враховуючи положення Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів" від 01.07.2014 №1561-VII (вступив в дію з 23.07.2014).
		Відповідач відмовив у задоволенні вимоги позивача враховуючи, що жодних змін до договору про закупівлю сторонами не погоджено, отже попередні вимоги договору про закупівлю є чинні. Крім того, відповідач у листі від 05.12.2014 №1152 зазначив, що оскільки за період липень 2014 року по вересень 2014 ТОВ "НВП "Темп-3000" здійснювало облік ПДВ на загальних підставах, та грошові кошти від позивача надходили на рахунки підприємства з ПДВ, то податкові зобов'язання визначені в декларації з податку на додану вартість та сплачені до бюджету у повному обсязі, тому повернення ПДВ є не можливим.
		Відмова відповідача повернути вартість сплаченого ПДВ, стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
		Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. 
		Приписами ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Згідно з ч. 1 ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
		Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
		До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
		Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у  власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
		Відповідно до Закону України від 01.07.2014, №1561-VII "Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів" (дата набрання чинності 23.07.2014), підрозділ 2 розділу XX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 13 - 17, ст. 112) доповнено пунктом 32 такого змісту:
		«Тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України:
		спеціальних засобів індивідуального захисту (каски, виготовлені відповідно до військових стандартів або технічних умов, чи їх еквіваленти та спеціально призначені для них компоненти (тобто підшоломи, амортизатори), що класифікуються у товарній підкатегорії 6506 10 80 00 згідно з УКТ ЗЕД, бронежилети, що класифікуються у товарній підкатегорії 6211 43 90 00 згідно з УКТ ЗЕД), виготовлених відповідно до військових стандартів або військових умов для потреб правоохоронних органів, Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, інших суб'єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону; ниток для виготовлення бронежилетів, що класифікуються у товарних підкатегоріях 5402 11 00 00 та 5407 10 00 00 згідно з УКТ ЗЕД; тканин (матеріалів) для виготовлення бронежилетів, що класифікуються у товарних підкатегоріях 3920 10 89 90, 3921 90 60 00, 5603 14 10 00, 6914 90 00 00 згідно з УКТ ЗЕД.
		Прокурор зазначає, що пп. 4 п.4 "Ціни та порядок розрахунку" договору повністю не відповідає вимогам Закону України "Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів" в частині включення в оплату податку на додану вартість.
		За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Відповідно до ст.628 ЦК України, ст.180 ГК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. 
		За приписом ст.638 ЦК України, ст.180 ГК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 
		При цьому, за змістом п.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. 
		Відповідно до ч. 2, 3 ст. 632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. 
		Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами, станом на день звернення з даним позовом договір №400-14 від 14.08.2014 є виконаним сторонами в повному обсязі - продукція поставлена ТОВ "Темп-3000" (видаткова накладна №РН-000934 від 14.08.2014 на суму 119 674, 80 грн.) та оплачена Національною академією Державної прикордонної служби України (платіжне доручення №2781 від 20.08.2014).
		В пункті 32 Закону України від 01.07.2014, № 1561-VII "Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів" йдеться про те, що тимчасово звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України, при цьому, що в даному випадку, на підставі договору відбулась поставка продукції - бронежилетів без ввезення їх на митну територію України та постачання на митній території України.
		Таким чином, Закон України від 01.07.2014, № 1561-VII "Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів" має вищу юридичну силу відносно роз'яснення Державної фіскальної служби України, що не має сили Закону, а лише містить інформаційний характер.
		Крім цього, зі змісту п.32 Закону України від 01.07.2014,  № 1561-VII "Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів", вбачається, що він стосується продукції оборонного призначення та тимчасовий режим звільнення від оподаткування поширюється при постачанні цієї продукції для цілей антитерористичної операції.
		В договорі №400-14 від 14.08.2014 відсутні посилання на те, що бронежилети "Панцир 3-95 М" 4 кл.  у кількості 63 шт. постачається для використання в оборонних цілях при проведення антитерористичної операції та/або при запровадженні воєнного стану.
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.1995 №268 "Про створення Академії Прикордонних військ України" (в подальшому відповідно до Указів Президента України від 30.04.1999 №458/99 та від 29.10.2003 №1227/2003 надано статус національної та змінено назву на Національну академію Державної прикордонної служби України імені Б.Хмельницького) є вищим навчальним закладом, тому участі в антитерористичній операції участі не приймає, тобто відсутні підстави вважати, що бронежилети позивач закуповував не для цих цілей. Доказів протилежного суду не надано.
		Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. 
		За змістом Постанови №9 від 06.11.2009 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Аналогічну позицію наведено у п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
		Відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Згідно з частиною 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. 
		Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 
		Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
		За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва  від 03.06.2015 у справі №910/6914/15-г.
		          Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, ГПК України, Київський апеляційний господарський суд - 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 у справі №910/6914/15-г залишити без задоволення.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 у справі №910/6914/15-г залишити без змін.
		3. Матеріали справи №910/6914/15-г повернути до Господарського суду міста Києва. 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
		 
		Головуючий суддя                                                             Л.Г. Смірнова 
		 
		Судді                                                                                Г.А. Жук
		 
		                                                                                Л.В. Кропивна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...