Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/8915/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019).
Надіслано для оприлюднення: 09.08.2015. Зареєстровано: 10.08.2015. Забезпечено надання загального доступу: 12.08.2015.
Дата набрання законної сили: 07.10.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 06 серпня 2015 року                     № 826/8915/15
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого Бояринцевої М.А., суддів  Добрянської Я.І. , Нагорянського С.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу
		за позовом        Громадянина Узбекистану ОСОБА_2  до        Державної міграційної служби України  третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києвіпровизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:
		Позовні вимоги заявлені про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 23.04.15 р. №321-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Узбекистану ОСОБА_2; зобов'язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву про визнання громадянина Узбекистану ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства. 
		Позивач - громадянин Узбекистану ОСОБА_2 вважає рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, незаконним та просить його скасувати з таких підстав.
		          Позивач стверджує, що з тексту та змісту повідомлення №110 від 30.04.15 р. не вбачається викладення саме причин відмови у визнанні позивача біженцем. Натомість у повідомленні лише відтворений абз. 4 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", що є порушенням ч. 13 ст. 10 Закону та п. 6.9 Правил розгляду заяв та оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.11 р. №649.
		На думку позивача, відповідач не провів перевірку наявності чи відсутності у позивача підстав для отримання додаткового захисту.
		У своїй заяві про надання статусу біженця, відповідній анкеті та під час співбесіди в міграційній службі позивач вказав причини, через які він не може повернутися до країни громадянської належності: "Я залишив Узбекистан разом зі своєю дружиною, щоб знайти свого батька. Ми приїхали до України у 2011 році. Під час нашого знаходження в Луганську ми стали жертвами рабства у одного фермера, який забрав наші документи. Під час знаходження на фермі ми піддавалися жорстокому поводженню. Через декілька місяців ми втекли звідти і звернулися до міліції, де мене зґвалтували офіцери. Після цього я втратив інтерес до своєї дружини і не виконую свого обов'язку як чоловік. Ми втекли в Донецьк, де перебували до липня 2014 року. Я не можу повернутися до Узбекистану, так як я - гей, і Уряд буде мене переслідувати, і це підтверджується інформацією про країну походження: сексуальні відносини між чоловіками караються позбавленням волі до трьох років".
		Позивач зазначає, що він підпадає під поняття "біженець" відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 р. та Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки у країні свого походження він зазнаватиме переслідування (дискримінацію) через належність до сексуальної меншини. 
		Позивач посилається на ч. 3 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", згідно з яким у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
		Оскільки Державна міграційна служба України не вимагала додаткових відомостей ні від позивача, ні від органів державної влади, то у відповідача не було жодних сумнівів у достовірності повідомленої позивачем інформації, і відповідач повинен був прийняти рішення про визнання позивача біженцем.
		Під час розгляду заяви позивача орган міграційної служби не з'ясовував ситуацію з правами сексуальних меншин в Узбекистані, здатністю Уряду захистити вказаних осіб від переслідування.
		На думку позивача, рішення про відмову у визнанні біженцем прийняте з порушенням ст. 9 та ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно є незаконним та необґрунтованим; невиконання відповідачем своїх обов'язків щодо позивача свідчить про його необ'єктивність та упереджене ставлення до позивача.
		Представник відповідача та третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечила з таких підстав.
		Позивач звернувся до органів міграційної служби через три роки після перетину державного кордону України, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту".
		Згідно наявних в особовій справі матеріалів слова позивача про його зґвалтування співробітниками міліції не можуть вважатися достовірними, оскільки твердження є суперечливими, ставлять під сумнів в цілому зґвалтування, через що позивач вирішив змінити стать. 
		          Під час співбесіди 12.11.14 р. позивач зазначив, що причиною залишення території Узбекистану є політичні переслідування, оскільки позивач був народним депутатом та очолював партію "Адалат", заарештовувався та отримував погрози від генерального прокурора Узбекистану, тоді як в анкеті ним зазначено іншу причину подання заяви про визнання біженцем - належність до сексуальної меншини. 
		Відповідач зазначає, що побоювання заявника мають нетиповий для загальноприйнятного мислення характер і викликають сумніви щодо об'єктивного сприйняття заявником навколишнього середовища, подій та явищ. Отже, необхідність отримання захисту у зв'язку з загрозою життю та безпеці заявника в країні походження виглядає сумнівним. 
		Заявник не отримував вироків суду про застосування щодо нього смертної кари, арешту та інших обмежень, застосування тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. 
		Відповідач також зазначає, що 17.11.14 р. заявник отримав направлення на медичний огляд згідно ч. 9 ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", проте довідки з медичного закладу не надав, чим порушив вимоги Закону.
		При розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем вивчено матеріали особової справи шукача притулку, дано оцінку та досліджено інформацію по країні його походження. На підставі вказаного та з урахуванням імперативних приписів статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" Державна міграційна служба України правомірно відмовила позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки встановлено умови, за яких такий статус не надається.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
		 
		ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Узбекистану, за національністю узбек, за віросповіданням - атеїст. 
		          Позивач покинув територію громадянської належності 05.11.11 р., прибув на територію України 06.11.11 р. потягом до м. Луганська, на підставі паспорту.
		          Позивач звернувся до органів міграційної служби з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 28.10.14 р. 
		Згідно з висновком від 17.02.15 р. щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, погодженим начальником Управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, рекомендовано Державній міграційній службі України відмовити позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Рішенням Державної міграційної служби України від 23.04.15 р. №321-15 позивачу відмовлено у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, щодо якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону, відсутні.
		06.05.15 р. позивач отримав повідомлення №110 Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і звернувся до суду з позовом про оскарження вказаного рішення 12.05.15 р., в межах передбаченого законодавством строку.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		Відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", в тому числі, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
		На думку суду, відповідачем правомірно встановлено відсутність обставин, передбачених п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", а саме.
		Наявні у справі матеріали та пояснення представника позивача не дають підстав для висновку про наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи або політичних переконань, на що посилається позивач згідно поданих до міграційного органу документів.
		А саме: надана позивачем під час розгляду його заяви міграційним органом інформація носить суперечливий характер щодо причин звернення з заявою за отриманням статусу біженця. Якщо у заяві-анкеті від 28.10.14 р. позивач посилається на виникнення гомосексуальних схильностей внаслідок зґвалтування і загрозу переслідування в Узбекистані як представника сексуальної меншини (переслідування за ознакою належності до соціальної групи), то при подальших співбесідах (протокол від 12.11.14 р.) позивач посилається додатково на наявність політичних переслідувань у зв'язку з опозиційною діяльністю (переслідування за ознакою політичних переконань).
		При цьому, надана позивачем інформація щодо його участі у політичній партії "Адалат", обрання його народним депутатом, факти переслідувань внаслідок політичної діяльності не знайшла взагалі ніякого підтвердження під час проведення перевірки.
		Щодо тверджень позивача про зміну сексуальної орієнтації внаслідок зґвалтування та намір змінити стать, то вказані твердження цілком правомірно поставлені міграційним органом під сумнів, зокрема, з огляду на висновок психолога від 08.09.14 р. Міжнародного медичного реабілітаційного центру, згідно якого психологічний стан позивача характеризується помітною дезорієнтацією у просторі, часі та власному особистому вимірі, і є одним з наслідків його інфантильного фантазування. 
		Також суд враховує ту обставину, що 18.11.14 р. позивач отримав у міграційному органі направлення на медичне обстеження на виконання ч. 9 ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", згідно якої центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Проте, медичне обстеження позивач не пройшов, що в даному випадку має суттєве значення, оскільки заявлені позивачем причини для отримання статусу мігранта пов'язані зі станом його здоров'я. 
		Також суд звертає увагу на ту обставину, що відсутні будь-які докази переслідування позивача в країні громадянського походження, тоді як позивач покинув Узбекистан з метою знайти батька, а не у зв'язку з наявністю побоювань будь-яких переслідувань. Тобто, покинути країну походження його не змушували обставини, які унеможливлюють його безпечне проживання в країні. 
		В той же час, сама по собі наявність кримінальної відповідальності в Узбекистані за сексуальний зв'язок між чоловіками не є підставою для висновку про те, що потенційними біженцями є всі чоловіки відповідної сексуальної орієнтації.
		Зокрема, наявна в матеріалах справи інформація про країну погодження не містить фактів застосування насилля у відношенні до сексуальних меншин та наявності дискримінації за вказаною ознакою. 
		Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що обставини, пов'язані з перебуванням позивача у Луганській та Донецькій областях, починаючи з 2011 р., неодноразово висвітлювалися місцевими засобами масової інформації, ксерокопії яких додані до матеріалів особової справи. У наданих матеріалах міститься виклад обставин щодо перебування в рабстві у фермера та намір добитися громадянства України, тоді як відсутня будь-яка інформація щодо фактів сексуального насильства щодо позивача. 
		Суд звертає увагу, що вказана поширена в ЗМІ інформація може свідчити про намір позивача легалізувати своє перебування на території України, для чого позивач вирішив використати процедуру отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. 
		Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно із п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
		Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця  Управління Верховного Комісару ООН у справах біженців (згідно Конвенції 1951 р. та Протоколу 1967 р. стосовно статусу біженців), Женева, 1992 р., поряд із ситуаціями, вказаними в попередніх пунктах, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, має вказати на обґрунтовану підставу, чому вона особисто боїться стати жертвою переслідувань...
		Для того, щоб вважатися біженцем, особа має продемонструвати докази цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань з однієї з причин, вказаних вище...
		Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. 
		Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
		Також може використовуватися інформація про країни походження, розміщена на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
		З врахуванням вищевикладеного, на думку суду, підстави для висновку про наявність підстав для надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, відсутні, а відповідачем як суб'єктом владних повноважень вжито всі необхідні заходи для з'ясування обставин, наведених позивачем, та правомірно прийнято рішення про відмову у задоволенні його заяви. 
		Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.
		Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		У задоволенні позову відмовити повністю.
		 
		Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
		 
		Головуючий                                                                                           М.А. Бояринцева
		 
		Судді                                                                                           Я.І. Добрянська 
		 
		                                                                                          С.І. Нагорянський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...