Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/3287/15 : не визначено.
Надіслано судом: 25.08.2015. Зареєстровано: 26.08.2015. Забезпечено надання загального доступу: 27.08.2015.
Дата набрання законної сили: 17.08.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"17" серпня 2015 р.                                                                        Справа № 922/3287/15  
		 
		Колегія суддів у складі:
		 
		головуючий суддя  Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.
		 
		при секретарі Довбиш А.Ю.
		 
		за участю представників сторін:
		прокурор - Кондратюк Н.А.;
		позивач - Козаченко Т.П.;
		1-й відповідач -  не з'явився;
		2-й відповідач - Бацул Д.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області  (вх. №4086Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 16 липня 2015 року у справі № 922/3287/15
		 
		за позовом Прокурора Дзержинського району м. Харкова 
		до 1. Харківської міської ради, м. Харків,
		     2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Фортеця",       м. Харків 
		про скасування рішення, визнання недійсним акту, - 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Рішенням господарського суду Харківської області від  16 липня 2015 року у справі у задоволенні клопотання прокурора Дзержинського району м. Харкова про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено. У частині позовних вимог щодо визнання недійсним запису в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 121070500082 від 27.08.2010 року щодо державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 179861; визнання недійсним запису в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 121070500081 від 27.08.2010р. щодо державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 179862 - провадження у справі припинено. В іншій частині позовних вимог у позові відмовлено.
		Заступник прокурора Харківської області, не погоджуючись із вказаним рішенням суду, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, просить скасувати рішення, прийняти нове, яким задовольнити позов.
		В обґрунтування апеляційної скарги заступник прокурора посилається на те, що рішення суду першої інстанції є таким, що прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		Перший відповідач, будучи належним чином повідомленими про місце та час розгляду справи, свого представника у призначене судове засідання не направив, відзиву на апеляційну скаргу не надав.
		Позивач відзиву також не надав.
		Другий відповідач надав відзив на скаргу, в якому зазначив, що вважає  рішення цілком законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а скаргу - без задоволення. 
		Враховуючи те, що явка сторін не була судом визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами за відсутності першого відповідача.
		Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши позивача та першого відповідача,  колегія суддів встановила наступне. 
		Рішенням Харківської міської ради від 29.04.2010 № 60/10 (пункт 7) надано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Фортеця" у власність земельну ділянку площею 36,3000 га за рахунок земель житлової та громадської забудови, у тому числі: ділянка № 1 площею 17,3000 га (в межах акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 22.04.2010р. № 169/10); ділянка № 2 площею 19,0000 га (в межах акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 22.04.2010р. № 170/10) для будівництва та подальшої експлуатації житлових комплексів за адресою: Помірки, 27 з урахуванням нежитлових будівель і споруд.
		На підставі вказаного рішення ОК «ЖБК «Фортеця» видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 17,3000 га за адресою: м. Харків, Помірки, 27 від 27.08.2010 серії ЯЛ № 179861 та державний акт на право власності на земельну ділянку площею 19,0000 га за адресою: м. Харків, Помірки, 27 від 27.08.2010 серії ЯЛ № 179862.
		Прокурор у позові зазначає, що вказане рішення міської ради прийнято усупереч вимог ст. 41 Земельного кодексу України, ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлового-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, не відповідає дійсності.
		Відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
		Нормами ст. 133 ЖК УРСР закріплено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.
		Відповідно до ст. 137 ЖК УРСР, житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях.
		Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.
		Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР.
		Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується Радою Міністрів Української РСР.
		Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.
		Згідно з ч. 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186 житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях і приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.
		До кооперативів, що організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, приймаються громадяни, які перебувають у відповідному виконавчому комітеті на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою).
		Рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
		Житлово-будівельний кооператив діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу. Зміни і доповнення, що вносяться до статуту кооперативу, також підлягають реєстрації.
		З дня реєстрації статуту кооператив набуває прав юридичної особи.
		Частиною 2 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу визначеною, що до членів кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і перебувають на обліку бажаючи вступити до житлово-будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу,а також громадяни, зазначені у пункті 37, абзаці першому пункту 43 і абзаці першому пункту 55 цього Примірного статуту.
		Незалежно від проживання у даному населеному пункті до членів кооперативу приймаються громадяни, які в установленому порядку перебувають у цьому населеному пункті на обліку бажаючий вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою).
		Згідно п. 16 ч. З Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу житлово-будівельний кооператив має право одержати в установленому порядку в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва жилого будинку (будинків) та надвірних будівель.
		Пунктом 71 ч. 6 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу передбачено, що рішення загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу про обрання правління та ревізійної комісії кооперативу або окремих їх членів, а також рішення правління та ревізійної комісії про обрання керівників цих органів у місячний строк подаються виконавчому комітетові місцевої Ради народних депутатів для реєстрації складу вказаних органів. Виконавчий комітет вправі відмовити в реєстрації, якщо вибори було проведено з порушенням законодавства.
		Згідно з п. 74 ч. 6 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів. Виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів вправі скасувати рішення загальних зборів або правління кооперативу, якщо воно суперечить законодавству.
		Відповідно до листа заступника міністра - керівника апарату Міністерства Юстиції України від 05.05.2015 року № К-6462/8.1 «Щодо застосування чинного законодавства України стосовно діяльності житлово-будівельного кооперативу» примірний статут має рекомендаційний характер, оскільки у примірних статутах відповідні уповноважені органи виконавчої влади можуть саме рекомендувати їх орієнтовні умови.
		У свою чергу 10 липня 2003 року набрав чинності ЗУ «Про кооперацію», який є спеціальним законом, що визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.
		ОК «ЖБК «Фортеця» діє на підставі Статуту, прийнятого відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Житлового кодексу УРСР, на підставі ЗУ «Про кооперацію», державну реєстрацію юридичної особи було проведено в установленому законом порядку.
		За напрямом діяльності Кооператив є житлово-будівельним кооперативом.
		Відповідно до Статуту кооператив організується з метою забезпечення житлом будівництва або придбання багатоквартирного жилого будинку (будинків) та інших об'єктів нерухомого майна, в тому числі нежитлових будівель, або одноквартирних чи багатоквартирних жилих будинків садибного типу, присадибного типу, або багатоквартирного жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями (господарськими будівлями та сйорудами) за власні кошти кооперативу, або із залученням банківських кредитів, чи позик, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками) та іншими об'єктами нерухомого майна.
		Докази щодо скасування державної реєстрації ОК «ЖБК «Фортеця» під час прийняття рішення міської ради та (або) оформлення державного акту на землю в матеріалах справи відсутні.
		Крім цього, посилаючись на те, що обов'язком Харківської міської ради є з'ясування мети та підстав створення ЖБК, порядку організації його діяльності, правового статусу відповідно до вимог ЖК УРСР та Примірного статуту при наданні земельної ділянки ЖБК як спеціальному суб'єкту, передбаченому статтею 41 ЗК України, прокурор не врахував, що Харківська міська рада не є органом державної реєстрації юридичних осіб та може це зробити, виключно ознайомившись зі статутом ЖБК. 
		В межах повноважень Харківською міською радою було враховано мету створення ЖБК, як зазначено у правовій позиції судді ВСУ до постанови ВСУ від 17.06.2015 року у справі №21-195а14.
		Тобто, ЖБК не можуть бути організовані при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, оскільки таких органів на Україні не існує. 
		Процедура організації діяльності і створення житлово-будівельних кооперативів у порядку передбачена ст. 137 ЖК УРСР та Примірним статутом неможлива, в зв'язку із відсутністю відповідних органів державної влади та громадських організацій за часів СРСР, на які покладені питання організації та узгодження процедури створення житлово-будівельних кооперативів.
		Одночасно з цим, створення кооперативів, в тому числі житлово-будівельних, ґрунтується не тільки на нормах ЖК УРСР та Примірного статуту, а й на акті більш вищої юридичної сили понад Примірного статуту та акті, що прийнятий пізніше ніж ЖК УРСР та Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений Постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985 № 186 (із останніми змінами 1994 року) - ЗУ «Про кооперацію» від 10.07.2003 № 1087-ІУ.
		Частиною 2 статті 10 ЗУ «Про кооперацію» передбачено, що членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Виходячи з цього, встановлення Примірним статутом 30-ти річного обмеження віку для учасників «молодіжного» ЖБК є невідповідністю ч. 2 ст. 10 ЗУ «Про кооперацію», який прийнятий пізніше та який має вищу юридичну силу.
		Також, прокурор не звернув уваги на те, що норми ЖК УРСР та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать не тільки ЗУ «Про кооперацію», але і спеціальному нормативно-правовому акту, який вже був чинним на дату реєстрації ОК «ЖБК «Фортеця» та дату прийняття спірного рішення Харківською міською радою - ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 № 755-ІУ, який є спеціальним та повинен застосовуватися до правовідносин, пов'язаних з реєстрацією будь-якої юридичної особи, в т.ч. ЖБК, та який не передбачає обмежень, що встановлені ЖК УРСР та Примірним статутом.
		Твердження прокурора про те, що ОК «ЖБК «Фортеця» не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про кооперацію» відповідно до завдань та характеру діяльності кооператив може бути «обслуговуючим», а за напрямом діяльності - «житлово-будівельними». Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про кооперацію» ОК «ЖБК «Калина» може бути одночасно і житлово-будівельним і обслуговуючим, що не суперечить, а ні ЖК УРСР, а ні Примірному статуту ЖБК, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ, а саме КВЕД.
		Стаття 2 Закону України «Про кооперацію» визначає термін обслуговуючий кооператив, як кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.
		Статтею 6 ЗУ «Про кооперацію» передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути
		 
		 
		сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торгівельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
		З чого вбачається, що поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не можуть підмінятися.
		Відповідно до п. 3.3.1 «Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання», затвердженого Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики,від 28.05.2004 №97, визначено, термін Кооператив - юридична особа,утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних/соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
		Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
		Отже найменування визначає його тип та напрям діяльності відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативи, що узгоджується із п. 1.2. «Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу» зазначені у ст. 143, 145, 146 ЖК УРСР.
		Відповідно до ст. 134 ЖК УРСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (чого не спростовує прокурор у позові) та потребують поліпшення житлових умов.
		Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які мають право бути взятими на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду (стаття 34), а також громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок.
		Таким чином, особою, яка «потребує поліпшення житлових умов», вважається особа, яка має право бути взятою на облік, але це не означає, що вона обов'язково має перебувати на такому обліку, що намагається довести прокурор. Крім того, доказу відсутності у членів кооперативу на момент реєстрації ОК «ЖБК «Фортеця» такого права прокурор не наводить.
		Стосовно посилання прокуратури на практику Верховного суду України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 38 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, а також визначено підстави для перегляду справ, при цьому Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо встановлення фактичних обставин справи, оцінки доказів у справі, та застосування до спірних відносин певних норм діючого законодавства.
		Так, в Постанові Верховного Суду України не розглядалось питання щодо відповідності норм ЖК УРСР та Примірного статуту іншим нормам цивільного
		законодавства, що регулює питання щодо створення та організації діяльності ЖБК в контексті ст. 4 ГПК України.
		Відповідно до ст. 4 ГПК України Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
		У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» з цього приводу вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу,а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
		У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи,
		Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
		Акти законодавства Союзу РСР застосовуються, але по питанням, які, по-перше, не врегульовані законодавством України, а по-друге, за умов що вони не суперечать Конституції України і законам України.
		На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що Харківська міська  рада цілком обґрунтовано прийняла спірне рішення, керуюсь ст. 41 Земельного кодексу України та іншими нормами чинного законодавства України.
		Також слід зазначити, що вимагаючи скасування п. 7 додатку 2 до спірного рішення прокурор посилається на ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, відповідно до якої суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Таким чином, правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов:
		1) невідповідність актам цивільного законодавства;
		2) порушення цивільних прав або інтересів.
		Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
		Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, то не має правових підстав для задоволення позову.
		Проте, в даному випадку, як підставу невідповідності спірного рішення Харківської міської ради актам цивільного законодавства прокурор  зазначає про недотримання ОК «ЖБК «Фортеця», а не Харківською міською радою, під час здійснення державної реєстрації вимог чинного законодавства, а саме ЖК УРСР (порушення кількості осіб у складі, порушення вікового цензу для учасників ЖБК, відсутність членів ЖБК на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов).
		Втім, доказів, що внаслідок прийняття спірного рішення Харківською міською радою було порушено цивільні права або інтереси прокурор не наводить.
		Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ПІК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.
		Відповідно до ст. 140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; є) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
		 
		Спірні правовідносини, щодо яких розглядається справа, стосуються права власності на земельну ділянку ОК «ЖБК «Фортеця», яке посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку.
		Перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, передбачений ст. 140 Земельного кодексу України, є вичерпним. Скасування (визнання нечинним) рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, на підставі якого було видано державний акт на право власності на землю щодо земельної ділянки, не є підставою для припинення права власності на земельну ділянку чи визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
		Щодо підстав для застосування позовної давності, колегія суддів погоджується з висновками, яких дійшов місцевий господарський суд, виходячи з наступного. 
		За загальним правилом, згідно статті 83 Цивільного кодексу України норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила.
		Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не досягнуто в оперативному або претензійному порядку, управомочена особа може звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість захисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом строками позовної давності. Призначення останніх полягає не лише у тому, щоб визнати існуючим, відновити суб'єктивне право або юридичний обов'язок або іншим способом захистити їх, а й забезпечити здійснення, реалізацію закладених у суб'єктивному праві можливостей і задовольнити інтерес управомоченого.
		Господарським судом першої інстанції у рішенні зазначено про застосування позовної давності до спірних правовідносин і вказано, що відповідно до п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. 
		Водночас необхідно мати на увазі, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 Цивільного кодексу України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.
		Згідно з частиною 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України  прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.
		Відповідним суб'єктом здійснення державою своїх цивільних прав в даному випадку є прокурор, який згідно із ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" здійснює прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими радами, їх виконавчими органами, з відповідними наслідками прокурорського нагляду, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом в інтересах держави.
		Тобто, правильним є висновок місцевого суду, що до спірних взаємовідносин за позовом прокурора встановлюється загальна позовна давність, яка, згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, становить три роки.
		Відповідно до п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права і про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.
		У разі, коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч. 2 ст. 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли і порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.
		Як вбачається з матеріалів справи, а саме з протоколу пленарного засідання 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 29.04.2010 року, на якому було прийнято спірне рішення про надання ОК "ЖБК "Фортеця" у власність земельних ділянок загальною площею 36,3000 га, для будівництва та подальшої експлуатації житлових комплексів за адресою: Помірки, 27, був присутній прокурор м. Харкова Попович Є.М.
		Рішення 43-ї сесії Харківської міської ради 5 скликання від 29.04.2010 року було надіслано прокурору міста Харкова державному раднику юстиції ІІІ класу                    Поповичу Є.М. супровідним листом від 04.06.2010 року за № 08-04/1245/2-10.
		Відповідно до постанови Судової палати у цивільних господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2014 року № 6-152и, за змістом норми частини першої статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
		При цьому, норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
		Тобто, обізнаність прокурора про оскаржуване рішення є доведеною з дати ухвалення рішення - 29.04.2010 року.
		Отже, початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення Харківської міської ради від 29.04.2010 року, починається саме з цієї дати прийняття рішення, оскільки його прийняття відбувалось безпосередньо за участю прокурора міста Харкова, який перебував на пленарному засіданні, та у відповідності до ст. 257 Цивільного кодексу України, строк позовної давності за вимогами щодо оскарження цього рішення сплинув 29.04.2013 року.
		Наказами Генеральної прокуратури України від 12.04.2011р. № 3гн "Про організацію правозахисної діяльності органів прокуратури України" (п.10) та від 07.11.2012р. № 3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" (п. 3.1.) на органи прокуратури покладені обов'язки перевіряти законність правових актів Кабінету міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, не тільки в межах перевірки певних актів органів місцевого самоврядування а й встановлені певні строки для здійснення прокурорського нагляду, тобто щомісяця.
		Отже прокурор, зобов'язаний був здійснити наглядові функції з приводу перевірки законності оскаржуваного рішення Харківської міської ради протягом місяця з дня його прийняття.
		Однак, позов про скасування спірного рішення було подано прокурором Дзержинського району м. Харкова до господарського суду лише 04.06.2015 року - понад два роки з моменту спливу трирічного строку позовної давності.
		Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		У постанові № 3-23гс14 від 27.05.2014р. Верховний Суд України зазначено, що  перебування прокурора під час пленарного засідання міської ради, на якому було прийняте оскаржуване рішення, є початком перебігу строку позовної давності, згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу, норми якої також розповсюджуються і на звернення прокурора до суду. Та початок перебігу строку позовної давності починає свій перебіг не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати, коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення.
		А твердження прокурора, викладені ним у апеляційній скарзі про те, що  органам прокуратури стало відомо про те, що міська рада при прийнятті оскаржуваного рішення була зобов'язана з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення кооперативу відповідно до ЖК та Примірного статуту тільки 17.04.2014 року, тобто після прийняття відповідної постанови Верховним Судом України, не має правового значення у справі, та не може бути початком перебігу строку позовної давності, з огляду на таке.
		У апеляційній скарзі, прокурор зазначає, що безпосередні дані, які свідчать про порушення порядку передачі земельної ділянки ОК "ЖБК "Фортеця", прокуратурою міста виявлено у 2015 році. 
		Оскільки про прийняття рішення прокурору було відомо з моменту його прийняття, а копію цього рішення йому було надіслано 04.06.2010 року, то з цього часу прокурор мав можливість отримати ті дані, які на його думку свідчать про порушення передачі земельної ділянки та є підставою для звернення до суду. 
		Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Отже, колегія суддів підтримує висновок місцевого суду про відмову у задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування п. 7.2. додатку 1 до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 29.04.2010 року № 60/10; визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку площею 17,300 з кадастровим номером 6310136300:16:013:0132 серії ЯЛ № 179861 та державного акту на право власності на земельну ділянку площею 19,000 з кадастровим номером 6310136300:16:013:0133 серії ЯЛ № 179862 та зобов'язання Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Фортеця" передати територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, а Харківську міську раду прийняти спірні земельні ділянки за актом прийому-передачі.
		На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до чинного законодавства.
		Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та правильно застосував норми матеріального та процесуального права. 
		Доводи прокурора про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження. 
		На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається. 
		Керуючись статтями 85, 99, 101, 102, п. 1 статті  103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області  залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Харківської області від 16 липня 2015 року у справі № 922/3287/15 залишити без змін. 
		 
		Повний текст постанови підписаний 25.08.2015 року.
		          
		          Головуючий суддя                                                                   Черленяк М.І.
		 
		        Суддя                                                                                          Ільїн О.В.  
		 
		        Суддя                                                                                          Хачатрян В.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...