Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 911/3515/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 31.08.2015. Зареєстровано: 01.09.2015. Забезпечено надання загального доступу: 03.09.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД
		Київської області
		01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"13" серпня 2015 р.                                                                        Справа № 911/3515/14  
		 
		Розглянувши матеріали справи за позовом Державного підприємства «Енергоринок»  
		до  Публічного акціонерного товариства «Кримтеплоенергоцентраль»
		     Публічного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5»
		За участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 
		1.Міністерства енергетики та вугільної промисловості 
		2.Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 
		За участю прокуратури Київської  області  
		про визнання недійсним договору 
		 
		Головуючий суддя А.Ю.Кошик, судді  Ейвазова А.Р., Ярема В.А. 
		Представники сторін:
		Позивача: Саква Д.Ю.
		Відповідача1: не з'явився
		Відповідача2: не з'явився
		3-ї особи1: не з'явився
		3-ї особи2: Усачова А.Г.
		Прокуратури: Галась О.М.
		 
		Обставини справи:
		В провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/3515/14 за позовом Державного підприємства «Енергоринок» до Публічного акціонерного товариства «Кримтеплоенергоцентраль» та Публічного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5» за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерства енергетики та вугільної промисловості та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та за участю прокуратури Київської про визнання недійсним Договору від 16.04.2014 року № 246 про відступлення права вимоги за зобов'язаннями, які виникли з Договору від 05.10.2007 року № 4274/02 поставки електричної енергії в сумі 212238194,46 грн. 
		В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним Договору від 16.04.2014 року № 246 про відступлення права вимоги позивач посилався на порушення сторонами п. 8.7. Договору від 05.10.2007 року № 4274/02 поставки електричної енергії, який передбачає обов'язковість отримання письмової згоди боржника на передачу прав та обов'язків за таким Договором третій особі.
		Рішенням Господарського суду Київської області від 07.11.2014 року в позові Державному підприємству «Енергоринок» до Публічного акціонерного товариства «Кримтеплоенергоцентраль» та Публічного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5» про визнання недійсним договору відмовлено повністю.  
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 року апеляційну скаргу Державного підприємства «Енергоринок» на рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2014 року  залишено без задоволення; рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2014 року залишено без змін. 
		Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2015 року касаційні скарги прокуратури Київської області та Державного підприємства «Енергоринок» на рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2014 року та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 року задоволено; рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 року скасовано; справу №911/3515/14 направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області в іншому складі суду. 
		Відповідно до автоматизованої системи документообігу визначено колегію суддів з розгляду справи №911/3515/14 у складі: суддя А.Ю.Кошик - головуючий, судді В.М.Бабкіна та Д.Г.Заєць. 
		Відповідно до ухвали від 02.04.2015 року справу №911/3515/14 прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 16.04.2015 року. 
		У судовому засіданні 16.04.2015 року розгляд справи відкладався на 07.05.2015 року. 
		Відповідно до розпорядження №93-АР від 06.05.2015 року голови Господарського суду Київської області здійснено заміну суддів Бабкіної В.М. та Зайця Д.Г. у зв'язку із їх перебуванням у відпустці шляхом проведення повторного автоматизованого розподілу. 
		Згідно автоматизованого розподілу суддів Грабець С.Ю. та Антонову В.М. визначено для розгляду справи №911/3515/14. 
		У судовому засіданні 07.05.2015 року оголошувалась перерва до 14.05.2015 року. 
		Відповідно до розпорядження №96-АР від 08.05.2015 року  у зв'язку із заявленим самовідводом судді Грабець С.Ю. та відбуванням судді Антонової В.М. у відпустку, здійснено заміну суддів шляхом проведення повторно автоматизованого розподілу. 
		Згідно автоматизованого розподілу суддів Скутельника П.Ф. та Ярему В.А. визначено для розгляду справи №911/3515/14.
		Заслухавши у судовому засіданні 14.05.2015 року пояснення представників сторін та дослідивши подані документи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відкладення розгляду справи.  Розгляд справи відкладався на 11.06.2015 року. 
		Відповідно до розпорядження №144-АР від 10.06.2015 року у зв'язку із перебуванням судді Скутельника П.Ф. на лікарняному,здійснено заміну судді шляхом проведення повторно автоматизованого розподілу.
		Згідно автоматизованого розподілу суддю Ейвазову А.Р. визначено для розгляду справи №911/3515/14.
		09.06.2015 року до господарського суду від позивача - ДП «Енергоринок» надійшли додаткові письмові пояснення. 
		11.06.2015 року до господарського суду від прокуратури Київської області надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду. 
		Представником відповідача2 у судовому засіданні 11.06.2015 року подано клопотання про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладався на 18.06.2015 року. 
		Відповідач1 та треті особи, належним чином повідомлені про час і місце розгляду спору, у судове засідання 18.06.2015 року не з'явились. 
		Представник відповідача2 у судовому засіданні 18.06.2015 року подав клопотання про відкладення розгляду справи.  
		У судовому засіданні 18.06.2015 року розгляд справи відкладався на 02.07.2015 року. 
		У зв'язку із відпусткою головуючого судді Кошика А.Ю., судове засідання призначене на 02.07.2015 року не відбулося, а тому, розгляд справи №911/3515/14 було перенесено на 13.08.2015 року.
		В судовому засіданні 13.08.2015 року позивач та прокуратура позовні вимоги підтримали.
		Відповідач1 в судові засідання не з'являвся, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав.
		Судом враховано рекомендації Вищого господарського суду України, що викладені в інформаційному листі від 05.06.2014 року № 01-06/745/2014 «Про деякі питання практики застосування у судовій практиці Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
		Вищий господарський суд України в інформаційному листі від 15.05.2014 року № 01-06/615/14 «Про Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян правовий режим на тимчасово окупованій території України» зазначив, що неможливість надсилання будь-яких поштових відправлень на адресу учасників судового процесу, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях, повинна бути підтверджена відповідною довідкою (листом) підприємства зв'язку. 
		В матеріалах справи наявні Доповідні записки керівника апарату суду про неможливість надіслання поштової кореспонденції на окуповану територію Автономної Республіки Крим, що підтверджується довідками-листами Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» про тимчасове призупинення поштових відправлень.
		Також, інформація про час і місце розгляду справи №911/3515/14 була розміщена на офіційному веб-порталі Господарського суду Київської області.
		Відтак, суд здійснив всі заходи для належного повідомлення відповідача1 про дату, час і місце розгляду справи №911/3515/14.
		Відповідач2  та третя особа2 в судове засідання 13.08.2015 року не з'явились. 
		На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами. 
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
		Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		Розглянувши в судовому засіданні 13.08.2015 року матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, з врахуванням вказівок постанови Вищого господарського суду України від 02.03.2015 року у справі №911/3515/14, в ході нового розгляду справи судом встановлено наступне.
		Як вбачається з викладених у позові обставин, підтверджується матеріалами справи та встановлено під час попереднього розгляду спору, 05.10.2007 року між Державним підприємством «Енергоринок» (ДПЕ за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримелектроцентраль» (ТЕЦ за договором), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Кримелектроцентраль»  (додаткова угода № 10016/09 від 02.12.2013 року до договору від 05.10.2007 року № 4274/02) укладено договір купівлі-продажу електричної енергії № 4274/02 (далі - договір № 4274/02).
		Відповідно до пункту 1.1 договору № 4274/02 ТЕЦ зобов'язується продавати, а ДПЕ зобов'язується купувати електроенергію, вироблену ТЕЦ, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору.
		Пунктом 5.1.1 договору № 4274/02 передбачено право ТЕЦ вимагати від ДПЕ оплати за продану електроенергію відповідно до Ст. 4 Договору.
		Згідно пункту 5.5.1 договору № 4274/02 ДПЕ зобов'язане купувати у ТЕЦ електроенергію відповідно до умов ст. 3 та здійснювати за неї своєчасні розрахунки відповідно до умов ст. 4 Договору.
		Пунктом 8.7 договору № 4274/02 передбачено, що права та обов'язки, що виникають за цим договором у однієї із Сторін, не можуть бути передані третій стороні без письмової згоди іншої Сторони за цим договором. 
		Згідно з п. 8.6 договору № 4274/02, в редакції додаткової угоди № 10283/02 від 31.12.2013 року до договору від 05.10.2007 року № 4274/02, договір вступає в силу з 05.10.2007 року та діє до 30.06.2014 року. 
		В процесі виконання умов договору № 4274/02 у ДП «Енергоринок» утворилась перед ПАТ «Кримелектроцентраль» заборгованість у розмірі 212 238 194,46 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи погодженим у двосторонньому порядку актом звірки розрахунків ДП «Енергоринок» з ПАТ «Кримелектроцентраль» за куповану ОРЕ електроенергію станом на 01.04.2014 року. 
		16.04.2014 року між ПАТ «Кримелектроцентраль» та ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» укладено договір № 246 про відступлення права вимоги (далі - договір № 246).
		Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору ПАТ «Кримелектроцентраль» (первісний кредитор за договором) передає (відступає), а ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» (новий кредитор) приймає на себе право дійсної вимоги до боржника первісного кредитора - ДП  «Енергоринок» заборгованості за договором від 05.10.2007 № 4274/02 за поставлену первісним кредитором електричну енергію в сумі 212 238 194,46 грн., що виникла: за січень 2012 року в сумі 32047007,56 грн.; за березень 2013 року в сумі 64187,89 грн.; за квітень 2013 року в сумі 27582376,91 грн.; за лютий 2014 року в сумі 35388054,37 грн.;  за березень 2014 року в сумі 117156567,73 грн.
		Згідно з п. 1.2 договору № 246 до нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов'язаннями в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
		Первісний кредитор зобов'язаний в день укладення цього договору передати новому кредитору оригінали документів, які засвідчують право вимоги до боржника, та інформацію, яка є важливою для його здійснення. Передача документів оформлюється актом приймання-передачі документів, який складається у двох ідентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із сторін, скріплюється підписами та печатками сторін (п.п. 2.1, 2.2 договору № 246).
		На виконання умов договору № 246 ПАТ «Кримтеплоелектроцентраль» передало ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» всі необхідні документи, на підставі яких у ПАТ «Кримтеплоелектроцентраль» виникло право вимоги до ДП «Енергоринок» на загальну суму 212 238 194,46 грн., про що 16.04.2014 року складено Акт приймання передачі документації.
		З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» зверталося до ДП «Енергоринок» з актами звірки розрахунків ДП «Енергоринок» з ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» за куповану ОРЕ електроенергію станом на 01.05.2014 року та станом на 01.06.2014 року, в яких було відображено заборгованість ДП «Енергоринок» у розмірі 212 238 194,46 грн., право вимоги якої було передано на підставі договору № 246.
		Позивач вважає, що договір № 246 про відступлення права вимоги від 16.04.2014 року укладено всупереч вимог закону, зокрема статті 516 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним в силу ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, що і стало підставою для звернення до суду.
		Рішенням Господарського суду Київської області від 07.11.2014 року в позові Державного підприємства «Енергоринок» до Публічного акціонерного товариства «Кримтеплоенергоцентраль» та Публічного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ - 5» про визнання недійсним Договору відмовлено повністю з тих мотивів, що відповідно до принципу мовчазної згоди, закріпленого положеннями ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності», відповідач-1 набув право на укладення договору про відступлення права вимоги без згоди позивача, оскільки останній, у визначений зазначеним законом 20-ти денний термін не надав відповіді на лист ПАТ «Кримтеплоелектроцентраль» про надання згоди на укладення спірного договору.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 року апеляційну скаргу Державного підприємства «Енергоринок» на рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2014 року залишено без задоволення; рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2014 року у справі №911/3515/14  залишено без змін. 
		Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2015 року касаційні скарги прокуратури Київської області та Державного підприємства «Енергоринок» на рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2014 року та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 року задоволено; рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 року скасовано; справу №911/3515/14 направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області в іншому складі суду. 
		Скасовуючи рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 року у справі №911/3515/14, Вищий господарський суд України зазначив, що суди попередніх  інстанцій не з'ясували дійсні права та обов'язки учасників спірних правовідносин, належним чином не дослідили положень Договору про відступлення права вимоги на предмет його відповідності приписам ст. 516 ЦК України, не надали належної правової оцінки доводам позивача, прокурора та третіх осіб, які упродовж усього розгляду справи наголошували на тому, що спірний договір укладено всупереч зазначеним положенням та п. 8.7 Договору купівлі-продажу електричної енергії від 05.10.2007 №     4274/02, згідно умов якого права та обов'язки, що виникають за цим договором у однієї зі сторін, не можуть бути передані третій стороні без письмової згоди іншої сторони за цим договором.
		Судові рішення першої та апеляційної інстатнцій у справі №911/3515/14   було скасовано та направлено справи для нового розгляду, під час якого  господарському суду необхідно всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін, і в залежності від установленого правильно застосувати норми матеріального та процесуального права, якими урегульовано спірні правовідносини, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
		Відповідно до ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. 
		Під час нового розгляду справи відповідач-2 (Публічне акціонерне товариство «Харківська ТЕЦ - 5») надав додаткові пояснення № 01-09/807 від 06.05.2025 року, в яких наголошував на безпідставності позовних вимог, оскільки наявність у договорі застереження стосовно необхідності отримання письмової згоди боржника у разі відступлення кредитором права вимоги третій особі не встановлює недійсності правочину і недотримання відповідної умови договору не передбачає наслідком недійсність правочину, оскільки свідчить про недотримання сторонами умов договору, а не порушення вимог закону (визначених ст. 203 Цивільного кодексу України умов, дотримання яких є необхідним для чинності правочину).
		В ході нового розгляду справи судом встановлено, що спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем дійсності Договору Договору від 16.04.2014 року № 246 про відступлення права вимоги за зобов'язаннями, які виникають з Договору від 05.10.2007 року № 4274/02 поставки електричної енергії в сумі 212238194,46 грн. 
		В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним Договору від 16.04.2014 року № 246 про відступлення права вимоги позивач посилався на порушення сторонами п. 8.7. Договору від 05.10.2007 року № 4274/02 поставки електричної енергії, який передбачає обов'язковість отримання письмової згоди боржника на передачу прав та обов'язків за таким Договором третій особі.
		Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказані вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
		За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою    статті 203 цього Кодексу.
		Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
		Крім того, згідно з п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
		Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
		Як на підставу для визнання недійсним договору № 246 відступлення позивач вказує на те, що такий договір був укладений без отримання його згоди.
		Так статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
		Згідно зі ст.ст. 514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
		З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.
		Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1    ст. 203 Цивільного кодексу України    договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1    ст. 516 Цивільного кодексу України.
		Пунктом 8.7 договору № 4274/02 передбачено, що права та обов'язки, що виникають за цим договором у однієї із Сторін, не можуть бути передані третій стороні без письмової згоди іншої Сторони за цим договором. 
		Тобто Пунктом 8.7 основного договору № 4274/02 передбачає умовою відступлення прав за цим договором наявність письмової згоди відповідної сторони договору.
		Постановою Вищого господарського суду України від 03.02.2015 року вказано на необхідність перевірки доводів позивача щодо дотримання відповідачами вимог статті 516 Цивільного кодексу України під час укладення договору № 246 та з'ясування факту отримання відповідачем-1 згоди позивача на відступлення права вимоги на момент укладення Договору №246.
		Відповідно до ч. 1 с. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
		В той же час суд відзначає, що матеріали справи не містять, а відповідачами не надано суду належних та допустимих, в розумінні приписів ст.ст.    32,    33 Господарського процесуального кодексу України, доказів на підтвердження існування письмової згоди позивача на укладення між відповідачами Договору № 246.
		Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
		За таких обставин суд дійшов висновку, що Договір №246 укладено між відповідачами без отримання письмової згоди позивача, що свідчить про порушення сторонами під час укладення такого Договору приписів пункту 8.7 договору № 4274/02 від 05.10.2007 року та частини 1    статті 516 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України    та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до    Конституції України.
		Таким чином, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.
		Відповідно до ч. 1    ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою    статті 203 цього Кодексу.
		Суд відзначає, що оскільки Договір №246 укладено без отримання письмової згоди позивача, відтак спірний Договір №246 згідно частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України є недійсним з моменту укладення на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.
		Стосовно наявності порушеного права позивача суд відзначає наступне.
		Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Судом встановлено, що оспорюваний позивачем договір не відповідає вимогам ст. ст.    203,    215 Цивільного кодексу України, що є підставою для його недійсності.
		Відповідно до постанови Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
		Оскільки договір № 246 безпосередньо стосується виконання позивачем договору № 4274/02 від 05.10.2007 року, а тому визнання недійсним договору № 246 впливає на права та обов'язки позивача.
		За таких обставин, суд вважає позовні вимоги позивача про визнання недійсним Договору №246 правомірними та обґрунтованими.
		Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України    судові витрати покладаються на відповідачів.
		Крім того, п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		З огляду на викладене, судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарги на рішення та постанову у даній справі, які були задоволені відповідними інстанціями, покладається на відповідачів порівну.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст.    33, 49,    75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1.          Позов Державного підприємства «Енергоринок» задовольнити повністю.
		2.          Визнати недійсним з моменту укладення договір № 246 про відступлення права вимоги, укладений 16.04.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Кримтеплоелектроцентраль» та Публічним акціонерним товариством «Харківська ТЕЦ-5».
		3.          Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кримтеплоелектроцентраль» на користь Державного підприємства «Енергоринок» 1    339 (одну тисячу триста тридцять дев'ять) грн. 80 коп. судового збору. 
		4.          Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5» на користь Державного підприємства «Енергоринок» 1    339 (одну тисячу триста тридцять дев'ять) грн. 80 коп. судового збору. 
		 
		Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                          А.Ю. Кошик
		                                                                                       
		              
		       Суддя                                                                          А.Р.Ейвазова           
		                                                                      
		              Суддя                                                                      В.А.Ярема           
		 
		дата підписання 28.08.2015 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...