Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-12129св09 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.10.2009. Забезпечено надання загального доступу: 15.10.2009.
Дата набрання законної сили: 23.09.2009
Номер судового провадження: не визначено

<head>
<meta http-equiv=Content-Type content="text/html; charset=utf-8">
<meta name=ProgId content=Word.Document>
<meta name=Generator content="Microsoft Word 11">
<meta name=Originator content="Microsoft Word 11">
<link rel=File-List href="10006779547.files/filelist.xml">
<title>У Х В А Л А </title>

<style>

</style>

</head>

У Х В А Л А <o:p></o:p>

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ <o:p></o:p>

<table class=MsoNormalTable border=0 cellspacing=0 cellpadding=0
 style='border-collapse:collapse;mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt'>
 <tr style='mso-yfti-irow:0;mso-yfti-firstrow:yes;mso-yfti-lastrow:yes'>
 <td width=319 valign=top style='width:239.3pt;padding:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt'>
 23 вересня 2009 року<o:p></o:p>
 </td>
 <td width=94 valign=top style='width:70.2pt;padding:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt'>
 <o:p> </o:p>
 </td>
 <td width=206 valign=top style='width:154.75pt;padding:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt'>
 м. Київ<o:p></o:p>
 </td>
 </tr>
</table>

<o:p></o:p>

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах <o:p></o:p>

Верховного Суду України в складі:<o:p></o:p>

<o:p></o:p>

головуючого                Гнатенка А.В.,<o:p></o:p>

суддів:                             Григор'євої Л.І.,    Данчука В.Г.,      <o:p></o:p>

Барсукової В.М.,       Косенка
В.Й.,-               <o:p></o:p>

<o:p> </o:p>

розглянувши
в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Козій Анна Володимирівна, Онищенко Валентина
Сергіївна, про визнання недійсними довіреності та договорів купівлі-продажу
квартири за касаційною скаргою ОСОБА_5 
на   рішення  Дарницького 
районного  суду   м. Києва від 11 листопада 2008 року  та 
ухвалу  апеляційного  суду  
м. Києва від 4 березня 2009 року    
<o:p></o:p>

встановила:<o:p></o:p>

<o:p> </o:p>

У грудні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи
вимоги тим, що  йому  на 
праві  власності  належала 
квартира АДРЕСА_1. Указував, що громадянин ОСОБА_2, застосовуючи до нього
заходи фізичного впливу, примусив підписати довіреність на представництво його
інтересів під час продажу належної йому квартири. Зазначав, що в цей же час
утратив паспорт і довідку про присвоєння ідентифікаційного коду. Згодом він
дізнався про те, що ОСОБА_2 уклав від його імені договір купівлі-продажу належної
йому квартири з громадянкою ОСОБА_3, яка уклала договір купівлі-продажу зазначеної квартири
із ОСОБА_4, а
остання - продала квартиру ОСОБА_5  Посилаючись на
те, що він не мав наміру продати квартиру й не уповноважував на це ОСОБА_2,
позивач просив суд визнати недійсними довіреність від 4 червня 2004 року й
договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від  28 жовтня
2004 року та від 4 лютого 2005 року, 
укладені  між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та між ОСОБА_4 і ОСОБА_5; визнати
за ним право власності на цю квартиру. <o:p></o:p>

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11
листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного  суду м. Києва від 4 березня 2009 року, позов
задоволено. Визнано недійсною довіреність від 4 червня 2004 року, надану від
імені ОСОБА_1 на ім'я
ОСОБА_2,
посвідчену приватним нотаріусом Козій А.В. Визнано недійсним договір
купівлі-продажу квартири  АДРЕСА_1   від  
9 липня 2004 року, укладений між ОСОБА_1, від імені якого діяв 
ОСОБА_2, та ОСОБА_3, посвідчений
приватним нотаріусом Онищенко В.С. Визнано недійсним договір купівлі-продажу
квартири АДРЕСА_1 від 28 жовтня 2004 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4,
посвідчений приватним нотаріусом Пилипчук О.І. Визнано недійсним договір
купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 4 лютого 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним
нотаріусом Назарчук Н.В. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 вартість квартири АДРЕСА_1 в сумі  325 923
грн.          <o:p></o:p>

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_5 просить
скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої
інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального
права та порушення норм процесуального права.<o:p></o:p>

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких
підстав.  <o:p></o:p>

Судами встановлено, що з 25 липня 1995 року ОСОБА_1 є власником
квартири  АДРЕСА_1.<o:p></o:p>

4  червня  2004 року 
ОСОБА_1  видав  довіреність, якою уповноважив   ОСОБА_2 
продати  належну  йому  
квартиру   (а.с. 110).<o:p></o:p>

9 липня 2004 року ОСОБА_2 на підставі довіреності, виданої ОСОБА_1, уклав
договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_3 (а.с. 102).<o:p></o:p>

28 жовтня 2004 року ОСОБА_3 уклала договір купівлі-продажу зазначеної
квартири із ОСОБА_4 (а.с. 96), а остання 4 лютого 2005 року - з ОСОБА_5 (а.с.
95). <o:p></o:p>

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що належна Улянченку
квартира вибула з його власності поза його волею, що встановлено вироком
Подільського районного суду м. Києва від 17 березня 2008 року, у зв'язку із чим
видана ним 4 червня 2004 року довіреність на ім'я ОСОБА_2, а також договори
купівлі-продажу  квартири між ОСОБА_1 і
ОСОБА_3 від 9 липня 2004 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 28 жовтня 2004 року
та між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 4 лютого 
2005  року  є 
недійсними,  і  як  наслідок  їх 
недійсності  стягнув  із ОСОБА_2 
на  користь  ОСОБА_5  
вартість    квартири   в  
розмірі   325 923 грн.<o:p></o:p>

Так, відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична
особа вчинила у момент, коли не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не
могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.<o:p></o:p>

Вироком Подільського районного суду м. Києва від 17 березня 2008 року, яким
ОСОБА_2 засуджено за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 146 КК України, установлено, що
він, скориставшись психічним захворюванням ОСОБА_1 та його нездатністю в
повному обсязі розуміти свої дії та керувати ними, заволодів правом
розпорядження належною йому квартирою на підставі довіреності від 4 червня 2004
року й продав 9 липня 2004 року від його імені цю квартиру ОСОБА_3<o:p></o:p>

Виходячи з наведених обставин суд за позовом ОСОБА_1 згідно з  ч. 1 ст. 225 ЦК України визнав видану ним
довіреність і укладений на її підставі договір купівлі-продажу квартири від 9
січня 2004 року недійсними.<o:p></o:p>

Одночасно за позовом ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 203 ЦК
України суд визнав недійсними договори купівлі-продажу спірної квартири від 28
жовтня 2004 року та від 4 лютого 2005 року, стороною в яких він не був.<o:p></o:p>

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України одна із сторін договору або інша
заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність
правочину прямо не встановлена.<o:p></o:p>

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності
правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами)
вимог, які встановлені, зокрема ч. 1 ст. 203 ЦК України, за якою зміст
правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного
законодавства, а також моральним засадам суспільства. <o:p></o:p>

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину,
відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих,
що пов'язані з його недійсністю; а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є
недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля
яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.<o:p></o:p>

За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування
двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності
сторін угоди. <o:p></o:p>

Разом з тим ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки
недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх
застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.<o:p></o:p>

Такі особливі умови застосування правових наслідків недійсності угоди про
відчуження майна, укладеної особою, яка не мала права його відчужувати, про що
набувач не знав і не міг знати, передбачені ст. 388 ЦК України. <o:p></o:p>

Зі змісту чч. 1, 3 ст. 215 ЦК України вбачається, що на угоди, укладені з
порушенням вимог закону, не застосовуються загальні положення недійсності угод,
крім наслідку визнання такої угоди недійсною. Такі наслідки не можуть бути
застосовані й у випадку оспорення дійсності угоди заінтересованою особою, яка
не була стороною угоди. <o:p></o:p>

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності,
зокрема, ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого
незаконного володіння.<o:p></o:p>

Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором
придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і
не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно
від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій
він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він
передав майно у володіння;  вибуло з
володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої
волі іншим шляхом.<o:p></o:p>

За змістом зазначених правових норм суд повинен установити, що майно вибуло
з володіння власника або володіння особи, якій воно було передане власником у
користування, у силу зазначених обставин; що набувач придбав це майно за
відплатним договором і що він не знав і не міг знати про те, що майно придбане
в особи, яка не мала права його відчужувати.<o:p></o:p>

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише
тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала
права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не
двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.<o:p></o:p>

При цьому за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна
власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що
майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх
волею.<o:p></o:p>

Визнаючи за позовом ОСОБА_1 недійсними договори купівлі-продажу від 28
жовтня 2004 року та від 4 лютого 2005 року 
на  підставі  норм ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 203 ЦК України,
суд не застосував положення ч. 3 ст. 216, ст. ст. 387, 388 ЦК України й не
з'ясував можливість застосування до спірних правовідносин обраний позивачем
ОСОБА_1 спосіб захисту та не встановив, чи не порушуються при цьому права та охоронювані
законом інтереси інших осіб.<o:p></o:p>

Вирішуючи питання про задоволення позову ОСОБА_1 з поверненням сторін до
попереднього стану та стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 вартість спірної
квартири, суд не врахував, що вироком суду з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 уже
стягнуто вартість квартири в рахунок відшкодування йому шкоди, завданої
відчуженням спірної квартири (а.с. 262, 264).<o:p></o:p>

Між тим, виходячи з положень ст. 1192 ЦК України змістом захисту прав особи
в разі втрати чи пошкодження його майна є відшкодування реальної вартості майна
чи передачі речі в натурі, при якому потерпілий не повинен отримати більше ніж
ним втрачено, а заподіювач повинен нести матеріальну відповідальність у розмірі
реальних збитків.<o:p></o:p>

Крім того, у порушення норм процесуального права - ст. ст. 76, 169 ЦПК
України - суд розглянув справу за відсутності відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5,
не повідомлених у встановленому законом порядку про розгляд справи судом, що
відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду
й передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 297, 298,
307).<o:p></o:p>

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на
зазначені порушення норм матеріального та процесуального права уваги не
звернув, у зв'язку із чим підлягає скасуванню й ухвала апеляційного суду.   <o:p></o:p>

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК
України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України<o:p></o:p>

<o:p></o:p>

ухвалила:<o:p></o:p>

<o:p> </o:p>

Рішення Дарницького 
районного  суду   м. Києва від 11 листопада 2008 року  та 
ухвалу  апеляційного  суду  
м. Києва від 4 березня 2009 року скасувати, передати справу на новий
розгляд до Дарницького  районного  суду  
м. Києва. <o:p></o:p>

Ухвала оскарженню не підлягає.<o:p></o:p>

<o:p></o:p>

Головуючий                                                        А.В.
Гнатенко<o:p></o:p>

<o:p> </o:p>

<h3 style='text-align:justify;page-break-after:avoid'>              Судді:                                                                 
Л.І. Григор'єва            <o:p></o:p></h3>

<h3 style='text-align:justify;text-indent:35.4pt;page-break-after:avoid'>                                                                                  В.М.
Барсукова<o:p></o:p></h3>

В.Г.
Данчук<o:p></o:p>

<o:p> </o:p>

<h3 style='text-align:justify;text-indent:35.4pt;page-break-after:avoid'>                                                                                
В.Й. Косенко<o:p></o:p></h3>

<o:p> </o:p>

</div>

</body>

</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...