Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2033/4850/12 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про визнання особи такою, що втратила право користуванням жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: 15.09.2015. Зареєстровано: 17.09.2015. Забезпечено надання загального доступу: 21.09.2015.
Дата набрання законної сили: 08.09.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		   
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		_________________________________________________________________
		Справа №2033/4850/12                                   Головуючий 1 інст. - Сілантьєва Е.Є.
		Провадження № 22ц/790/2955/15                                     Доповідач - Макаров Г.О.
		Категорія: житлові
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		    08 вересня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:
		                головуючого -  Макарова Г.О.,
		                    суддів:           Кружиліної О.А., Кіся П.В.,
		               за участю секретарів - Варюшичевої А.С., Сементовської О.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, треті особи: Служба у справах дітей Фрунзенського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської Ради, Фрунзенський районний відділ у м. Харкові Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
		встановила:
		18.06.2012 року позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулись до суду з позовом та просили суд визнати ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування будинком з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1.
		Свої позовні вимоги позивачі обґрунтували тим, що ОСОБА_5, відповідно до заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2008 року є власником 1/4 частини будинку з надвірними будівлями розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_8. ОСОБА_6, відповідно до рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2009 року є власником 3/4 частин будинку з надвірними будівлями розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який належить їй в порядку спадкування за заповітом після смерті її матері ОСОБА_9. Таким чином, на теперішній час ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є законними власниками вищезазначеного будинку з надвірними будівлями. Позивачі зазначили, що беручи до уваги, що право власності визнавалося у судовому порядку, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, попри волю позивачів, все одно залишаються проживати у вищезазначеному будинку, поміняли замки, не повертають домову книгу та не допускають власників у належний їм будинок, чим порушують їх права, як власників спірного будинку. Відповідачі були членами родини колишніх власників домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_10 та ОСОБА_8 Після смерті ОСОБА_10 та ОСОБА_8 і визнання права власності за ОСОБА_11 та ОСОБА_6, право користування відповідачів щодо домоволодіння припинилося. ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є членами сімей нових власників домоволодіння, спільного господарства з ними не ведуть та втратили право користування спірним будинком.
		У судове засідання позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, їх інтереси в судовому засіданні представляв ОСОБА_12, який у судовому зазначив, що відповідачі втратили право користування спірним домоволодінням, оскільки відбулася заміна власників будинку. Незважаючи на те, що відповідачі постійно мешкають у будинку, однак не є членами сім'ї ОСОБА_5 та ОСОБА_6, не мешкають разом з ними, не ведуть спільного господарства, не мали письмової згоди позивачів на вселення до будинку, а проживають у будинку як члени сім'ї колишніх власників, позивачі, як власники спірного будинку бажають володіти, розпоряджатися та користуватися своєю власністю на власний розсуд. Проживання та реєстрація відповідачів у будинку створює власникам будинку відповідні перешкоди, із зазначених підстав представник позивача просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням відповідно до норм ст. 405 ЦК України та ст.156 ЖК України. 
		Відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_13 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі. ОСОБА_4 пояснила, що з 10.05.1974 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_14, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6, - є сином померлої ОСОБА_10 колишнього власника спірного будинку. З квітня 1974 року по теперішній час вона постійно мешкає та зареєстрована у спірному будинку, також у спірному будинку зареєстровані та мешкають її діти та онуки, з часу їх вселення та по теперішній час, іншого житла вони не мають. Вона та її діти вселилась у зазначений будинок та зареєструвались на законних підставах, оскільки були членами родини власника житла, вели спільне господарство та здійснювали догляд за ОСОБА_10. Після смерті ОСОБА_10 - матері, її на теперішній час, померлого чоловіка ОСОБА_14, вона та її діти, та онуки, також продовжували мешкати у спірному будинку, утримувати його у належному стані, здійснювати ремонтні роботи та інше за власний рахунок, оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не мешкали у будинку та не утримували його, ОСОБА_6 мешкали незначний період часу, ще до смерті її матері, а ОСОБА_5 взагалі не був зареєстрований та не мешкав у будинку з 1973 року. Також відповідачка зазначила, що позивачі ніколи не намагались вселитись у будинок, піклуватися та утримувати будинок, взагалі не інтересувались про його стан, а відповідачі не створювали їм ніяких перешкод у користуванні, володінні чи розпорядженні майном, а навпаки намагались дійти згоди у користуванні спірним будинком, оскільки за час проживання у ньому відповідачами здійснювались перебудови, добудови, ремонтні роботи будинку, однак позивачі не мали бажання там мешкати. Відповідач ОСОБА_4 вважає, що позовні вимоги незаконні та задоволенні не підлягають. 
		Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_1, який також діяв в інтересах малолітнього ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі, підтримали пояснення відповідача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_13 
		Відповідач ОСОБА_15 в судове засідання не з'явився, повідомлявся про дату та час розгляду справи своєчасно та належним чином. В матеріалах справи міститься заява відповідача з проханням розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги не визнає у повному обсязі, просить у їх задоволенні відмовити.
		Свідок ОСОБА_16, яка є родичкою ОСОБА_4, підтвердила факт проживання родини ОСОБА_16 у будинку АДРЕСА_1.
		Представник третьої особи Служба у справах дітей Фрунзенського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської Ради, в судове засідання не з'явився, повідомлявся про дату та час слухання справи своєчасно та належним чином. В матеріалах справи міститься заява з якої вбачається, що третя особа просить розглядати справу за їх відсутності та ухвалити рішення з урахуванням житлових прав неповнолітнього ОСОБА_7.
		Представник третьої особи Фрунзенський районний відділ у м. Харкові Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області, в судове засідання не з'явився, повідомлявся про дату та час слухання справи своєчасно та належним чином, про поважність причин неявки суд не сповістили.
		    Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2015 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5 втратившими право користування будинком з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1, який також діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачі, як на підставу позовних вимог посилалися на ст. ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України. Підстави та предмет позову позивачі протягом розгляду справи не змінювали; суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин; не виконав вимоги з яких скасовані судові рішення, які є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи і незважаючи на те, що позивачі не змінювали підстави і предмет позову, розглянув справу та ухвалив рішення з підстав, які позивачами не заявлялися. 
		Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1, який також діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
		Згідно ст. 308 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
		Статтями 10, 11, 58, 60, 61, 179, 212, 213 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. 
		Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
		Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
		Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно розтлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
		Рішення суду першої інстанції обґрунтоване встановленням таких фактів та відповідних їм правовідносин:
		Відповідно до заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2008 року за ОСОБА_5, визнано право власності на 1/4 частину жилого будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_8.
		Відповідно до рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_6 за зустрічним позовом задоволені. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 3/4 частини будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7. Ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 4 березня 2009 року вищезазначене рішення суду залишено без змін. 
		    Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26 листопада 2013 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування будинком з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1; про зобов'язання Фрунзенського районного відділу у м. Харкові Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області зняти з реєстрації відповідачів по справі та зобов'язання їх повернути позивачам домову книгу на спірний будинок було відмовлено.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 квітня 2014 року рішення Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2013 року та ухвала апеляційного суду Харківської області від 26 листопада 2013 року в частині відмови у позові про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням було скасовано та справа в цієй частині повернута на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення та ухвала суду залишені без змін.
		Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
		Відповідно до ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
		Право члена сім'ї власника квартири користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно, тобто права колишніх членів сім'ї власника будинку (квартири) на об'єкт власності є похідними від прав самого власника.
		Правила ч. 4 ст. 156 ЖК України, передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
		Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов'язків та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.
		Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі не були і не є членами сім'ї нового власника, а тому гарантії, визначені ст. 156 ЖК України на них не розповсюджуються.
		З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний зв'язок наявних у справі доказів в їх сукупності, прийшов до висновку про задоволення позову.
		Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка. Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.
		Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки та не дістали об'єктивного підтвердження.
		Наведені у рішенні мотиви визнання цих доводів безпідставними, судова колегія вважає обґрунтованими, такими що відповідають матеріалам справи.
		Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскаржуємого судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в її задоволенні належить відмовити на підставі ст.308 Цивільного процесуального кодексу України.
		Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319, 321, 322, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, судова колегія, -
		ухвалила:
		    Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - відхилити.
		    Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2015 року - залишити без змін.
		    Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
		 
		          Головуючий -
		                                                                                  Судді: -

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...