Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 927/704/15 : не визначено.
Надіслано судом: 15.09.2015. Зареєстровано: 18.09.2015. Оприлюднено: 22.09.2015.
Дата набрання законної сили: 26.09.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Господарський суд Чернігівської області
		Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua
		========================================================================================================================================================================
		                                         
		Іменем України
		Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я
		10 вересня 2015р.                                                                                        справа №927/704/15
		 
		За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Наташа-Агро», 
		вул. Циганівка, 27, с. Нова Басань, Бобровицький район, Чернігівська область, 17461;
		До відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок»,
		вул. Червонопартизанська, 75, м. Бобровиця, 17400;
		До відповідача-2: Редакції Бобровицької районної газети «Наше життя»,
		вул. Лупицька, 6, м. Бобровиця, 17400;
		До відповідача-3: Фізичної особи-підприємця Стук Сергія Валерійовича,
		вул. Горького, 84, кв.143, м. Чернігів, 14000;
		Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Мусаханов Вадим Закиржанович, 
		вул. Харківське шосе, 58, кв.92, м. Київ;
		Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Ганчев Сергій Іванович,
		вул. Червонопартизанська, б.75, м. Бобровиця, 17400
		 
		про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди 30000 грн.  
		 
		                                                                                                              Суддя   Книш Н.Ю.
		 
		ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:
		від позивача: Захаренко Є.В. представник, довіреність від 01.04.2015р., Барабін Д.В. представник довіреність від 27.08.2015р.
		від відповідача-1: Мусаханов В.З. представник довіреність №89 від 26.05.2015р.
		від відповідача-2: Мусаханов В.З.  представник довіреність від 01.07.2015р.
		від відповідача-3: Мусаханов В.З. представник довіреність від 12.08.2015р. за р.№883
		третьої особи-1: Мусаханов В.З. особисто
		третьої особи-2: Мусаханов В.З.  представник довіреність від 07.07.2015р. за р.№104
		 
		СУТЬ СПОРУ:
		 
		Позивачем подано позов про:
		1. визнання недостовірною, такою, що порушує право позивача на повагу його честі, гідності та ділової репутації, інформацію надруковану на шпальтах газети: «Наше життя» та «Чернігівщина», а саме: 
		«- Але не прозвучала жодна пропозиція про співпрацю з «Наташею-Агро». І в мене не було найменшого бажання мати якісь справи з холдингом. Бо не може бути довіри до тих, хто діє як злодій, з-під тишка, ще й «вишуканими» правовими методами»; 
		- «Тож свідомо відмовлялися від пропозицій грошових холдингів уступити їм господарство, звісно, за добру вигоду особисто для мене»; 
		- «Та представники «Наташі-Агро», як підколодні змії, кинулися шукати невдоволених пайовиків, щоб разом з ними загнати нам у спину ножа. Це такі методи «євро бізнесу», «євро конкуренції»; 
		- «Скажімо, про той же «Український аграрний холдинг», до якого входить і «Наташа-Агро» з центром на території Новобиківської сільради (донедавна той центр був у Новій Басані). Кажуть, три з чотирьох засновників розкошують десь за далеким кордоном. Втім, ні до них, ні навіть до офіційної інформації про них, пайовикам землі не добитися. А від тих, хто укладає договори оренди, мало що залежить, бо вони прості служаки грошових «мішків»;
		- «Отямляться вже тоді, коли їх «ощасливлять» повідомленням, що земелька то вже не їхня, а якогось господаря ранчо чи плантатора».
		           2. Зобов'язання відповідача за власний рахунок спростувати недостовірну інформацію, поширену на шпальтах газет: «Наше життя» та «Чернігівщина» у такий же спосіб, у який вона була поширена шляхом озвучування: «Поширена мною інформація про те, що: «- Але не прозвучала жодна пропозиція про співпрацю з «Наташею-Агро». І в мене не було найменшого бажання мати якісь справи з холдингом. Бо не може бути довіри до тих, хто діє як злодій, з-під тишка, ще й «вишуканими» правовими методами»; 
		- «Тож свідомо відмовлялися від пропозицій грошових холдингів уступити їм господарство, звісно, за добру вигоду особисто для мене»; 
		- «Та представники «Наташі-Агро», як підколодні змії, кинулися шукати невдоволених пайовиків, щоб разом з ними загнати нам у спину ножа. Це такі методи «євро бізнесу», «євро конкуренції»; 
		- «Скажімо, про той же «Український аграрний холдинг», до якого входить і «Наташа-Агро» з центром на території Новобиківської сільради (донедавна той центр був у Новій Басані). Кажуть, три з чотирьох засновників розкошують десь за далеким кордоном. Втім, ні до них, ні навіть до офіційної інформації про них, пайовикам землі не добитися. А від тих, хто укладає договори оренди, мало що залежить, бо вони прості служаки грошових «мішків»;
		- «Отямляться вже тоді, коли їх «ощасливлять» повідомленням, що земелька то вже не їхня, а якогось господаря ранчо чи плантатора»  є недостовірною;
		3. Стягнення з відповідача на користь позивача 30000,00грн. моральної шкоди.
		          Від відповідача надійшли письмові заперечення (відзив) на позовну заяву №92 від 28.05.2015р., в яких проти позову заперечував, посилаючись на те, що відповідно до ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідач зазначає, що проаналізувавши інформацію, яку позивач вважає недостовірною, такою, що порочить його репутацію, вбачає те, що вказані в позові факти є критичною оцінкою, тобто оціночні судження висловлені з використанням певних журналістських методів, зокрема: посилання, гіпербола, резюме (висновки). Окрім того, вбачається, що директор відповідача не висловлював фактичних даних, а резюмував результати своїх спостережень. Відповідач зазначив, що позивачем не доведено, що інформація, яка була поширена відповідачем порочить честь, гідність та ділову репутацію, порушує його особисті немайнові права, тому відсутні підстави для їх спростування та відновлення порушених прав відповідно до вимог ст. 277 ЦКУ.
		У письмових поясненнях від 27.05.2015р. позивач зазначив, що поширена відповідачем неправдива інформація про позивача набрала великого розголосу серед мешканців як Бобровицького, так і Прилуцького районів. Як наслідок, особи, з якими позивач уклав договори оренди землі, почали звертатися до ТОВ «Наташа-Агро» з заявами про розірвання договорів оренди землі. Своє бажання розірвати договори оренди землі пайовики мотивують тим, що прочитали про ТОВ «Наташа-Агро» негативну інформацію, після чого втратили довіру до товариства. У зв'язку з цим позивач несе значні збитки і ним було витрачено досить багато сил і засобів щоб переконати пайовиків, що прочитана ними інформація є неправдивою. Позивач був змушений бути завжди присутнім на зборах сіл, на території яких проводить господарську діяльність і пояснювати людям, що він не є злодієм, керівництвом позивача було затрачено надзвичайно багато зусиль для відновлення своєї ділової репутації, зазнавши при цьому моральних і душевних страждань, постійних хвилювань і тому позивач оцінює моральну шкоду, яку йому заподіяно відповідачем у розмірі 30000грн.
		          Від відповідача надійшли додаткові письмові заперечення (відзив) на позовну заяву №102 від 10.06.2015р., в яких зазначив, що подані позивачем письмові пояснення не ґрунтуються на доказах, що є в матеріалах справи, а тому стягнення моральної шкоди, як і задоволення самої позовної заяви є безпідставним.
		          У додаткових письмових запереченнях на позовну заяву №110 від 17.06.2015р. відповідач, зокрема зазначив, що листи пайовиків, які подані позивачем до матеріалів справи написані під кальку та не відображають реального волевиявлення даних осіб, земельні ділянки зазначених осіб знаходяться не окремо від інших, а фактично посередині поля, яке обробляє позивач, що дані заяви подані не для настання реальних наслідків.
		          У письмових поясненнях №111 від 17.06.2015р. відповідач просив суд врахувати, що у юридичної особи відсутні честь та гідність, яку намагається захистити позивач, а є лише ділова репутація, та підкреслив, що позивач не надав суду будь-яких документів, що підтверджують факт порушення відповідачем ділової репутації позивача. 
		          Представник позивача в судовому засіданні 17.06.2015р. надав письмові пояснення щодо заперечень відповідача проти позову від 16.06.2015р., в яких зазначив, що аналіз висловлювань відповідача, викладених у спірних статтях дає можливість зробити висновок, що деякі фрази, зокрема, «свідомо відмовлялися від пропозицій грошових холдингів уступити їм господарство, звісно, за добру вигоду особисто для себе», «представники ТОВ «Наташі-Агро» кинулися шукати невдоволених пайовиків, щоб разом з ними загнати нам у спину ножа», «три з чотирьох засновників розкошують десь за далеким кордоном» і т.п. є фактичними твердженнями, які можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності. Але при перевірці даних тверджень на предмет їх відповідності дійсності прийдемо до висновку, що вони є неправдивими, так, представники ТОВ «Наташа-Агро» не пропонували добру вигоду директору відповідача за уступку господарства, представники ТОВ «Наташа-Агро» не проводили пошуку невдоволених пайовиків, засновники знаходяться в Україні. Крім того, порівняння ТОВ «Наташа-Агро» зі злодієм вживається як образа. Позивач в обґрунтування розміру моральної шкоди, зазначив, що керівництвом було затрачено надзвичайно багато моральних зусиль для відновлення своєї ділової репутації, зазнаючи при цьому моральних і душевних страждань, постійних хвилювань, дані страждання і хвилювання керівництва виникли внаслідок перебування у постійному стресі, отже, розмір моральної шкоди оцінюється у 30000,00грн.
		          Ухвалою від 17.06.2015р. суд відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучив до участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Редакцію Бобровицької районної газети «Наше життя», в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Мусаханова Вадима Закиржановича, в якості третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Ганчева Сергія Івановича.
		У письмових поясненнях від 02.07.2015р. третя особа-1 заперечувала проти позовних вимог, посилаючись на те, що згідно політики газети «Наше життя», остання не несе відповідальності за надруковані матеріали, якщо матеріали очевидно не порушують норми чинного законодавства України, стаття, цитати якої є предметом розгляду даної справи, очевидно не є протизаконною, вона висвітлює виключно суб'єктивну думку автора щодо тих подій, які відбуваються за участю позивача. У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Тома проти Люксембурга» від 29.03.2011р., зокрема, зазначено, що преса відіграє важливу роль у демократичному суспільстві, хоча вона не повинна переходити певні межі, зокрема по відношенню до репутації та прав інших, проте її обов'язок є передавати інформацію та ідеї з усіх питань, що становлять інтерес для громадськості, у такий спосіб, що є сумісним з її обов'язками та відповідальністю. 
		У письмових поясненнях від 01.07.2015р. третя особа-2 заперечувала проти позову, посилаючись на ст.30, ч.2 ст.47-1 Закону України «Про інформацію», рішення Європейського суду з прав людини, та зазначила, що вказані в позові фрази є критичною оцінкою, тобто оціночні судження висловлені з використанням певних журналістських методів, зокрема, посилання, гіпербола, резюме та які мають під собою досить вагомі підстави і автор статей не висловлював фактичних даних, а резюмував результати своїх спостережень. Третя особа-2 вважає, що позовні вимоги щодо визнання недостовірною, такою що порушує право позивача на повагу його честі, гідності та ділової репутації не підлягають задоволенню, оскільки це суперечило б сталій практиці ЄСПЛ та порушило б гарантовані Конституцією України права автора статті на свободу слова. Третя особа-2 повідомила, що засновник (Мусаханов В.З.) та видавець (ФОП Стук С.В.) діють на підставі договору на видання та розповсюдження газет від 12.08.2014р., яким регулюються фінансові, майнові взаємовідносини між засновником та видавцем газети «Чернігівщина». 
		У письмових поясненнях від 30.06.2015р. третя особа-3 заперечувала проти позову та зазначила, що по-перше, не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо визнання недостовірною, такою, що порушує право на повагу честі і гідності. По-друге, з цитат наведених позивачем у позовній заяві: «Тож свідомо відмовлялися від пропозицій грошових холдингів уступити їм господарство, звісно, за добру вигоду особисто для мене», «Отямляться вже тоді, коли їх «ощасливлять» повідомленням, що земелька то вже не їхня, а якогось господаря ранчо чи плантатора», «Скажімо, про той же «Український аграрний холдинг», до якого входить і «Наташа-Агро» з центром на території Новобиківської сільради (донедавна той центр був у Новій Басані). Кажуть, три з чотирьох засновників розкошують десь за далеким кордоном. Втім, ні до них, ні навіть до офіційної інформації про них, пайовикам землі не добитися. А від тих, хто укладає договори оренди, мало що залежить, бо вони прості служаки грошових «мішків», - не можна прийти до однозначного висновку, що вони стосуються саме позивача, а остання взагалі не стосується особи позивача. По-третє, цитати: « - Але не прозвучала жодна пропозиція про співпрацю з «Наташею-Агро». І в мене не було найменшого бажання мати якісь справи з холдингом. Бо не може бути довіри до тих, хто діє як злодій, з-під тишка, ще й «вишуканими» правовими методами», «Та представники «Наташі-Агро», як підколодні змії, кинулися шукати невдоволених пайовиків, щоб разом з ними загнати нам у спину ножа. Це такі методи «євро бізнесу», «євро конкуренції», - не відображають твердження, що порочать особу позивача, а є оціночними судженнями. Третя особа-3 зазначила, що фактичною основою для оцінювання діяльності позивача є факти, які наведені нею у письмовому поясненні. Також третя особа-3 просила суд звернути увагу на той факт, що надані пояснення від імені голів Новобиківської та Новобасанської сільських рад не можна вважати офіційними документами, оскільки вони виконані не на офіційних бланках рад, а якщо вони належать до власних думок та пояснень голів сільських рад, то відповідно, їх підписи повинні бути засвідчені відділом кадрів, а не печатками сільських рад. Третя особа-3 зазначила, що незрозуміло для кого були складені дані листи, якщо для суду, то чому про це не йдеться у звернені, та просив суд критично поставитись до даних доказів та не враховувати їх при прийнятті рішення поданій справі.
		Ухвалою від 15.07.2015р. суд відповідно до частини 1 ст. 24 Господарського процесуального кодексу України залучив до участі у розгляді справи відповідча-2 - Редакцію Бобровицької районної газети «Наше життя» (м. Бобровиця, вул.Лупицька,6) та відповідча-3 - Фізичну особу-підприємця Стука Сергія Валерійовича (м. Чернігів, вул.Горького,84, кв.143).
		Оскільки, Редакція Бобровицької районної газети «Наше життя», яка виступає у справі як третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучена судом до участі у даній справі в якості відповідача-2, а тому вона втрачає статус третьої особи у даній справі, і прийняття якогось окремого судового рішення з приводу виключення його з числа третіх осіб не вимагається. Відповідно третя особа-2 стає третьою особою-1 та тертя особа-3 - третьою особою-2. 
		Відповідно до ст. 24 Господарського процесуального кодексу України при залученні іншого відповідача розгляд справи починається заново.
		До початку судового засідання 23.07.2015р., через канцелярію суду, відповідачем-3 подано відзив на позовну заяву від 22.07.2015р., в якому вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню судом, оскільки всі доводи викладені у ній жодним чином не доводять, що у статті, надрукованій під редакцією ФОП Стук, є інформація, яку згідно з чинним законодавством України та сталою практикою Європейського суду з прав людини, а також Конвенцій, ратифікованих Парламентом України, можна вважати недостовірною та у статті, яка є предметом розгляду по даній справі відсутні образи чи наклепи щодо позивача, жодна з наведених позивачем цитат не говорить про те, що дана інформація є недостовірною. 
		Представник позивача в судовому засіданні 31.08.2015р. надав письмові пояснення від 19.08.2015р. щодо позовних вимог до кожного із відповідачів, в яких виклав позовні вимоги до кожного з відповідачів та просив: 
		1. визнати недостовірною, такою, що порушує право позивача на повагу його честі, гідності та ділової репутації, інформацію надруковану на шпальтах газети: «Наше життя» №8 від 21.02.2015р., а саме: 
		«- Але не прозвучала жодна пропозиція про співпрацю з «Наташею-Агро». І в мене не було найменшого бажання мати якісь справи з холдингом. Бо не може бути довіри до тих, хто діє спідтишка, ще й «вишуканими» правовими методами»; 
		- «Тож свідомо відмовлялися від пропозицій грошових холдингів уступити їм господарство, звісно, за добру вигоду особисто для мене»; 
		- «Та представники «Наташі-Агро» кинулися шукати невдоволених пайовиків, щоб разом з ними загнати нам у спину ножа. Це такі методи «євро бізнесу», «євро конкуренції?»; 
		- «Я закликав наших людей…не довіряти тим холдингам, про справжні наміри яких нічого не відомо, як і про справжніх їх господарів. А від тих, хто укладає договори оренди, мало що залежить, бо вони прості служаки грошових «мішків»;
		- «Спохватяться вже тоді, коли їх «ощасливлять» повідомленням, що земелька то вже не їхня, а якогось господаря ранчо чи плантатора»
		та «Чернігівщина: новини і оголошення» №8 (512) від 19.02.2015р, а саме: 
		«- Але не прозвучала жодна пропозиція про співпрацю з «Наташею-Агро». І в мене не було найменшого бажання мати якісь справи з холдингом. Бо не може бути довіри до тих, хто діє як злодій, з-під тишка, ще й «вишуканими» правовими методами»; 
		- «Тож свідомо відмовлялися від пропозицій грошових холдингів «уступити» їм господарство, ( за добру вигоду особисто мені)»; 
		- «Та представники «Наташі-Агро», як підколодні змії, кинулися шукати невдоволених пайовиків, щоб разом з ними загнати нам у спину ножа. Це такі методи «євро бізнесу», «євро конкуренції?»; 
		- «Скажімо, про той же «Український аграрний холдинг», до якого входить і «Наташа-Агро» з центром на території Новобиківської сільради (донедавна той центр був у Новій Басані). Кажуть, три з чотирьох засновників розкошують десь за далеким кордоном. Втім, ні до них, ні навіть до офіційної інформації про них, пайовикам землі не добитися. А від тих, хто укладає договори оренди, мало що залежить, бо вони прості служаки грошових «мішків»;
		- «Отямляться вже тоді, коли їх «ощасливлять» повідомленням, що земелька та - вже не їхня, а якогось господаря ранчо чи плантатора».
		           2. Зобов'язати відповідача-2 спростувати недостовірну інформацію, поширену на шпальтах газети «Наше життя» №8 від 21.02.2015р. у такий же спосіб, у який вона була поширена шляхом озвучування: «Поширена мною інформація про те, що: «- Але не прозвучала жодна пропозиція про співпрацю з «Наташею-Агро». І в мене не було найменшого бажання мати якісь справи з холдингом. Бо не може бути довіри до тих, хто діє як злодій, спідтишка, ще й «вишуканими» правовими методами»; 
		- «Тож свідомо відмовлялися від пропозицій грошових холдингів уступити їм господарство, звісно, за добру вигоду особисто для мене»; 
		- «Та представники «Наташі-Агро» кинулися шукати невдоволених пайовиків, щоб разом з ними загнати нам у спину ножа. Це такі методи «євро бізнесу», «євро конкуренції?»; 
		- «Я закликав наших людей…не довіряти тим холдингам, про справжні наміри яких нічого не відомо, як і про справжніх їх господарів. А від тих, хто укладає договори оренди, мало що залежить, бо вони прості служаки грошових «мішків»;
		- «Спохватяться вже тоді, коли їх «ощасливлять» повідомленням, що земелька то вже не їхня, а якогось господаря ранчо чи плантатора»  є недостовірною,
		та відповідача-3 спростувати недостовірну інформацію, поширену на шпальтах газети «Чернігівщина: новини і оголошення» №8 (512) від 19.02.2015р. у такий же спосіб, у який вона була поширена шляхом озвучування: «Поширена мною інформація про те, що:
		«- Але не прозвучала жодна пропозиція про співпрацю з «Наташею-Агро». І в мене не було найменшого бажання мати якісь справи з холдингом. Бо не може бути довіри до тих, хто діє як злодій, з-під тишка, ще й «вишуканими» правовими методами»; 
		- «Тож свідомо відмовлялися від пропозицій грошових холдингів «уступити» їм господарство ( за добру вигоду особисто мені)»; 
		- «Та представники «Наташі-Агро», як підколодні змії, кинулися шукати невдоволених пайовиків, щоб разом з ними загнати нам у спину ножа. Це такі методи «євро бізнесу», «євро конкуренції?»; 
		- «Скажімо, про той же «Український аграрний холдинг», до якого входить і «Наташа-Агро» з центром на території Новобиківської сільради (донедавна той центр був у Новій Басані). Кажуть, три з чотирьох засновників розкошують десь за далеким кордоном. Втім, ні до них, ні навіть до офіційної інформації про них, пайовикам землі не добитися. А від тих, хто укладає договори оренди, мало що залежить, бо вони прості служаки грошових «мішків.»;
		- «Отямляться вже тоді, коли їх «ощасливлять» повідомленням, що земелька то вже не їхня, а якогось господаря ранчо чи плантатора» є недостовірною.
		3. Стягнути з відповідача-1 на користь позивача 30000,00грн. моральної шкоди та сплачену суму судового збору у розмірі 4263грн.
		У судовому засіданні 31.08.2015р. представник позивача пояснив, що подане письмове пояснення від 19.08.2015р. є уточненням позовних вимог з викладенням вимог до кожного з відповідачів.
		Виходячи із змісту письмових пояснень від 19.08.2015р., а також із змісту раніше поданої позовної заяви, суд прийняв до розгляду визначені письмово позивачем без зміни підстав позову позовні вимоги до кожного з відповідачів, оскільки це не суперечить законодавству та не порушує нічиї права та охоронювані законом інтереси, про що зазначено в ухвалі від 31.08.2015р. 
		Представники позивача, представник відповідачів-1,-2,-3 третіх осіб -1,-2 у судовому засіданні 10.09.2015р. надали клопотання про не здійснення технічної фіксації судового процесу, які задоволені судом та долучені до матеріалів справи. 
		У судовому засіданні представник позивача виклав позовні вимоги до кожного із відповідачів та просив задовольнити позов у повному обсязі. 
		Представник відповідча-1 в судовому засіданні надав письмові заперечення №167 від 10.09.2015р. на позовну заяву без номеру та дати та письмові заперечення від 19.08.2015р., в яких виклав свою позицію щодо гарантій свободи слова, щодо відмінності «інформації» від «оціночний суджень», щодо честі і гідності позивача, щодо ділової репутації та моральної шкоди, провів аналіз цитат, які позивач вважає недостовірною інформацією. Вказав на фактичну основу для критичного оцінювання діяльності позивача з боку автора статті, на неналежні доказі надані позивачем та сталу практику ЄСПЛ, зазначивши, що оскільки за висловлювання оціночних суджень ніхто не може бути притягнутий до відповідальності, то відсутні підстави для задоволення позову. 
		Представник відповідача-1 Мусаханов В.З. вважає що позивач не довів наявність матеріальної сторони предмету позову. 
		У судовому засіданні Мусаханов В.З. повідомив, що відповідач-2, відповідач-3, третя особа-1, третя особа-2 підтримують заперечення відповідача-1. 
		Розглянувши подані матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, з'ясувавши фактичні обставини справи, господарський суд встановив:
		Як вбачається з матеріалів справи, 19 лютого 2015р. в №8(512) газети «Чернігівщина: новини і оголошення» на сторінці 3 була опублікована стаття: «Побігли від «Світанку», не відаючи куди…» за підписом директора ТОВ «Світанок» Сергія Ганчева.
		Як вказує позивач, в зазначеній статті була поширена наступна інформація:
		«- Але не прозвучала жодна пропозиція про співпрацю з «Наташею-Агро». І в мене не було найменшого бажання мати якісь справи з холдингом. Бо не може бути довіри до тих, хто діє як злодій, з-під тишка, ще й «вишуканими» правовими методами»; 
		- «Тож свідомо відмовлялися від пропозицій грошових холдингів «уступити» їм господарство ( за добру вигоду особисто мені)»; 
		- «Та представники «Наташі-Агро», як підколодні змії, кинулися шукати невдоволених пайовиків, щоб разом з ними загнати нам у спину ножа. Це такі методи «євро бізнесу», «євро конкуренції?»; 
		- «Скажімо, про той же «Український аграрний холдинг», до якого входить і «Наташа-Агро» з центром на території Новобиківської сільради (донедавна той центр був у Новій Басані). Кажуть, три з чотирьох засновників розкошують десь за далеким кордоном. Втім, ні до них, ні навіть до офіційної інформації про них, пайовикам землі не добитися. А від тих, хто укладає договори оренди, мало що залежить, бо вони прості служаки грошових «мішків.»;
		- «Отямляться вже тоді, коли їх «ощасливлять» повідомленням, що земелька то вже не їхня, а якогось господаря ранчо чи плантатора».
		Аналогічна стаття: «Побігли від «Світанку», не відаючи куди…» за підписом директора ТОВ «Світанок» Сергія Ганчева була опублікована в газеті «Наше життя» за 21 лютого 2015р. №8 на сторінці 2. 
		Як вказує позивач, в зазначеній статті була поширена наступна інформація:
		«- Але не прозвучала жодна пропозиція про співпрацю з «Наташею-Агро». І в мене не було найменшого бажання мати якісь справи з холдингом. Бо не може бути довіри до тих, хто діє як злодій, спідтишка, ще й «вишуканими» правовими методами»; 
		- «Тож свідомо відмовлялися від пропозицій грошових холдингів уступити їм господарство, звісно, за добру вигоду особисто для мене»; 
		- «Та представники «Наташі-Агро» кинулися шукати невдоволених пайовиків, щоб разом з ними загнати нам у спину ножа. Це такі методи «євро бізнесу», «євро конкуренції?»; 
		- «Я закликав наших людей…не довіряти тим холдингам, про справжні наміри яких нічого не відомо, як і про справжніх їх господарів. А від тих, хто укладає договори оренди, мало що залежить, бо вони прості служаки грошових «мішків»;
		- «Спохватяться вже тоді, коли їх «ощасливлять» повідомленням, що земелька то вже не їхня, а якогось господаря ранчо чи плантатора».
		Відповідно до ст.11 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» друкований засіб масової інформації може видаватися після його державної реєстрації.
		Згідно ст.21 вказаного вище Закону України редакція діє на підставі свого статуту та реалізує програму друкованого засобу масової інформації, затверджену засновником (співзасновниками). Редакція друкованого засобу масової інформації набуває статусу юридичної особи з дня державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
		Згідно свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серія ЧГ №210, виданого 07.03.2000р., засновником газети «Наше життя» є Бобровицька районна державна адміністрація, редакція Бобровицької районної газети «Наше життя», Бобровицька районна рада.
		Судом вчинені дії щодо перевірки статусу та місця реєстрації редакції Бобровицької районної газети «Наше життя». Так згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який долучено до матеріалів справи, станом на 02.07.2015р. редакція Бобровицької районної газети «Наше життя» зареєстрована як юридична особа, ідентифікаційний код 02476184, місцезнаходження: м. Бобровиця, вул.Лупицька,6.
		Згідно статті 1.4 Статуту (нова редакція) редакції Бобровицької районної газети «Наше життя», зареєстрованого державним реєстратором 25.01.2008р., редакція є юридичною особою.
		Згідно свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серія ЧГ №492-141-ПР, виданого 17.06.2011р., засновником газети «Чернігівщина: новини і оголошення» є Мусаханов Вадим Закиржанович.
		Відповідно до умов договору (п.1.2) на видання та розповсюдження газет від 12.08.2014р., укладеного між засновником газети «Чернігівщина: новини і оголошення» Мусахановим Вадимом Закиржановичем та видавцем фізичною особою-підприємцем Стук Сергієм Валерійовичем, останній виконує функції редакції. За умовами п.4.1 договір діє з 19.09.2014р. по 19.09.2015р.
		Згідно інформації отриманої з офіційного сайту Міністерства юстиції «Інформаційно-ресурсний центр» (https://usrinfo.irc.qov.ua/edr.html) в реєстрі станом на 22.07.2015р. значиться фізична особа-підприємець Стук Сергій Валерійович, місце проживання: м. Чернігів, вул. Горького, буд.84, кв.143.
		Відповідно до рішення зборів засновників ТОВ «Світанок» (протокол №9 від 10.11.2010р.) та наказу №301 від 10.11.2010р. директором товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок» з 10.11.2010р. є Ганчев Сергій Іванович, що також підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, отриманої стосовно товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок» станом на 27.05.2015р.
		          Розглядаючи спір про визнання недостовірною та такою, що порушує право позивача на повагу його честі, гідності та ділової репутації інформацію, надруковану на шпальтах газет «Наше життя» та «Чернігівщина: новини і оголошення», зобов'язання відповідача-2 та відповідача-3 спростувати недостовірну інформацію, суд виходить з наступного. 
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію», інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Згідно ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. 
		Відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації. 
		Згідно ч.1 ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
		Згідно зі ст. 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
		Відповідно до ч.1 ст. 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Тобто, за змістом ст. 91 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації, передбачене ч. 1 ст. 277 Цивільного кодексу України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта. 
		В абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (надалі - постанова Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009р.) вказано, що суди повинні враховувати такі відмінності: 
		а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; 
		б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (абз. 5 п. 15 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009р.). 
		Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. 
		Право на повагу до гідності та честі відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, які не мають економічного змісту (ст. ст. 269, 270 Цивільного кодексу України). 
		А тому вимога позивача про визнання інформації поширюваної відповідачем такою, що порушує право позивача на повагу його честі, гідність є безпідставною.
		За приписом ч.1 ст. 201 Цивільного кодексу України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. 
		Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів (пункти 5 і 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 р. №01-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію»). 
		Поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.
		Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського кодексу України, дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання. 
		На підставі п. 9 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009р., відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі ст. 21 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації. У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації. 
		Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
		З матеріалів справи вбачається, що автором статті є директор ТОВ «Світанок» Ганчев С., фізична особа-підприємець Стук С.В. (код 2914603575) як видавець виконує функції редакції газети «Чернігівщина: новини і оголошення», Редакція Бобровицької районної газети «Наше життя» має статусу юридичної особи, а тому: ТОВ «Світанок», фізична особа-підприємець Стук С.В., Редакція Бобровицької районної газети «Наше життя» є належними відповідачами у даній справі. 
		Відповідно до п.15 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009р. при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: 
		а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; 
		б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; 
		в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
		г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 
		Згідно ч.4 ст. 277 Цивільного кодексу України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
		При цьому, у п.18 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009р. роз'яснено, що обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
		Разом з тим, згідно ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Таким чином, норма частини 1 статті 30 Закону України «Про інформацію», яка встановлює підстави для звільнення від відповідальності за порушення законодавства про інформацію, має оцінюватися в загальному контексті цього Закону, зокрема статті 5, яка визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. 
		Тож визнання поширеної інформації недостовірною та такою, що дискредитує особу, потребує визначення достатньою мірою характеру цієї інформації (чи є вона фактичними твердженнями або оціночними судженнями), чи містять поширені відомості фактичні дані про відповідні події, а також чи порочать ці дані ділову репутацію певної особи. 
		Також необхідно враховувати, що поширена інформація може бути відтворенням власного суб'єктивного уявлення особи про її права та необхідні дії у правовідносинах з іншими особами в умовах несприятливої економічної ситуації та її суб'єктивне оціночне ставлення до цього. 
		Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
		Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати, передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
		          В рішеннях у справах «Праґер та Обершлік проти Австрії», «Лінгенс проти Австрії», Європейський суд з прав людини вказав, що стаття 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надані; вказав, що при дотриманні умов § 2 статті 10 Конвенції, право вільно передавати інформацію поширюється не лише на «інформацію» та «ідеї», які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які ображають, шокують чи викликають стурбованість; що такі є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму, без яких немає «демократичного суспільства»; що розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Позивач стверджує про те, що зазначена у статті інформація не відповідає дійсності та принижує честь, гідність та ділову репутацію ТОВ «Наташа-Агро» та є фактичним твердженням.
		Проте зі змісту спірних статей вбачається, що використані автором фрази, зокрема, такі як:  
		«- Але не прозвучала жодна пропозиція про співпрацю з «Наташею-Агро». І в мене не було найменшого бажання мати якісь справи з холдингом. Бо не може бути довіри до тих, хто діє спідтишка, ще й «вишуканими» правовими методами»; 
		- «Тож свідомо відмовлялися від пропозицій грошових холдингів уступити їм господарство, звісно, за добру вигоду особисто для мене»; 
		- «Та представники «Наташі-Агро» кинулися шукати невдоволених пайовиків, щоб разом з ними загнати нам у спину ножа. Це такі методи «євро бізнесу», «євро конкуренції?»; 
		- «Я закликав наших людей…не довіряти тим холдингам, про справжні наміри яких нічого не відомо, як і про справжніх їх господарів. А від тих, хто укладає договори оренди, мало що залежить, бо вони прості служаки грошових «мішків»;
		- «Спохватяться вже тоді, коли їх «ощасливлять» повідомленням, що земелька то вже не їхня, а якогось господаря ранчо чи плантатора», - опубліковані в газеті «Наше життя» та фрази: 
		«- Але не прозвучала жодна пропозиція про співпрацю з «Наташею-Агро». І в мене не було найменшого бажання мати якісь справи з холдингом. Бо не може бути довіри до тих, хто діє як злодій, з-під тишка, ще й «вишуканими» правовими методами»; 
		- «Тож свідомо відмовлялися від пропозицій грошових холдингів «уступити» їм господарство, ( за добру вигоду особисто мені)»; 
		- «Та представники «Наташі-Агро», як підколодні змії, кинулися шукати невдоволених пайовиків, щоб разом з ними загнати нам у спину ножа. Це такі методи «євро бізнесу», «євро конкуренції?»; 
		- «Отямляться вже тоді, коли їх «ощасливлять» повідомленням, що земелька та - вже не їхня, а якогось господаря ранчо чи плантатора», - опубліковані в газеті «Чернігівщина: новини і оголошення» - є оцінюючим критерієм та суб'єктивною думкою автора директора ТОВ «Світанок», а тому підстав для притягнення до відповідальності за таке висловлювання немає.
		          Окрім того, слід зазначити, що стаття «Побігли від «Світанку», не відаючи куди…», опублікована в газеті «Чернігівщина: новини і оголошення» на сторінці 3 в рубриці «Думка».
		          Проаналізувавши зміст статті «Побігли від «Світанку», не відаючи куди…», опублікованої в газеті «Чернігівщина: новини і оголошення» та фразу з цієї статті: «Скажімо, про той же «Український аграрний холдинг», до якого входить і «Наташа-Агро» з центром на території Новобиківської сільради (донедавна той центр був у Новій Басані). Кажуть, три з чотирьох засновників розкошують десь за далеким кордоном. Втім, ні до них, ні навіть до офіційної інформації про них, пайовикам землі не добитися. А від тих, хто укладає договори оренди, мало що залежить, бо вони прості служаки грошових «мішків», подані представниками сторін пояснення та відомості щодо засновників позивача, суд доходить висновку, що спірна інформація не стосується ТОВ «Наташа-Агро», не містить відомостей, виражених у формі твердження, що стосуються позивача, що принижують ділову репутацію позивача з погляду законів, моралі та звичаїв.
		Суд погоджується з позицією відповідачів, що поширена інформація є відтворенням власного суб'єктивного уявлення директора ТОВ «Світанок» про права та необхідні дії у правовідносинах з іншими особами в умовах економічної ситуації та його суб'єктивне оціночне ставлення до цього. 
		Господарський суд враховує, що відповідно до правової позиції викладеної у п.19 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009р. вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини другої ст.30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, відповідно до ст. 277 Цивільного кодексу України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (свобода вираження поглядів).
		Обов'язковою ознакою оціночного судження, (як суб'єктивної думки і поглядів відповідача), - є неможливість перевірити оціночні судження на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).  
		Факт - це синонім таких понять як істина, подія, результат, щось реальне у протилежність вигаданому; конкретне на відміну від абстрактного. Судження - це думка, висловлення, розумовий акт, що має оціночний характер. 
		З аналізу поширеної інформації про позивача вбачається, що вона є вираженням суб'єктивної думки і поглядів. Ця інформація висловлена не у формі висновку, а у формі можливості, з використанням натяків, підтекстів. 
		Отже, висловлювання керівника відповідача-1 відповідають поняттю оціночних суджень у розумінні статті 30 Закону України «Про інформацію» і не можуть розглядатися як поширення щодо позивача недостовірних та дискредитуючих відомостей у формі твердження про спосіб ведення чи результати господарської (підприємницької) діяльності позивача.
		Саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, на які він посилається, заявляючи позовні вимоги.
		Відповідно до частини першої статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. 
		Позивач не надав суду доказів (у розумінні статті 32 Господарського процесуального кодексу України), які б підтверджували поширення відповідачами недостовірної інформації та завдання їх діями шкоди діловій репутації ТОВ «Наташа-Агро».  
		Суд критично ставиться до поданих позивачем, в якості доказів завдання шкоди його діловій репутації, копій заяв пайовиків Бречки М.М. та Чевіленко Є.М. про розірвання договору оренди паїв з ТОВ «Наташа Агро», оскільки не подано жодного доказу на підтвердження розірвання договорів оренди земельної ділянки для сільськогосподарських потреб від 19.06.2013р. та від 30.10.2013р. та понесення позивачем у зв'язку з надходження таких заяв збитків у господарській діяльності. Крім того, такі заяви не мали масового характер, що свідчить про сталу діяльність товариства. 
		З огляду на наведене, відсутні передбачені законом підстави для задоволення позову в частині визнати недостовірною, такою, що порушує право позивача на повагу його честі, гідності та ділової репутації, інформацію надруковану на шпальтах газет: «Наше життя» №8 від 21.02.2015р. та «Чернігівщина: новини і оголошення» №8 (512) від 19.02.2015р. та в частині зобов'язання відповідача-2 спростувати недостовірну інформацію, поширену на шпальтах газети «Наше життя» №8 від 21.02.2015р. у такий же спосіб, у який вона була поширена та відповідача-3 спростувати недостовірну інформацію, поширену на шпальтах газети «Чернігівщина: новини і оголошення» №8 (512) від 19.02.2015р. у такий же спосіб, у який вона була поширена.
		Позивач просить стягнути з відповідача-1 30000,00грн. моральної шкоди. В обґрунтування вказаної вимоги позивач зазначав, що ним було витрачено досить багато сил і засобів щоб переконати пайовиків, що прочитана ними інформація є неправдивою він був змушений бути завжди присутнім на зборах сіл, на території яких проводить господарську діяльність і пояснювати людям, що він не є злодієм, керівництвом позивача було затрачено надзвичайно багато зусиль для відновлення своєї ділової репутації, зазнавши при цьому моральних, душевних страждань і постійних хвилювань. 
		Згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Отже, фактами, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.
		Згідно із п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних страждань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
		Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. №4 визначено, що суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Як встановлено судом під час розгляду даної справи, позивачем не надано доказів наявності немайнової шкоди, тобто, у даному випадку приниження ділової репутації, оскільки жодних доказів зменшення кількості договорів, які укладались позивачем з пайовиками у порівнянні з попередніми періодами, позивачем суду не надано.
		Позивачем в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, в чому полягає моральна шкода, а також з яких міркувань він виходив, визнаючи її розмір. Крім того, судом не встановлено наявності як протиправної поведінки, так і вини відповідача-1 у понесення позивачем шкоди, а також судом відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо визнання недостовірною, такою, що порушує право позивача на повагу його честі, гідності та ділової репутації, інформацію надруковану на шпальтах газети: «Наше життя» №8 від 21.02.2015р. та «Чернігівщина: новини і оголошення» №8 (512) від 19.02.2015р., відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача-2 спростувати недостовірну інформацію, поширену на шпальтах газети «Наше життя» №8 від 21.02.2015р. у такий же спосіб, у який вона була поширена, та щодо зобов'язання відповідача-3 спростувати недостовірну інформацію, поширену на шпальтах газети «Чернігівщина: новини і оголошення» №8 (512) від 19.02.2015р. у такий же спосіб, у який вона була поширена.
		Суд не приймає в якості доказів, які підтверджують завдання позивачеві моральної шкоди, подані ним копії листів голів Новобасанської та Новобиківської сільських рад, оскільки не можливо зробити однозначний і беззаперечний висновок про підстави написання таких листів і виникнення фактів, які в них викладені. 
		Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. 
		Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані документальні докази та доводи сторін, викладені у судових засіданнях, в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 моральної шкоди у розмірі 30000,00грн. необґрунтовані і задоволенню не підлягають. 
		Керуючись ст.ст. 16, 23, 91, 94, 277  Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 27, 33, 34, 49, 77, ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		У позові відмовити повністю.
		 
		 
		 
		Повний текст рішення складено 15.09.2015р.
		 
		 
		          Суддя                                                                                                    Н.Ю.Книш

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...