ХАРКІВСЬКИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
61064, м.Харків, вул.Володарського,
46 (1 корпус)
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ
УКРАЇНИ
01 жовтня 2009 р.
|
Справа № 2-а-889/09/1818
|
Колегія
суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді:
Суддів:
розглянувши в порядку письмового
провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду
адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду
України в Тростянецькому районі Сумської області на постанову Тростянецький
районний суд Сумської області від 23.04.2009р. по справі № 2-а-889/09
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в
Тростянецькому районі Сумської області
про
стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям
війни",
ВСТАНОВИЛА:
Позивач, ОСОБА_1, звернулася до
суду з позовом до відповідача, Управління Пенсійного фонду України в
Тростянецькому районі Сумської області, в якому просила визнати відмову
Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської
області щодо виплати їй щомісячної
соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком протиправною;
зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі
Сумської області здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі
30% мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2006-2008 роки у
сумі 4471,20 грн..
Постановою Тростянецького районного
суду Сумської області від 23 квітня 2009 року частково задоволено позовні вимоги
ОСОБА_1
Визнано протиправною бездіяльність
Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської області.
Зобов'язано Управління Пенсійного
фонду України в Тростянецькому районі Сумської області здійснити
перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням
її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28
Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” та
провести відповідні виплати, починаючи з 22 травня 2008 року .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з
постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд
апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення,
яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної
скарги відповідач посилається на неврегульованість на законодавчому рівні
порядку виплати допомоги особам, які мають статус “дитина війни”, прийняття
оскаржуваної постанови з порушенням норм бюджетного законодавства України та
приписів ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування”, що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю
доповідача, перевіривши, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної
скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено,
що позивач має статус дитини війни та
відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має право
на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в
розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Відповідач не здійснює позивачу виплати, у відповідності
до вимог зазначеного Закону посилаючись на відсутність у нього коштів на такі
виплати та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за
віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус
дітей війни.
Приймаючи рішення про часткове
задоволення позову, суд першої інстанції виходив з Рішення Конституційного Суду
України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007, яким визнано неконституційним
положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”щодо
зупинення на 2007 рік дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей
війни”від 18.11.2004 № 2195-IV, а також
суд виходив з Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 за
№10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України
щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65
розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України
“Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких
законодавчих актів України”і 101 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4,
6-22, 24-100 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік
та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”(справа щодо предмета
та змісту закону про Державний бюджет України), яким визнано таким, що не
відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2
Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких
законодавчих актів України”.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог
про нарахування на користь позивача недоплаченої йому як дитині війни
щомісячної доплати до пенсії за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р., суд
першої інстанції виходив з того, що
позивачем пропущено річний строк звернення до адміністративного суду.
Колегія суддів не погоджується з
такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Закону України
“Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне
грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість
пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України “Про
соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 № 2195-IV, фінансове забезпечення
державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за
рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України “Про Державний
бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік
було зупинено.
Законом України “Про внесення змін
до Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року до
статті 110 Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено
зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону
України “Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються
поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку,
визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної
Ради України з питань бюджету.
Проте, у 2006 році пільги,
встановлені ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”
запроваджені не були.
Закони України “Про Державний
бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України
“Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не
визнані та діяли протягом 2006 року.
Крім того, надаючи перевагу Законам
України “Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та “Про внесення
змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року,
суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади
-Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в
застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового
регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання
колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у п. 3
мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття
чинності Конституцією) зазначив: “Конкретна сфера суспільних відносин не може бути
водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової
сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли
наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового
скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта,
якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується
однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.
Виходячи із системного аналізу
наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних
вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач
по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не
мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006
року дія ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” була зупинена,
а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто
поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону
України “Про Державний бюджет на 2006 рік”.
Закони України “Про Державний
бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та “Про внесення змін до Закону України
“Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не
визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до
вищезазначених законів, у відповідача не було підстав нараховувати та
сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України “Про
соціальний захист дітей війни”, оскільки до 19.01.2006 року її дію було
зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Крім того, колегія суддів не
погоджується з висновками суду першої інстанції щодо пропущення позивачем
строку звернення до суду. Відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України "Про
пенсійне забезпечення", суми пенсії, не одержані
своєчасно з вини
органу, що призначає або
виплачує пенсію, виплачуються за минулий
час без обмеження будь-яким
строком. Таким чином, колегія суддів, не
вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права
щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про
соціальний захист дітей війни”.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону
України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, дію статті 6 Закону України “Про
соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону, було
зупинено. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за № 6-рп/2007
року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2
ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46,
ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України
на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не
відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71
Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, яким зупинено дію ст. 6
Закону України “Про соціальний захист дітей війни”від 18.11.2004 № 2195-IV, з урахуванням ст. 111 цього
Закону.
Рішення Конституційного Суду
України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції
при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок
дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного
Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не
може бути оскаржене.
Відповідно до ч. 2 ст.152
Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що
визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним
Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з приписів ч.2 ст.152
Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України,
УПФУ в Тростянецькому районі Сумської області повинен був нараховувати та
сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України “Про
соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення
Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті
71 Закону України “Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та
не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у
відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України “Про соціальний
захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.
Відповідно до п.п. 41 розділу 2
Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких
законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України “Про соціальний
захист дітей війни” викладено в наступній редакції. Дітям війни (крім тих, на
яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання
чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у
розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають
право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового
утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії,
відповідно до цього Закону та Закону України “Про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором
згідно з одним із законів.
Рішенням Конституційного Суду
України від 22.05.2008 за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними
поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66
розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України “Про Державний бюджет України на
2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” 101
народних депутатів України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2
Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін
до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону
про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції
України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України “Про
Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів
України”.
Рішення Конституційного Суду
України у цій справі також має преюдиціальне значення для судів загальної
юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли
внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території
України, остаточним і не може бути оскаржене.
Виходячи із системного аналізу
зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суді України від
22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, відповідач повинен
був з 22.05.2008 року нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії,
передбачену ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в
редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом
України рішення щодо неконституційності п.п.41 розділу 2 Закону України “Про
Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів
України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже,
відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми
ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та
здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за
віком.
Суд першої інстанції, задовольняючи
частково позовні вимоги, дійшов помилкового висновку стосовно пропуску
позивачем строку звернення до суду та періоду нарахування підвищення до пенсії
.
Таким чином, колегія суддів,
враховуючи допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права,
вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про
часткове задоволення позову.
При цьому колегія суддів відхиляє
доводи апеляційної скарги з наступних підстав.
Щодо доводів апеляційної скарги про
необґрунтоване застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України “Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, колегія суддів зазначає
наступне. За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком
визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України “Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового
акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія
суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення
ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії
за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно
для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки
наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за
віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної
гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати
до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей
війни”.
Крім того, колегія суддів, вважає
безпідставним здійснення відповідачем позивачу доплати до пенсії з травня 2008
року, на підставі та у розмірах,
встановлених п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. за №
530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей
війни” державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не
можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції
України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачено Конституцією та законами України.
Отже, виходячи з системного аналізу
ч.2 ст.19 Конституції України, ч. 2 ст. 3
Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та приписів ч.4 ст.9
КАС України, відповідач з 22.05.2008 року не мав підстав застосовувати
постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 та був
зобов'язаний діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону
України “Про соціальний захист дітей війни”, який має вищу юридичну силу ніж
зазначена постанова, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у
розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Між тим, враховуючи, що відповідач
протягом 2008 року здійснював позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6
Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, але лише у розмірі 10% від
мінімальної пенсії за віком, колегія суддів, вважає обґрунтованими висновки
суду щодо покладення на відповідача обов'язку здійснити позивачу за 2008 рік
донарахування та виплату до пенсії з її підвищенням на 20%, враховуючи
нараховану та виплачену доплату.
Крім того, колегія суддів, вважає
безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення
виплат зазначеної доплати до пенсії.
Статтею 22 Конституції України
визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава
взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх
конституційних прав.
За змістом ч.1 ст.46 Конституції
України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на
забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України “Про соціальний
захист дітей війни” реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян,
які мають статус “дитини війни”, серед яких їм надано право на отримання 30%
доплати до пенсії.
Крім того, відповідачем, в
порушення ч. 2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо
вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього
обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30%
від мінімальної пенсії за віком.
Отже, відсутність коштів у
відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення
виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади
свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат,
гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в
задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Колегія суддів також відхиляє
доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно
органу на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії
особам, які мають статус дитини війни, оскільки відповідно до Закону України
“Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення
та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду
України за місцем проживання пенсіонерів.
Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу
адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками
розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої
інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції
задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Отже, колегія суддів дійшла
висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм
матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного
рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове
задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195,
196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу
адміністративного судочинства, колегія суддів, -
П О С Т А Н О
В И Л А:
Апеляційну скаргу Управління
Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської області на постанову
Тростянецького районного суду Сумської області від 23.04.2009 р. по справі №
2-а-889/09 - задовольнити частково.
Постанову Тростянецького районного суду Сумської
області від 23.04.2009 р. по справі № 2-а-889/09 -скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов
ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської
області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги
"Дітям війни" -задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного
фонду України в Тростянецькому районі Сумської області здійснити перерахунок
пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону
України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за 2007
рік з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та
за 2008 рік з 22.05.2008 р.
В іншій частині позовних вимог
-відмовити.
Стягнути з Державного бюджету
України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн.
40 коп.
Постанова набирає законної сили з
моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом
місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого
адміністративного суду України.
Головуючий суддя
|
(підпис)
|
Бенедик А.П.
|
Судді
|
(підпис) (підпис)
|
Калиновський В.А. Кононенко З.О.
|
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ:
|
Калиновський В.А.
|