Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/4443/15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 22.09.2015. Зареєстровано: 24.09.2015. Забезпечено надання загального доступу: 28.09.2015.
Дата набрання законної сили: 10.12.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  
		тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 
		________________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"15" вересня 2015 р.Справа № 922/4443/15
		Господарський суд Харківської області у складі:
		судді Аріт К.В.       
		при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.
		 
		розглянувши справу 
		за позовом   Заступника прокурора Харківської області, м. Харків в інтересах держави     3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог  на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків  до  1.Харківської міської ради, м. Харків ,    2.Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція", м.Харків   про  скасування рішення за участю представників:
		прокуратури - ОСОБА_1 (посв.№ 026175 від 14.05.2014 року);
		3-ої особи - не з'явився;
		відповідача-1 - ОСОБА_2 (дов. №08-11/1605/2-15 від 09.04.2015 року);
		відповідача-2 - ОСОБА_3 (дов. б/н від 10.08.2015 року).
		  
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		31 липня 2015 року Заступник прокурора Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд визнати незаконним та скасувати п.5 додатку 2 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.04.2014 р. №1551/14 та покласти судові витрати на відповідачів.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 серпня 2015 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у судовому засіданні на 31 серпня 2015 року.
		17 серпня 2015 року та 31 серпня 2015 року відповідач-2 надав до суду відзиви на позов (вх.№№32869, 34363), в яких просить суд відмовити в позові в повному обсязі.
		Судом було досліджено та долучено до матеріалів справи надані документи.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 31 серпня 2015 року було відкладено розгляд справи на 15 вересня 2015 року.
		В судовому засіданні 15 вересня 2015 року прокурор позов підтримав, просив суд задовольнити його в повному обсязі. 
		В судове засідання 15 вересня 2015 року 3-тя особа свого представника не направила. Про дату судового засідання була повідомлена належним чином.
		В судовому засіданні 15 вересня 2015 року відповідачі відзиви підтримали, просили суд відмовити в  задоволені позову в повному обсязі. 
		 
		Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
		Отже, суд, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, встановив наступне.
		Відповідно до п.2 ст.121 Конституції України, на прокуратуру України докладається Представництво в суді інтересів держави та громадянина у випадках, визначених законом.
		Статтею 123 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.
		Згідно з ч.2 ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		Відповідно до ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
		Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Пунктом 6 ч.1 ст.12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь субєкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
		Згідно з ч.9 ст.16 ГПК України справи у спорах, передбачених пунктом 6 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням обєктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.
		Вході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м.Харкова, прокуратурою області встановлено, що п.5. додатку 2 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про надання земельних ділянок для будівництва обєктів» від 23.04.2014 №1551/14 Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Резиденція» (код ЄДРПОУ 36816423) (далі - ОК «ЖБК «Резиденція») надано у власність земельну ділянку, площею 3,0 га, (кадастровий номер 6310136600:10:001:0200), яка належить територіальній громаді м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по Білгородському шосе, 34.
		Відповідно до нормативно-грошової оцінки (інформація управління Держземагентства у м.Харкові №2680/0/2-15 від 15.06.2015) вартість земельної ділянки складає 12 879 600 грн.
		Прокурор зазначає, що рішення Харківської міської ради про передачу у власність ОК «ЖБК «Резиденція» прийнято у порушення вимог ст.41 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ), ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК) та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186 (далі - Примірний статут).
		Таким чином, правові підстави позовних вимог прокурора ґрунтуються на нормах Житлового кодексу УРСР від ЗО червня 1983 року N 5464-Х та Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу затвердженого ОСОБА_4 Міністрів УРСР від 30.04.1985, № 186. Згідно із п.1 цією ОСОБА_4 Примірний статут був затверджений на підставі ст. 137 ЖК.
		Відповідно до ч.1 ст.41 ЗКУ, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
		Статтею 133 ЖК визначено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК) і одержати в ньому квартиру.
		Відповідно до ст.135 ЖК та абз.1 п.8 Примірного статуту до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населені пункті і які потребують поліпшення житлових умов.
		Згідно з вимогами ст.137 ЖК житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.
		Частиною 6 ст.137 ЖК та абз.2 п.4 Примірного статуту передбачено, що рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.
		Відповідно до абз.2 п.5 Примірного статуту ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту зареєстрованого у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу.
		Пунктом 5 Примірного статуту визначено, що число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. Відповідно до абз. 2 п.7 Примірного статуту до членів ЖБК приймаються особи віком до 30 років.
		Відповідно до абз.1 п.45 Примірного статуту громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов.
		Крім того, абз.1 п.74 Примірного статуту передбачено, що контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів.
		Відповідно до перехідних положень Закону України «Про кооперацію» N 1087-ІУ (далі - ОСОБА_5), Примірний статут не може застосовуватись до відносин пов'язаних із діяльністю житлово-будівельних кооперативів (надалі - ЖБК) оскільки відповідно до ст. 41 Закону кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому ОСОБА_5, Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
		Зазначені положення Закону також означають те, що Примірний статут не може регулювати діяльність та висувати вимоги до змісту статутів кооперативів які були створені після набрання чинності визначеним вище законом, тобто після 27.08.2003 року.
		Таким чином, можливо констатувати, що ОСОБА_5 та Примірний статут не співвідносяться між собою як законодавчий та підзаконний акти, або навпаки. Цивільно-правове регулювання окреслених відносин здійснюється виключно Законом.
		Окреслена позиція щодо співвідношення загального та спеціального закону і закону та підзаконного нормативно-правового акту висловлена також Верховним судом України в ОСОБА_4 від 10 квітня 2007 року по справі 21-550во06.
		Прокурор зазначає, що всупереч ч. 6 ст. 137 ЖК та абз 2 п.4 Примірного статуту рішення про створення ОК «ЖБК «Резиденція» та список членів кооперативу, не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому, що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді.
		Суд не погоджується з цим твердженням, оскільки список членів не міг бути затверджений виконкомом Харківської міської ради, оскільки відповідних повноважень, згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», не надано органам місцевого самоврядування.
		Слід також відмітити, що згідно із п. 6 ст. 21 ОСОБА_5, ВР УРСР, від 15.07.1971, № 24Л/ІІІ Про районну Раду народних депутатів ОСОБА_5 РСР" до повноважень районної ради народних депутатів, зокрема, відносилось прийняття рішень про організацію житлово-будівельних та інших кооперативів; реєструє Статути, зміни і доповнення, внесені до них, здійснює контроль за діяльністю кооперативів.
		Отже, повноваження райрад за часів УРСР повністю відповідали нормам ст.137 ЖК та Примірного статуту, на відміну від повноважень виконкомів місцевих рад, що діють на території України.
		Крім цього, відповідно до ч.6 ст.137 ЖК такий список має бути затверджений виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, а такий орган на території України відсутній.
		У відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто виконком Харківської міської ради не має законних підстав приймати акти індивідуальної дії, повноваження на вчинення і прийняття яких не передбачено діючим законодавством.
		Згідно з ст.7 Закону «Про кооперацію» список членів кооперативу затверджується загальними зборами, тому не потребує іншого порядку затвердження.
		Таким чином, норми ч. 6 ст. 137 ЖК та абз.2 п.4. Примірного статуту суперечать нормі ст. 7 Закону N 1087-І\/, та не можуть застосовуватись до спірних правовідносин.
		Крім цього, наведені норми ч.6 ст.137 ЖК та абз.2 п.4. Примірного статуту неможливо реалізувати за теперішніх умов, оскільки відсутній відповідний орган - виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
		Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що за нормами діючого законодавства України ЖБК створюються у добровільному порядку, незалежно від волі державних і місцевих органів влади, які не повинні приймати рішення про право тих чи інших осіб стати членами ЖБК.
		Крім того, прокурор зазначає, що відповідно до статуту ОК «ЖБК «Резиденція» та протоколу установчих зборів засновників кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст. 137 ЖК.
		З цього приводу суд зазначає наступне.
		Листом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 25.04.2005N 3087 наголошено на тому, що створення кооперативів в Україні регулюється Законом України «Про кооперацію» від 10.07.2003 N 1087-І\/.
		Відповідно до статті 9 Закону, державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом.
		Оскільки, кооператив, згідно із статтею 2 Закону, є юридичною особою, то порядок його державної реєстрації встановлений Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 N 755-І\/.
		Згідно із статтею 5 Закону про реєстрацію, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.
		Відповідно до статті 24 Закону про реєстрацію, для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи; копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; два примірники установчих документів; документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.
		Листом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 03.10.2005р.N8584 визначено, що правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає ОСОБА_5 України «Про кооперацію», у якому статтею 9 визначено, що державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом.
		Відповідно до статей 7 та 15 цього Закону рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами, а вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. З наведених статей випливає, що статут кооперативу повинен затверджуватися загальними зборами.
		Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (п.4 ст.30) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено повноваження щодо реєстрації житлово-будівельних і гаражних кооперативів, але не встановлено особливостей щодо їх реєстрації.
		Оскільки законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про кооперацію» не встановлено особливостей державної реєстрації житлово-будівельних і гаражних кооперативів, їх реєстрація відбувається в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».
		Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини третьої Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців" закони, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що кооператив не може бути створений при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, оскільки такого державного органу не існує; при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів за пропозиціями районних (міських) комітетів комсомолу, які теж не існують. Отже порядок організації кооперативу, в контексті ст.137 ЖК та абз.2 п.2 Примірного статуту, реалізувати неможливо з огляду на відсутність таких органів та організацій.
		Крім цього, вимоги прокурора не узгоджуються з положеннями ст.7 Закону N1087-І\/, відповідно до якої, кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами.
		Таким чином, пункт 2 Примірного статуту щодо створення ЖБК при виконавчих комітетах місцевих рад, при підприємствах, установах і організаціях на сьогодні не діє, оскільки він суперечить як ст.87 ЦК України, так і ст.7 Закону щодо добровільності створення кооперативу.
		Закон встановлює загальний порядок створення всіх кооперативів, включаючи і ЖБК і не робить ніяких застережень відносно існування іншого, ніж встановлений ст.7 цього Закону порядку створення кооперативів.
		Підсумовуючи викладене слід зазначити, що за нормами діючого законодавства України ЖБК створюються у добровільному порядку, незалежно від волі державних і місцевих органів влади, які не повинні приймати рішення про право тих чи інших осіб стати членами ЖБК.
		Згідно з ч.2 ст.135 ЖК (в редакції, що діяла на час створення кооперативу) та абз.1 п.8 Примірного статуту до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і ОСОБА_5 РСР) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині першій статті 143, частині другій статті 145 частині першій статті 146 цього Кодексу.
		Наведена норма ч.2 ст.135 ЖК не передбачала наявності поліпшення житлових умов, як передумову вступу до кооперативу, а отже прокурором здійснено довільне тлумачення цих норм у своїй позовній заяві.
		Крім цього, як вже зазначено вище, відповідно до ст.7 Закону №1087-і\/ кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах, Законом №1087-І\/ не вимагається отримання будь-яких дозвільних документів або передумов для створення кооперативу та прийняття рішення щодо його заснування, або наявність певного статусу у його членів.
		Що стосується доводів прокурора про обовязковість перебування членів ОК «ЖБК Резиденція» на час прийняття оскаржуваного рішення Харківською міською радою, на квартирному обліку, суд зазначає наступне.
		У відповідності до ч.2 ст.134 ЖК України потребуючими поліпшення житлових умов взнаються громадяни, які мають право бути взятими на облік для одержання жилих приміщень будинках державного і громадського житлового фонду, а також громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається ОСОБА_4 Міністрів ОСОБА_5 РСР і Радянською республіканською радою професійних спілок.
		Тобто, згідно з вимогами Житлового кодексу України, особами, які потребують поліпшення житлових умов, є не лише ті особи, які взяті на квартирний облік, а також і ті, що відповідають умовам, встановленим ст. 34 ЖК України та мають право бути взятими на настирний облік.
		Прокурором до позовної заяви не надано доказів того, в яких житлових умовах проживали члени кооперативу на час прийняття оскаржуваного рішення, тому його твердження, що члени кооперативу на час прийняття Харківською міською радою оскаржуваного рішення не потребували поліпшення житлових умов, оскільки не перебували на квартирному обліку, а отже не відповідали вимогам ст. ст.133-135 ЖК України, не підтверджуються належними та допустимими доказами, а ґрунтуються на припущеннях.
		Хоча станом на час прийняття оскаржуваного рішення члени кооперативу не перебували на квартирному обліку, але мали право бути взятими на такий облік, тобто відповідали вимогам ч.2 ст.134 ЖК України.
		Таким чином, на момент прийняття Харківською міською радою оскаржуваного рішення, згідно з ст.133 ЖК України члени кооперативу мали право вступати до житлово-будівельного кооперативу.
		Крім того, ОСОБА_5 не містить жодних обмежень стосовно створення ЖБК в частині наявності житлових потреб засновників або членів, вікового цензу або знаходження на квартирному обліку тощо.
		Зокрема, за ст.7 Закону кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. У протоколі зазначаються особи, які брали участь в установчих зборах: для фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові, дані паспорта громадянина України або паспортних документів іноземця (для осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - дані документа, який його замінює); для юридичної особи - прізвище, ім'я та по батькові уповноваженого представника юридичної особи, документ, що підтверджує його повноваження. Дані про фізичну особу засвідчуються її особистим підписом, а про юридичну особу - підписом її уповноваженого представника. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. При створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.
		Членами кооперативу (ст.10 Закону) можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності.
		Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви (ст. 11 Закону). Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом.
		Також, треба наголосити на тому, що ОСОБА_5 і для припинення членства у кооперативі, зокрема ЖБК, не визначає відсутність наявності потреби у поліпшенні житлових умов або віку тощо (ст. 13 Закону). Закон також не висуває окреслених вимог і до асоційованих членів кооперативів (ст. 14 Закону).
		До того ж, ОСОБА_5 за своїм змістом виключає можливість мати або висувати за умову створення кооперативу, зокрема ЖБК знаходження на квартирному обліку фізичної особи, оскільки за його змістом засновником і членом, окрім фізичної особи та іноземців, ЖБК може бути і юридична особа яка за законом не може перебувати на квартирному обліку або потребувати поліпшення житлових умов, або поставлена у залежність від вікового цензу (ЗО років).
		ОСОБА_4 Міжпарламентської Асамблеї держав-учасників співдружності незалежних держав, 6 грудня 1997 року, був прийнятий модельний закон «Про кооперативи та їх об'єднання (союзи)», який також не містить у собі будь яких обмежень стосовно створення та членства у кооперативі, зокрема ЖБК, відносно вимог які передбачені Примірним статутом.
		На думку другого відповідача існування принципу створення юридичних осіб лише особами, які перебувають на обліку бажаючих вступити до ЖБК та потребують поліпшення житлових умов, порушує принцип добровільності створення юридичної особи, який полягає не тільки в тому, що ніхто не примушує створювати кооператив, а також у тому, що об'єднання певних фізичних осіб із метою задоволення своєї житлової потреби провадиться у добровільному порядку. У тому ж випадку, коли орган місцевої влади, який буде вести облік громадян, які мають право вступу в ЖБК, буде приймати рішення про те, хто з таких осіб має право вступу у той чи інший кооператив, порушується принцип добровільності створення юридичної особи приватного права.
		Відповідно до ст.47 Конституції держава зобов'язана створювати умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
		Отже, з прийняттям Закону неможливим стало застосування п.2 Примірного статуту, та Правил обліку громадян, які бажають вступити до ЖБК, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 5 червня 1985 р. № 228 щодо створення ЖБК тільки особами, які перебувають на обліку громадян, які бажають вступити в ЖБК.
		Прокурор зазначає, що всупереч вимогам ст.137 ЖК та абз.2 п.5 Примірного статуту статут ОК «ЖБК «Резиденція» не відповідає вимогам Примірного статуту, всупереч абз. 2 п.7 Примірного статуту на момент створення ОК «ЖБК «Резиденція» його члени були у віці понад 30 років.
		Суд не погоджується з цим твердженням з огляду на таке.
		Так, п.5.1. статуту кооперативу усупереч ст.ст.133, 135 ЖК та абз.1 п.8 Примірного статуту передбачає можливість юридичних осіб бути членами кооперативу. Крім того, в статуті ОК «ЖБК «Резиденція» в супереч ст.135 ЖК та абз.1 п.8 Примірного статуту не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку).
		Вказане положення статуту ЖБК повністю відповідає вимогам ст.10 Закону №1087-1V, відповідно до якої, членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав.
		Таким чином, норми ст.133, 135 ЖК та абз. 1 п.8 Примірного статуту суперечать ст. 10 Закону N 1087-І\/ та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
		Зазначене є довільним тлумачення прокурором абз.2 п.7 Примірного статуту, відповідно до якого до членів молодіжних житлово-будівельних кооперативів приймаються особи віком до 30 років. Відповідно до наведеної норми, за часів СРСР була передбачена можливість існування молодіжних ЖБК, які згідно із абз.2 п.2 Примірного статуту організовувались при підприємствах, установах і організаціях - за пропозиціями трудових колективів підприємств, установ, організацій організуються молодіжні житлово-будівельні кооперативи.
		Таким чином, навіть за часів СРСР цей віковий ценз встановлювався на ті кооперативи, які створювались при підприємствах, установах і організаціях. На всі інші кооперативи за часів СРСР вікових обмежень не існувало.
		Законом №1087-І\/ взагалі відсутнє вікове обмеження на членство у кооперативі. Так, згідно із ч.2 ст.10 членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності.
		За організаційно-правовою формою ОК «ЖБК «Резиденція» є обслуговуючим кооперативом, що відображено у п.1.1 статуту та у реєстраційній картці форми 1 кооперативу та метою його діяльності не може бути будівництво житлових будівель. У статуті ОК «ЖБК «Резиденція» не визначено кількості квартир у житловому будинку (будинках), які заплановано до будівництва кооперативом, що суперечить меті.
		Таким чином, прокурор вважає, що ОК «ЖБК «Резиденція» не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК та ст. 41 ЗКУ.
		Відповідно до п. 3.1 статуту ОК «ЖБК «Резиденція» кооператив створюється з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва або придбання житлових будинків, крім того, кооператив створюється для створення і розвитку інфраструктури, необхідної для провадження діяльності кооперативу.
		Відповідно до п.3.2 статуту ОК «ЖБК «Резиденція» основною метою діяльності кооперативу є будівництво житла, а також послідуюче управління житлом, утримання при будинкових територій та інша діяльність, що повязана з обслуговуванням житла.
		Статтею 2 Закону №1087-І\/ визначено термін «обслуговуючий кооператив». Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.
		Статтею 6 Закону №1087-1V передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
		Таким чином, поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не можуть підмінятися.
		Відповідно до п.3.3.1 «Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання» затвердженого Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, від 28.05.2004, № 97 визначено, термін
		Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
		Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
		Отже, найменування обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Резиденція» визначає його тип та напрям діяльності відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативи, що узгоджується із п. 1.2. «Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу» затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, від 09.06.2004р. № 65, відповідно до якого, назва юридичної особи може складатися з власно назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених Цивільним та Господарським кодексами України та законами України. Юридична особа, крім повного найменування, може мати скорочене найменування.
		Суд звертає увагу прокурора на те, що законність створення кооперативу не входить до предмету даного позову, тому суд виходить з того, що  сторонами не надано до матеріалів справи належних доказів визнання незаконним створення кооперативу відповідача-2.
		Прокурор в обґрунтування своєї позиції посилається на ОСОБА_4 колегії  Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду України від 17.06.2014р. № 21-195а14, яка відповідно до ч.1 ст.111-28 ГПК України обовязковою для всіх судів України, та суди зобовязані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Під час прийняття вказаного рішення Харківська міська рада була зобовязана зясувати правовий статус, мету і підстави створення кооперативу відповідно до ЖК та Примірного статуту.
		Відповідно до мотивувальної частини вказаної ОСОБА_4 Верховного Суду України, підставі аналізу пункту 12 Перехідних положень, статті 41 ЗК, статей 133, 135, 137 ) Примірного статуту колегія суддів дійшла висновку, що сільські, селищні та міські ради мали право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад у межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК та Примірного статуту.
		Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
		Отже, частину 3 коментованої статті доповнено нормою, яка містить обов'язок при прийнятті рішення враховувати висновки Верховного Суду України щодо застосування матеріального права. Ця норма кореспондує з нормою статті 111-28 ГПК України, встановлює обов'язковість судових рішень Верховного Суду України. Рішення Верховного суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих сам/ матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єкт в повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт,  зазначену норму права, та для всіх судів України.
		Так, зі змісту даної постанови вбачається, що під час перегляду Верховним Судом України вищевказаної справи №21-195а14 колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду України на підставі аналізу пункту 12 Перехідних положень, статті 41 ЗК, статей 133, 135, 137 ЖК, Примірного статуту дійшли висновку про те, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК та Примірного статуту.
		Разом з тим, зміст вказаної постанови дозволяє також зробити висновок про те, що в ході розгляду справи №21-195а14 жоден з учасників процесу на норми Закону України "Про кооперацію" як на правову підставу своїх вимог та/або заперечень не посилався, положень цього Закону та їх співвідношення з нормами пункту 12 Перехідних положень, статті 41 ЗК, статей 133, 135, 137ЖК, Примірного статуту не наводив.
		Слід також зазначити, що правові підстави скасування правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування визначені положеннями статті 21 ЦК України, згідно з якою суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
		Таким чином, правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов:
		1)невідповідність актам цивільного законодавства;
		2)порушення цивільних прав або інтересів.
		Правові підстави позовних вимог прокурора ґрунтуються на нормах Житлового кодексу УРСР від 30.06.1983 р. № 5464-Х та Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого ОСОБА_4 Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. № 186.
		Згідно із п.1 цієї ОСОБА_4 Примірний статут був затверджений на підставі ст.137 ЖК України. При цьому невідповідність спірного рішення Харківської міської ради актам цивільного законодавства зводиться на думку прокурора до недотримання ОК 'ЖБК "Резиденція" під час здійснення державної реєстрації вимог ЖК УРСР щодо кількості осіб у складі кооперативу порушення вікового цензу для учасників ЖБК та відсутності членів ЖБК на обліку осіб, як потребують поліпшення житлових умов.
		Відповідно до ОСОБА_4 Верховної ради України від 12.09.1991 р. № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
		Акти законодавства Союзу РСР можуть бути застосовані лише за наявності наступник умов: 1. правовідносини не врегульовані законодавством України; 2. акти не суперечать Конституції і законам України.
		Отже, при розгляді цієї справи, суд, на підставі ст.4 ГПК України має застосовувати акти, їх окремі норми (ЖК та Примірний статут), які не суперечать законодавству України.
		Як вбачається з матеріалів справи, датою державної реєстрації ОК "ЖБК "Резиденція" є 09.11.2009 року.
		При цьому створення ОК ЖБК "Резиденція", як зазначено в його Статуті, відбулося лише на підставі норм ЖК УРСР, а й відповідно до положень - Закону України "Про кооперацію", нормами якого визначено іншу процедуру організації діяльності і створення житлово-будівельних кооперативів.
		Відповідно із роз'ясненням Міністерства юстиції України від 05.05.2015 р. №К-6462/8.1 щодо застосування чинного законодавства України стосовно діяльності житлово-будівельного  кооперативу, де, окрім іншого, зазначено наступне.
		Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу і зареєстрованого в установленому порядку. При цьому примірний статут житлово-будівельного кооперативу має рекомендаційний характер, оскільки у примірних статутах відповідні уповноважені органи виконавчої влади можуть саме рекомендувати їх орієнтовні умови. У свою чергу, 10.07.2003 року набрав чинності ОСОБА_5 України "Про кооперацію", який є спеціальним, що визначає правові організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.
		Відповідно до ст.41 Закону України "Про кооперацію" кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідності із цим Законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями чинних статутів у частині, що не суперечить цьому Закону. Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, регулює ОСОБА_5 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
		Отже, на час створення ОК ЖБК "Резиденція" діяли такі законодавчі акти, що регулюють питання створення кооперативів, а саме: ОСОБА_5 України "Про кооперацію" та ОСОБА_5 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
		Положення даних законодавчих актів не містять вказівок на обов'язкове дотримання 2-м відповідачем умов, викладених у статтях 133,135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірному статуті, на які посилається прокурор.
		В преамбулі Закону України "Про кооперацію" визначено, що ОСОБА_5 визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.
		Відповідно до ст.1 Закону України "Про кооперацію" кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.
		Статтею 2 Закону "Про кооперацію" визначено термін обслуговуючий кооператив. Так, обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.
		Згідно з ч.1 ст.6 Закону України "Про кооперацію" кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.
		Стаття 7 Закону України "Про кооперацію" передбачає, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.
		Згідно зі ст. 8 Закону України "Про кооперацію" статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю. Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.
		Відповідно до ст.10 Закону України "Про кооперацію" членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності.
		Відповідно до ст.19-1 Закону України "Про кооперацію" член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.
		У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
		Отже, вищевказані положення містять інші вимоги до кооперативу, ніж ті які були викладені у ЖК УРСР та Примірному статуті, відповідно, з моменту набрання чинності Законом України "Про кооперацію" кооперативи мають керуватися саме цими положеннями.
		Крім того, відповідно до статті 9 Закону України "Про кооперацію" державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом.
		Спеціальним Законом який регулює здійснення державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі і кооперативів, є ОСОБА_5 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
		Згідно із п. З Прикінцевих положень цього Закону закони, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
		Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначено, зокрема, термін модельний статут - типовий установчий документ, затверджений Кабінетом Міністрів України, який використовується для створення та провадження діяльності юридичних осіб відповідних організаційно-правових форм, містить встановлені законом правила, що регулюють правовий статус, права, обов'язки та відносини, які пов'язані із створенням, управлінням та провадженням господарської діяльності відповідних юридичних осіб.
		Згідно з ч. 4 ст. 56 ГК України суб'єкт господарювання може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.
		Відповідно до ч. 5 ст. 56 ГК України якщо суб'єкт господарювання створюється та діє на підставі модельного статуту в рішенні про його створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про його найменування, мету і предмет господарської діяльності, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту.
		Згідно з ч.1 ст.87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.
		Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.
		Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі.
		Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про затвердження модельного статуту житлово-будівельного кооперативу.
		До того ж, прийняття модельного статуту, його застосування у діяльності певного кооперативу віднесено до компетенції засновників юридичної особи і не є обов'язковим.
		У зв'язку з цим, застосування Примірного статуту не може бути визнано обов'язковим, а його положення повинні відповідати нормам діючого законодавства України.
		Відповідно до ст.137 ЖК Житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях.
		Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.
		Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства ОСОБА_5 РСР.
		Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується ОСОБА_4 Міністрів ОСОБА_5 РСР.
		Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.
		Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу.
		Відповідно до п.2. Примірного статуту Житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.
		При виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів за пропозиціями районних (міських) комітетів комсомолу, а при підприємствах, установах і організаціях - за пропозиціями трудових підприємств, установ, організацій організуються молодіжні житлово-будівельні кооперативи.
		До кооперативів, що організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, приймаються громадяни, які перебувають у відповідному виконавчому комітеті на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою).
		Аналізуючи ці норми актів законодавства УРСР можна дійти висновків, стосовно того, що їх реалізація неможлива з точки зору додержання процедури їх реалізації, в звязку із відсутністю виконавчих органів місцевих Рад народних депутатів, та комітетів комсомолу, а також відсутністю повноважень у існуючих органів місцевого самоврядування на виконання процедур передбачених цими актами за часів СРСР.
		Так, по-перше, ЖБК не можуть бути організовані при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, оскільки таких органів на Україні не існує. Тому ч.1 ст.137 п.2. Примірного статуту не можуть бути виконані і додержані в звязку із відсутністю такого органу як виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів.
		По-друге, згідно із п.2 Примірного статуту При виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів кооперативи організуються за пропозиціями районних (міських) комітетів комсомолу.
		Таким чином, з огляду на відсутність таких громадських організацій виконати цю норму Закону не вбачається можливим.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Виконавчі органи місцевого самоврядування діють на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (далі ОСОБА_5 N 280/97-ВР), з дня прийняття якого втратив чинність ОСОБА_5 РСР "Про місцеві Ради народних депутатів ОСОБА_5 РСР та місцеве самоврядування" 7 грудня 1990 року N 533-ХІІ (далі ОСОБА_5 N 533-ХІІ)
		Так у відповідності до п.9 ч.2 ст.42 Закону N 533-ХІІ до повноважень Виконавчого комітету міської (міста обласного підпорядкування) Ради, крім повноважень, перелічених у пункті 1 цієї статті, зокрема, відносилось:
		- прийняття рішень про організацію житлово-будівельних і гаражних кооперативів, здійснення контролю за їх діяльністю.
		Державна реєстрація ОК "ЖБК "Резиденція" на час розгляду справи не скасована та не визнана недійсною у встановленому законом порядку, тому посилання прокурора про незаконність створення ОК "ЖБК "Резиденція" є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах діючого законодавства України.
		Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази скасування державної реєстрації ОК "ЖБК "Резиденція" під час прийняття оспорюваного рішення Харківською міською радою, тому вважаю, що у міської ради не було правових підстав для відмови у прийняття рішення про передачу у власність 2-му відповідачу земельної ділянки.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Виконавчі органи місцевого самоврядування діють на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі ОСОБА_5 N 280/97-ВР), з дня прийняття якого втратив чинність ОСОБА_5 РСР "Про місцеві Ради народних депутатів ОСОБА_5 РСР та місцеве самоврядування" 7 грудня 1990 року N 533-ХІІ (далі ОСОБА_5 N 533-ХІІ).
		У відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 42 Закону N 533-ХІІ до повноважень виконавчого комітету міської (міста обласного підпорядкування) Ради, крім повноважень, перелічених у пункті 1 цієї статті, зокрема, відносилось прийняття рішень про організацію житлово-будівельних і гаражних кооперативів, здійснення контролю за їх діяльністю.
		Відповідних повноважень виконавчим органам відповідно до Закону № 280/97-ВР надано не було.
		Отже, очевидним є те, що процедура організації діяльності і створення житлово-будівельних кооперативів у порядку передбаченому ст.137 ЖК та Примірним статутом неможлива, у звязку з відсутністю відповідних органів державної влади та громадських організацій, які існували за часів СРСР та на які були покладені питання організації та узгодження процедури створення житлово-будівельних кооперативів.
		Крім того, звертаю увагу суду на таке:
		Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, є частиною національного законодавства України.
		Згідно з нормами ч.ч.1, 4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
		Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 р. Ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
		Згідно з положеннями ст.1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 р. визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
		Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 р. майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".
		Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини при вирішенні питання щодо припинення права власності приватної особи на майно внаслідок певних порушень, допущених з боку органу публічної влади при прийнятті рішення про передачу майна у власність, слід виходити з того, що дії 1-го відповідача (органу місцевого самоврядування) при прийнятті рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки 2-му відповідачу в ніякому разі не можуть бути підставою для позбавлення 2-го відповідача - приватної особи, яка не вчиняла жодних правопорушень та не знала і не могла знати про наявність певних імовірних порушень (навіть, якщо допустити, що вони були) з боку 1-го відповідача при прийнятті рішення про передачу у власність земельної ділянки 2-му відповідачу.
		Вказане узгоджується з правовою позицією, яка викладена Вищим господарським судом України в постанові від 12 березня 2015 року по справі №922/3183/13.
		Таким чином, враховуючи практику Європейського суду з прав людини при вирішенні питання щодо припинення права власності приватної особи на майно внаслідок певних порушень (навіть, якщо допустити, що вони були), допущених з боку органу публічної влади при прийнятті рішення про передачу майна у власність, обґрунтованим є висновок про те, що імовірні порушення допущені 1-м відповідачем при прийнятті рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки 2-му відповідачу не можуть бути підставою для позбавлення його - приватної особи, яка не вчиняла жодних правопорушень та не знала і не могла знати про наявність певних імовірних порушень з боку 1-го відповідача при прийнятті рішення про передачу у власність земельної ділянки 2-му відповідачу.
		На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову, в звязку із тим, що норми ст.ст.133,135, 137 ЖК та Примірного статуту, згідно ОСОБА_4 Верховної ради України від 12 вересня 1991 року N 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», можуть застосовуватись лише з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
		Оскільки питання, щодо створення і діяльності житлово-будівельних кооперативів врегульовані Законом України «Про кооперацію» який є спеціальним, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців», правові норми, на які посилається позивач, а саме, ст.ст.133,135, 137 ЖК та Примірного статуту можуть бути застосовані до спірних правовідносин лише в частині, яка узгоджується з нормами діючого законодавства України. З огляду на викладене суд приходить до висновку, що п. 5 додатку 2 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам ділянок для будівництва обєктів» від 23.04.2014р.№ 1551/14 про передачу у власність ОК «ЖБК «Резиденція» земельної ділянки є законним та прийнятим у встановленому законом порядку, з додержанням усіх вимог чинного законодавства України.
		З урахуванням викладеного, суд не вбачає правових підстав для задоволення відповідного позову, а тому відмовляє повністю у його задоволенні.
		 
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
		Відповідно до п.11 ст.5 Закону України "Про судовий збір", в редакції яка діяла на час подання позову, від сплати судового збору звільняються органи прокуратури при здійснені своїх повноважень.
		 
		Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.51, 59, 122 Земельного Кодексу України, ст. 51 Водного Кодексу України, ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України, ст.261 Цивільного кодексу України, ст.ст.33, 43, 44, 49, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, суд  
		 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		В позові відмовити повністю. 
		Повне рішення складено 21.09.2015 р.   
		 
		Суддя ОСОБА_6

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...